Рішення № 129075438, 24.07.2025, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6675/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2025 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді- Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,

учасники справи - не з`явилися,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «І АМ ГРУП» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в :

ТОВ «І АМ ГРУП» (місцезнаходження - м. Київ, вул. Каунаська, буд.13, оф.8) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просить відшкодувати шкоду заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригод.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 14.05.2024 о 16 год. 05 хв. в м. Київ, вул. Стеценка 6 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу BMW 5251, д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Зазначається, що внаслідок вищевказаної ДТП, транспортний засіб TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_1 , який належить ТОВ «І AM ГРУП», згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , отримав механічні пошкодження.

Зауважується, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу BMW 5251, д.р.н. НОМЕР_2 , на момент пригоди, була застрахована в ПрАТ «СК «ШТЕР-ПОЛС», згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісу) № 220196710.

У позові звертається увага на те, що згідно з постановою Подільського районного суду м. Києва від 06.06.2024 у справі № 758/6546/24, винним за ст. 124 КУпАП у вчиненні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди визнано водія транспортного засобу BMW 5251, д.р.н. НОМЕР_2 - ОСОБА_1 .

Як стверджується у позові, представником позивача 16.05.2024 до ПрАТ «СК «ІНТЕР-ПОЛІС» було подано повідомлення про ДТП, заяву на виплату страхового відшкодування та інші документи, передбачені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також надано транспортний засіб для огляду.

Позивач вказує, що 01.10.2024 з боку ПрАТ «СК «ІНТЕР-ПОЛІС» було виплачено страхове відшкодування в розмірі 50 000,00 грн.

Також зазначається, що 26.11.2024 страховик за запитом представника позивача, надав копії розрахункових документів, на підставі яких здійснив було здійснено нарахування та виплата суми страхового відшкодування.

Акцентується, що згідно з розрахунком страхового відшкодування визначено вартість відновлювального ремонту транспортного засобу TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_1 у розмірі 101 831,61 грн коефіцієнт фізичного зносу 0,60, вартість матеріального збитку 49 003,71 грн.

Проте, як наголошує позивач, розмір страхового відшкодування, сплаченого страховиком, не покриває фактичного розміру шкоди на відновлення пошкодженого транспортного засобу TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_1 .

Оскільки вартість відновлювального ремонту (фактичний розмір) транспортного засобу TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_1 , у зв`язку з його пошкодженням перевищує страхову виплату, позивач вважає, що з ОСОБА_1 на його користь підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу (фактичним розміром) та розміром завданого матеріального збитку (відновлювальний ремонт з урахуванням коефіцієнту зносу).

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 51 831,61 грн.

09.06.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «І АМ ГРУП» (а.с. 53-56).

Відповідачем, звертається увага, зокрема, на те, що позивачем до матеріалів позову не надано жодного доказу який аргументував суму фактичної завданої шкоди, тобто суми вартості ремонту пошкодженого автомобіля внаслідок ДТП.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 13.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, повідомлялися про розгляд справи належним чином, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Від відповідача надійшов відзив, у якому викладено заперечення на позов.

Враховуючи зазначене, оскільки клопотань про відкладення не надходила, суд здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.

В матеріалах справи міститься копія постанови Подільського районного суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 758/6546/24 (а.с. 26-27; https://reyestr.court.gov.ua/Review/119560066), в описовій частині якої вказано, зокрема, наступне: «14.05.2024 року, о 16 год. 05 хв., в м. Київ, перехрестя вул. Стеценка та площі М.Вовчка, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки "BMW", н.з. НОМЕР_2 , рухаючись по другорядній дорозі, не надала перевагу транспортному засобу марки "Toyota Corolla", н.з. НОМЕР_1 , який рухався по головній дорозі, у результаті чого відбулось зіткнення. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п. 16.11 ПДР та вчинила правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, а саме порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, визнала.».

