Рішення № 129038172, 23.07.2025, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/4185/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській областіпро визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 2) про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області, які виразилися у протиправному не зарахуванні ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком в пільговому обчисленні стажу роботи, виробленого в районі Крайньої Півночі за період з 01.01.1991 по 27.058.1994 з розрахунку 1 рік фактичної роботи за 1 рік 6 місяців як працівнику що мав пільги, встановлені пункту 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі» з урахуванням змін і доповнень внесених Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967; зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати ОСОБА_2 в пільговому обчисленні кожний рік роботи за 1 рік фактичної роботи за 1 рік 6 місяців до періоду роботи з 01.01.1991 по 27.058.1994 як працівнику що мав пільги, встановлені пункту 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі» з урахуванням змін і доповнень внесених Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967 та врахувати пільгове обчислення стажу при призначенні пенсії; визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області про відмову у призначенні пенсії №032950006731 від 26.03.2025 зі зменшенням пенсійного віку згідно із статтею 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити призначення і виплату ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно із статтею 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 18.03.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву про призначення пенсії розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області та 26.03.2025 прийнято рішення №032950006731 про відмову у призначенні пенсії.

В рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 17 років 0 місяців 17 днів. Період роботи (проживання) в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» станом на 01.01.1993 - 01 рік 07 місяців 30 днів.

До періоду проживання/роботи не зараховано службу в армії з 22.05.1986 по 28.06.1988, період навчання з 09.02.1990 по 10.07.1990 та роботу на території російської федерації з 18.07.1990 по 27.05.1994. Крім того, оскаржуваним рішенням не враховано у пільговому обчисленні кожний рік роботи за 1 рік і шість місяців, в стаж період роботи на території російської федерації з 01.01.1991 по 27.05.1994, з огляду на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Уважає, що має право на зменшення пенсійного віку як особа, яка в установленому законом порядку набув статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років. При встановленні даного статусу та видачі відповідного посвідчення було перевірено та підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення етапом на 01.01.1993 не менше трьох років, а тому це і є підставою для зменшення пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-ХІІ.

Разом із тим з 22.05.1986 по 28.06.1988 позивач проходив службу в армії, проте в цей час був зареєстрований в селищі Маневичі Волинської області та приїздив у відпустку за місцем своєї реєстрації і після військової служби повернувся вказаного населеного пункту, де постійно проживав та працював. У подальшому з 09.02.1990 по 10.08.1990 навчався в місті Калінінград, з якого також приїздив додому, в селище Маневичі Волинської області, на канікули та святкові дні.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Маневицької селищної ради позивач зареєстрований та проживає в селищі Маневичі Волинської області з 28.07.1979 по 26.01.1990 та з 25.11.1994 по теперішній час. Дана довідка формувалась на підставі будинкових книг. У період з 26.01.1990 по 25.11.1994 не був зареєстрований за іншим місцем, адже в даний період проходив навчання та працював на території російської федерації, а фактичне місце постійного проживання (селище Маневичі Волинської області) не змінювалось з 28.07.1979 по теперішній час.

Одночасно вказує, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи ка пенсію та її обчислення.

Також вказує на пільгове обчислення страхового стажу, яке провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами, якими передбачено зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком.

Враховуючи наведені обставини та норми чинного законодавства уважає рішення ГУ ПФУ в Харківській області протиправним та необґрунтованим, у зв`язку із чим просить позов задовольнити (арк. спр. 1-9).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 31-32).

На адресу суду надійшов відзив від ГУ ПФУ в Харківській області від 05.05.2025 №2000-0805-7/68047 у якому представник відповідача 1 позовних вимог не визнала та вказала, що згідно Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» №2783-IX, 01.12.2022 зупинено у відносинах зокрема російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у місті Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у місті Москва 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР.

Таким чином, при призначенні пенсії в Україні, стаж, набутий в російській федерації, зараховується по 31.12.1991.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 : період роботи з 01.01.1992 по 27.05.1994 на території російської федерації згідно записам трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж на території даної держави враховується по 31.12.1991.

