Рішення № 129127034, 28.07.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2025 р. справа № 300/7364/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (далі відповідач), за змістом якої просить суд:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA206020/2024/000386 від 02.09.2024;

- визнати протиправним та скасувати рішення № UA206020/2024/000014/1 від 02.09.2024 про коригування митної вартості товарів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення положень статті 57 Митного кодексу України, за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару, а саме легкового автомобіля, марка - VOLVO, модель XС90, бувший а експлуатації, після ДТП, номер кузова НОМЕР_1 , 2021 року випуску, обраний метод його визначення - основний (за ціною договору) щодо товарів, які імпортуються, здійснено визначення митної вартості товару за резервним. Як наслідок, відповідачем прийнято оскаржувану картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA206020/2024/000386 від 02.09.2024 та оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA206020/2024/000014/1 від 02.09.2024. Позивач не погоджується із оскаржуваними рішеннями та вказує, що у митного органу підстав для витребування у позивача додаткових документів не було, оскільки були відсутні розбіжності у поданих митному органу документах.

По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.57-58).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.63).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 в задоволенні клопотання представника Івано-Франківської митниці про розгляд справи з викликом сторін відмовлено (а.с.108).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 21.10.2024, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що Івано-Франківська митниця не погодилася із заявленою декларантом митною вартістю товару та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів за № UA206020/2024/000014/1 від 02.09.2024, яким визначено митну вартість товарів за резервним методом та оформила картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA206020/2024/000386 від 02.09.2024. Зокрема, представник відповідача зазначив, що декларантом не подано повного переліку документів для підтвердження митної вартості товару за ціною договору, зокрема, банківських платіжних документів, що підтверджують оплату за товар. У митного органу наявна інформація щодо вищої митної вартості подібних товарів, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів. Запропонувавши надати додаткові документи, митний орган сприяв позивачу в обґрунтуванні застосування першого (основного) методу визначення митної вартості ввезеного на митну території України. Ненадання відповідних документів, що містять числові значення щодо товару, слугували підставою відмови у митному оформленні товару за ціною, заявленою декларантом. На підставі наведеного вище, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а рішення про коригування митної вартості та картки відмови такими, що прийняті відповідно до закону та з урахуванням усіх обставин (а.с.66-70).

01.11.2024 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої вказав що при декларуванні було подано документи, що підтверджують транспортні витрати, а доводи відповідача щодо калькуляції цих витрат не впливають на митну вартість товару. (а.с.101-106).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.

Судом встановлено, що 23.08.2024 ОСОБА_1 здійснена покупка в Сп. Під.д. Ауто-Ценрум, Ришард Жарув, ОСОБА_2 (Республіка Польща) на підставі рахунку фактури (інвойсу) № FA/41/08/2024 від 23.08.2024 легковий автомобіль, марка VOLVO, модель XC90, бувший у вжитку, 2021 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , тип двигуна гібридний (бензиново-електричний), потужність двигуна - 223kW, об`єм циліндрів двигуна 1969 см. куб, кількість місць, включаючи місце водія 5, колісна формула 4х4, пошкоджено бампер, капот, лобове скло, ліве крило, елементи підвіски, спрацьовані подушки безпеки, за ціною 9335,00 EUR.

З метою здійснення митного оформлення в режимі імпорту цього товару позивач через свого декларанта подав для митного оформлення МД № 24UA2060200012432U4 щодо товару за описом «легковий автомобіль, марка VOLVO, модель XC90, бувший у вжитку, 2021 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , тип двигуна гібридний (бензиново-електричний), потужність двигуна - 223kW, об`єм циліндрів двигуна 1969 см. куб, кількість місць, включаючи місце водія 5, колісна формула 4х4, пошкоджено бампер, капот, лобове скло, ліве крило, елементи підвіски, спрацьовані подушки безпеки». Декларантом визначена митна вартість за основним методом у розмірі 9335,00 EUR.

На підтвердження обґрунтованості заявленої в МД митної вартості товару та обраного методу її визначення декларант надав митному органу разом з декларацією такі документи:

- рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) за № FA/41/08/2024 від 23.08.2024;

- декларація про походження товару (Declaration of origin) № б/н від 30.08.2024;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 08.06.2021;

- документ, що підтверджує вартість перевезення товару б/н від 30.08.2024;

- договір про надання послуг митного брокера за № б/н від 27.09.2022;

- копія митної декларації країни відправлення № 24PL401010E0277993 від 29.08.2024;

- інші некласифіковані документи від 26.04.2024.

