Рішення № 129100638, 25.07.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2980/25

25 липня 2025 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максима - Т" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач) звернулось до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максима-Т" (далі відповідач), у якому просить суд стягнути з відповідача на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції в розмірі 36 473,47 грн, а також пеню в розмірі 564,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2024 році осіб з інвалідністю та у встановлений строк самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за не створені робочі місця, призначені для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, в розмірі середньої річної заробітної плати. Крім того, позивачем за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, у відповідності до частини 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", нарахована пеня. У зв`язку із чим утворилась заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені, яка в добровільному порядку відповідачем не сплачена.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень представник вказав, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Максима-Т" є суб`єктом охоронної діяльності та здійснює свою діяльність на підставі Ліцензії МВС України на надання послуг з охорони власності та громадян серії АВ №582364, виданої 24.06.2011, котра діє з 11.04.2011 безстроково. Основним видом економічної діяльності Товариства є 80.10 Діяльність приватних охоронних служб, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 29.05.2025. Діяльність суб`єктів охоронної діяльності додатково регулюється Законом України "Про охоронну діяльність", котрий набрав чинності 18.10.2012 визначає організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян. Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 4616 працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Згідно з штатним розписом на 2024 рік, затвердженим наказом від 29.12.2023 № 12 у ТОВ "Максима-Т" передбачалось 19 штатних одиниць, з них: на посаді директора -1 одиниця, на посаді диспетчера - 1 одиниця, на посаді інженера електрозв`язку - 1 одиниця, на посаді охоронника - 15 одиниць. Наказом від 01.04.2024 № 4 було внесено зміни до штатного розпису, в результаті чого у ТОВ "Максима-Т" передбачалось 11 штатних одиниць, з них: на посаді директора - 1 одиниця, на посаді диспетчера - 1 одиниця, на посаді охоронника - 9 одиниць. З урахуванням наведеного, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2024 році склала 12 осіб, з яких 3 особи - працівники, які не задіяні у виконанні заходів охорони. Таким чином, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у ТОВ "Максима-Т" складає 0 осіб, оскільки кількість працівників, які не задіяні у виконанні заходів охорони складає 3 особи, що є меншим від мінімальної чисельності працюючих, встановленого частиною першою статті 20 Закону № 875. А тому, нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є безпідставним та необґрунтованим і підлягає скасуванню.

На підтвердження своїх доводів представник посилається на правову позицію викладену у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі № К/9901/13898/18.

Водночас представник відповідача просить суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4750,00 грн (арк. справи 32 - 97).

Рух справи у суді

Ухвалою суду від 21.05.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 21.05.2025 про відкриття провадження у справі відповідач отримав 27.05.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне у матеріалах справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Максима-Т" є юридичною особою, що здійснює господарську діяльність та використовує найману працю (арк. справи 16 зворот).

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Максима-Т" є суб`єктом охоронної діяльності та здійснює свою діяльність на підставі Ліцензії МВС України на надання послуг з охорони власності та громадян серії АВ №582364, виданої 24.06.2011, котра діє з 11.04.2011 безстроково. Основним видом економічної діяльності Товариства є 80.10 Діяльність приватних охоронних служб, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 29.05.2025 (арк. справи 38 - 41).

Згідно з даними, що надані відповідачем до Державного реєстру з загальнообов`язкового державного соціального страхування та сформованими розрахунками сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік у відповідача складає 12 осіб.

Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" становить - 1 особа.

Середня річна заробітна плата штатного працівника складає 72 946,94 грн.

Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю сформовано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування 1 особи з інвалідністю, згідно з яким сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік склала 36473,47 грн (арк. справи 11).

Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті роботодавця, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 04.03.2025 (арк. справи 12).

Згідно розрахунку пені Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, сума пені, нарахованої за несвоєчасну сплату адміністративного-господарських санкцій складає 565,44 грн (арк. справи 10).

На запит Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 28.03.2025 (арк. справи 17) Тернопільський обласний центр зайнятості 10.04.2025 надав інформацію про те, що ТОВ "Максима-Т" протягом 2024 року не подавало звітів за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" для осіб з інвалідністю (арк. справи 21 - 22).

19.03.2025 Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю сформовано повідомлення № 228/04-98 про нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання у 2024 році встановленого законом нормативу робочих місць у розмірі 36 473,47 грн; одночасно роз`яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати (арк. справи 13).

Оскільки адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачем в добровільному порядку не сплачено, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Мотивувальна частина

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХII (далі - Закон № 875-ХІІ).

Згідно із частинами першою, другою статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України (далі ГК - України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

З матеріалів справи слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Максима-Т" є суб`єктом охоронної діяльності та здійснює свою діяльність на підставі Ліцензії МВС України на надання послуг з охорони власності та громадян серії АВ №582364, виданої 24.06.2011, котра діє з 11.04.2011 безстроково. Основним видом економічної діяльності Товариства є 80.10 Діяльність приватних охоронних служб, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 29.05.2025.

У свою чергу, діяльність суб`єктів охоронної діяльності додатково регулюється Законом України "Про охоронну діяльність" від 22.03.2012 № 4616-VI (далі - Закон № 4616), котрий набрав чинності 18.10.2012, визначає організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян.

Умови залучення громадян до охоронної діяльності визначені статтею 11 Закону № 4616.

Відповідно до частини першої вказаної статті, персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони, зокрема, не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків.

