Рішення № 129101620, 25.07.2025, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2025 року справа № 580/5774/25 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження залі суду адміністративну справу за позовом Заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Коломійця Івана Петровича в інтересах держави в особі Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Михайлівської сільської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

22.05.2025 Заступник керівника Смілянської окружної прокуратури Коломієць Іван Петрович (20301, Черкаська обл., м.Умань, вулиця Гайдамацька, будинок 16; код ЄДРПОУ 02911119) в інтересах держави в особі Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (21018, м.Вінниця, вул.Пирогова, 26; код ЄДРПОУ 44979060) (далі позивач) подав у Черкаський окружний адміністративний суд позов до Михайлівської сільської ради (20825, Черкаська обл., Черкаський р-н, с.Михайлівка, вул. Героїв Майдану, будинок 27; код ЄДРПОУ 34176446) (далі відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності щодо невинесення на розгляд сесії ради подання позивача від 13.11.2023 №1401 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч.ч.2, 3, 5 ст.57-1 Земельного кодексу України;

зобов`язання відповідача розглянути на сесії ради подання позивача від 13.11.2023 №1401 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч.ч.2, 3, 5 ст.57-1 Земельного кодексу України.

Додатково просив про дату та час розгляду справи повідомити сторони, Уманську окружну прокуратуру та Черкаську обласну прокуратуру для забезпечення участі у справі.

Обґрунтовуючи зазначив, що відповідач всупереч вимог закону не виніс на розгляд сесії ради подання позивача з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених.

Ухвалою від 27.05.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження.

16.06.2025 Відповідач подав суду відзив з проханням відмовити, оскільки вказане повноваження є дискреційним та питання зміни цільового призначення потребує обговорення, урахування інтересів громади. Вважають, що позов поданий неналежним позивачем.

20.06.2025 прокурор подав відповідь на відзив з проханням позов задовольнити. Акцентував, що рішенням РНБОУ від 29.09.2022, введеним у дію Указом Президента України від 29.09.2022 №675/2022 уповноважено державні органи забезпечити безумовне виконання завдань, а саме ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок, що становить державний інтерес. Натомість відповідач не розглянув подання позивача №1401 щодо віднесення земельних ділянок площею 961,1471га до самозалісених у передбачений законом спосіб. Відповідач має обмежені дискреційні повноваження у цьому питанні. З приводу звернення до суду в інтересах держави в особі вказаного державного органу зауважив на позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та повідомив, що ігнорування подання позивача, не розглянутого відповідачем, протягом тривалого часу дає підстави для представництва інтересів прокурором.

Оскільки від сторін не надійшли суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням їх представників, з огляду на відсутність необхідності виклику та допиту свідків та призначення експертизи, суд вирішив справу розглянути без проведення судового засідання та їх виклику (у письмовому провадженні).

Оцінивши доводи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

29.09.2022 Президент України видав Указ №675/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 вересня 2022 року «Про охорону, захист, використання та відтворення лісів України в особливий період», яким увів у дію рішення РНБОУ від 29.09.2022. Цим рішенням РНБОУ, розглянувши комплекс питань, пов`язаних із викликами та загрозами національній безпеці України у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів України, зумовленими дисбалансом між екологічними, економічними та соціальними функціями ведення лісового господарства, недосконалістю нормативно-правової бази, недостатнім фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням функціонування лісової галузі в особливий період, Рада національної безпеки і оборони України, доручила КМУ, центральним та місцевим органам виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування у тримісячний строк здійснити розроблення та затвердження регіональних програм, спрямованих на масштабне залісення регіонів та інших заходів. Також доручено у шестимісячний строк:

з метою реалізації заходів із масштабного залісення України опрацювати питання щодо:

створення державного фонду розвитку лісового господарства, зокрема за рахунок коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; екологічного податку; рентної плати за використання лісових ресурсів; грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, частини податку на додану вартість й інших джерел;

удосконалення системи оподаткування лісових земель шляхом формування Єдиного лісового податку та усунення подвійного оподаткування;

внесення змін до порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок;

