Рішення № 129108925, 25.07.2025, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/11354/24

Провадження № 2/487/1353/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2025 м. Миколаїв

Заводський районний суду м. Миколаєва у складі:

головуючої судді Скоринчук К.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Карбівничої А.О.,

представника позивача адвоката Ткачук Г.М.,

представника третьої особи Гомоли Г.О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки і піклування Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком,

УСТАНОВИВ:

25 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про встановлення факту одноосібного виховання неповнолітньої дитини батьком. Свої вимог мотивував тим, що з 2025 року відповідачка у справі, з якою він розірвав шлюб у 2014 році, виїхала за межі України та більше не поверталася. З того час він самостійно здійснював догляд та виховання їхньої спільної дитини ОСОБА_3 . У зв`язку з його мобілізацією до лав ЗСУ донька залишилася сама. Він має право на звільнення від військової служби, оскільки одноосібно виховує доньку, а тому звернувся до суду з даним позовом.

30 грудня 2024 року постановлено ухвалу суду про повернення позовної заяви з додатками позивачеві з підстав поєднання у заяві двох видів взаємовиключних проваджень, оскільки позивач просить встановити факт у позовному провадженні.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11.02.2025 ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 30.12.2024 скасовано та повернуто до того ж суду для продовження розгляду.

24 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Ткачук Г.М., яка діє на підставі ордера серія ВЕ № 1140172 від 25.12.2024 та договору б/н від 23.10.2024, підтримала заявлені вимоги. Суду пояснила, що встановлення даного факту має значення для позивача, оскільки наразі він є мобілізованим до лав ЗСУ та проходить військову службу, а мама його доньки виїхала до російської федерації ще в 2015 році та з того часу на територію України не приїздила, вихованням дитини не займається. Тобто, наразі дитина знаходиться без батьківського виховання та нагляду, що суперечить інтересам дитини. Позивач звернувся з даним позовом з метою звільнення з військової служби, оскільки ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» дає таке право на підставі рішення суду про встановлення факту одноосібного виховання дитини батьком. А тому представник просила суд задовольнити вимогу Проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

У судовому засіданні представник третьої особи - Органу опіки і піклування Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради - Гомола Г.О., яка діє на підставі довіреності, не заперечила проти задоволення позову, водночас пояснила, що такий факт на думку Служби у справах дітей є недоведеним, адже не можна стверджувати про невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків з урахуванням того, що остання підтримує спілкування з донькою. Окрім того, до часу мобілізації позивач не вживав заходів щодо вирішення даного питання.

Відповідач у призначені судові засідання не з`явилася. Рекомендовані повідомлення, надіслані судом на адресу зареєстрованого місця проживання відповідачки, повернулися з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до положень пункту 4 частини 7 статті 128 ЦПК України дата проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за місцем проживання є днем вручення судової повістки.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, допитавши свідків, узявши до уваги наявні письмові докази, суд ураховує наступне.

Згідно із частиною першою статті 4ЦПК України кожнаособа маєправо в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту одноосібного виховання дитини, мотивуючи свою вимогу тим, що після розірвання шлюбу відповідачка участі у вихованні дитини не приймає з часу залишення території України, тобто з 2015 року. Підставою звернення до суду з даним позовом зазначив можливість реалізації права бути звільненим з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Питання сімейних відносин, спорів про виконання батьками обов`язків щодо виховання та утримання дітей регулюються нормами Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до статті 15СК України сімейніобов`язкиє такими,що тіснопов`язаніз особою,а томуне можутьбути перекладеніна іншуособу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

У п. 87 Постанови Велика палата Верховного Суду 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зазначила, оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15СК України "невідчужуваність"сімейних обов`язківсвідчить пронеможливість відмовивід них,зокрема відобов`язківщодо вихованнядитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Доведення фактуодноосібного вихованнядитини батькомпов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мамою дитини є відповідач по справі ОСОБА_2 . Шлюб між сторонами розірвано рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва 21.03.2014. Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_2 залишено без змін.