На підставі наданих документів загальний страховий стаж позивача з урахуванням кратності складає 17 років 0 місяців 17 днів. Необхідний страховий стаж складає 23 роки.

Враховуючи зазначене, ГУ ПФУ в Харківській області винесено рішення від 26.03.2025 №032950006731 про відмову в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 згідно Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та необхідного періоду проживання не менше 3 років станом на 01.01.1993 у зоні ЧАЕС (заявник прожив в зоні ЧАЕС станом на 01.01.1993 року - 1 рік 7 місяців 30 днів), а тому просить у задоволені позову відмовити (арк. спр. 39-41).

Представник відповідача 2, ГУ ПФУ у Волинській області, у відзиві від 12.05.2025 повідомила, що належних та допустимих доказів, що підтверджують факт проживання або роботу позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 3 років станом на 01.01.1993 немає, а тому підстави для застосування до позивача положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні.

Починаючи з 19.06.2023, обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому в незалежних державах, в тому числі в російській федерації, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/ договорів. На сьогодні двостороння угода/договір в галузі пенсійного забезпечення, укладений із російською федерацією, відсутній, тому просить у задоволені позову відмовити (арк. спр. 44-46).

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідачів у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 виданого 06.04.1994 (арк. спр. 17).

Позивач 18.03.2025 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії на підставі статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1) визначено, що заява на призначення/перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).

Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до пункту 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем, провадився за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відсутній необхідний страховий стаж та не доведено проживання не менше 3 років станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення, про що 26.03.2025 прийнято рішення №032950006731 (арк. спр. 14).

Відповідачем 1 встановлено, що вік заявника становить 57 років, страховий стаж 17 років 0 місяців 17 днів. Період роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» станом на 01.01.1993 1 рік 07 місяці 30 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 : період роботи з 01.01.1992 по 27.05.1994 на території російської федерації згідно записам трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж на території даної держави враховується по 31.12.1991.

Враховуючи зазначене, ГУ ПФУ в Харківській області винесено рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та необхідного періоду проживання не менше 3 років станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення.

Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 26.03.2025 №032950006731 про відмову в призначенні пенсії за віком позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Абзацом першим частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058-IV) становлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац перший частини другої статті 24 Закону №1058-IV).

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (Порядок №22-1).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав - учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.

Відповідно до пункту 2.10 Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми. Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об`єднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, який повинен бути підтверджений відповідними доказами, зокрема, трудовою книжкою.

В силу пунктів 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (Порядок № 637 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (далі в редакції, чинній на час внесення спірних записів в трудову книжку).

Аналізуючи наведені норм права, суд вказує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №291/99/17 (адміністративне провадження № К/9901/24469/18).

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Таким чином, на громадяни держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, які працювали на територіях інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював з 18.07.1990 по 27.05.1994 на матроса 2 класу на базі Океанічного рибальства ДВО «Даньриба», про що свідчить відповідна довідка від 25.01.1994 (арк. спр. 27), підтверджується трудовим договором №3505 від 18.07.1990 (арк. спр. 23-24) та відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 (арк. спр. 19-22).

Суд зауважує, що неможливість проведення перевірки не ставить у залежність питання про призначення пенсії відповідній особі, оскільки це не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу та врахуванні заробітної плати.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який Указами Президента України неодноразово продовжувався та триває досі.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 було постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москва.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач набув трудовий стаж до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Так, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво та обмін поштою з країною-агресором та неможливістю надати запит на звірку достовірності видачі вищенаведених довідок.

Отже, з огляду на вищевикладене, суд уважає, що позивач не може бути позбавлений свого права щодо зарахування до страхового стажу періоди роботи з 18.07.1990 по 27.05.1994.

Водночас, як видно із рішення ГУ ПФУ в Харківській області, позивачу не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 27.05.1994, а не як уважає позивач з 01.01.1991 по 27.05.1994.

