Рішення № 129130842, 24.07.2025, Брусилівський районний суд Житомирської області

Справа № 275/1331/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2025 року селище Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Лівочки Л.І.,

при секретарі - Степанчук С.А.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Штундюка О.М.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідачів- адвоката СлівінськогоВ.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Брусилівського районного суду Житомирської області цивільну справу №275/1331/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Житомирської районної ради Житомирської області, Брусилівської районної ради Житомирської області про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, визнання свідоцтва про право власності недійсним, скасування державної реєстрації на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 12.12.2024 року звернулася до Брусилівського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Житомирської районної ради Житомирської області, Брусилівської районної ради Житомирської області про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, визнання свідоцтва про право власності недійсним, скасування державної реєстрації на квартиру.

В обгрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона та її сім`я були вселені у будинок АДРЕСА_1 на підставі рішення Брусилівської районної ради народних депутатів Житомирської області від 04.12.1991 року № 293 " Про розподіл житлових будинків" та проживають у ньому з 1993 року. Рішенням виконкому Брусилівської селищної ради №693 від 01.12.2021 року їй було передано у власність квартиру АДРЕСА_2 та на підставі цього рішення 08.12.2021 року вона отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 та господарські будівлі і споруди, а саме сарай літ. Б, сарай літ. В, навіс літній Г, погріб літ. Пг, убиральню літ. У. Після отримання у власність частини житлового будинку та господарських будівель, належними їй сараями літ. "Б" та літ. "В" незаконно користується відповідачка ОСОБА_2 , яка самочинно встановила на дверях цих сараїв замки та не допускає її до вказаних приміщень. З копії приватизіційної справи на ім`я ОСОБА_2 , отриманої в КУ "Трудовий архів Брусилівської селищної ради", позивачці стало відомо, що за заявою ОСОБА_2 30.11.2004 року органом приватизації - Брусилівським районним підприємством "Архітектурно - планувальне бюро" прийнято розпорядження № 1332 про передачу ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 в приватну часткову власність і в цей же день вказаним органом було видано свідоцтво про право власності на житло, яким посвідчено, що квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вважає, що передача квартири АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була проведена незаконно та протиправно, оскільки інформація, що міститься в довідці про склад сім"ї наймача ізольованої квартири, яка знаходиться в приватизаційній справі не відповідає фактичним обставинам, так як відповідно до витягу з погосподарської книги за 2001-2005 роки по АДРЕСА_1 проживали ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , а не відповідачі. Позивач вважає, що передача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 частини будинку в приватну власність була проведена протиправно, так як вони у вказаному будинку не проживали, а також будинок, на час проведення розділено не було і квартири АДРЕСА_4 в зазначеному будинку не існувало та особові рахунки на новостворені домогосподарства не відкривались. Крім того, відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мають у спільній частковій власності житловий будинок АДРЕСА_5 , який ними приватизовано відповідно до розпорядження органу приватизації,призначеним виконкомом Брусилівської селищної ради 04 квітня 2006 року, де зареєстровані і мають постійне місце проживання.

Позивачка просила визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане 30 листопада 2004 року Брусилівським районним підприємством "Архітектурно- планувальне бюро" на кв. АДРЕСА_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3 , дата прийняття рішення 11 січня 2005 року, та стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати.

Ухвалою від 20.12.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі.