Відповідні обмеження щодо створення кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів суб`єктом охоронної діяльності закріплені у частині шостій статті 11 Закону № 4616, відповідно до якої працевлаштування інвалідів здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Згідно з штатним розписом на 2024 рік, затвердженим наказом від 29.12.2023 № 12 у ТОВ "Максима-Т" передбачалось 19 штатних одиниць, з них: на посаді директора - 1 одиниця, на посаді диспетчера - 1 одиниця, на посаді інженера електрозв`язку - 1 одиниця, на посаді охоронника - 15 одиниць. Наказом від 01.04.2024 № 4 було внесено зміни до штатного розпису, в результаті чого у ТОВ "Максима-Т" передбачалось 11 штатних одиниць, з них: на посаді директора - 1 одиниця, на посаді диспетчера - 1 одиниця, на посаді охоронника - 9 одиниць.

Крім цього, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік, що відображаються у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2023 № 113, становить 12 осіб.

Згідно штатного розкладу на 2024 рік (зі змінами) кількість штатних одиниць охоронника становить 9.

Тобто, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2024 році склала 11 осіб, з яких 2 особи - працівники, які не задіяні у виконанні заходів охорони.

Таким чином, кількість осію з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у ТОВ "Максима-Т" складає 0 осіб, оскільки кількість працівників, які не задіяні у виконанні заходів охорони складає 2 особи, що є меншим від мінімальної чисельності працюючих, встановленого частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим Законом № 875-ХІІ, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів обраховується від середньооблікової чисельності штатних працівників.

Проте, у зазначеному законі відсутнє регулювання порядку обчислення норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для підприємств-суб`єктів охоронної діяльності.

Натомість, особливості працевлаштування інвалідів, що здійснюється суб`єктом охоронної діяльності, встановлено Законом № 4616, частина шоста статті 11 якого передбачає, що таке працевлаштування здійснюється згідно з чинним законодавством, однак виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Отже, вказана норма у спірних правовідносинах є спеціальною відносно статті 19 № 875-ХІІ, оскільки врегульовує особливості обрахування кількості штатних працівників для мети працевлаштування інвалідів.

Крім того, у абзаці п`ятому пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України вказано, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Це означає, що при прийнятті норми Закону № 4616, що міститься в частині шостій статті 11, згідно з якою працевлаштування інвалідів суб`єктом охоронної діяльності здійснюється виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, існуючі однопредметні норми законів необхідно було привести у відповідність до нових норм, зокрема, шляхом скасування норм, які суперечать новому закону.

Отже, відповідно до Закону № 4616 правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону України "Про охоронну діяльність".

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 818/466/16 від 18.09.2018.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону № 875-ХІІ, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю.

Відповідно до частини першої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Суд зазначає, що з урахуванням вищевикладеного адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.

Водночас частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що оскільки для відповідача норматив працевлаштування інвалідів - "0", у діях відповідача немає складу правопорушень, а отже й відсутні підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Висновки за результатами розгляду справи

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За наслідками судового розгляду відповідач надав суду достатні беззаперечні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до переконання, що позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог, а відтак про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову.

Судові витрати

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (пункт 1 частини третьої статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Відповідно до приписів частин першої, третьої, п`ятої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 (справа № 820/4263/17).

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Водночас суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 № 280/3242/19.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №1740/1900/18.

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Судом встановлено, що для захисту своїх прав та інтересів у даній справі, відповідачем було укладено Договір про надання правничої допомоги № 01-017 від 26.05.2025 з адвокатом Мацьків Сергієм Богдановичем, що здійснює адвокатську діяльність на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ТР № 000316, виданого Радою адвокатів Тернопільської області 28.09.2018. Відповідно до умов зазначеного Договору, Ордеру серії ВО № 1106209 на надання правничої допомоги від 26.05.2025 та Акту приймання-передачі наданих послуг № 01-017/1 від 02.06.2025 адвокатом Мацьків Сергієм Богдановичем було надано наступні правничі послуги: консультування щодо стратегії захисту та вивчення матеріалів позовної заяви (1,5 години) 750,00 грн; підготовка та складання цієї позовної заяви (5 годин) 2500,00 грн; збір необхідних документів (3 години) 1500,00 грн. Загальна сума витрат на правничу допомогу, що була сплачена відповідачем адвокату Мацьків Сергію Богдановичу, становить 4750,00 грн. Факт оплати підтверджується Платіжною інструкцією № 101 від 02.06.2025.

Однак, ця справа є справою незначної складності, яка призначена до розгляду та розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.

Сума витрат на правничу допомогу, яку відповідач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань позивача у розмірі 4750,00 грн є завищеною щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи та витрачений адвокатом час.

Зважаючи на викладене вище, враховуючи, що рішення у цій справі ухвалено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максима-Т", керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт (наданих послуг), обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, а також враховуючи час необхідний для виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг), суд вважає що розмір витрат на професійну правничу допому у цій справі повинен становити 2000,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, що є справедливим, пропорційним до предмету спору та відповідає обсягам проведеної роботи.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максима - Т" - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максима - Т" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень, 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 25 липня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (місцезнаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46021, код ЄДРПОУ: 14032334);

відповідач:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Максима - Т" (місцезнаходження: вул. Торговиця, 32, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46008, код ЄДРПОУ: 32148443).

Головуючий суддяЮзьків М.І.