Щодо зарахування позивачу в пільговому обчисленні трудовий стаж роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з розрахунку один рік фактичної роботи за один рік і шість місяців, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Згідно пункту 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Отже, з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Саме з трудової книжки серії НОМЕР_1 убачається, що ОСОБА_1 працював з 18.07.1990 по 27.05.1994 на матроса 2 класу на базі Океанічного рибальства ДВО «Даньриба» в місті Корсаків російської федерації.

Отже, факт роботи позивача у зазначеній установі підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , яке віднесено до районів, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а тому позивач з 18.07.1990 по 27.05.1994 має право на зарахування вказаного періоду трудової діяльності з розрахунку один рік фактичної роботи за один рік і шість місяців.

Як видно з форми РС-право, позивачу період роботи з 18.07.1990 по 31.12.1990 зараховано із урахування кратності (арк. спр. 16), тобто один рік фактичної роботи за один рік і шість місяців, а тому наявні підстави для такого ж зарахування періоду роботи в районі Крайньої Півночі з 01.01.1991 по 27.05.1994.

Щодо рішення ГУ ПФУ в Харківській області №032950006731 від 26.03.2025 в частині зменшення пенсійного віку згідно із статтею 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» суд зазначає наступне.

Статтею 55 Закону України Про соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зокрема, право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Підпунктом п`ятим пункту 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).

Із аналізу наведеної правової норми убачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років.

Частинами третьою, четвертою статті 15 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №796-ХІІ) встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту п`ятого Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (далі Порядок №51), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Пунктом 10 Порядку № 51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.

Разом з цим, пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 (далі - Порядок № 551), передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 551 посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 31.07.2018 у справі №751/2050/17, від 22.01.2019 у справі №129/1535/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17 та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при вирішенні даної справи.

Судом встановлено, що позивачу 06.04.1994 видано посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) потерпів(ла) від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_3 , відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ (арк. спр. 17).

Разом з тим, довідкою, виданою 20.02.2025 Виконавчим комітетом Маневицької селищної радою №826, вказується на факт проживання та реєстрації позивача з 28.07.1979 по 26.01.1990 та з 25.11.1994 по даний час в селищі Маневичі Камінь-Каширського району Волинської області (арк. спр. 18).

Так, селище Маневичі Камінь-Каширського району Волинської області, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Судом встановлено, що в період з 22.05.1986 по 28.06.1988 позивач проходив військову службу, що підтверджується відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 . Трудовою книжкою також підтверджується і факт навчання з 09.02.1990 по 10.07.1990 в Калінінградському морехідному училищі (російська федерація) та робота на базі Океанічного рибальства ДВО «Даньриба» в місті Корсаків (російська федерація) з 18.07.1990 по 27.05.1994. (арк. спр. 19-22).

Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

При цьому в контексті обставин цієї справи, суд також враховує, що оскільки військова служба зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що така служба безпосередньо проходила в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23.

Суд констатує, що з наявних матеріалів справи не прослідковується факт дислокації військової частини та/або факт проходження служби ОСОБА_1 на території радіоактивного забруднення, тому вказаний період не підлягає зарахуванню до перебування особи на території радіоактивного забруднення.

Також, щодо періоду навчання, позивач вказує, що навчаючись Калінінградському морехідному училищі (російська федерація) у період канікул та на свята перебував в селищі Маневичі Камінь-Каширського району Волинської області.

Суд констатує, що зарахування позивачу до стажу періоду перебування на канікулах в селищі Маневичі не гуртуються на правильному застосуванні норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, оскільки Закон № 796-ХІІ передбачає необхідність фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості.

Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі №500/551/23.

Суд висновує, що постійне місце навчання на денній формі нерозривно пов`язане з її постійним місцем проживанням, відтак період навчання позивача у Калінінградському морехідному училищі спростовують факт постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення в цей період.

Наведене узгоджується із постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі №140/6243/24, від 05.12.2024 у справі №140/2714/24, від 01.05.2025 у справі №140/13002/24 та інших.