Подання вищенаведених документів відповідач не заперечує.

Митним органом розпочато процедуру консультацій із декларантом шляхом формування електронного повідомлення про необхідність надання відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.

За наслідком процедури консультацій посадовими особами Івано-Франківської митниці Державної митної служби України відмовлено в митному оформленні (випуску) товарів з причин коригування митної вартості. Вказану відмову оформлено карткою відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA206020/2024/000386 від 02.09.2024 (а.с.14-16).

Згідно мотивувальної частини оскаржуваної Картки «Митна вартість імпортованого товару не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині другій, третій статті 53 МКУ (ел. відповідь декларанта про відсутність можливості надання запитуваних документів). Відповідно до п. ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості - заявлена митна вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів митне оформлення яких вже здійснено. Відповідно до ч. 2,3 ст. 53 МКУ декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів: Висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями. Відповідно до вимог частини 6 ст. 54 МКУ, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Відповідно до положення статті VII Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі, оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості товару (під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції). Шляхом порівняння митної вартості товару з рівнем митної вартості подібних товарів, що імпортуються в Україну та інформації, яка міститься в ЄАС Держмитслужби - встановлено, що рівень вартості заявленого товару значно нижчий від рівня митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких здійснено. На вимогу митного органу декларантом не подано банківський платіжний документ. Експертний висновок про вартість підготовлений спеціалізованою експертною організацією не може бути взятий до уваги у зв`язку із недотриманням вимог розділу III наказу Міністерства Юстиції України ФДМУ від 24.11.2003 № 142/5/2092. Враховуючи наявну у митниці інформацію про митну вартість подібних (аналогічних) товарів, що ввозились у максимально задекларованої митної вартості. Враховуючи, що використані декларантом відомості для цілей визначення митної вартості не підтверджені відповідно до пп.2, 3 статті 58 МКУ застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, що були оформлені у митному відношенні (мали ідентичну інформацію щодо виробників, торгових марок, країну виробництва) та ідентичний/аналогічний асортимент), методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та ненаданням декларантом документів, які уможливили б визначення митної вартості за згаданими методами. Відповідно до п.1 ст. 64 МКУ у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 МКУ, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Джерелом інформації для визначення митної вартості слугувала МД від 09.02.2024 №UA204040/2024/000645 "ЛЕГКОВИЙ АВТОМОБІЛЬ марки VOLVO моделі ХС90, ідентифікаційний номер кузова (VIN) - НОМЕР_3 , загальна кількість місць, включаючи місце водія - 7, призначений для використання по дорогам загального користування, двигун - гібрид з зовнішньою підзарядкою (бензин), об`єм двигуна - 1969 см3, потужність двигуна - 223 кВт, тип кузова - Універсал, колісна формула - 4х4, календарний рік виготовлення - 2021, бувший у використанні, модельний рік - 2021. Автомобіль пошкоджений. Пошкоджено: капот, переднє ліве крило, переднє праве крило, передній бампер, задня права фара, лобове скло, лівий поріг. Спрацьовані подушки безпеки» Визначена митна вартість становить - 25011 євро».

У зв`язку із вищенаведеним, здійснено коригування митної вартості товарів та прийнято оскаржуване рішення № UA206020/2024/000014/1 від 02.09.2024, яким визначено митну вартість товарів за резервним методом (стаття 64 Митного кодексу України) (а.с.20-21).

В мотивувальній частині рішенні (графа 33) визначено обставини прийняття оскаржуваного рішення та джерела інформації, що використовувались митним органом для визначення митної вартості зазначені ті ж самі що й в Картці відмови.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у прийнятті митної декларації та коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права шляхом визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України № 4495-VІ від 13.03.2012 (надалі, також - МК України).

Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, встановлено порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).

Згідно частин 1, 2, 3 статті 318 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до частин 1, 2, 4, пункту 1 частини 6 статті 321 Митного кодексу України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем не може перевищувати 180 календарних днів, крім митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються статтями 334, 335, 336 Митного кодексу України.

Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (пункт 23 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частиною 4 статті 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Відповідно до частини 5 статті 58 МК України, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини 1 та 2 статті 52 МК України).

Частинами 1 та 2 статті 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина 1 статті 368 Митного кодексу України).

З аналізу частин 1 та 2 статті 53 МК України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

В силу положень частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини 3 статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Частиною 3 статті 53 МК України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4)виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Як визначено частиною 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 1 статті 58 МК України визначено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. В частині другій цієї статті передбачено, коли такий метод не застосовується. А саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання частини 4 і 5 статті 58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями статті 64 МК України.

Так, згідно зі статтею 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митний орган досліджує документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості, у тому числі якщо декларант самостійно визначає митну вартість за резервним методом. Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині 3 статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.

Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 809/946/17.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

В даному випадку, підставою для коригування митної вартості товару є неподання декларантом документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості транспортного засобу.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.10.2018 по справі № 826/25605/15, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Як встановлено судом, декларантом в інтересах позивача, подано до відповідача декларацію № 24UA2060200012432U4, згідно якої визначено митну вартість товару за основним методом визначення митної вартості - за ціною контракту та надано документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення, а саме: рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) за № FA/41/08/2024 від 23.08.2024; декларація про походження товару (Declaration of origin) № б/н від 30.08.2024; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 08.06.2021; документ, що підтверджує вартість перевезення товару б/н від 30.08.2024; договір про надання послуг митного брокера за № б/н від 27.09.2022; копія митної декларації країни відправлення № 24PL401010E0277993 від 29.08.2024; інші некласифіковані документи від 26.04.2024.

На думку суду, подані декларантом відповідно до частини 2 статті 53 МК України документи підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом, містять усі необхідні реквізити сторін: продавця сп. Під. Д. Ауто-Центрум, Ришард Жарув, ОСОБА_2 та покупця ОСОБА_1 , зокрема, відтиск печатки фірми (нерезидента) продавця. Окрім цього, такі документи містять детальний опис товару, який дає можливість ідентифікувати його, а також кількість та ціну товару.

Суд зазначає, що рахунок-фактура № FA/41/08/2024 від 23.08.2024, в якій вказано про готівковий розрахунок між сторонами, підтверджує факт виконання покупцем зобов`язання щодо оплати за товар, що відповідає правовій природі договору-купівлі продажу та реальному характеру його виконання.

Відтак, аналіз змісту вищевказаних документів, свідчить про те, що вони містять всі реквізити, необхідні для ідентифікації придбаним ОСОБА_1 легкового транспортного засобу, та підтверджує заявлену митну вартість ввізного товару.

Окрім того, відповідач не довів наявності розбіжностей у документах, поданих позивачем, також не довів ознак підробки в них або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Так, спір між сторонами фактично виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару легковий автомобіль марки «VOLVO», модель «XC90» за ціною 9335,00 EUR та надання відповідачу необхідних документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, при цьому, позиція відповідача полягає у тому, що декларантом подано не всі документи, а саме банківські або інші платіжні документи, що підтверджують вартість та містять реквізити, необхідні для ідентифікації цього товару, експертний висновок про вартість, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, у зв`язку із чим від декларанта були витребувані додаткові документи та, оскільки декларантом не подано витребуваних документів для підтвердження заявленої митної вартості, внаслідок чого, митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом на підставі цінової інформації, наявної в митниці.

Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність у позивача належного платіжного документу, суд зазначає, що аналізуючи подані декларантом на підтвердження заявленої митної вартості документи, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору.

Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації, зокрема, в даному випадку є запис про оплату в готівкому варіантів.

Так, Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі № 803/1112/17 зазначив, що ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів (рахунка-фактури, акта приймання-передачі автомобіля), які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.

Щодо не взяття до уваги довідки про транспорті витрати від 30.08.2024, суд зауважує, що Митний кодекс України не визначає вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи, або тільки документи, зазначені в Наказі Мінфіну № 599 від 24.05.2012), внаслідок чого, довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі № 804/9754/15 зроблено висновок про те, що довідка про транспортні витрати є належним документом, який підтверджує вартість перевезення відповідно до вимог Митного кодексу України.