20.01.2025 від представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 - адвоката Слівінського О.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву , в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та стягнути з неї на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу. Вказав, що позивачем не надано доказів суду, що у її приватній власності перебувають сарай літ.Б та сарой літ.В, навіс літній Г, погріб літ Пг, убиральня літ У. Твердження позивачки про те, що відповідачі порушують її права як власника майна є необгрунтованими та безпідставними. Відповідно до свідоцтва про право власності та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сарай літ. "Б" та літ. "В", навіс літній "Г", погріб літ. "Пг", убиральня літ. "У" у приватній власності у ОСОБА_1 не перебувають. Представник звертає увагу суду на те,що сім"ї ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Брусилівської районної ради народних депутатів Житомирської області № 293 від 04.12.1991 року надано для проживання частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області, справа № 2-88/2004, за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано право користування жилим приміщенням розміром 30,2 кв.м. (квартирою), що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 . З метою отримання документів для приватизації частини житлового будинку, у якому ОСОБА_2 проживала разом з сім"єю, вона звернулась до Брусилівської селищної ради для отримання рішення виконкому, однак рішенням № 45 від 27.04.2004 їй було відмовлено у наданні документів на приватизацію жилої площі у зазначеном будинку. Це рішення ОСОБА_2 оскаржила у судовому порядку. Рішенням Брусилівського районного суду від 14 липня 2004 року скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення виконавчого комітету Брусилівської селищної ради № 45 від 27 квітня 2004 року про відмову ОСОБА_2 у видачі документів на приватизацію жилого приміщення у будинку АДРЕСА_1 визнано неправомірним та зобов`язано селищного голову та виконком Брусилівської селищної ради видати ОСОБА_2 документи, передбачені законодавством для подання органу приватизації для вирішення питання про приватизацію жилого приміщення, а саме: довідку про склад сім`ї та займані ними приміщення, засвідчити на заяві про передачу у власність жилого приміщення підписи ОСОБА_2 та членів її сім`ї. Вказане рішення набрало законної сили. На підставі рішення Брусилівського районного суду від 14 липня 2004 року Брусилівською селищною радою ОСОБА_2 видано довідку про склад сім`ї наймача ізольовоної квартири, за змістои якої у квартирі АДРЕСА_3 мешкають і мають право на житло ОСОБА_2 (голова двору), ОСОБА_3 ( син), ОСОБА_4 ( донька), дата прописки вказаних осіб 24.10.1997 року. На підставі вказаної довідки ОСОБА_2 звернулася до Брусилівського районного підприємства "Архітектурно-планувального бюро" із заявою для проведення приватизації квартири АДРЕСА_3 , керівником вказаного підприємства було прийнято розпорядження №1332 про надання права на приватизацію квартири АДРЕСА_4 та 30 листопада 2004 року видано свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого ОСОБА_2 та членам її сім`ї: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_6 . ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_8 приватизували квартиру АДРЕСА_4 згідно з Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Звернув увагу суду на те, що на ОСОБА_1 не являється та не була на момент приватизації квартири АДРЕСА_4 членом сім`ї ОСОБА_2 , що у свою чергу підтверджує обставину законності дій ОСОБА_2 під час приватизації квартири АДРЕСА_3 , та отримання будь-яких погоджень на момент приватизації майна від позивачки діючим законодавством не передбачалось. Будь-яких прав щодо користування та розпорядження майном позивача ОСОБА_1 відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не порушено, належних та допустимих доказів, які могли б свідчити про їх порушення позивачем не надано.

Крім того, в позовній заяві позивачка вказала, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в порушення вимог ч.5 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" набули у спільну часткову власність житловий будинок по АДРЕСА_5 , але вказаний будинок не може бути предметом розгляду в межах заявлених позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не є суб`єктом, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду із позовною заявою за вказаних підстав. ОСОБА_1 сама вчиняє протиправні дії в частині створення перешкод у користуванні нерухомим майном, яке перебуває у приватній власності ОСОБА_2 .

Просив у задоволенні позовних вимог відмовити та стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу.

06.02.2025 року представник позивача -адвокат Штундюк О.А. подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає спільно із дітьми ОСОБА_9 ,1993 р.н., та ОСОБА_7 , 2000 р.н. у будинку АДРЕСА_1 з 28.12.1993 року, що свідчить про те, що ОСОБА_1 в період проведення ОСОБА_2 приватизації частини житлової площі у вказаному будинку проживала та була там зареєстрована, а тому повинна була приймати участь у її приватизації. Звертає увагу суду на те, що в 1991 році ОСОБА_2 , 1974 р.н., була неповнолітньою, мала вік 17 років, проживала в Коростишівському районі, навчалася у Житомирському училищі культури та мала прізвище ОСОБА_10 . Будинок АДРЕСА_1 в 1991 році було побудовано для громадян, які пересилалися з радіаційно забруднених районів після аварії на ЧАЕС. Також певна кількість зазначених будинків виділялася для молодих спеціалістів, які приїхали працювати у Брусилів. ОСОБА_1 в 1991 року, приїхала працювати, як молодий спеціаліст, до Брусилівської районної бібліотеки. З 01.08.1991 року її було прийнято на посаду старшого бібліотекара відділу обслуговування читачів і лише 23.08.2023 року вона звільнилася з роботи.Так як ОСОБА_1 мала статус молодого спеціаліста, то рішенням виконавчого комітету Брусилівської селищної ради народних депутатів Житомирської області № 293 від 04.12.1991 року їй було надано в користування будинок АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 заселилася в будинок в 1993 році, як наймач квартири, з дозволу ОСОБА_1 , так як була вагітною та не мала де проживати.

