Ухвала суду № 129138969, 24.07.2025, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6496/25

Провадження № 1-кс/202/5157/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2025 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпра ОСОБА_1 за участю секретаря ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , власника майна ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Індустріального районного суду м.Дніпра клопотання старшого слідчого СВ ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_8 , про арешт майна, подане в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024042010000223 від 15.10.2024 за ч.3 ст.368 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду м. Дніпра надійшло зазначене клопотання в якому слідчий просить накласти арешт на транспортний засіб «LEXUS RX 300», державний номерд.н.з. НОМЕР_1 , vin- НОМЕР_2 , та ключі від транспортного засобу, вилучені 09.07.2025 в ході обшуку.

В обґрунтуваннявказаного клопотанняпрокурор посилаєтьсяна те,що лікар-психіатр Відокремленого структурного підрозділу Університетська лікарня Дніпровського державного медичного університету (надалі ВСП Університетська лікарня ДДМУ) ОСОБА_5 , всупереч установленим законодавством вимогам, у невстановлений органом досудового розслідування час, розробив механізм вимагання та одержання неправомірної вигоди для себе, за попередньою змовою групою осіб з завідувачем психіатричного відділення ВСП Університетська лікарня ДДМУ ОСОБА_9 , лікарем-психіатром Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (надалі - КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР) ОСОБА_10 та лікарем-психіатром КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР) ОСОБА_11 , за вчинення в інтересах того хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використання наданого службового становища, встановлення діагнозу пов`язаного з психічними розладами кінцевим етапом якого буде зняття з військового обліку осіб чоловічої статі з числа військовозобов`язаних, на що останні надали свою згоду.

Так, у невстановлений досудовим розслідування час, але не пізніше 15.10.2025 ОСОБА_12 , звернувся до ОСОБА_9 з метою медичної консультації щодо ОСОБА_13 у якого протягом тривалого часу наявні психічні розлади і за симптомами у нього повинна бути група ІІ або III група інвалідності, але у зв?язку з необґрунтованою відмовою лікарських закладів останній не може її отримати, яка в ході розмови повідомила, що без залучення фінансів ОСОБА_13 ніякої інвалідності отримати не зможе, однак вона може допомогти вирішити це питання та надала контакт лікаря-психіатра ОСОБА_14 ( ОСОБА_5 ) до якого ОСОБА_13 потрібно прибути з направленням від сімейного лікаря до лікаря-психіатра.

Під час особистої зустрічі ОСОБА_12 та ОСОБА_5 останній повідомив, що для того, щоб встановити групу інвалідності, спочатку він надасть ОСОБА_13 направлення на стаціонарне лікування до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР, вартість такого направлення складає 200 доларів США. У КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР ОСОБА_13 буде лікуватись на стаціонарному лікуванні впродовж двох тижнів після чого отримає виписку з медичної картки стаціонарного хворого з первинним діагнозом за яку також потрібно буде сплатити грошові кошти. В подальшому ОСОБА_13 повернеться з випискою до ОСОБА_5 і останній поставить ОСОБА_13 на облік до психіатричного відділення лікарні, та в подальшому, з метою «посилення» первинного діагнозу ОСОБА_13 , який буде у виписці з КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР, ОСОБА_13 без проходження лікування буде перебувати на стаціонарному лікуванні у психіатричному відділенні ВСП Університетська лікарня ДДМУ, завідувачем якого є ОСОБА_9 , за що

ОСОБА_13 повинен надати ОСОБА_5 1700 доларів США. Потім, після отримання виписки з «посиленим» діагнозом ОСОБА_13 буде направлений на лікарсько-консультаційну комісію, де в ході вивчення документів ОСОБА_13 комісією буде прийнято рішення про надання довідки відповідної форми про надання ІІ або ІІІ групи інвалідності. На підставі довідки ОСОБА_13 буде направлено на МСЕК Дніпропетровської області для присвоєння групи інвалідності. За лікування у КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР, висновок ЛКК та домовленість з головою МСЕК ОСОБА_15 ОСОБА_13 ще 2000 доларів США. Також ОСОБА_5 повідомив, що грошові кошти потрібно передавати через

ОСОБА_12 .

Однак, в подальшому 01.01.2025 набув чинності закон №4170-IX щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи.

