Рішення № 129108238, 28.07.2025, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 183/848/24

Провадження №: 2/336/200/2025

28.07.25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2025 року Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Звєздової Н.С., за участю секретаря Іванченко О.С., представника позивача - адвоката Іванова М.М. (в режимі ВКЗ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Губиницька селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вказаною позовною заявою, в якій просив визначити із собою місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Мар`янівна, Новомосковського району, Дніпропетровської області.

Позов мотивує тим, що з 3 грудня 2005 він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який в подальшому 01.11.2018 розірвано на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Під час шлюбу народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу залишилась мешкати з ним. Вважає, що проживання доньки з матір`ю є недоцільним, оскільки остання не зможе забезпечити дитину всім необхідним на відміну від нього. Він має стабільний дохід, є учасником бойових дій, проживає з донькою в квартирі, яка належить йому на праві приватної власності, в квартирі створені всі умови для проживання, виховання та утримання дитини. Проживання доньки разом з ним відповідає її інтересам. Перебування в родині відповідачки негативно вплине на її виховання та здоров`я, тому просить визначити місце проживання доньки разом з ним.

Ухвалою суду від 20.03.2024 матеріали справи передано за підсудністю Шевченківському районному суду м. Запоріжжя.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2024, матеріали вказаної справи передано в провадження судді Звєздової Н.С.

Ухвалою суду від 19.04.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено у загальному позовному провадженні.

На підставі ухвали від 07.10.2024 закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача адвокат Іванов М.М. підтримав заявлені вимоги, наполягав на їх задоволенні з підстав наведених у позові.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином відповідно до вимог ЦПК України. Причини неявки суду не повідомила. Заяву про розгляд справи без її участі або відкладення розгляду справи не надала.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився з невідомих причин, заяв про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за їх відсутності не надав.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк відзиву, заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про перенесення розгляду справи, враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, а позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши позовну заяву, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.12.2005 по 01.11.2018. На підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.11.2018, шлюб розірвано.

Сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про її народження.

Дитина проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом сумісного проживання Служби у справах дітей Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

З встановлених обставин вбачається, що правовідносини є сімейними й врегульовані ст.ст. 141, 160, 161 СК України та пов`язаними нормами, які наведені нижче.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з положеннями ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Згідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов`язані забезпечити дитині відповідні умови.

В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом.

Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.

Наведені норми та встановлені обставини вказують на те, що між сторонами не існувало спору, щодо визначення місця проживання дитини до досягнення чотирнадцяти років. Після досягнення такого віку дитина продовжила проживати з батьком.

Окремо суд наголошує, що на даний час ОСОБА_3 виповнилось 18 років.

Встановлені обставини та наведені у сукупності положення закону вказують на те, що між сторонами не існує спору, дитина з малолітнього віку проживала з позивачем й після досягнення чотирнадцяти років залишилася проживати з ним за власною волею без примусу. Наведеними нормами ст.ст. 141, 160, 161 СК України не передбачено прав позивача визначати місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

За положеннями ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі досліджених доказів й у співставленні з нормами законів, суд дійшов висновку, що право позивача не було порушене, а тому немає підстав у застосуванні заходів судового захисту. Відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду Касаційного цивільного суду № 592/7624/22 від 02.11.2023.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на позивача у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 76-81, 89, 141, 229, 258-259, 263-265, 273, 274, 279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Губиницька селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання (зареєстроване): АДРЕСА_2 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання (зареєстроване): АДРЕСА_3 .

Третя особа: Губиницька селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04338457, місцезнаходження: 51250, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Губиниха, вул. Шевченко, буд.16.

Суддя Н.С. Звєздова