Рішення № 129069973, 24.07.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 640/11124/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщені суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом у якому просить визнати протиправною та скасувати ГУ ДФС у м. Києві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-52408-17. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що підприємницькою діяльністю не займається, у спірному періоді був найманим працівником, роботодавцем на заробітну плату якої було нараховано та сплачено ЄСВ, а тому в нього відсутній обов`язок, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, а також з грудня 2018 року йому встановлена інвалідність.

Ухвалою від 08 липня 2019 року у справі головуючим суддею Григорович П.О., відкрито провадження, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно абз.4 п.2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 року №2825-IX (далі Закон №2825) зазначено, що інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Так, на виконання вищенаведеного пункту Закону №2825 Окружний адміністративний суд міста Києва скерував матеріали справи №640/11124/19 за належністю.

08.04.2025 року справа №640/11124/19 за результатами автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді Одеського окружного адміністративного суду Іванову Е.А.

Ухвалою суду від 14.04.2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/11124/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Розгляд справи розпочато спочатку.

Ухвалою суду від 17.07.2025 року вирішено замінити відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116).

Відповідач не скористався правом подання відзиву на адміністративний позов.

Дослідивши адміністративний позов, надані до суду письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

Згідно відповіді №1579942 від 17.07.25р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності з 15.02.2005 по 12.06.2019.

Відповідно з відповіді №1579744 від 17.07.25р. з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/ або про суми доходів отриманих самозайнятими особами, а також сум річного доходу задекларованого фізичної особою в податковій декларації про майновий стан і доходи у 2017-2018 роках доходів від здійснення підприємницької діяльності позивач не отримував.

Згідно довідки МСЕК №0985367 від 18.12.2018 року ОСОБА_1 визначена ІІІ група інвалідності.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів 16.05.2019 ГУ ДПС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52408-17, якою контролюючий орган зобов`язав позивача погасити наявну у нього недоїмку з єдиного соціального внеску, розмір якої відповідно до інформаційних систем контролюючого органу становить 21030,90 грн. (а.с.7).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Частиною першою статті 7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%);

- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%);

Згідно картки обліку платника податку ФОП ОСОБА_1 , загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 30.03.2019, яка нарахована відповідачем до сплати фізичними особами - підприємцями, складає 21030,90 грн. (8448,00 грн. (704,00 грн. х 12) + 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12) +2754,18грн).

У випадку позивача з 01.01.2017 до 31.12.2018року - 18276,72грн., та за період з 01.01.2019 по 30.03.2019 року нараховано ЄСВ-2754,18грн. яка і була визначена спірною вимогою.

Та з картки обліку платника податків ЄСВ вбачається та про це зазначає відповідач у відзиву, що після того, як позивач отримав інвалідність у грудні 2018 року нараховані суми ЄСВ в 2019 році були скориговані у бік зменшення на суму 2754,18грн., до 18276,72грн, проте податкова вимога складена за часом раніше ніж відбулось зменшення у картці обліку платника ЄСВ та це зменшення у неї не знайшло відображення.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначеній справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до Відповіді №1579744 від 17.07.25р. та довідки №723-4 від 14.06.2029 року виданою КП «Київмедспецтранс» ОСОБА_1 з 18.10.2013 по 21.01.2019 року працював за основним місцем роботи в КО « Київмедспецтранс» на посаді водія автотранспортних засобів при цьому в період з 14.05.2018 року по 18.12.2018 року перебував на лікарняному та підприємство сплачувало єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з його заробітку в порядку та розмірах визначених чинним законодавством України.

Відповідно до відомостей, що містяться у Відповіді №1579744 від 17.07.25р. позивачу у період з І кварталу 2017 року по ІV квартал 2018 року включно був нарахований дохід (заробітна плата) на загальну суму 168161,66 грн.

Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону № 2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача за вказаний період склав 36995,56 грн.

Отже, загальна сума єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 включно, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період (18276,72грн грн.), яку нарахував відповідач, що свідчить про безпідставне визначення позивачеві недоїмки за спірною вимогою.

При цьлому суд враховує, та визнається відповідачем що після встановлення позивачу інвалідності у грудні 2018 року з 01 січня 2019 року на нього розповсюджується положення п.4 ст.4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування що о соби, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а тому сума ЄСВ -2754,18 грн. нарахована за 1 квартал 2019 року також є неправомірною.

З урахуванням викладеного, вимога про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у м. Києві від 16.05.2019 № Ф-52408-17 є протиправною та підлягає скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували позицію позивача, відповідач під час розгляду справи не надав, відтак не довів правомірності сформованої ним вимоги про сплату боргу.

Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено 20.06.2019р. судовий збір в сумі 768,40 грн., який підлягає стягненню на його користь у повному обсязі.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-52408-17.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами встановленими ст.ст.295, 297 КАС України.

Позивач:: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) ронкпп НОМЕР_1

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) код ЄДРПОУ ВП 44116011.

Суддя Е.А.Іванов