Рішення № 129051239, 23.07.2025, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/2201/25

Справа №760/14380/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2025 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого-судді Усатової І.А.,

при секретарі Омельяненко С.В.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи: Акціонерне товариство «Українська залізниця», Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач», про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до Філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, у якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20.04.2016 у цивільній справі № 760/22343/15-ц за період з 21.04.2016 по 12.10.2022 без врахування утримання у сумі 856 401 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 25.08.2014 наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 627/ос його з 29.05.2014 було призначено на посаду директора Державного підприємства забезпечення залізничного матеріально-технічного транспорту України «Укрзалізничпостач» на умовах контракту.

12.06.2014 між ним та генеральним директором Державної адміністрації залізничного транспорту України було укладено контракт № 795, зі строком дії з 12.06.2014 до 11.06.2019.

30.11.2015 наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 994/ос за невиконання умов контракту його було звільнено з посади директора ДП «Укрзалізничпостач» на підставі п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та підпунктів «б», «й», «л» п. 27 Контракту, дію контракту 30.11.2015 припинено.

Вказує, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у цивільній справі № 760/22343/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.10.2016, визнано незаконним наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 30.11.2015 року № 994/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Укрзалізничпостач», поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач», стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52 701,60 грн., рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

Зазначає, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.03.2017 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у цивільній справі № 760/22343/15-ц та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 05.10.2016 залишені без змін.

Водночас вищезазначене судове рішення, у тому числі і у примусовому порядку, незважаючи на неодноразові його письмові звернення до ПАТ «Укрзалізниця», АТ «Укрзалізниця», Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, правоохоронних органів з приводу виконання судового рішення про його поновлення на роботі, досі залишається невиконаним.

Посилається, що постановою Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ, Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21.11.2016 відкрито виконавче про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач».

Стверджує, що відповідно до відповіді АТ «Укрзалізниця» від 23.04.2021 на запит щодо виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, на думку керівництва АТ «Укрзалізниця», правові підстави для виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у цивільній справі № 760/22343/15-ц відсутні.

Проте вважає, що з дня ухвалення рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі у роботодавця ПАТ «Укрзалізниця» (правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця») виник обов`язок щодо його виконання шляхом видання наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі, проте такий наказ невиданий.

Стверджує, що з огляду на це, він має право на захист трудових прав шляхом стягнення на свою користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у примусовому порядку.

В обґрунтування розміру середнього заробітку вказує, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у цивільній справі № 760/22343/15-ц, яким його було поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, встановлено, що середньоденний заробіток останнього на час звільнення становив 527,016 грн.

Період затримки АТ «Укрзалізниця» виконання судового рішення про поновлення його на роботі розпочинаючи з 21.04.2016 по день подання цього позову становить: у 2016 році 175 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік»); у 2017 році 249 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік»); у 2018 році 250 робочих днів (Міністерство соціальної політики України на 2018 рік офіційного листа з розрахунком норми тривалості робочого часу не надавало); у 2019 році 250 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік»); у 2020 році 251 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік»); у 2021 році 250 робочих днів (згідно листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.08.2020 № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік»); з 01.01 по 12.10.2022 - 200 робочих днів (відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»), що разом складає 1 625 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у цивільній справі № 760/22343/15-ц, який має бути стягнутий судом на користь його за період з 21.04.2016 по 12.10.2022 включно становить 856 401 грн. (527,016 грн. х 1 625 днів).

Вказує, що у мотивувальній та резолютивній частинах рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у цивільній справі № 760/22343/15-ц вимоги в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу були звернені не до ДП «Укрзалізничпостач», а до його правонаступника ПАТ «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва», а тому належним відповідачем у цій справі є саме Філія «Центр забезпечення виробництва».

Тому позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 18.10.2022 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

28.11.2022 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву у якому останній зазначив, що 21.11.2016 було відкриття провадження № НОМЕР_2 про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач».

06.05.2021 виконавче провадження № НОМЕР_2 закрито на підставі постанови про повернення виконавчого документа стягувану.

Відповідною постановою встановлено, що згідно відомостей виконавчого документа, боржником є АТ «Укрзалізниця». Пунктом 1-3 Розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» 02.10.2019 № 145-ІХ, визначено Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пункту 1 розділ II цього Закону, який вводиться в дію одночасно з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства. Забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. До переліку увійшло АТ «Укрзалізниця».

Зазначає, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (ч. 1 ст. 233 КЗпП України).