З урахуванням встановлених обставин, суд зазначає, що зауваження відповідача до пред`явлених позивачем для митного декларування документів жодним чином не є доказами неможливості визнання задекларованої митної вартості та не можуть бути обґрунтуванням для прийняття рішення про коригування митної вартості, оскільки саме по собі не містить відомостей, які б свідчили про розбіжності в поданих документах, ознаки їх підробки, відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни.

Таким чином, вказані розбіжності не впливають на числові значення складових митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, з урахуванням того, що позивачем використані відомості, які повністю підтверджені документально.

Разом з тим, варто зауважити, що у відзиві представник відповідача зазначає, що подані до митного органу документи складені на польській мові, не містять офіційного перекладу та у довідці про транспортні витрати не зазначено пункт відправлення, перетин кордону та кілометраж, однак така інформація не була покладена в основу спірного рішення митниці для визначення митної вартості товару.

Отже, суд не приймає посилання відповідача на неможливість підтвердження митної вартості придбаного позивачем автомобіля.

Таким чином, суд зазначає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 Митного кодексу України.

При вирішенні спору суд також враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

За змістом пункту 2 частини 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Із встановлених при розгляді справи обставин суд констатує, що уповноваженою особою декларантом (позивачем) подано усі документи згідно з переліком (частина 2 статті 53 МК України) та у поданих документах наявні усі відомості, що підтверджують числові значення складової митної вартості товару та відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена готівкою за такий транспортний засіб.

З урахуванням наведеного, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності усі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товару, який імпортується. Оцінюючи подані декларантом документи в сукупності відповідач мав можливість встановити дійсну вартість товару, який переміщався через митний кордон України.

Щодо доводів відповідача на підтвердження правомірності коригування митної вартості автомобіля суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (частина 2 статті 64 МКУ).

Як встановлено з графи 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення вказав, що митну вартість товару визначено згідно статті 64 МК України - резервний метод, митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Відповідно до статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

- ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

- системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

- ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

- вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

- ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

- мінімальної митної вартості;

- довільної чи фіктивної вартості.

У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Крім того, суд зазначає, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).

На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень, суд дійшов висновку, що, виходячи з принципу послідовності, передбаченого статтею 57 МК України, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен проводити консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування другорядних методів можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування основного.

Відповідач вказує, що для визначення митної вартості використанні відомості з МД від 09.02.2024 № UA204040/2024/00645, а якою здійснено митне оформлення подібного (аналогічного) автомобіля: "ЛЕГКОВИЙ АВТОМОБІЛЬ марки VOLVO моделі ХС90, ідентифікаційний номер кузова (VIN) - НОМЕР_3 , загальна кількість місць, включаючи місце водія - 7, призначений для використання по дорогам загального користування, двигун - гібрид з зовнішньою підзарядкою (бензин), об`єм двигуна - 1969 см3, потужність двигуна - 223 кВт, тип кузова - Універсал, колісна формула - 4х4, календарний рік виготовлення - 2021, бувший у використанні, модельний рік - 2021. Автомобіль пошкоджений. Пошкоджено: капот, переднє ліве крило, переднє праве крило, передній бампер, задня права фара, лобове скло, лівий поріг. Спрацьовані подушки безпеки» Визначена митна вартість становить - 25011 EUR» (а.с.20-21), в той час позивачем здійснювалося митне оформлення транспортного засобу марки VOLVO, модель XC90, бувший у вжитку, 2021 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , тип двигуна гібридний (бензиново-електричний), потужність двигуна - 223kW, об`єм циліндрів двигуна 1969 см. куб, кількість місць, включаючи місце водія 5, колісна формула 4х4, пошкоджено бампер, капот, лобове скло, ліве крило, елементи підвіски, спрацьовані подушки безпеки.

Представником відповідача також не вказано, чи це подана митна декларація фізичною особою за основним методом, чи вже відкоригована митним органом за резервним методом, що також відіграє важливу роль у підставах для застосування цієї МД в даному випадку.

Враховуючи загальну характеристику транспортних засобів, суд виснує, що у митній декларації, яка слугувала джерелом інформації для митного органу, декларантом здійснювалося митне оформлення транспортного засобу, який не є подібним імпортованому позивачем транспортного засобу.