Так, ОСОБА_5 , діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою отримання неправомірної вигоди для себе, у невстановлений досудовим розслідуванням точний час, залучив до протиправної схеми отримання неправомірної вигоди лікаря-психіатра КП «Дніпропетровськабагатопрофільна клінічналікарня знадання психіатричноїдопомоги» ДОР ОСОБА_10 , яка в свою чергу залучила лікаря психіатра КП «Дніпропетровськабагатопрофільна клінічналікарня знадання психіатричноїдопомоги» ДОР ОСОБА_11 , які повинні забезпечити встановлення ОСОБА_13 необхідного діагнозу та подальше забезпечення визначення ОСОБА_13 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Так, реалізуючи свій злочинний умисел на організацію отримання неправомірної вигоди, за попередньою змовою з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , тобто за попередньою змовою групою осіб, діючи умисно, 16.01.2025 ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_12 200 доларів США за видачу направлення ОСОБА_13 до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР на стаціонарне лікування.

Так, в подальшому, 05.02.2025, перебуваючи на території КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Самойловича, буд. 1 ОСОБА_10 , реалізуючи свій злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, за попередньою змовою з ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , тобто за попередньою змовою групою осіб, діючи умисно, проінструктувала ОСОБА_13 щодо того, як йому потрібно себе поводити, та повідомила, що за виставлення діагнозу психопатія імпульсивного типу потрібно сплатити 500 доларів США, за що 06.02.2025 ОСОБА_12 передав ОСОБА_10 грошові кошти у зазначеній сумі.

За результатами лікування в КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР 27.02.2025 ОСОБА_13 отримав виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1253/2025 1 відділення із діагнозом емоційно-нестійкий розлад особистості, імпульсивний тип. F-60.30, підписаний ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

Таким чином, встановивши первинний діагноз для ОСОБА_13 , наступним кроком було «погіршення» діагнозу під час проходження лікування ОСОБА_13 у ВСП Університетська лікарня ДДМУ.

Так, реалізуючи свій злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , за попередньою змовою з ОСОБА_10 , тобто за попередньою змовою групою осіб, діючи умисно, 11.03.2025 та 19.03.2025 отримали від ОСОБА_12 кошти в сумі 1700 доларів США та 1000 доларів США відповідно, за поміщення ОСОБА_13 до психіатричного відділення та отримання «погіршеного» діагнозу під час проходження лікування у психіатричному відділенні ВСП Університетська лікарня ДДМУ ОСОБА_13 .

11.04.2025 ОСОБА_13 за результатами лікування в ВСП Університетська лікарня ДДМУ отримав виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №221п із «погіршеним» діагнозом F-60.30 - емоційно-нестійкий розлад особистості, імпульсивний тип, стан декомпенсації зі стійкою інсомнією та суїцидальною налаштованістю, підписаний ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 .

Таким чином, отримавши «погіршений» діагноз для ОСОБА_13 , наступним кроком було «посилення» діагнозу під час проходження лікування ОСОБА_13 в КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР у ОСОБА_10 .

Так, в подальшому, 16.04.2025, перебуваючи на територіїКП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Самойловича, буд. 1 ОСОБА_10 , реалізуючи свій злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, за попередньою змовою з ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , тобто за попередньою змовою групою осіб, діючи умисно, отримала від ОСОБА_12 кошти у сумі 300 доларів США за «посилення» раніше встановлених діагнозів згідно виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1253/2025 під час лікування у КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР та їх медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №221п під час лікування у ВСП Університетська лікарня ДДМУ.

За результатами лікування в КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР 02.06.2025 ОСОБА_13 отримав виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №4807/2025 1 відділення із діагнозом емоційно-нестійкий розлад особистості, імпульсивний тип, стан тривалої фармакорезістентності зі стійкою інсомнією та суїцидальною налаштованістю. F-60.30, підписаний ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

Таким чином, отримавши виписку з КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР наступним кроком перед направленням документів ОСОБА_13 до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи для встановлення групи інвалідності або списання з військового обліку було встановлення лікарями кінцевого діагнозу для ОСОБА_13 .

Так, реалізуючи свій злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , за попередньою змовоюз ОСОБА_10 , тобто за попередньою змовою групою осіб, діючи умисно, 24.06.2025 зустрілись з ОСОБА_12 у приміщенні кабінету ОСОБА_5 у ВСП Університетська лікарня ДДМУ за адресою: м. Дніпро, вул. Незалежності, 29, де в ході зустрічі ОСОБА_9 та ОСОБА_5 поспілкувавшись з ОСОБА_10 по телефону погодили діагноз, який повинні поставити лікарі ВСП Університетська лікарня ДДМУ ОСОБА_13 , з яким останній зможе отримати інвалідність або списатись з військового обліку, за що потрібно сплатити 3000 доларів США.

