Рішення № 129079696, 17.07.2025, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 334/121/25 2/335/1590/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2025 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого суддіРибалко Н.І., за участю секретаря судового засідання Чибінової Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних,-

ВСТАНОВИВ:

07.03.2025 року до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя за підсудністю із Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшла цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат у розмірі 209169,15 грн. та 3% річних у розмірі 86170,00 грн., а також понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено кредитний договір № 1336-125K. Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя від 21 липня 2016 року у цивільній справі №335/13332/15-ц за позовом ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 ухвалено рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1336-125K від 28.12.2005 року у розмірі 956 576,47 грн.

27.02.2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.Л., зареєстровано в реєстрі за № 78 відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 1336-125K від 28 грудня 2005 року перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (наступне найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»). Таким чином, як зазначає представник, ТОВ «Він Фінанс» є єдиним власником всіх прав вимоги за вище зазначеним кредитним договором, у тому числі прав на отримання всіх платежів. Зазначив, що дійсність того, що до ТОВ «Він Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 1336-125K віл 28 грудня 2005 року встановлено ухвалою від 17.05.2018 року Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі №335/13332/15-ц.

У зв?язку з невиконанням боржником обов?язку щодо повернення коштів (розмір суми заборгованості складає 295339,15 грн., з яких: 3% річних - 86 170,00 грн.; інфляційні втрати - 209169,15 грн., які нараховані за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.

Станом на дату звернення до суду вищевказані суми заборгованості погашені не були.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.03.2025 року позовну заяву ТОВ «Він Фінанс» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам по справі надано строк для подання заяв по суті справи.

На підставі Закону України № 4273-IX від 26.02.2025 року «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів», який набрав чинності 25.04.2025 року, відбулася зміна найменування Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя на Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя.

Не погодившись з позовними вимогами, 23.05.2025 відповідач, в особі представника - адвоката Бубнова Д.Ю., подав до суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити. На обгрунтування зазначив, що представником позивача до матеріалів позовної заяви на підтвердження позовних вимог і суми заборгованості, з розміру якої було здійснено позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, надано лише роздруківку ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2018 року, з якої фактично неможливо встановити зміст та сторін справи, яка розглядалась та в якій було прийнято рішення, а також роздруківка ухвали суду ніким не засвідчена, невідомо чи набрала вона законної сили та виходить дана роздруківка ухвали суду від 17.05.2018 року не може бути належним доказом по даній справі в розумінні цивільного-процесуального законодавства.

Разом з тим, позивачем на підтвердження викладених ним у позові обставин не надано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2016 року, згідно з яким, як стверджує позивач, з ОСОБА_1 було вирішено стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 956 576,47 грн. Окрім цього, з поданої позовної заяви та доданих до неї доказів неможливо встановити чи проводилось стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, в якій сумі, чи відкривалось виконавче провадження за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2016 року по справі №335/13332/15-ц.

Також на підтвердження позовних вимог до позову не долучено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27.02.2018 року, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором №1336-125К від 28.12.2005 року перейшло від ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», найменування якого було змінено, як стверджує позивач на ТОВ «Він Фінанс», на підтвердження чого також не надано відповідних документів протоколу рішення зборів, тощо.

Представник відповідача зазначив, що згідно з інформації розміщеної у вільному доступі в мережі Інтернет на сайті Національного Банку України, то ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з грудня 2015 року перебуває у процесі ліквідації та 31.01.2018 року за рішенням ФГВФО проведено відкриті торги (аукціон) щодо продажу належного ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» права вимоги за кредитним договором №1336-125К від 28.12.2005 року, за результатами проведення якого переможцем було визначено ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», назва якого в подальшому була змінена, згідно тверджень позивача у позові, на ТОВ «Він Фінанс». Таким чином, Договір від 27.02.2018 року є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

Таким чином вважає, що за вказаних обставин позовна заява ТОВ «Він Фінанс» не підлягає задоволенню.

Представник позивача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явилася, разом з тим у матеріалах справи міститься заява відповідно до якої, просила суд розглянути справу за відсутності представника, позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся судом належним чином, разом з тим у матеріалах справи міститься заява представника відповідача про розгляд справи без участі сторони відповідача, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів не здійснюючи фіксування судового процесу.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані до суду докази у їх сукупності було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Згідно з частиною 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.

У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Позивачем на підтвердження викладених ним у позові обставин не надано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2016 року у цивільній справі №335/13332/15-ц за позовом ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , згідно з яким, як стверджує позивач, з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 1336-125K від 28.12.2005 року у розмірі 956 576,47 грн.

При цьому, позивачем не надано доказів щодо виконання судового рішення від 21.11.2016, тому суд позбавлений можливості встановити, що зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання ним грошового зобов`язання не відбулось.

Також, з матеріалів справи не вбачається, що на виконання рішення суду були видані виконавчі листи.

У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

При цьому в силу приписів ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд констатує, що позивачем не було заявлено клопотань щодо витребування доказів.

З огляду на викладене, позивачем у своїх доводах не підтверджено прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторони.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У ч. 1 ст. 514, ч. 1 ст. 516 ЦК України зазначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У позовній заяві представник позивача зазначала про те, що 27.02.2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.Л., зареєстровано в реєстрі за № 78 відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 1336-125K від 28 грудня 2005 року перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Та як стверджує позивач, найменування ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс».

Однак, позивачем не підтверджено правонаступництво чи перейменування, як зазначено в позові, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» та право на пред`явлення вимог за кредитним договором № 1336-125K від 28 грудня 2005 року.

При цьому, суд погоджується з доводами представника відповідача, що представником позивача до матеріалів позовної заяви на підтвердження позовних вимог і суми заборгованості, з розміру якої було здійснено позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, надано лише роздруківку ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2018 року, з якої фактично неможливо встановити зміст та сторін справи, яка розглядалась та в якій було прийнято рішення, а також роздруківка ухвали суду ніким не засвідчена, невідомо чи набрала вона законної сили та виходить дана роздруківка ухвали суду від 17.05.2018 року не може бути належним доказом по даній справі в розумінні цивільного-процесуального законодавства.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.

На підтвердження витрат на правничу допомогу представник відповідача надав копію договору про надання правничої допомоги від 07.05.2025 № б/н, копію ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1238622 від 07.05.2025 року; Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 22.05.2025 року, згідно з яким розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката Бубнова Д.Ю. становить 3 000 грн 00 коп.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Враховуючи те, що у позовних вимогах відмовлено, з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правову у розмірі 3000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 - 355 ЦПК України ,суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення складено в повному обсязі 17 липня 2025 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», адреса: 04112, м.Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 38750239.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Н.І. Рибалко