Матеріали справи містять військовий квиток позивача серія НОМЕР_1 від 23.09.2024 з відміткою про придатність ОСОБА_1 до військової служби.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 02.10.2024 за № 1617 солдат ОСОБА_1 перебуває на військові службі вказаної військової частини.

Як зазначив позивач, він має право на звільнення з військової служби, оскільки до часу призову його на службу неповнолітня донька проживала з ним та саме він здійснював її догляд та виховання, адже відповідачка ще у 2015 році виїхала за межі України до російської федерації та з того часу не поверталася.

У підтвердження проживання з донькою та знаходження її на його одноосібному утримані позивач надав письмові докази, а саме:

-Акт про проживання за підписами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 від 21.11.2024 (а.с.13);

-Заяву сусідів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 (а.с.16);

-Акт підтвердження самостійного виховання дитини батьком від 24.02.2025 за

підписами сусідів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , відповідно до якого сусіди стверджують, що до часу мобілізації батько виховував дитину самостійно, з часу мобілізації дитина проживає сама, а її тітка ОСОБА_10 провідує її через день, дитина повідомила, що мати з нею не спілкується (а.с.102);

-Довідку Миколаївського ліцею № 55 Миколаївської міської ради Миколаївської області № 1115 від 23.09.2024 про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.2019 є ученицею вказаного ліцею (а.с.14);

- Довідку Миколаївського ліцею № 55 Миколаївської міської ради Миколаївської області № 1204 від 22.10.2024 про те, що вихованням та навчанням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займається батько. Мати батьківські збори не відвідує та не бере участі у вихованні дитини (а.с.29).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона є мамою відповідачки ОСОБА_2 , однак, з часу виїзду доньки до російської федерації у 2015 році, вони припинили спілкування. За припущенням свідка її онука - ОСОБА_3 , спілкується зі своєю мамою. До часу призову на військову службу вихованням ОСОБА_3 займався її батько - позивач ОСОБА_1 . Наразі онука проживає сама, але свідок періодично приходить та провідує її.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні надала суду показання про те, що вона є рідною сестрою позивача. Підтвердила, що вихованням її племінниці ОСОБА_3 з 2015 року займався позивач, оскільки матір дитини у 2015 році виїхала до російської федерації. Наразі племінниця проживає сама, але свідок, яка часто буває у відрядженнях, періодично приходить та провідує її. Зі слів неповнолітньої ОСОБА_3 останнього разу вона спілкувалася з мамою по телефону в березні місяці цього року.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 дав показання про те, що його похресниця товаришує з донькою позивача ОСОБА_3 . Знає, що вона проживає з батьком позивачем по справі. З особистого спілкування з неповнолітньою ОСОБА_3 свідок знає, що вона подеколи спілкується по телефону з мамою ОСОБА_13 . Про те, що донька перебуває на повному утриманні позивача ОСОБА_1 свідок знає зі слів останнього.

З метою дотримання вимог ст. 232 ЦПК України суд не здійснював допит заявленого свідка неповнолітньої ОСОБА_3 .

Приймаючи рішення у даній справі, суд ураховує, що встановлення факту самостійного виховання дитини є важливим юридичним процесом, що захищає як інтереси самої дитини, так і батьків. А тому важливим є дослідження усіх доказів на підтвердження даного факту.

Так, у довідці Миколаївського ліцею № 55 Миколаївської міської ради Миколаївської області № 1204 від 22.10.2024 зазначено, що мати ОСОБА_3 не бере участі у вихованні доньки. Однак суду не відомо, що слугувало підставою для такого висновку, адже та обставина, що мати не відвідує батьківські збори, а в даному випадку у зв`язку з територіальною віддаленістю місця проживання, як стверджує сам позивач, не слугує єдиною та беззаперечною ознакою неприйняття участі мами у вихованні дитини.

При цьому, допитані в судовому засіданні свідки зазначили, що відповідачка ОСОБА_2 спілкується зі своєю донькою ОСОБА_3 у телефонному режимі. Аналогічні пояснення надала в судовому засідання представник Служби у справах дітей, виходячи зі змісту бесіди з дитиною.