Вказаною постановою суду від 06.06.2024 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу TOYOTA COROLLA, державний номер НОМЕР_1 забезпечена полісом № 220196710; ліміт за шкоду майну 160 000,00 грн; назва страхової компанії - ПрАТ «СК «ІНТЕР-ПОЛІС» (а.с. 10).

В матеріалах справи міститься копія розрахунку суми страхового відшкодування, надана позивачу страховиком за запитом, з якого вбачається, що вартість відновлювального ремонту складає 101 831,61 грн (а.с. 19). При цьому, вбачається, що сума страхового відшкодування узгоджена з потерпілим становить 50 000,00 грн.

Зі змісту платіжної інструкції № 6128 від 01.10.2024 (а.с. 20) вбачається, що ПрАТ «СК «ІНТЕР-ПОЛІС» здійснило переказ 50 000,00 грн отримувачу ТОВ «І АМ ГРУП» з призначенням платежу «Страх.відшк дог. ОСЦПВВНТЗ №ЕР-220196710 від 05.04.2024., страховий акт №1852/13495/59/24 від 01.10.2024 р., Не по тендеру. Без ПДВ».

14.01.2025 представник позивача звернулася до ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП (а.с. 21-24).

Крім того, до позовної заяви долучено копії: свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу TOYOTA COROLLA, д.р.н. НОМЕР_1 (а.с. 8-9); акту огляду транспортного засобу № 13495 від 27.05.2024 (а.с. 14-15); ремонтної калькуляції № 13495 від 15.06.2024 (а.с. 16-18);

Згідно ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є Закон України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ст. 2 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Статтею 6 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням, зокрема транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (ст. 1188 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 у справі №753/19288/14-ц, у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі не проведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати. Встановивши відсутність доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на здійснення відновлювального ремонту автомобіля, і їх розміру, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у стягненні відповідного відшкодування. Оскільки автомобіль фактично відремонтований, тому розмір збитку, про відшкодування якого просить позивач, повинен визначатися як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів та проведених робіт. У такому разі звіт автотоварознавчого дослідження не є визначальним доказом розміру завданих збитків, оскільки у ньому зазначені лише можливі витрати, які можуть бути понесені позивачем. Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, доказів на підтвердження розміру витрат на відновлювальний ремонт і того, що вони понесені саме ним, позивач судам попередніх інстанцій не надав, тому висновок судів про недоведеність позовних вимог є правильним.

Факт проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та проведення позивачем оплати за його проведення підтверджується актом виконаних робіт та квитанцією про сплату грошових коштів (наприклад, див. постанову Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 591/3152/16-ц).

Відповідно до вимог ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з вимогами цієї статті коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди (див. постанову Верховного Суду від 09.06.2021 у справ № справа № 766/13258/18, провадження № 61-13917св20).

Суд звертає увагу на те, що у разі здійснення відновлювального ремонту автомобіля, розмір збитків, які слід стягувати повинен підтверджуватися документами, що підтверджують перелік, обсяг і вартість робіт та витрачених матеріалів.

У разі не проведення ремонту відшкодуванню підлягає вартість матеріалів і робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі у майбутньому, що має бути підтверджена документально.

Однак позивачем не надано відомостей про понесені ним витрати на проведення ремонту автомобіля, про перерахування коштів за проведений ремонт автомобіля, про закупівлю запчастин для проведення ремонту.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 147/66/17; постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 754/18047/21, провадження № 61-5156св23).

Водночас в Законі наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (ст. 3 Закону № 1961-IV).

Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до положень ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільний кодекс України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.ч. 2, 4 ст. 14 ЦК України)

Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб у спосіб передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 /провадження № 14-95цс20/).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому у позові слід відмовити.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Разом з тим, зазначав, що це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п. 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, п.п. 42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, п.п. 18, 19).

Приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи результат вирішення спору (відмову у позові), відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «І АМ ГРУП» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

Судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду із позовом - покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя О. І. Якимець