Стверджує, що позивач передчасно звернувся з вимогами про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, оскільки підстави для звернення до суду з такими вимогами виникають після того, як роботодавець видасть наказ про поновлення на роботі, а тому доводи ОСОБА_1 , викладені у позовній заяві щодо права стягнути з Філії «ЦЗВ» середнього заробітку за час затримки виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц є необґрунтованими та безпідставними.

Посилається, що у Філії «ЦЗВ» відсутня можливість виконати рішення Солом`янського районного суду м. Києві від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач», оскільки останнє знаходиться в стані реорганізації на стадії ліквідації (припинення) та з 14.07.2014 утворено комісію з реорганізації ДП «Укрзалізничпостач (наказ № 154). Члени комісії з реорганізації беруть в ній участь на добровільних засадах, не перебуваючи у штаті ДП «Укрзалізничпостач».

Стверджує, що 01.12.2015 Філія «ЦЗВ» постановила наказ № 1-ос, зазначивши в ньому, що у зв`язку з реорганізацією ДП «Укрзалізничпостач» шляхом злиття y ПАТ «Укрзалізниця» та утворення Філії «ЦЗВ», продовжено з 01.12.2015 трудові договори з усіма працівниками ДП «Укрзалізничпостач» у філії «ЦЗВ».

Тобто, починаючи з 01.12.2015 у штаті ДП «Укрзалізничпостач» відсутні працівники, що підтверджується наказом Філії «ЦЗВ» про реорганізацію від 01.12.2015 № 1-ос, а тому посада директор відсутня у штатному розписі ДП «Укрзалізничпостач».

Вказує, що з 01.12.2015 ДП «Укрзалізничпостач» не веде жодної господарської діяльності, штат у підприємства відсутній, відсутні будь-які правочини, в тому числі трудові договори, відсутні працівники, відсутні на балансі підприємств матеріальні активи тощо.

З огляду на це, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

05.12.2022 представником позивача було подано до суду відповідь на відзив, якій підтримав позовні вимоги.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, сторони клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подали, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у цивільній справі № 760/22343/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.10.2016, визнано незаконним наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 30.11.2015 року № 994/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Укрзалізничпостач», поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач», стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52 701,60 грн., рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.03.2017 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у цивільній справі № 760/22343/15-ц та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 05.10.2016 залишені без змін.

Постановою Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21.11.2016 відкрито виконавче № НОМЕР_2 про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач» (а.с. 14).

Листом від 23.04.2021 № Ц-6-88/2152-21 за підписом в.о. члена правління АТ «Укрзалізниця» Синякова І.О., заступника директора Юридичного департаменту ОСОБА_2 , у відповідь на адвокатський запит повідомлено адвоката Січкарьова С.М. про те, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення ДП «Укрзалізничпостач», яке на сьогодні функціонує як самостійна особа, а тому у АТ «Укрзалізниця» відсутні правові підстави для виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц (а.с. 19-20).

Тобто, наразі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач» не виконане, що не заперечується сторонами.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1,3 ст. 21 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частин другої, сьомої статті 235 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) дійшла висновку про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Згідно зі ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: (1) чи мала місце затримка виконання такого рішення; (2) у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Такий висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 266/4546/19.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка» (синонім - зволікання), за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення(див. постанову Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15).

В постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) вказано, що КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов`язків і неприступленні до роботи також відсутня.

Під час судового розгляду було установлено, що наразі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач» не виконане.

Задовольняючи позовні вимоги про поновлення позивача на роботі, Солом`янський районний суд м. Києва у справі № 760/22343/15-ц визнав їх обґрунтованими саме до відповідача ПАТ «Укрзалізниця».

Як було зазначено вище, у відповідь на адвокатський запит представника позивача АТ «Укрзалізниця» зазначило, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення ДП «Укрзалізничпостач».

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення ДП «Укрзалізничпостач», яке на сьогодні функціонує як самостійна особа, а тому у АТ «Укрзалізниця» відсутні правові підстави для виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц шляхом поновлення позивача на різнозначній посаді у АТ «Укрзалізниця».

Такі доводи АТ «Укрзалізниця» спростовують твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про неможливість поновлення позивача на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач» у зв`язку із перебуванням останнього у процесі ліквідації.

Із наведеного слідує, що об`єктивних причин, які б перешкоджали виконати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц наразі не установлено, а права позивача у цій частині і надалі продовжують порушуватися.