Отже, погодивши кінцевий діагноз ОСОБА_13 наступним кроком було забезпечення визначення ОСОБА_13 непридатним до військової служби з подальшим виключенням з військового обліку.

Реалізуючи свій злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, ОСОБА_10 за попередньою змовою з ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , тобто за попередньою змовою групою осіб, діючи умисно, залучила лікаря-психіатра КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР ОСОБА_11 , та 30.06.2025, повідомила ОСОБА_12 , що після того, як ОСОБА_13 отримає медичну виписку з ВСП Університетська лікарня ДДМУ йому необхідно пройти ВЛК під час проходження якої ОСОБА_10 допоможе, оскільки в неї є знайома лікар-психіатр « ОСОБА_19 », яка вирішує такі питання. Домовившись про зустріч ОСОБА_12 з ОСОБА_11 , остання під час особистої зустрічі повідомила, що за забезпечення підтвердження раніше встановленого діагнозу ОСОБА_13 при проходженні ВЛК потрібно надати 2000 доларів США.

Так, 09.07.2025 у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше 11 год. 40 хв., перебуваючи у службовому кабінеті на території ВСП Університетська лікарня ДДМУ за адресою: м. Дніпро, вул. Незалежності, буд. 29 ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний умисел на організацію отримання неправомірної вигоди службовою особою, за попередньою змовою з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 тобто за попередньою змовою групою осіб, діючи умисно, отримав від ОСОБА_12 кошти в сумі 3000 доларів США за отримання кінцевого діагнозу, з яким ОСОБА_13 може бути виключений з військового обліку, які останні повинні були розподілити між собою.

В подальшому, 09.07.2025 у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше 12 год. 50 хв., ОСОБА_11 , реалізуючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, за попередньою змовою з ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , тобто за попередньою змовою групою осіб, діючи умисно, отримала від ОСОБА_12 грошові кошти в сумі 2000 доларів США за забезпечення визначення ОСОБА_13 непридатним до військової служби з подальшим виключенням з військового обліку при проходженні ВЛК, які останні повинні були розподілити між собою.

Також,09.07.2025в проміжокчасу з16:00год.до 16:47год.слідчим СВДРУП №2ГУНП вДніпропетровській областікапітаном поліції ОСОБА_20 на підставіухвали слідчогосудді Індустріальногорайонного судуміста Дніпрапроведено обшуктранспортного засобу,за адресоюм.Дніпро,пров.Ялицевий,біля будинку№7, підчас якоговиявлено тавилучено: транспортний засіб марки «LEXUS RX 300», державний номер д.н.з. НОМЕР_1 , та ключі від транспортного засобу.

09.07.2025 старшим слідчим СВ ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області транспортний засіб марки «LEXUS RX 300», державний номер д.н.з. НОМЕР_1 , та ключі від транспортного засобу визнано речовим доказом.

09.07.2025 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 затримано у порядку ст.208 КПК України.

09.07.2025 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

Санкція статті ч. 3 ст. 368 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Згідно з наявних баз НПУ транспортний засіб марки «LEXUS RX 300», державний номер д.н.з. НОМЕР_1 ,vin- НОМЕР_3 ,належить ОСОБА_7 .

Досудовим розслідуванням встановлено, що 12.09.2014 зроблено актовий запис про шлюб № 735, який свідчить про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відомості про розірвання шлюбу між останніми відсутні.

Таким чином, з 06.10.2018 підозрюваний ОСОБА_5 перебуває у шлюбі

із ОСОБА_7 , тому за загальним правилом, встановленим ст. 60 СК України

та ст. 368 ЦК України майно, набуте, як ОСОБА_5 , так і ОСОБА_7 належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно з наявних баз НПУ транспортний засіб марки «LEXUS RX 300», державний номер д.н.з. НОМЕР_1 ,vin- НОМЕР_3 ,належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 від 09.05.2023.

Таким чином, вищенаведене майно вважається спільною сумісною власністю подружжя, хоча і зареєстроване за ОСОБА_7 .

Згідно позицій, наведених в постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 в справі №372/504/17, від 29.06.2021 в справі №916/2813/18, від 22.09.2020 в справі №214/6174/15-ц, за якої наведені вище норми СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Тобто набуте майно у період його перебування в шлюбі і дотепер,

є їх спільною сумісною власністю, а суд в межах даного кримінального провадження не наділений правом визначати конкретну частку власності кожного із подружжя.

