Ухвала суду № 129118253, 25.07.2025, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/8134/25

Провадження 2-з/185/38/25

У Х В А Л А

25 липня 2025 року м. Павлоград

Суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Бабій С.О., ознайомившись із матеріалами заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову за позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, за участю третіх осіб: Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2025 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий № 1223584500:01:003:0342) дійсним та визнання права власності, разом з якою подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони державному виконавцю Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчиняти будь-які дії щодо зазначеної земельної ділянки за виконавчим провадженням № 46842297, відкритим на підставі рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2015 року у справі № 172/87/15-ц.

У заяві про забезпечення позову позивач посилається на те, що 19 вересня 2017 року між ним та відповідачем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 4,400 га, розташованої на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий № 1223584500:01:003:0342, який не був нотаріально посвідчений через дію мораторію. Позивач сплатив відповідачу повну вартість ділянки (140 000 грн), що підтверджується розпискою від 19.09.2017. З 20 вересня 2017 року позивач користується ділянкою, однак не може нотаріально оформити договір через ухилення відповідача. Позивач зазначає, що земельна ділянка арештована та виставлена на продаж у межах виконавчого провадження № 46842297 для стягнення аліментів на користь третьої особи ОСОБА_3 , на утримання неповнолітніх дітей. Позивач вважає, що продаж ділянки порушить його права та унеможливить виконання рішення суду про визнання договору дійсним та права власності.

Розгляд заяви про забезпечення позову проведено відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Ознайомившись із заявою позивача про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

22 липня 2025 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 19 вересня 2017 року, та визнання права власності на земельну ділянку площею 4,400 га, кадастровий № 1223584500:01:003:0342, яка юридично належить відповідачу на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 100504 від 17.12.2002.

Як слідує з позову, земельна ділянка є предметом виконавчого провадження № 46842297, відкритого на підставі рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2015 року у справі № 172/87/15-ц, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, до їх повноліття.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Крім того, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити, зокрема, вчинення дій, спрямованих на реалізацію майна чи підготовчі дії до його реалізації (постанови Верховного Суду від 25.09.2019 в справі № 910/7141/13, від 25.02.2019 в справі № 922/2673/18, від 17.10.2018 в справі №183/5864/17-ц). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Аналіз змісту наведеного вище свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, відчуження нерухомого майна.

Частина шоста ст. 81 ЦПК України забороняє здійснювати доказування через припущення, тобто твердження, які самі по собі потребують доведення.

Аргументи та доводи позивача зводяться лише до тверджень про те, що третя особа, Павлоградський відділдержавної виконавчоїслужби уПавлоградському районіДніпропетровської областіПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса)здійснює продажспірної земельноїділянки за ВП № 46842297, з примусового виконання рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області № 172/87/15-ц про стягнення аліментів з відповідача у справі ( ОСОБА_2 ) на користь третьої особи ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей, проте не надано жодних доказів на підтвердження вказаної обставини.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Крім того, пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, має врахувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, а також пересвідчитися у наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначила, що співмірність заходів забезпечення позову передбачає співвідношення судом негативних наслідків від їх вжиття з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке заявлено клопотання про арешт, чи майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав позивача. Забезпечення позову має забезпечувати збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Верховний Суд у постановах від 17 червня 2024 року у справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року у справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 наголосив, що суд має враховувати інтереси всіх осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням заходів забезпечення позову.

Суд звертає увагу, що заява про забезпечення позову фактично має на меті зупинення виконання рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2015 року у справі № 172/87/15-ц, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконаня.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частиною 1 ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Значення обов`язковості виконання рішення суду висловлено в правовій позиції Європейського суду з прав людини в Рішенні у справі «Деркач та Палек проти України» (Заяви №№ 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року. Суд знову наголошує, що пункт 1 статті 6 пункту 1 ст. 6 § 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року (надалі Конвенція), гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень.

Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 (див. «Бурдов проти Росії», заява №589498/00, п. 34). Аналогічний висновок міститься і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції»", Reports of Judgments and Decisions, 1997-II, с. 510, п.40).

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 211/129/18-ц, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19, від 09 квітня 2020 року у справі № 640/21360/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 160/10368/20, від 23 вересня 2024 року у справі № 367/8869/23.

Крім того, заборона на дії виконавчої служби може порушити права третьої особи ОСОБА_3 , яка отримує аліменти на утримання неповнолітньої дитини, при тому що захист прав дітей має пріоритет. Вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони на дії виконавчої служби є неспівмірним, оскільки може призвести до значних негативних наслідків для дітей, порівняно з потенційними наслідками для позивача.

Таким чином, заява про забезпечення позову є необґрунтованою та неправомірною, оскільки суперечить принципу обов`язковості судового рішення, не відповідає вимогам п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України та не підтверджена доказами реальної загрози невиконання рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149154, 258, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.О. Бабій