Також суд зауважує, що відстань між містом Володимир та селом Добре Камінь-Каширського району становить понад 770 кілометрів, що унеможливлює у 1986-1990 роках здійснювати щоденні переміщення позивача, між вказаними населеними пунктами, задля навчання.

Період роботи позивача на базі Океанічного рибальства ДВО «Даньриба» не підлягає зарахуванню, оскільки дане підприємство знаходилося в місті Корсаків (російська федерація), відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Довідка, видана 27.02.1992 виконавчим комітетом Маневицької селищної Ради народних депутатів №468 підтверджує факт перебування позивача у відпустці в селищі Маневичі, однак не встановлює період такого перебування, а тому не ставить за можливе її врахування при даному розгляді справи (арк. спр. 26).

Верховним Судом у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17 сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.

У постанові від 19.09.2019 у справі №556/1172/17 Верховний Суд сформував висновок, згідно якого виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Наведені висновки Верховного Суду були підтримані постановою Верховного Суду від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22.

Верховний суд у своїй постанові від 11.11.2024 (справа № 460/19947/23) зауважив, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.

Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Отож, як констатовано судом, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту постійного проживання та (або) його роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.

Враховуючи наведені обставини справи, відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, у випадку, коли законом встановлені повноваження суб`єкта владних повноважень в імперативній формі, суд зобов`язує його прийняти конкретне рішення чи вчинити конкретну дію. Натомість, у випадку, коли суб`єкт наділений певними дискреційними повноваженнями, суд повинен вказати на виявлені порушення при здійсненні таких повноважень та зазначити норму закону, яку суб`єкт владних повноважень (відповідач) повинен застосувати при вчиненні дій (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

З аналізу норм КАС України слідує, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Аналогічна позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008, постанові ВАСУ від 28.07.2015 справа №К/800/34016/14 відповідно до яких, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що підрахунок загального пільгового стажу позивача відноситься до дискреційних повноважень органів пенсійного фонду.

Одночасно, враховуючи протиправність рішення відповідача 1 в частині незарахування позивачу страхового та пільгового стажу, суд уважає за належне зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 18.03.2025 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно до Закону № 796-ХІІ та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. Зокрема, з урахуванням висновків суду про те, що період роботи ОСОБА_1 з 01.01.1991 по 27.05.1994 підлягає зарахуванню із розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи до загального страхового стажу. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

ГУ ПФУ в Харківській області не довів належними та допустимими доказами правомірності свого рішення від 26.03.2025 №032950006731 в частині незарахування стажу, а тому таке підлягає скасуванню, а позовні вимоги частковому задоволенню.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем при поданні цього позову сплачено судовий збір відповідно до квитанції від 21.04.2025 №5 у розмірі 2422,40 грн (арк. спр. 10), як за дві позовні вимоги. Однак, по своїй суті рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 26.03.2025 №032950006731 відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного стажу та необхідністю періоду проживання не менше 3 років станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення. Тобто вказаним рішенням і здійснено дії щодо незарахування стажу роботи, тобто заявлені позовні вимоги позивача випливають із протиправності рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 26.03.2025 №032950006731 і стосуються одних і тих же правовідносин.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач звертаючись до суду, сплатив судовий збір у більшому розмірі ніж того вимагає стаття 4 Закону України "Про судовий збір".

При цьому, повернення надміру сплаченого судового збору повинно вирішуватися шляхом постановлення судом ухвали відповідно до норм статті 7 Закону України "Про судовий збір", зокрема особа може звернутися до суду із заявою про повернення надміру сплаченого судового збору (в розмірі 1 211,20 грн).

Відтак, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області необхідно стягнути судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська область, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ідентифікаційний код юридичної особи 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №032950006731 від 26 березня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 березня 2025 року про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні зарахувавши періоди роботи ОСОБА_1 в районах Крайньої Півночі з 01 січня 1991 року по 27 травня 1994 року із розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи до загального страхового стажу.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович