Рішення № 129029191, 04.07.2025, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/3801/24

Провадження № 2-а/132/2/25

Рішення

Іменем України

04 липня 2025 року місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області справу № 132/3801/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3537960 від 24 листопада 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

02.12.2024 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із вказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3537960 від 24 листопада 2024 року заступника командиру взводу 2 взводу 1 роти 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Гончарука Костянтина Івановича про притягнення його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 510грн.00коп., за порушення ч.2 ст.122 КУпАП, та закрити провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що викладені в постанові обставини не відповідають дійсності, правил дорожнього руху він не порушував. Поліцейський при винесенні постанови не врахував вимог закону, не в повному обсязі з`ясував обставини та без належних та допустимих доказів визнав його винним в порушенні ПДР України, а отже безпідставно притягнув до адміністративної відповідальності шляхом накладення адміністративного штрафу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Калинівського районного суду Вінницької області від 02.12.2024 року, визначено склад суду з розгляду адміністративного позову: суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 04.12.2024 року, відкрито спрощене позовне провадження за позовом, призначено його до судового розгляду, зобов`язано відповідача надати суду всі наявні матеріали, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за оскарженою постановою.

У відзиві на адміністративний позов, який надійшов на адресу суду 01.01.2025 року, представник Департаменту патрульної поліції Грінченко Денис Миколайович просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Дану свою позицію обґрунтовує тим, що заступником командиру взводу 2 взводу 1 роти 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Гончаруком К.І. відповідно до постанови серії ЕНА № 3537960 від 24.11.2024 року, водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 510грн.00коп., за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. Під час винесення постанови уповноважений працівник поліції діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому вважає дії щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності законними, обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, залучив до участі у справі в якості свого представника - адвоката Костюка Сергія Миколайовича (ордер на надання правничої допомоги серії АВ № 1168917, виданий 30.11.2024 року на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від 29.11.2024 року, яким повноваження адвоката не обмежуються).

Адвокат КОСТЮК С.М. в судове засідання не з`явився, надав письмову заяву, згідно якої просив розглянути справу за його відсутності та відсутності позивача. Заявлені позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача ГРІНЧЕНКО Д.М. в судовому засіданні 10.03.2025 року заперечував проти задоволення позову ОСОБА_1 , посилаючись на відсутність правових підстав для цього. В судове засідання, призначене на 04.07.2025 року не з`явився, надав письмову заяву про завершення розгляду справи у його відсутність.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків:

Судом встановлено, що 24 листопада 2024 року заступником командира взводу 2 взводу 1 роти 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Гончаруком Костянтином Івановичем винесено постанову серії ЕНА № 3537960 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП у виді штрафу у розмірі 510грн.00коп. за порушення ним п.2.9«д» ПДР України.

Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 - 24 листопада 2024 року о 12год.46хв. по вулиці Вінницькій в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, під час руху керованого ним транспортного засобу марки (моделі) «Skoda Octavia», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », користувався засобом зв`язку, тримаючи його в руках, чим порушив п.2.9«д» ПДР України, внаслідок чого скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.122 КУпАП.

Вважаючи прийняту постанову протиправною, ОСОБА_1 звернулася до Калинівського районного суду Вінницької області із адміністративним позовом в якому зазначає, що викладені в постанові серії ЕНА № 3537960 від 24.11.2024 року, обставини не відповідають дійсності, правил дорожнього руху він не порушував. Поліцейський при винесенні постанови не врахував вимог закону, не в повному обсязі з`ясував обставини та без належних та допустимих доказів визнав його винним в порушенні ПДР України, а отже безпідставно притягнув до адміністративної відповідальності шляхом накладення адміністративного штрафу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Положеннями вимог частини 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

За статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Статтею 9 КУпАП України визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху (надалі ПДР України).

Відповідно до пункту 1.9. ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно пункту 2.9«д» ПДР України, водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв`язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання).

Частиною 2 статті 122 КУпАП встановлена відповідальність зокрема за користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), - що тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, наявність якої доводиться шляхом надання доказів.