Суд зазначає, що відповідач до суду не надав та не довів, що вказаний у МД від 09.02.2024 № UA204040/2024/00645 товар є подібним (аналогічним) імпортованому позивачем транспортного засобу та має такі ж пошкодження, чи оформлявся за таких ж обставин.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами позивача про те, що цифровий рівень митної вартості імпортованого товару, що є нижчим від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом визначеним в декларації митної вартості, оскільки надані для митного оформлення документи не містять розбіжностей, а їхні дані піддаються обчисленню та підтверджують вартість товару.

Так, відповідач надав матеріали на підставі яких прийняті оскаржувані рішення, однак матеріалів, які би доводили повну тотожність або максимальну подібність технічних характеристик (стану) порівняних автомобілів, та які б були використані при прийнятті оскаржуваних рішень, суду не надано, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.

Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.12.2018 у справі № 815/228/17 наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильності її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Крім того, відповідач не обґрунтував, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено.

Суд враховує, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас митниця не довела наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого товару та протиправність оскаржуваного рішення про таке коригування.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів за № UA206020/2024/000014/1 від 02.09.2024 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за UA206020/2024/000386 від 02.09.2024, є протиправними та такими, що підлягають до скасування.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно із платіжною інструкцією від 25.09.2024 та від 03.10.2024 підтвердив сплату судового збору на суму 3319,46 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України сплачений судовий збір в розмірі 3319,46 грн.

Окрім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати.

Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

При вирішенні даного питання, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (№ 11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також, згідно Рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив: договір про надання правничої допомоги від 16.09.2024 (а.с.50-51), ордер про надання правничої (правової) допомоги від 03.10.2024 (а.с.61), акт виконаних робіт від 25.09.2024 (а.с.52) та платіжну інструкцію № 423368 від 25.09.2024 (а.с.53).

Згідно акту виконаних робіт від 25.09.2024, вартість послуг витрат на правничу допомогу становить 5000 грн., у тому числі: спілкування з клієнтом, вивчення документів, надання консультації, узгодження змісту процесуальних документів 1500,00 грн., підготовка позовної заяви 3500,00 грн. (а.с.52).

У відповідності до платіжної інструкції № 423368 від 25.09.2024 позивач сплатив адвокату за надання правової допомоги 5000 грн. (а.с.53).

За таких обставин сума коштів 5000 грн. витрат позивача на правничу допомогу адвоката підтверджені належним чином.

Аналізуючи об`єм виконаної роботи адвокатом, суд вказує на таке.

Відповідно до пункту 1 Договору про надання правничої допомоги від 16.09.2024 предметом договору є «Клієнт» доручає, а «Адвокат» бере на себе зобов`язання надавати «Клієнту» на умовах, передбачених цим договором, правничу допомогу, а саме: здійснювати представництво інтересів «Клієнта» в будь-яких установах, організаціях та підприємствах незалежно від порядку їх створення і форм власності, в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, та інших, в усіх судових інстанціях, в тому числі першій, апеляційній та касаційній інстанціях.

Однак, ключові процесуальні документи, такі як позовна заява та відповідь на відзив на позовну заяву були подані особисто ОСОБА_1 , водночас, ордер про надання правничої (правової) допомоги був підписаний після подання позовної заяви позивачем до суду, а саме 03.10.2024, внаслідок чого, аналізуючи предмет договору та факт його подальшої реалізації адвокатом, то судом не виявлено в матеріалах справи жодних доказів, які б підтверджували підготовку позовної заяви адвокатом та здійснення представництва інтересів клієнта адвокатом в даній справі, окрім, як подання заяви на усунення недоліків позовної заяви 03.10.2024.

Зокрема, розгляд справи № 300/7364/24 здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ. Таким чином, справа № 300/7364/24 відноситься до справ незначної складності, внаслідок чого, не потребує значних зусиль для підготовки позовної заяви та доказів до неї.

Окрім того, суд зазначає, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що сума витрат 5000 грн. на професійну правничу допомогу у справі № 300/7364/24 є непропорційною до: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а їх стягнення з Івано-Франківської митниці Державної митної служби України становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Таким чином, на переконання суду, співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу є 1500 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задоволити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів за № UA206020/2024/000014/1 від 02.09.2024.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA206020/2024/000386 від 02.09.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 3319,46 грн. (три тисячі триста дев`ятнадцять гривень 46 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач:

Івано-Франківська митниця Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.