Крім того в рішеннях Брусилівського районного суду Житомирської області від 04.03.2004 року, справа № 2-88/2004 , та від 14.07.2004 року , справа №2-490/2004, було встановлено, що ОСОБА_2 проживає в житловому будинку АДРЕСА_1 з 1993 року і користується іншим приміщенням розміром 30,2 метри квадратних

З рішень Брусилівського районного суду за адресою: АДРЕСА_1 , а про те, що вказаний будинок має декілька квартир та їх номерація не згадується, з чого можна зробити висновок, що при проведенні приватизації ОСОБА_2 ввела органи приватизації в оману та їй було безпідставно та протиправно проведено приватизацію квартири АДРЕСА_3 , якої на час приватизації не існувало. ОСОБА_2 , користуючись частиною будинку АДРЕСА_1 , самостійно визначила для себе дану площу, без будь-яких правових підстав провела перебудову будинку та зазначену площу визначила собі як квартиру. Підтвердженням того, що розподілу будинку АДРЕСА_1 на окремі квартири не проводився є повідомлення Державного архіву Житомирської області від 11.04.2024 року № Б-1023/02. Звертає увагу суду на те, що згідно розпорядження органу приватизації

№ 1332, дата прийняття не зазначена, ОСОБА_2 було передано у приватну спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_3 , про те в цьому розпорядженні відсутні дані про інших співвласників даної квартири, а також не визначено частки кожного із співвласників. В свідоцтві про право власності на житло від 30.11.2004 року вказується , що квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . ОСОБА_4 і дане свідоцтво видано згідно з розпорядженням від 30 листопада 2004 року № 1332. Проте, в розпорядженні, на підставі якого видано свідоцтво, не зазначено інформації про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передавалося у власність частина квартири. Вважає, що ОСОБА_2 протиправно в 1993 році вселилася в житловий будинок та самовільно, без будь-яких погоджень та правових підстав, розділила будинок, самостійно виділила та визначила собі в даному приміщенні квартиру, яку в подальшому незаконно приватизувала та отримала свідоцтво про право власності на житло, яке було видано безпідставно. Просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідачів - адвокат Слівінський В.О. до суду подав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , де вказав, що рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області, справа № 2-88/2004, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням розміром 30,2 м.кв.(квартирою), в будинку АДРЕСА_1 . З метою отримання документів для приватизації частини житлового будинку у якому ОСОБА_2 проживала разом із своєю сім`єю, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_8 остання звернулася до Брусилівської селищної ради для отримання рішення виконавчого комітету. За результатами розгляду заяви рішенням виконавчого комітету Брусилівської селищної ради № 45 від 27.04.2004 року ОСОБА_2 відмовлено у наданні документів на приватизацію жилої площі у будинку за адресою АДРЕСА_1 . У зв`язку з протиправністю прийнятого рішення виконавчого комітету Брусилівської селищної ради ОСОБА_2 оскаржила його у судовому порядку. Рішенням Брусилівського районного суду від 14 липня 2004 року скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення виконавчого комітету Брусилівської селищної ради № 45 від 27 квітня 2004 року про відмову ОСОБА_2 у видачі документів на приватизацію жилого приміщення у будинку АДРЕСА_1 визнано неправомірним та зобов`язано селищного голову та виконком Брусилівської селищної ради видати ОСОБА_2 документи, передбачені законодавством для подання органу приватизації для вирішення питання про приватизацію жилого приміщення, а саме довідку про склад сім`ї та займані ними приміщення, засвідчити на заяві про передачу у власність жилого приміщення підписи ОСОБА_2 та членів її сім"ї. На підставі рішення Брусилівського районного суду від 14 липня 2004 року Брусилівською селищною радою ОСОБА_2 видано довідку про склад сім`ї наймача ізольовоної квартири (одноквартирного будинку) та займаних ними приміщень. Згідно змісту довідки вказано, що у квартирі (будинку) за адресою АДРЕСА_7 мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ОСОБА_2 (голова двору), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (донька). Дата прописки у квартирі будинку вказаних осіб 24.10.1997 року. На підставі вказаної довідки ОСОБА_2 звернулася до Брусилівського районного підприємства "Архітектурно-планувального бюро" із заявою для проведення приватизації ізольованої квартири АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 не являється та не була на момент приватизації квартири АДРЕСА_4 членом сім`ї ОСОБА_2 , отримання будь-яких погоджень на момент приватизації майна від ОСОБА_1 не існувало необхідності. При приватизації квкартири порушень вимог чинного законодавства ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_11 не було допущено. Перешкод у користуванні майном ОСОБА_1 відповідачи не вчиняли. Позивачкем не надано до суду належних доказів, які би підтверджували законність прав її вимоги до відповідачів.