За положеннями статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 9 статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція може застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засоби фото-, і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення на транспорті» роз`яснено судам, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Крім того, даною постановою зазначено, що судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

Відповідно до частини 3 статті 77 КАС України, докази суду надають учасники справи.

Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути підставою притягнення до адміністративної відповідальності лише у тому випадку, коли обставини, встановлені під час такого спостереження зафіксовані у встановленому законом порядку.

Тобто, спостереження працівником поліції правопорушення може мати місце, однак воно має бути зафіксоване на матеріальному носії.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 04.12.2024 року було зобов`язано відповідача надати суду всі наявні матеріали та докази, які стали підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП, відповідно до постанови серії ЕНА № 3537960 від 24.11.2024 року.

На виконання вказаного судового рішення, відповідачем надано відеозапис з бодікамер працівників органу Національної поліції, при дослідженні якого судом встановлено, що на ньому відсутній зафіксований факт користування ОСОБА_1 під час руху транспортного засобу засобом зв`язку.

При цьому, ОСОБА_1 неодноразову зазначає, що не користувався під час руху транспортного засобу засобами зв`язку.

Щодо запису в відеореєстратора транспортного засобу органу Національної поліції, то ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 10.03.2025 року, була призначена судова фототехнічна експертиза, проведення якої доручено експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, на вирішення яких поставлене запитання: Чи тримає у руці водій автомобіля марки (моделі) Skoda Octavia», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під час його руху, який зафіксований на записі з відеореєстратора транспортного засобу органу Національної поліції, що надається для проведення експертизи, будь-який предмет? Якщо тримає, то чи можливо ідентифікувати цей предмет?

Згідно висновку експерта від 31.03.2025 року № СЕ-19/102-25/6120-ФП, відповісти на запитання: «Чи тримає у руці водій автомобіля марки (моделі) Skoda Octavia», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під час його руху, який зафіксований на записі з відеореєстратора транспортного засобу органу Національної поліції, що надається для проведення експертизи, будь-який предмет? Якщо тримає, то чи можливо ідентифікувати цей предмет?» - не представляється можливим у зв`язку з тим, що наданий на дослідження відеозапис несе в собі низький рівень графічної інформації, має недостатню деталізацію зображення, а також відсутність чітких контурів та інших візуальних ознак, що вказують на положення рук водія.

Отже, пояснення ОСОБА_1 про те, що він не користувався під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не були спростовані належними та допустимими доказами.

Оскаржувана постанова не містить посилань на належні та допустимі докази на підтвердження користування ОСОБА_1 під час руху транспортного засобу засобами зв`язку.

Під час судового розгляду відповідачем суду не надано жодного доказу на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові.

За відсутності належних доказів користування ОСОБА_1 під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, поза розумним сумнівом не доведено, що він є суб`єктом вчинення цього адміністративного правопорушення, а тому за таке правопорушення не може нести відповідальність.

За таких обставин, матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята не у спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013).

Будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, згідно діючого законодавства, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до принципу 6 Рекомендації № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, ухваленої 13 лютого 1991 року, при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами: 1) особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину; 2) вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані; 3) вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї; 4) вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію; 5) адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.

Більше того, приписами ст.129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем фактично надано лише постанову серії ЕНА № 3537960 від 24 листопада 2024 року, у якій заступником командиру взводу 2 взводу 1 роти 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Гончаруком К.І. не наведено жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності адміністративного правопорушення та винності ОСОБА_1 в його вчиненні. Не надано таких доказів відповідачем і в ході розгляду справи.

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування правомірності винесеного рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження користування ОСОБА_1 під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, та з матеріалів справи неможливо достовірно встановити дані факти (обставини), відтак притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися законним, унаслідок чого оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Суд вважає, що аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на адміністративний позов, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено з матеріалів справи, за подання адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 484грн.48коп.

Таким чином, на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в розмірі 484грн.48коп.

Керуючись ст.ст.241-247, 250-251, 255, 286, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3537960 від 24 листопада 2024 року - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3537960 від 24 листопада 2024 року заступника командиру взводу 2 взводу 1 роти 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Гончарука Костянтина Івановича про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 510грн.00коп., за порушення ч.2 ст.122 КУпАП, та закрити провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 484грн.48коп.

Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя