Рішення № 129066823, 24.07.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 липня 2025 р. Справа № 120/15805/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю податкових повідомлень-рішень №908043-24/02-27 від 27.09.2024, №1052522-24/02-27 від 27.09.2024, №1051624-2411-0212-UA05080110000056824, №1051633-2411-0212-UA05080110000056824, №1051642-2411-0212-UA05080110000056824, №1051652-2411-0212-UA05080110000056824, №1051666-2411-0212-UA05080110000056824 від 26.09.2024, №1052521-2411-0212-UA05080110000056824 від 27.09.2024.

Ухвалою від 02.12.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

16.12.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечив щодо задоволення даного позову. Зазначив, що оскільки платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, то фізична особа (засновник фермерського господарства), що отримала правовстановлюючий документ на земельну ділянку, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, сплачує земельний податок за вказану земельну ділянку.

27.12.2024 позивачем подано відповідь на відзив, в якій він підтримав вимоги даного позову та просив їх задовольнити.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що у позивача на праві постійного користування перебуває земельна ділянка площею 30 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею Серії ВН №000126 від 15.05.1998.

Також встановлено, що 15.05.1998 ОСОБА_1 як засновником фермерського господарства було прийнято рішення №1 про створення Селянського (Фермерського) господарства "Лан" та про затвердження його статуту.

19.03.2001 позивачем зареєстровано як юридичну особу Фермерське господарство "ЛАН" (код ЄДРПОУ 25499667), про що внесено запис №11731200000000175 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В подальшому ГУ ДПС у Вінницькій області винесено щодо позивача податкові повідомлення-рішення форми "Ф", якими визначено податкове зобов`язання з плати на землю, а саме:

- №1052521-2411-0212-UA05080110000056824 від 27.09.2024 за 2024 рік у сумі 24802,43 грн.;

- №1051666-2411-0212-UA05080110000056824 від 26.09.2024 за 2023 рік у сумі 23534,41 грн.;

- №1051652-2411-0212-UA05080110000056824 від 26.09.2024 за 2022 рік у сумі 23534,41 грн.;

- №1051642-2411-0212-UA05080110000056824 від 26.09.2024 за 2021 рік у сумі 23534,41 грн.;

- №1051633-2411-0212-UA05080110000056824 від 26.09.2024 за 2020 рік у сумі 23598,88 грн.;

- №1051624-2411-0212-UA05080110000056824 від 26.09.2024 за 2019 рік у сумі 14378,55 грн.

Крім того, 27.09.2024 ГУ ДПС у Вінницькій області винесено щодо позивача податкові повідомлення-рішення форми "МПЗФ", якими визначено мінімальне податкове зобов`язання, а саме:

- №908043-24/02-27 за 2022 рік в сумі 94395,53 грн.;

- №1052522-24/02-27 за 2023 рік в сумі 97154,01 грн.

Разом із тим, не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до пп. 14.1.147. п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно статті 269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди. Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Статтею 270 ПК України встановлено, що об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком: земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування".

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Згідно п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Окрім того, Законом України від 30.11.2021 року № 1914 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі. постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, вводиться поняття мінімального податкового зобов`язання.

Відповідно до пункту 64 розділу XX "Перехідні положення" ПК України першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов`язання, є 2022 рік.

Згідно з підпунктом 170.14.3. пункту 170.14 статті 170 ПК України визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/ користування.

Відповідно до підпункту 170.14.1. пункту 170.14 статті 170 ПК України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 170.14.5. пункту 170.14 статті 170 ПК України до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів для платника податку - фізичної особи включаються: податок на доходи фізичних осіб (далі - податок) та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь.

Платниками податку до бюджету сплачується лише позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом. постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь.

Згідно з пп. 38-1.1.4 п. 38-1.1, п. 38-1.3, 38-1.4 ст. 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.

У разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.

У разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів.

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.

Згідно з підпунктом 381.1.2 статті 381 ПК України мінімальне податкове зобов`язання щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ мінімальне податкове зобов`язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.

Відповідно підпункту 381.1.4 статті 381 ПК України, мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.

Згідно пункту 381.3 статті 381 ПК України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 381.4 статті 381 ПК України встановлено, що у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Права власності/користування земельними ділянками повинні бути оформлені та зареєстровані відповідно до законодавства.

Як уже було встановлено судом вище, у позивача на праві постійного користування перебуває земельна ділянка площею 30 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею Серії ВН №000126 від 15.05.1998.

15.05.1998 ОСОБА_1 як засновником фермерського господарства було прийнято рішення №1 про створення Селянського (Фермерського) господарства "Лан" та про затвердження його статуту.

19.03.2001 позивачем зареєстровано як юридичну особу Фермерське господарство "ЛАН" (код ЄДРПОУ 25499667), про що внесено запис №11731200000000175 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, на час надання земельної ділянки (1998 рік) така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 № 2009-XII (який втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Згідно із Законом України "Про фермерське господарство" № 973-IV, прийнятим 19 червня 2003 року, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Так, відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18, на яку, зокрема, робила посилання Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13.06.2024 року у справі №320/6885/23, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Подібні за змістом висновки викладені й у інших постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постановах від 13 березня 2018 року у справі №348/92/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд приходить до висновку про те, що фактичним користувачем земельної ділянки площею 30 га з кадастровим номером 0525683200:03:004:0545 є ФГ "ЛАН", яке і має обов`язок сплачувати земельний податок, як плату за користування землею.

Окрім того, у зв`язку з вищевикладеним, обов`язок щодо сплати мінімального податкового зобов`язання за земельну ділянку з кадастровим номером 0525683200:03:004:0545 також належить ФГ "ЛАН", оскільки позивач є його засновником та вона знаходиться у користуванні фермерського господарства згідно Статуту.

Враховуючи вище викладене, суд вважає неправомірним нарахування позивачу земельного податку та мінімального податкового зобов`язання у спірному випадку.

Як наслідок, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Питання розподілу судовий витрат підлягаю вирішенню в порядку, визначеному ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №908043-24/02-27 від 27.09.2024, №1052522-24/02-27 від 27.09.2024, №1051624-2411-0212-UA05080110000056824 від 26.09.2024, №1051633-2411-0212-UA05080110000056824 від 26.09.2024, №1051642-2411-0212-UA05080110000056824 від 26.09.2024, №1051652-2411-0212-UA05080110000056824 від 26.09.2024, №1051666-2411-0212-UA05080110000056824 від 26.09.2024, №1052521-2411-0212-UA05080110000056824 від 27.09.2024.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 3222 (три тисячі двісті двадцять дві) гривні 97 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ ВП 44069150)

Повний текст рішення складено 24.07.2025.

СуддяПоліщук Ірина Миколаївна