В суді позивач ОСОБА_1 та її представник- адвокат Штундюк О.А. позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просили позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник Слівінський В.О., який одночасно є представником відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , в суді просили відмовити у задоволенні позову з тих же підстав, які зазначені у відзиві та у запереченні на відповідь на відзив.

ОСОБА_2 пояснила, що їй як молодому спеціалісту місцевою владою в 1993 році було виділено однокімнатну квартиру в будинку АДРЕСА_1 , яку потім вони приватизувала. Одну квартиру в цьому ж будинку раніше було виділено позивачці. На кожну квартиру був відкритий окремий рахунок і кожний користувач сплачував комунальні послуги окремо. Вона ніколи не наймала квартиру у позивачки і не перешкоджала їй у користуванні майном, що їй належить.

Представник Житомирської районної ради Житомирської області , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник Брусилівської районної ради Житомирської області, яка перебуває в стані припинення в результаті її реогранізації, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, в судове засідання не з"явився.

Суд, вислухавши учасників судового процесу, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ст.2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права , свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

В силу ст. 11 ЦК України , цивільні права та обов"язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов"язки.

Судом встановлено, що ОСОБА_12 , 1972 р.н., є власницею квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 08.12.2021 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 8).

Як слідує з копій документів із приватизаційної справи на ОСОБА_2 , 09.11.2004 ОСОБА_2 звернулась до керівника органу приватизації із заявою щодо передачі в особисту власність одноквартирного будинку, що займає разом з членами сім"ї на умовах найму з належними будівлями та спорудами. За результатами розгляду заяви Брусилівським районним підприємством " Архітектурне- планувальне бюро" було прийнято розпорядження № 1332, яким задоволено прохання наймача ОСОБА_2 і передано квартиру АДРЕСА_3 в приватну спільну часткову власність.

Рішенням Брусилівського районного суду від 14 липня 2004 року скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення виконавчого комітету Брусилівської селищної ради № 45 від 27 квітня 2004 року про відмову ОСОБА_2 у видачі документів на приватизацію жилого приміщення у будинку АДРЕСА_1 визнано неправомірним, та зобов`язано селищного голову та виконком Брусилівської селищної ради видати ОСОБА_2 документи, передбачені законодавством для подання органу приватизації для вирішення питання про приватизацію жилого приміщення, а саме: довідку про склад сім`ї та займані ними приміщення, засвідчити на заяві про передачу у власність жилого приміщення підписи ОСОБА_2 та членів її сім`ї. На підставі рішення Брусилівського районного суду від 14 липня 2004 року Брусилівською селищною радою ОСОБА_2 видано довідку про склад сім`ї наймача ізольовоної квартири, за змістом якої у квартирі АДРЕСА_3 мешкають і мають право на житло ОСОБА_2 (голова двору), ОСОБА_3 ( син), ОСОБА_4 (донька),дата прописки вказаних осіб 24.10.1997 року.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 30.11.2004 року, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_13 на праві приватної спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_3 (а.с.57-58). Свідоцтво видане згідно розпорядження № 1332 від 30 листопада 2004 року.

З копії технічного паспорту, виданого 13.11.2004 року на ім`я власника квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_2 , вбачається , що об`єктом нерухомого майна є квартира АДРЕСА_4 , яка маєодну кімнату загальною площею 31,0 кв.м., жилою площею 12,9 кв.м. та підсобною 18,1 кв.м. (а.с.59-60).