Злочин, передбачений ч. 3 ст. 368 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 є тяжким злочином, покарання за який передбачено у виді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна.

Тож, частка ОСОБА_5 щодо транспортного засобу марки «LEXUS RX 300», державний номер д.н.з. НОМЕР_1 може стати предметом конфіскації за наслідком розгляду кримінального провадження, оскільки є власністю, в тому числі, підозрюваного.

Отже, наразі таке втручання у право власності як арешт майна переслідує легітимну мету, а саме забезпечення в майбутньому можливої конфіскації майна як виду покарання.

Тому у ході досудового розслідування у даному кримінальному провадженні є достатні підстави вважати, якщо до зазначеного майна не буде застосовано арешт, то є ризики втрати цього майна переходу права власності на рухоме майно транспортний засіб, на підставі волевиявлення підозрюваного із метою уникнення додаткового виду покарання.

Зазначене у клопотанні майно об`єкт рухомості, законодавець дозволив заарештовувати, з метою запобігання ризикам кримінального судочинства, для задоволення майнових вимог у цивільному позові та можливої конфіскації майна.

На підставі викладеного, слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням в якому просить накласти арешт на транспортний засіб з метою конфіскації майна як виду покарання.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав та просив суд його задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ньому.

Захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання посилаючись на необґрунтованість підозри, додатково пояснив, що власником автомобіля є дружина підозрювана, та хоча автомобіль придбано у шлюбі, проте автомобіль є неподільною річчю, а отже не підлягає конфіскації. Просив відмовити у задоволенні клопотання.

Підозрюваний ОСОБА_5 та власник майна ОСОБА_7 підтримали позицію захисника та просили відмовити у задоволенні клопотання.

Вивчивши клопотання, дослідивши надані слідчим матеріали кримінального провадження, суд виходить з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, вказане в клопотанні майно вилучено 09.07.2025.

Клопотання про арешт майна було подано до суду 10.07.2025, тобто в межах строку, визначеного ч.ч.3, 5 ст. 171 КПК України.

Так,в судовомузасіданні встановлено,що СВДРУП №2ГУНП вДніпропетровській областіздійснюється досудоверозслідування кримінальногопровадження,внесеного 15.10.2024року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024042010000223 від 15.10.2024 за ч.3 ст.368 КК України.

Згідно із частиною 1 статті 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Пунктом 7 частини 2 статті 131 КПК передбачений арешт майна як один із заходів забезпечення кримінального провадження.

Частиною 3 статті 132 КПК визначено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням

Відповідно до частини 1 статті 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з частиною 2 статті 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною 5 статті 170 КПК визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини 2 цієї статті(тобто арешту майна з метою забезпечення конфіскації майна),арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно з частиною 10 статті 170 КПК арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до частини 11 статті 170 КПК заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна., заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до частини 1 статті 173 КПК слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 цього кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до частини 4 статті 173 КПК у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Також, згідно з частиною 1 статті 174 КПК, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно із статтею 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Статтею 49 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВКУ) визначено, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.

Із клопотання та додатків до нього встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024042010000223 від 15.10.202452024000000000131 від 22.03.2024 зокрема здійснюється за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК, санкція за вчинення якого передбачає можливе покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна.

Викладені в клопотанні обставини вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення в сукупності з доданими матеріалами кримінального провадження та факт повідомлення йому 09.07.2025 повідомлення про підозру (яке відповідає формальним вимогам статті 277 КПК та здійснене згідно із статтями 111, 135, 278 КПК) дають підстави визнати факт набуття ним статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні і вважати обґрунтованою його підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК.

Разом із цим слідчий суддя зазначає, що при вирішенні питання щодо обґрунтованості підозри з метою арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження, і оцінка доказів, наданих слідчому судді, здійснюється не з точки зору їх достатності і допустимості для доведення чи недоведення винуватості особи, що здійснюється судом під час судового розгляду у кримінальному провадженні і закінчується ухваленням вироку, а лише для визначення вірогідності причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, щоб виправдати застосування такого заходу забезпечення і подальше розслідування або висунення обвинувачення.

З клопотання та доданих матеріалів вбачається, що згідно з наявних баз НПУ транспортний засіб марки «LEXUS RX 300», державний номер д.н.з. НОМЕР_1 ,vin- НОМЕР_3 ,належить ОСОБА_7 .

Досудовим розслідуванням встановлено, що 12.09.2014 зроблено актовий запис про шлюб № 735, який свідчить про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відомості про розірвання шлюбу між останніми відсутні.