Також із показань допитаних свідків слідує, що відповідачка ОСОБА_2 виїхала до російської федерації у 2015 році. Документальні докази про її виїзд у вказаний період відсутні, оскільки, відповідно до п. 17 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», інформація з персональними даними осіб в Базі даних зберігається впродовж 10 років з дня її внесення, починаючи з 08.11.2017. Проте, надана позивачем копія паспорта, виданого російською федерацією 13.04.2023 на ім`я відповідачки із відміткою про реєстрацію місця проживання 03.11.2024 свідчить про те, що, принаймні, станом на 03.11.2024 ОСОБА_2 не знаходилася на території України, що узгоджується з показаннями свідків в цій частині. Докази у спростування факту виїзду ОСОБА_2 за межі території України, як і докази повернення її на територію України відсутні.

Отже, невідвідування відповідачкою батьківських зборів обумовлене об`єктивними причинами, а саме віддаленістю місця проживання.

За такого суд звертає увагу, що сам факт перебування відповідачки за межами України, а в даному випадку на території ворожої країни, є свідченням того, що відповідачка не має можливості безпосереднього спілкуватися з донькою за місцем її проживання, однак вказана обставина не може слугувати беззаперечним доказом самоусунення останньої від батьківського обов`язку в частині виховання дитини, який вона реалізовує шляхом спілкування з донькою в телефонному режимі, що було підтверджено в судовому засіданні показаннями свідків.

При цьому суд звертає увагу, що позивач не надав доказів та не запитував інформації щодо перетину кордону відповідачкою як громадянкою України. Російська федерація видала відповідачці паспорт 13.04.2023 (а.с 126-127), однак, до 14.02.2024 був дійсним паспорт, виданий на ім`я ОСОБА_2 - громадянки України (а.с.156).

Частиною першою статті 152СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради №13860/02.02.01-22/03/14/25 від 26.05.2025 Орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради вважає недоцільним підготовку висновку щодо встановлення факту самостійного виховання дитини ОСОБА_3 її батьком ОСОБА_1 . У листі Орган опіки та піклування вказав, що зазначений у позовній заяві факт спільного проживання доньки з батьком не підтверджений, натомість документально підтверджено реєстрацію місць їхнього проживання за різним адресами. Дитина проживає за зареєстрованим місцем проживання в квартирі, власницею якої є її бабуся та спілкується з батьками в телефонному режимі.

За такого, в частині доводів позивача щодо одноосібного виховання ним ОСОБА_3 з посиланням на спільне проживання з донькою, суд звертає увагу на різні адреси зареєстрованого місця проживання позивача АДРЕСА_1 та його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 АДРЕСА_2 . Безумовно суд ураховує, що позивач надав суду акт про проживання за підписами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 від 21.11.2024, заяву сусідів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та акт підтвердження самостійного виховання дитини батьком від 24.02.2025 за підписами ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 у підтвердження його спільного проживання з донькою. Однак, жодного із вказаних осіб позивач не клопотав перед судом допитати в якості свідка аби суд міг безпосередньо з`ясувати зазначені ними обставини у заяві та актах, тим паче, що в актах, окрім підтвердження факту спільного проживання, вказана така обставина як перебування дитини на повному утриманні та одноосібному вихованні батька.

При цьому суд ураховує, що власницею квартири, в якій проживає ОСОБА_3 є її бабуся ОСОБА_14 , що було з`ясовано в судовому засіданні. Однак, представник позивача не змогла відповісти чи проживає бабуся з онукою.

Як на один із беззаперечних доказів у підтвердження одноосібного виховання доньки позивач та його представник посилаються на показання свідка ОСОБА_11 , яка повідомила суду, що є мамою відповідачки. Однак, суд критично ставиться до показань вказаного свідка, згідно показань якої вона взагалі не спілкується з відповідачкою з часу виїзду до російської федерації, оскільки, як було встановлено судом під час розгляду справи, саме ОСОБА_11 надала позивачеві копію паспорта своєї доньки - відповідачки ОСОБА_2 , виданого останній російською федерацією у 2023 році з відміткою реєстрації місця її проживання на території такої країни в листопаді 2024 року. Дата видачі відповідачці паспорта російською федерацією та надання його копії свідком позивачеві спростовує твердження ОСОБА_11 її неспілкування з донькою з часу виїзду за межі території України.

