Рішення № 129105296, 25.07.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/26927/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

І. Зміст позовних вимог.

До суду з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області (далі відповідач, ТУ ДСА у Миколаївській області), в якому з урахуванням уточнень позовних вимог від 22.07.2024 р. просить:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди з 31 серпня 2023 року по 01.07.2024 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 31 серпня 2023 року по 01.07.2024 року (включно).

ІІ. Позиція позивача та заперечення відповідача.

На обгрунтування позовних вимог з урахуванням уточнень від від 22.07.2024 вказує, що указом Президента України №320/2020 від 14 серпня 2020 р. призначений суддею Центрального районного суду міста Миколаєва. В період з 16.03.2022 року по 01.07.2024 року проходив військову службу на особливий період , у зв`язку з чим наказом голови Центрального районного суду міста Миколаєва за №23-0/с від 28.03.2022, позивача увільнено від виконання посадових обов?язків судді із збереженням місця роботи, посади і середній заробіток на час мобілізації з 16 березня 2022 року до оголошення демобілізації. Бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з 31 серпня 2023 року по 01.07.2024 року вважає такою, що не грунтується на вимогах Конституції України та Закону України №1402-УІІІ виходячи з наступного. Вказує, що на момент прийняття на на військову службу, частина 3 статті 119 К3пП України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову, при цьому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни до частини 3 статті 119 К3пП України, згідно з якими виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19.07.2022. Так, позивач вважає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі К3пП України та Закон України від 01.07.2022 №2352-IX. Таким чином, враховуючи що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв?язку з мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди в повному розмірі, встановленому Законом№1402-УІІІ

10.11.2023 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, яким заперечує стосовно задоволення позовних вимог вказуючи, що відповідно до положень Бюджетного кодексу України та Закону України №1402-УІІІ суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України, а будь-які бюджетні зобов?язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Наказом Центрального районного суду №31-о/д від 19.07.2022 року позивачу з 19.07.2022 року припинено нарахування середнього заробітку, як судді Центрального районного суду м.Миколаєва у зв?язку із мобілізацією, що відповідає вимогам Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ яким було внесено зміни до КЗпП України, зокрема в ч.3 ст.119 КЗпП України скасовано збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками. На даний момент Закон України від 01.07.2022 року №2352-IX є чинним та обов?язковим до виконання.

ІII. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою суду від 04 січня 2024 року задоволено клопотання позивача про зупинення провадження у справі та зупинено провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан..

Ухвалою суду від 01 серпня 2024 року пновлено провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Оскільки відсутні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Наказом в.о. голови Центрального районного суду м.Миколаєва від 01 вересня 2020 року №59-о/с зараховано до штату Центрального районного суду м.Миколаєва ОСОБА_1 на посаду судді Центрального районного суду м.Миколаєва з 01 вересня 2020 року з оклаом згідно штатного розпису (а.с.11)

ОСОБА_1 проходив військову службу починаючи з 16.03.2022 р. по 31.10.2023 р. - юрисконсультом юридичноїх слжуби НОМЕР_1 окремої бригади триторіальноїх оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України та з 01.11.2023 року - помічником начальника центру з правової роботи - начальником юридичної служби Військово медичного клінічного центру Південного регіону, що підтверджується довідкою про проходження служби , довідкою вч НОМЕР_2 від 22.09.2023 р. №418 та довідкою військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 28.11.2023 р. № 812 . (а.с.12, 37-38)

Наказом В.о. голови Центрального районного суду м.Миколаєва від 19 липня 2022 року №31-о/д про припинення нарахування середнього заробітку судді Центрального районного суду м.Миколаєва наказано ОСОБА_1 судді Центрального районного суду м. Миколаєва, припинити нарахування середнього заробітку на час мобілізації з 19 липня 2022 року. (а.с.30)

21.02.2023 рок відповідач листом №7/1-204/23 на заяву позивача від 02.02.2023 р. повідомлено, що згідно закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 р. за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом тід час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, середній заробіток не зберігатиметься. Також надано довідку про нараховану та виплачену суддівську винагороду з зазначенням всіх складових заробітної плати за період з 01.01.2022 року оп 18.07. 2022 р. (а.с.13-14)

Згідно розрахункового листа за 2022 року починаючи з серпня 2022 року середній заробіток ОСОБА_1 не нараховувався та не виплачувався. (а.с.15)

Наказом начальника Військово медичного клінічного центру Південного регіону від 27.06.2024 року № 167 (по стройовій частині) підполковника юстиції ОСОБА_1 звільненого наказом командира вч НОМЕР_3 (по особовому складу) від 20.06.2024 року №128 у запас , з 01.07.2024 року виключено зі списків особового складу центру та всіх видів забезпечення. (а.с.46)

Наказом голови Центрального районного суду м.Миколаєва від 02.07.2024 року №61-о/с про вихід на роботу судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. у зв`язку із звільненням у запас наказано вважати ОСОБА_1 , таким, що приступив до виконання повноважень судді Центрального районного суду м. Миколаєва з 02 липня 2024 року . (а.с. 47)

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 31 серпня 2023 року по 01 липня 2024 року, звернувся до суду з даним позовом. .

V. Норми права, які застосував суд.

Згідно зі статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій..