ОСОБА_2 , на підставі рішення 21 сесії 5 скликання Брусилівської ради від 26.05.2008 року, є власником земельної ділянки площею 0,0666 га,що розташаована за адресою АДРЕСА_7 , що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії БЖ № 333327 (а.с.73-76).

Згідно повідомлення начальника Державного архіву Житомирської області від 10.03.2023 №Б-840/02 у документах Брусилівської селищної Ради народних депутатів Житомирської області за 2001 рік відомостей про надання дозволу ОСОБА_2 користуватися опалювальною площею ОСОБА_5 не виявлено (а.с. 11,зворот).

Згідно відповіді Державного архіву Житомирської області від 11.04.2024 №Б-1023/02 у документах Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області за 2000-2004 роки відомостей про розподіл будинку АДРЕСА_1 на окремі квартири не виявлено (а.с. 11).

Як вбачається з архівних довідок, виданих КУ "Трудовий архів Брусилівської селищної ради" Житомирської області від 01.05.2023 року , згідно витягів з погосподарських книг за 1996-2000, 2001-2005 роки членами господарства за адресою: АДРЕСА_1 , є позивач ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а.с. 12).

Згідно витягів з погосподарської книги членами домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , є за:

-2006-2010 роки - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,

-2011-2015 роки - ОСОБА_2 , ОСОБА_14 ,

- 2016-2023 роки - ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 .

Як слідує з довідки про склад сім`ї наймача за адресою: АДРЕСА_5 , мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дата приписки осіб 30.03.2006 року (а.с. 22).

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 41 Конституції України закріпила, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Усі співвласники квартири мають рівні права на користування і володіння. Реалізація права власності однією особою не може шкодити праву власності іншої особи. Право спільної власності обмежено спеціальними нормами закону, унаслідок чого кожен із співвласників зобов`язаний реалізувати своє право власності з урахуванням прав та інтересів інших співвласників та за взаємною згодою.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому немає значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц.

Відповідно до пункту 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити з того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Звертаючись з позовом до суду, позивач посилаюєься на те, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні належними їй на праві власності сараями літ. Б. та літ. В.

Проте, позивачкем не доведено в ході судового розгляду та не надано до позовної заяви доказів на підтвердження того, що сараї літ. Б та літ. В. належать їй на праві приватної власності та відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні цим майном.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка зверталась до правоохоронних органів щодо вчинення будь-яких перешкод з боку відповідачів до її майна, рішення або результати розгляду заяв позивача, що подані в правоохоронні органи, які б свідчили про наявність умисних дій відповідачів.

Таким чином, в ході судового розгляду не встановлено, що відповідачі чинить перешкоду позивачу в користуванні її власністю, як і не встановлено підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3 .

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

За приписами ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22 листопада 2019 року у справі №902/347/18, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, обсягом та витраченим часом. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Згідно ст. 141 ЦПК України, що закріплює вимоги щодо розподілу судових витрат між сторонами, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як убачається з матеріалів справи, понесені відповідачами витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом даної цивільної справи, підтверджуються договорами про надання правової допомоги від 08 січня 2025, додаткової угоди №1 до вказаного договору, розрахунку гонорару від 08 січня 2025 року, актом про надання і прийняття правничої допомоги від 20 січня 2025 року на суму 7000 грн., квитанцією від 08 січня 2025 (а.с. 46-54,56).

При перевірці розміру судових витрат на правничу правову допомогу, суд бере до уваги обсяг робіт, фактично проведений адвокатом Слівінським В.О. у даній справі згідно акту про надання і прийняття правничої допомоги від 08 січня 2025 року та доходить висновку про підтвердження витрат на правову допомогу у сумі 7000 грн.

Беручи до уваги, що в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а витрати відповідача ОСОБА_2 на правову допомогу є співмірними із складністю даної справи та наданими послугами, затраченим часом на надання таких послуг, та при цьому їх розмір відповідає критерію реальності, розумності, тому наявні підстави для стягнення таких витрат з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Частиною 2 статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Керуючись ст. ст.2, 4, 5, 12,13,76-81,141,258-259,263-265, 352-355 ЦПК України, суд-

ВИРІШІВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Житомирської районної ради Житомирської області, Брусилівської районної ради Житомирської області про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, визнання свідоцтва про право власності недійсним, скасування державної реєстрації на квартиру - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л. І. Лівочка