Рішення № 129128272, 28.07.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/36578/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі судді Бутенка А.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області за №Ф-9342-50 від 27.03.2020 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у сумі 29293,44 грн.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ у розмірі 29 293,44 грн. Позивач із вимогою не погоджуються, вважає її протиправною оскільки за вказаний період не отримував дохід як фізична особа-підприємець.

Заяви чи клопотання від сторін не надходили.

Процесуальні дії, вчинені судом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розпорядженням керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» від 22.05.2025 року № 119, у зв`язку із перебуванням судді Токмілової Л.М. з 20.05.2025 року у довготривалій соціальній відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 420/36578/24.

23.05.2025 року справа № 420/36578/24 за результатами автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді Одеського окружного адміністративного суду Бутенку А.В.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 року справу № 420/36578/24 прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Станом на час розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.

Згідно з ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У зв`язку із знаходженням судді Бутенка А.В. у відпустці, справа розглядається 28.07.2025 року.

Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Обставини справи.

ОСОБА_1 зареєстрована, як фізична особа підприємець з 10.05.2006 року.

Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №№Ф-9342-50 від 27.03.2020 року, якою за позивачем визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн. За період з 09.2.2018 року по 20.01.2020 року.

Джерела права й акти їх застосування.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Висновки суду.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Відповідно, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), від 02.04.2020 (справа №620/2449/19), від 22.07.2021 (справа №320/2655/20).

Судом встановлено, що фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нараховано борг по сплаті єдиного соціального внеску за період 2017-2020 роки, зокрема:

09.02.2018 року нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік у сумі 8448,00 грн, (за 2017 рік);

19.04.2018 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та у сумі 2457,18 грн. (І квартал 2018 року);

19.07.2018 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній, системі та фермерам у сумі 2457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);

19.10.2018 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам у сумі 2457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);

21.01.2019 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам у сумі 2457,18 грн. (ІV квартал 2018 року);

19.04.2019 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам у сумі 2457,18 грн. (І квартал 2019 року);

19.07.2019 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам у сумі 2457,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);

21.10.2019 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам у сумі 2457,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);

20.01.2020 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам у сумі 2457,18 грн. (ІV квартал 2019 року).

Після винесеної вимоги сформувався борг за І- ІV квартали 2020 року:

21.04.2020 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам у сумі 2078,12 грн. (І квартал 2020 року);

20.07.2020 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам у сумі 1039,06 грн. (II квартал 2020 року);

19.10.2020 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам у сумі 3178,12 грн, (III квартал 2020 року);

19.01.2021 року нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам у сумі 2200 грн, (ІV квартал 2020 року).

При цьому, позивачем не надано доказів перебування її у трудових відносинах за період 2017-2020 роки та отримання нею відповідно заробітної плати. Також не надано витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5), який би підтвердив сплати ЄСВ роботодавцем (страхувальником).

У свою чергу, щодо періоду часу, протягом якого позивач не отримував доходу від господарської діяльності та не був найманим працівником, суд зазначає, що, з огляду на викладені вище норми законодавства, позивач зобов`язаний був самостійно нараховувати та сплачувати єдиний страховий внесок у розмірі, не менше мінімального.

Застосування окремих положень порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та визначення процедури нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами врегульовує Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449.

Відповідно до абз. 2 п. 2 розділу VІ Інструкції № 449 у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Відповідно до ч.4 ст. 25 України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Згідно п. 3 розділу VІ Інструкції № 449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Системний аналіз положень Інструкції № 449, а також норм Закону № 2464-VI свідчить про те, що у випадку несплати платниками єдиного внеску сум страхових внесків, обчислення недоїмки з несплати єдиного страхового внеску, застосування штрафних санкцій та винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) належить до повноважень податкового органу, в якому платник ЄСВ перебуває на обліку.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9342-50 від 27.03.2020 року, сформованої Головним управлінням ДПС в Одеській області, є необґрунтованими.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, Одеса, Одеська область, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

СуддяА.В. Бутенко

.