Рішення № 129051224, 14.07.2025, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/2091/25

Справа №755/16044/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2025 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря - Омельяненко С.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» про визнання договору недійсним ,

В С Т А Н О В И В :

27 вересня 2021року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просив стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №1716497 від 28.12.2019 у розмірі 4000 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.12.2019 між ТОВ « АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1716497. Сума кредиту 4000 грн. на строк 30 днів.

28.12.2019 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладання Договору №1716497, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор НОМЕР_2, котрий боржником було введено/відправлено. Таким чином, 28.12.2019 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 1716497 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Враховуючи те, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконує і станом на дату подання позовної заяви має заборгованість в загальному розмірі 6160 грн., позивач просить позов задовольнити.

07.10.2021 ухвалою Дніпроввського районного суду м. Києва справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду м.Києва.

20.01.2022 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ справа передана на розгляд судд Оксюті Т.Г.

Ухвалою суду від 07.02.2022 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 274 ЦПК України.

11.07.2022 на адресу суду надійшов відзив на позов, відповідно до змісту якого представник відповідача вказував, що відповідач позов не визнає повністю, з підстав того, що положення договору щодо змінної процентної ставки з 0,90% до 1,80%, не відповідає нормам законодавства, в силу чого розрахунок розміру ззаборгованості за договором, є неправомірним та не може бути прийнятий судом до уваги.

08.07.2022 від ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява про визнання кредитного договору недійсним, де зазначено, що між товариством та позичальником відсутні будь-які документи які б підтверджували згоду на використання аналога власноручного підпису та у яких би містилися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. В примірнику оспорюваного договору в розділі 7 «Реквізити та підписи сторін» зазначено, що клієнтом договір підписано одноразовим ідентифікатором 28.12.2019 20:49:18). При цьому, договір не містить алфавітно-цифрової послідовності, що має бути додана до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та має бути додана (приєднана) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Доказів отримання відповідачем (позивачем за первісним позовом) одноразового ідентифікатора не надано. Оскільки, договір в цілому позивачем не підписаний, оспорюваний договір укладений без волевиявлення сторони за договором, а тому на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України він підлягає визнанню судом недійним.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 13.07.2022 відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 07.12.2022 ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 13.07.2022 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14.02.2023 розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 03.04.2023 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

20.04.2023 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» надійшов відзив на зустрічний позов, де зазначено, що товариство заперечує проти задоволення зустрічної позовної заяви у повному обсязі, оскільки, вважає її необґрунтованою, завідомо безпідставною та такою, що має очевидно штучний характер.

16.05.2023 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справ справа передана на розгляд судд Усатовій І.А.

У судове засідання сторони не з`явились, просили слухати справу у їх відсутність.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.

У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Відтак, суд зазначає датою ухвалення рішення дату складання повного його тексту, не зважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до наступного висновку.

Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначає, що 28.12.2019 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1716497. Сума кредиту 4000 грн. на строк 30 днів.

Так, 28.12.2019 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладання Договору №1716497, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор НОМЕР_2, котрий боржником було введено/відправлено. Таким чином, 28.12.2019 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 1716497 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

З навного у матеріалах справи договору вбачається, що відповідно п. 1.3 договору сума кредиту 4000 грн на строк 30 днів.

Згідно п. 1.5.1 Договору стандартна процентна ставка становить 1,80 % в день.

Згідно умов вказаного Договору відповідачу було надано кредит у сумі 4000 грн, а відповідач зобов`язалась повернути отримані кошти.

Стандартна процента ставка становить 1,80 % від суми Позики за кожний день користування Позикою (657,00 % річних) у межах строку надання Позики, зазначеного в пункті 1.2. цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки, та у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування Позикою відповідно до п 1.8. цього Договору. Стандартна процентна ставка застосовується згідно з пунктами 1.8., 3.4. цьогоДоговору (п. 1.3.2.).

Відповідно до п. 3.2. Договору, передбачено, що нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за Позикою за фактичну кількість календарних днів користування Позикою. Проценти за користування Позикою нараховуються щоденно, починаючи з дня надання Позики (відправки грошових коштів на реквізити платіжної картки зазначеної Позичальником в Особистому кабінеті) в межах строку надання Позики, визначеного у пункті 1.2. цього Договору, за виключенням дати повернення Позики та сплати нарахованих процентів, зазначеної у Графіку платежів (Додаток 1 до цього Договору), та в межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування Позикою відповідно до п. 1.8. цього Договору.

Пунктом 3.4. Договору встановлено, що у разі недотримання умов застосування зниженої процентної ставки вказаних у п. 3.3. цього Договору, нарахування процентів здійснюється на умовах пункту 3.2., але за стандартною процентною ставкою.