З огляду на це, суд встановив, що у цьому випадку має місце затримка виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, а тому далі суду належить установити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Водночас у цій справі наказ про поновлення на роботі роботодавцем не видано та порушення прав позивача має триваючий характер, а тому період затримки виконання рішення суд визначає з 21.04.2016 по 12.10.2022, тобто у межах заявлених позовних вимог.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100 (у редакції, чинній на момент звернення із позовом до суду).

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як було установлено судом вище, позивач був звільнений із роботи ще 30.11.2015 та у суду відсутні відомості про його виплати за останні 2 календарні місяці роботи.

Разом із цим, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у цивільній справі № 760/22343/15-ц, яким його було поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, встановлено, що середньоденний заробіток останнього на час звільнення становив 527,016 грн. та ці обставини не підлягають доказуванню у відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Окрім цього, суд бере до уваги наведений позивачем період затримки АТ «Укрзалізниця» виконання судового рішення про поновлення його на роботі, який становить: у 2016 році 175 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік»); у 2017 році 249 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік»); у 2018 році 250 робочих днів (Міністерство соціальної політики України на 2018 рік офіційного листа з розрахунком норми тривалості робочого часу не надавало); у 2019 році 250 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік»); у 2020 році 251 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік»); у 2021 році 250 робочих днів (згідно листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.08.2020 № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік»); з 01.01 по 12.10.2022 - 200 робочих днів (відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»), що разом складає 1 625 робочих днів.

На спростування такого розрахунку відповідач жодних тверджень не навів та його не оспорював.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 року у цивільній справі № 760/22343/15-ц, за період з 21.04.2016 по 12.10.2022 включно становить 856 401 грн. (527,016 грн. х 1 625 днів), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення саме із Філії «Центр забезпечення виробництва» за обставин, що склалися між сторонами, установлений під час розгляду цивільної справи № 760/22343/15-ц та відповідачем не спростований.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 461/1303/19, як на підтвердження передчасності звернення позивача до суду із цим позовом, суд відхиляє, оскільки судом під час розгляду цієї справи були враховані висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 та Верховного Суду в постанові від 31.05.2023 у справі № 266/4546/19, які постановлені пізніше.

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 461/1303/19 дійшов висновку про те, що тримісячний строк на звернення до суду відраховується із моменту видачі наказу про поновлення особи на посаді, що у цьому випадку точно не пропущено.

Разом із тим, не видача такого наказу, на переконання суду, не є перешкодою для звернення до із цим із позовом, оскільки фактично порушення прав позивача настає з моменту невиконання судового рішення, є триваючим та може мати правові наслідки, встановлені законом, що очевидно не пов`язано із очікуванням моменту видачі наказу про поновлення на роботу.

У цій справі обставини склалися таким чином, що відповідач та АТ «Укрзалізниця» фактично не погоджуються із рішенням суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, оскільки вважають, що відсутні правові підстав для його виконання, а тому очікування моменту видачі наказу про поновлення позивача на посаді для звернення до суду із цим позовом факти призведене до порушення права позивача на отримання компенсації за час невиконання рішення суду, у той час коли порушується його право бути поновленим на посаді.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Як передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000 та від 30.09.2009 №23-рп/2009.

Зі змісту статті 58 ЦПК України слідує, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Так, у відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вказувалося вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

З письмових матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивачем було заявлено про судові витрати, які він очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи, зокрема витрати на правничу допомоги.

Представником позивача в обґрунтування суми стягнення витрат за професійну правову допомогу надано Договір про надання правничої допомоги від 05.10.2022, акт виконаний робіт від 12.10.2022, довідка про оплату від 12.10.2022.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд приймає до уваги конкретні обставини справи, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 6 500 грн. є співмірними зі складністю справи та часом, витраченим на надання правничої допомоги, у зв`язку із чим підлягають відшкодуванню

Також відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 564,01 грн.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 21, 235, 236 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 12-13, 76-82, 141, 169, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи: Акціонерне товариство «Українська залізниця», Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач», про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення задовольнити.

Стягнути з Філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03049, м. Київ, просп.. Повітряних Сил, 11/15, код ЄДРПОУ 40081347) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20.04.2016 у цивільній справі № 760/22343/15-ц за період з 21.04.2016 по 12.10.2022 у сумі 856 401 грн., понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 564,01 грн., понесені витрати на правову допомогу у розмірі 6 500 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Усатова І.А.