забезпечення необхідного обсягу лісового насіння та вирощування селекційного садивного матеріалу;

виділення органами державної влади та органами місцевого самоврядування придатних для залісення земель;

з метою підвищення ефективності функціонування лісової галузі опрацювати питання щодо створення:

єдиного державного суб`єкта господарювання з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів шляхом реорганізації державних унітарних комерційних підприємств, які перебувають у сфері управління Державного агентства лісових ресурсів України;

єдиного державного суб`єкта господарювання, уповноваженого здійснювати вирощування селекційного садивного матеріалу;

разом із місцевими органами виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування забезпечити:

безумовне виконання завдань, визначених Указом Президента України від 7 червня 2021 року № 228/2021 "Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів";

розроблення єдиної електронної таксаційної та картографічної бази даних про ліси з урахуванням положень Закону України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних";

вдосконалення механізму економічного стимулювання заходів зі створення лісів на землях усіх форм власності, ураховуючи особливий статус та режим земель оборони та інше.

Позивач звернувся до відповідача поданням від 13.11.2023 №1401 щодо віднесення 208 самозалісених земельних ділянок площею 961,1471га на його території, у зв`язку з чим відповідно до ст.571 Земельного кодексу України просив прийняти рішення про віднесення їх до самозалісених, про що його проінформувати.

Вказане подання відповідач не розглянув.

Смілянська окружна прокуратури звернулася до відповідача запитом від 02.12.2024 №52/1-7634ВИХ-24 з проханням повідомити до 06.12.2024 про результати розгляду подання позивача №1401 щодо віднесення земельних ділянок площею 961,1471га до самозалісених.

Виконавчий комітет відповідача листом від 17.12.2024 відповів, що воно розглянуте постійною комісією з питань комунальної власності, земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища, будівництва та архітектури та на сесію не виносилося, оскільки не отримало позитивного висновку.

Тому Смілянська окружна прокуратури звернулася до позивача запитом від 24.02.2025 №52/1-1086ВИХ-25 з проханням повідомити про вжиті ним заходи для оскарження дій відповідача у судовому порядку. Відповідь отримала листом від 05.03.2025, в якій зазначив, що відповіді від відповідачам не отримував та не має можливості на нього вплинути, у т.ч. за відсутності бюджетного фінансування, у зв`язку з чим не заперечує проти представництва інтересів держави прокурором.

Протягом квітня-травня 2025 року до відповідача звернулися фізичні особи заявами про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності.

Тому прокурор письмово повідомив позивача листом від 19.05.2025 про вказаний намір та звернувся в суд зі вказаним вище позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував таке.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На прокуратуру, відповідно до п.2 ч.1 ст.2 Закону України 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру (далі ЗУ № 1697-VII) та п.3 ст.1311 Конституції України, покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

Обов`язку моніторингу відкритих державних реєстрів у порядку нагляду за діяльністю іншими суб`єктами владних повноважень, які не є правоохоронними органами, у т.ч. процедури постійного її інформування органами державної влади про прийняті рішення з дати їх ухвалення, закон для органів прокуратури не встановлює.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді згідно з приписами ст.23 ЗУ № 1697-VII полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Тобто, процес з`ясування органами прокуратури відомостей про те, чи існує загроза інтересам держави у визначених правовідносинах полягає у виникненні приводу, умов отримання відомостей, з`ясування можливих чи фактичних наслідків, правовій оцінці визначеним правовідносинам, обрання належного способу захисту інтересів держави. В останньому судовий порядок не є обов`язковим, хоча і допустимим способом захисту. Для саме такого способу закон вимагає з`ясування у встановленому законом порядку владних повноважень визначених органів державної влади, звернення до них органом прокуратури, отримання та подальша оцінка їх відповідей.

У ст.6 Конституції України презюмовано, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Отже, всі органи державної влади повинні виконувати власні функції та завдання в інтересах держави. То ж саме у разі з`ясування неналежного, на думку прокурора, виконання владних повноважень чи неналежним чином, тобто, всупереч інтересам держави Україна, у нього виникає право на звернення до суду для відстоювання цих інтересів. Підставою ж для такого звернення є саме отримання відомостей у встановленому законом порядку від відповідних органів державної влади про непогодження порушення ними вказаних інтересів та небажання їх відновити, а не про їх загальну діяльність.