Відповідно до п.1.1. Договору Відповідач зобов`язався повернути Позику та сплатити проценти за користування Позикою.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Системний аналіз указаних норм закону свідчить про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до абз. 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Така пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже положення вказаного законодавства свідчать про те, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У даній справі на підтвердження позовних вимог ТОВ «Авентус Україна» було надано суду копію договору №1716497 від 28.12.2019, Правила надання коштів у позику, карту обліку договору, копія витягу з електронного документу про успішність операції, з якої вбачається, що ТОВ «ФК «ВЕР ФОР ПЕЙ» перевів кошти в розмірі 4000,00 грн згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» №ВПР- 200417-1 від 20.04.2017 ( маска карти НОМЕР_1 , код авторизації 364014, номер транзакції в системі ВЕР ФОР ПЕЙ 46785154), публічну пропозицію на укладання договору про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів.

Суд вважає, що вищевказаними доказами не доводиться факту отримання відповідачем грошових коштів за укладеним кредитним договором та розміру заборгованості, з огляду на наступне.

Надані позивачем документи в тому числі і довідка про договори між сторонами , ні прямо, ні опосередковано, не підтверджують факт отримання відповідачем ОСОБА_1 від позивача коштів на підставі укладених договорів та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, який зазначено у позові .

У матеріалах справи відсутні докази, з яких можна було б установити, що ОСОБА_1 пройшов ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Авентус Україна» при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через номер телефону чи електронну пошту, які б він сам зазначив.

Позивачем не надано доказів заповнення формуляру заяви або іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти електронний договір.

Для укладення електронного кредитного договору необхідно пройти ідентифікацію особи та зробити електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 24 травня 2024 року у справі №545/1750/21.

Крім того, суд вважає, що позивач не підтвердив виконання свого обов`язку щодо доведення факту видачі відповідачу коштів, оскільки документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації. Однак таких документів позивач суду не надав.

Суд враховує, що за змістом ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.95 ЦПК України).

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (ст. 78 ЦПК України).

Ст. 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.

У даному випадку надані позивачем розрахунок заборгованості відповідача, викладений у позові карта обдліку договору, не є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а тому не є належними доказами наявності заборгованості.

Ці документи із вказівкою на перерахування коштів позичальнику та із зазначенням конкретного розміру заборгованості є документами, що створені самим кредитором, тому інформація зазначена в розрахунках, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Такими доказами можуть бути також квитанції чи платіжні інструкції щодо перерахування кредитних коштів позичальнику на його банківський рахунок.

Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем у справі.

Крім того, на підтвердження факту надання ОСОБА_1 кредиту позивачем надано довідку від 02.09.2021 №5134-ВП про успішність операцій, згідно якої, ТОВ «ФК «ВЕР ФОР ПЕЙ» перевів кошти в розмірі 4000 грн згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» №ВПР- 200417-1 від 20.04.2017 (маска карти НОМЕР_1 , код авторизації 364014, номер транзакції в системі ВЕР ФОР ПЕЙ 46785154).

Вказаний документ не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «Авентус Україна» коштів в сумі 4000,00 грн на картковий рахунок, який належить саме відповідачу .

До позовної заяви не було надано доказів наявності будь-якого відношення до договору №1716497 від 28.12.2019 ТОВ «ФК «ФК «ВЕР ФОР ПЕЙ».

Також в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором.

Первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за договором №1716497 від 28.12.2019 позивач не надав.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджують підписання ОСОБА_1 договору 1716497 від 28.12.2019 та надання йому кредиту.

Що стосується вимог за зустрічним позовом про визнання договору недійним,то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу:

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.

У випадку, коли воля суб`єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, тобто з дефектом волі правочини були вчинені: під впливом помилки(ст. 229 ЦК України); під впливом обману (ст. 230 ЦК України); під впливом насильства (ст. 231 ЦК України); під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України); внаслідок зловмисної домовленості представника з другою стороною (ст. 232 ЦК України), такі правочини визнаються недійсними.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести такі обставини.

Однак вбачається, що даний правочин між сторонами не укладався.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення електронного підпису), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тобто, аналізуючи вказані норми, вбачається, що у разі, якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Крім того, як вже було досліджено раніше, підпис на договорі є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Судом встановлено, що між сторонами спірний договір не укладався та грошові кошти не надавалися.

Неукладеність і недійсність договору тягнуть за собою різні правові наслідки, оскільки договір є неукладеним, то і не потребує визнанню недійсним.

Так, в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. При цьому учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, суд дійшов висновку, що і у зустрічному позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст.11, 203, 205. 207, 215, 626, 627, 638, 639, 1046, 1047, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 137, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» про визнання договору недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.А Усатова