Таким чином, з 06.10.2018 підозрюваний ОСОБА_5 перебуває у шлюбі

із ОСОБА_7 , тому за загальним правилом, встановленим ст. 60 СК України

та ст. 368 ЦК України майно, набуте, як ОСОБА_5 , так і ОСОБА_7 належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно з наявних баз НПУ транспортний засіб марки «LEXUS RX 300», державний номер д.н.з. НОМЕР_1 ,vin- НОМЕР_3 ,належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 від 09.05.2023.

Таким чином, вищенаведене майно вважається спільною сумісною власністю подружжя, хоча і зареєстроване за ОСОБА_7 .

Згідно позицій, наведених в постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 в справі №372/504/17, від 29.06.2021 в справі №916/2813/18, від 22.09.2020 в справі №214/6174/15-ц, за якої наведені вище норми СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно із статтею 358 ЦКУ спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 371 ЦКУ кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом.

Стаття 60 Сімейного кодексу України (далі-СКУ) визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 61 СКУ передбачає, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 67 СКУ визначено, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Частиною 1 статті 70 СКУ встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 114 СКУ у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Таким чином, майно, набуте ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у період їх перебування у шлюбі з 12.09.2024 року й дотепер є їх спільною сумісною власністю, щодо якої відсутні відомості щодо поділу на частки, а тому належить накласти арешт на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_7 , як на об`єкти спільної сумісної власності подружжя, оскільки слідчий суддя не наділений правом визначати конкретну частку власності кожного із подружжя, враховуючи також правову позицію, наведену в постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постановах Великої Палати Верховного суду від 21.11.2018 в справі №372/504/17, від 29.06.2021 в справі №916/2813/18, від 22.09.2020 в справі №214/6174/15-ц, за якої наведені норми СКУ свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із членів колишнього подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. В той же час обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000, заява № 33202/96), та будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, заява № 8793/79).

Щодо питання доцільності, розумності та пропорційності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідків арешту майна для його власника та володільця, належить зазначити, що такі критерії є суб`єктивними оціночними поняттями.

Слідчий суддя зазначає, що втручання у право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_7 пов`язано із здійсненням кримінального провадження щодо корупційного тяжкого кримінального правопорушення, тому таке обмеження права власності не є свавільним та відповідає вимогам законності із дотриманням справедливого балансу між суспільним інтересом та захистом права власності особи, й застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна необхідне для досягнення мети цього кримінального провадження.

У цьому випадку належить обмежити права власності лише в частині розпорядження та відчуження майна з метою запобігання його зміни чи знищенню, оскільки розпорядження майном - це можливість його власника визначати долю такого майна, що зокрема полягає в можливості зміни фізичної сутності майна аж до його повного знищення або шляхом відмови від права на майно, а право відчуження полягає у можливості переходу прав власності від однієї особи до іншої, без обмеження права користування, яке визначає можливість використання корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя вважає необхідним задовольнити частково клопотання та з метою забезпечення можливої конфіскації майна накласти арешт на майно, зазначене у резолютивній частині ухвали.

При цьому, слідчий суддя враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано, а отже після усунення обставин, які були підставою для накладення арешту, власник майна має право звернутися до суду з клопотанням про скасування арешту майна, чи надати докази належності вказаного майна іншим особам тощо, що буде оцінено вже під час іншої процедури, передбаченої законом, задля можливості визначення, можливо, іншого менш обтяжливого способу забезпечення доказів чи визначеного способу арешту майна.

Керуючись ст. 7, 110, 131, 132, 167-168, 170-173, 175, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання задовольнити частково.

Накласти арешт в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024042010000223 від 15.10.2024 за ч.3 ст.368 КК України на транспортний засіб «LEXUS RX 300», державний номерд.н.з. НОМЕР_1 ,

vin- НОМЕР_2 , заборонивши розпорядження вищевказаним майном, до скасування арешту у встановленому КПК України порядку.

В задоволенні решти вимог клопотання відмовити за необгрунтованістю.

Транспортний засіб «LEXUS RX 300», державний номер д.н.з. НОМЕР_1 передати на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_7 .

Ключі від транспортного засобу «LEXUS RX 300», державний номер д.н.з. НОМЕР_1 повернути власнику ОСОБА_7 .

Ухвала підлягає негайному виконанню слідчим, прокурором.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду в термін 5 днів з моменту її проголошення. Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя ОСОБА_1