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності 30.09.2016 р. ( далі Закон №1402- VIII), зокрема, -

- судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів. ( стаття 4 Закону №1402- VIII)

- суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. ( частина 1 статті 135 Закону № 1402-VIII)

- суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. ( частина 10 статті 135 Закону № 1402-VIII)

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2232-ХІІ), яким передбачено зокрема :

- військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. ( частина першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ) ;

- проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом ( частини 2 статті 2 Закону № 2232-ХІІ);

- порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

- гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (стаття 40 Закону № 2232-ХІІ).

- громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту». (частина 2 статті 39 Закону № 2232-ХІІ).

За правилами частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частину 3 статті 119 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей

VI. Оцінка суду.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією та Законами України. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на нарахування та виплату суддівської винагороди у період перебування на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період, з 31 серпня 2023 року по 01 липня 2024 року.

За позицією позивача питання виплати суддівської винагороди регулюється виключно Конституцією України та Законом «Про судоустрій і статус суддів», а не КЗпП чи іншими актами. Зміни, внесені Законом № 2352-ІХ до статті 119 КЗпП, стосуються лише середнього заробітку, а не суддівської винагороди, яка має іншу правову природу .

Відповідач в свою чергу вказує, на те, що на позивача, як на військовослужбовця , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації у зв`язку з введенням воєнного стану, поширюються гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України, зокрема, за ним зберігається місце роботи і посада, та поширюються правові гарантії передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", при цьому з набранням чинності Законом №2352-IX з 19.07.2022 середній заробіток таким мобілізованим працівникам за місцем роботи не виплачується.

Вирішуючи дане спірне питання з урахуванням вищенаведених позицій сторін, суд враховує наступне.

Позивач будучи суддею Центрального районного суду м. Миколаєва перебував на військовій службі по мобілізації з 16.03.2022 та з 01.07.2024 року та наказом начальника Військово медичного клінічного центру Південного регіону від 27.06.2024 року № 167 виключений зі списків особового складу центру та всіх видів забезпечення.

При цьому наказом В.о. голови Центрального районного суду м.Миколаєва від 19 липня 2022 року №31-о/д наказано ОСОБА_1 судді Центрального районного суду м. Миколаєва, припинити нарахування середнього заробітку на час мобілізації з 19 липня 2022 року.

Питання виплати суддівської винагороди у період проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації за умови змін у редакції частини третьої статті 119 КЗпП України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23, у якій, серед іншого, зазначено, що наведені положення Закону № 1402-VIII (частина десята статті 135) стосуються випадків, коли суддя не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин, які безпосередньо пов`язані з організацією судочинства.

Законом №1402-VIII не врегульовано, чи виплачується суддівська винагорода в разі проходження суддею, повноваження якого не припинені, військової служби, зокрема, за призовом по мобілізації до лав Збройних Сил України в особливий період.

При співвідношенні норм частини третьої статті 119 КЗпП України та статті 135 Закону № 1402-VIII слід мати на увазі, що вони є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їхньому застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.

У правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов`язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу. У такому випадку суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, установлених законом.

Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї. Засада оплати праці - «праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)» [це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»] - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.

За висновками, сформованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23, у постанові від 17 квітня 2025 року в справі № 340/655/23, у якій суддю (позивача) увільнено від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації та припинено нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, дійшла висновків, що в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. Наведене дає підстави для висновку, що поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема, й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди є правомірним.

Висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23 та Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2025 року в справі № 340/655/23 є релевантними та застосовними до спірних правовідносин .

Отже, відповідно до вже сформованих Верховним Судом правових висновків, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, проте суддівська винагорода судді не виплачується.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак враховуючи вищенаведене, оскільки в період з 16.03.2022 р. по 01.07.2024 р. позивач проходив військову службу по мобілізації в особвливий період то правові підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 31 серпня 2023 року по 01.07.2024 року відсутні.

Суд наголошує, що середній заробіток, який виплачується працівникові за збереженим основним місцем роботи як соціальна гарантія згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України, та суддівська винагорода, визначена статтею 135 Закону №1402-VIII, мають різну правову природу та правове регулювання.

Особливий статус позивача корелює його обов`язку здійснювати правосуддя, і саме за це він отримує суддівську винагороду. Між тим, Закон №1402-VIII не передбачає можливості здійснення суддею повноважень з одночасним проходженням військової служби, що підтверджується фактом увільнення позивача від роботи на час проходження військової служби.

За таких обставин суд доходить висновку, що у цій правовій ситуації не йдеться про втручання у конституційні гарантії незалежності судді, адже позивач не позбавлений права на отримання суддівської винагороди за виконання повноважень судді.

При цьому, суд оцінює критично посилання позивача на рішення Ради суддів України оскільки вони мають рекомендаційний характер і не можуть превалювати над нормами закону.

У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

VII. Висновок суду.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки в межах розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не надано доказів на підтвердження порушення прав в межах заявлених вимог, тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

VIII. Розподіл судових витрат.

Оскільки судом відмовлено у задоволені позовних вимог, при цьому позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

вирішив:

У задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області (вул. Фалєєвська, буд. 14, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54001 код ЄДРПОУ: 26299835) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Дубровна

.