Як було зазначено судом раніше, факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Позивач звернувся до суду з вимогою про встановлення вказаної обставини.

Як було зазначено у позовній заяві, а також з`ясовано в судовому засіданні та підтверджено представником позивача, ОСОБА_1 не звертався до суду з приводу позбавлення відповідачки батьківських прав або стягнення з неї аліментів на утримання дитини, оскільки до часу мобілізації його все влаштовувало і на тепер він не бажає настання негативних наслідків для відповідачки, виходячи з інтересів дитини. А підставою для звернення з даним позовом слугує його бажання звільнитися з військової служби, що також є в інтересах дитини.

Вказане свідчить про те, що між позивачем та відповідачкою фактично відсутній спір і доказів у підтвердження наявності спору між сторонами суду не надано.

Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється під час дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

В силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім)та позбавляютьособу користуватисябатьківською правосуб`єктністю,такі правата обов`язкиприпиняються тане потребуютьдодаткового підтвердженнятого,що один із батьків самостійно виконує їх.

Проте позивач бажає реалізувати своє право на звільнення саме на підставі рішення суду про встановлення факту одноосібного виховання ним доньки.

За результатом розгляду справи, дослідивши наявні докази, суд підсумовує, що:

- факт виїзду відповідачки ОСОБА_2 за межі території України має місце, однак, відсутнє документального підтвердження виїзду саме у 2015 році та неповернення на територію України на даний час;

- довідкою Миколаївського ліцею № 55 підтверджено навчання ОСОБА_3 у м. Миколаєві лише з 01.09.2019;

- відповідно до офіційної інформації неповнолітня ОСОБА_3 зареєстрована у АДРЕСА_2 з липня 2023 року;

- офіційне підтвердження спільного проживання позивача з донькою за однією адресою з 2015 року відсутнє;

- згідно офіційної інформації позивач та його донька зареєстровані за різними адресами проживання;

- особи, які підписали акти та заяву про проживання батька та доньки безпосередньо судом допитані не були через відсутність відповідного клопотання з боку сторін по справі;

- допитані у судовому засіданні свідки дали суду показання, що відповідачка виїхала за межі території України, однак не володіють беззаперечною інформацією, яка була б їм особисто відома, щодо надання чи ненадання ОСОБА_2 матеріальної допомоги донці та неприйняття нею участі у вихованні доньки, при цьому підтвердили факт спілкування ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 у телефонному режимі;

- відсутність спільного проживання доньки та матері не є належним доказом неприйняття останньої участі у вихованні дитини;

- Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради не вбачає доцільності у наданні висновку щодо факту одноосібного виховання позивачем ОСОБА_1 неповнолітньої доньки ОСОБА_3 з підстав не доведення батьком невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків;

- докази у підтвердження наявності спору між позивачем та відповідачкою щодо виховання доньки ОСОБА_3 відсутні.

Ураховуючи зазначене та надаючи оцінку поданим позивачем доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що докази у підтвердження факту одноосібного виховання ОСОБА_1 доньки ОСОБА_3 є непереконливими та у своїй сукупності недостатніми аби суд дійшов висновку, що відповідачка ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дитини ОСОБА_3 , і, як наслідок, позивач ОСОБА_1 здійснює таке виховання одноосібно.

За таких обставин, ураховуючи, що спір між сторонами щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини фактично відсутній та факт одноосібного виховання позивачем доньки ОСОБА_3 не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Згідно з ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

У зав`язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до ст.141 ЦПК України, понесені судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 141, 76-82, 141, 263-265, 280-284,354ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки і піклування Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду в порядку ч. 6 ст. 272 ЦПК України.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку - до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідачеві, який не з`явився в судове засідання, направити копію заочного рішення в порядку, передбаченомустаттею 272ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: невідомий, адреса реєстрації в Україні: АДРЕСА_3 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, ЄДРПОУ 24060001, адреса місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Погранична, 9.

Суддя: К.М. Скоринчук