Згідно зі ст.23 ЗУ № 1697-VII, що умовою здійснення представництва в суді прокурором законних інтересів держави є у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Тому суд дійшов висновку, що у зв`язку з тривалою бездіяльністю позивача в спірних правовідносинах за умов відсутності нормативно передбачених повноважень позивача на вплив у повноваження відповідача (позаяк позивач є центральним органом виконавчої влади, а відповідач органом місцевого самоврядування) та відсутності заперечень позивача щодо підтримки позовних вимог, прокурор мав правові та фактичні підстави в умовах загальновідомих обставин воєнного стану в Україні та чинного вказаного вище рішення РНБОУ звернутися в суд зі вказаним вище позовом.

З приводу оскаржуваної бездіяльності суд урахував.

На підставі ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1, 2 ст.59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Отже, питання щодо затвердження проекту землеустрою тощо відповідач має вирішувати за наслідками розгляду відповідного клопотання на пленарному засіданні, про що прийняти відповідне рішення.

Суд установив, що відповідач порушив вказані норми законодавства, не вносячи та не розглянувши на пленарному засіданні сесії вказане подання позивача. Тобто, допустив бездіяльність, яка є протиправною.

Стаття 107 Конституції України приписує, що Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. То ж зважаючи на зміст згаданого вище рішення РНБОУ відповідач, представляючи інтереси територіальної громади, мав обов`язок розглянути вказане вище подання позивача №1401 у встановленому законом порядку на сесії.

Обґрунтованість бездіяльності щодо такого розгляду та її правомірність не підтверджена жодним доказом. Не заперечуючи посилання відповідача на необхідність дотримання прав територіальної громади, суд наголошує, що вона забезпечується у т.ч. дотриманням ним законодавчо передбаченої процедури розгляду відповідного питання. Відсутність позитивних висновків комісій органів місцевого самоврядування не передбачені законом підставою для невинесення відповідного питання на сесію та ухвалення рішення.

Правовідносини щодо самозалісених земель урегульовані нормами ст.571 Земельного кодексу України (далі ЗК України).

Зокрема, самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Отже, процедура віднесення земель до самозалісених виходить за межі факту прийняття рішення про такий статус та потребує додаткових дій, як то отримання погоджень, замовлення та виготовлення технічної документації тощо. Тому позовна вимога зобов`язати відповідача прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч.ч.2, 3, 5 ст.57-1 ЗК України, передчасна, позаяк стосується втручання в дискреційні повноваження, які не були реалізовані.

Урахувавши вказане, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушених інтересів держави є визнання вказаної бездіяльності протиправно та зобов`язати відповідача розглянути подання №1401 та вжити в межах, порядку, спосіб і строки, визначені законом заходи щодо віднесення вказаних у ньому земельних ділянок до самозалісених, про що винести обґрунтоване рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки доказів понесення таких витрат суду не надано, відсутні підстави для розподілу содових витрат.

Керуючись ст.ст.6, 14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов Заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Михайлівської сільської ради щодо невинесення на розгляд сесії ради подання Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 13.11.2023 №1401 щодо віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч.ч.2, 3, 5 ст.57-1 Земельного кодексу України.

Зобов`язати Михайлівську сільську раду (20825, Черкаська обл., Черкаський р-н, с.Михайлівка, вул. Героїв Майдану, будинок 27; код ЄДРПОУ 34176446) розглянути подання Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (21018, м.Вінниця, вул.Пирогова, 26; код ЄДРПОУ 44979060) від 13.11.2023 №1401 та вжити в межах, порядку, спосіб і строки, визначені законом заходи щодо віднесення вказаних у ньому земельних ділянок до самозалісених, про що винести обґрунтоване рішення.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів.

Суддя Анжеліка БАБИЧ

Рішення постановлене, складене у повному обсязі та підписане 25.07.2025.