Рішення № 129020271, 26.06.2025, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2219/25

Провадження № 2-1377/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2025 року м. Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Сташків Т.Г.,

за участю секретаря судового засідання Барановської М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - позивач, ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), у якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № 507714-КС-001 про надання кредиту від 18.08.2024 року, що становить 36 476 грн. 37 коп., а також судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.08.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 507714-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

18.08.2024 року ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 507714-КС-001 про надання кредиту, яку 18.08.2024 року відповідач прийняла на умовах, визначених офертою.

Таким чином, 18.08.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 507714-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором UA-9342, який направлено відповідачу на його мобільний номер телефону, зазначений останньою в анкеті, який відповідачем було введено/відправлено.

Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 11 000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом.

Позивач свої зобов`язання за Договором кредиту виконав, перерахувавши на банківську картку позичальника грошові кошти в розмірі 11 000 грн.

Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим у останньої утворилась заборгованість, яка станом на 31.03.2024 року становить 36 476 грн. 37 коп., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 10 873 грн. 76 коп.; суми прострочених платежів по процентах - 24 439 грн. 01 коп.; суми прострочених платежів за комісією - 1 163 грн. 60 коп.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 24.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Проти винесення заочного рішення не заперечив.

Відповідач належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явилася повторно, про причини неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не подавала.

У свою чергу відповідач відзив на позовну заяву у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження, до суду не подав, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

18.08.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 507714-КС-001 про надання кредиту, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», шляхом обміну електронними повідомленнями.

Так, ТОВ «Бізнес Позика» 18.08.2024 року направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти Договір № 507714-КС-001 про надання кредиту.

18.08.2024 року відповідач прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 507714-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою, шляхом надсилання позивачу одноразового ідентифікатору UA-9342, який попередньо направлено відповідачу на її мобільний номер телефону, зазначений останньою в анкеті, а саме « НОМЕР_1 ».

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних праві обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, 18.08.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем укладено Договір № 507714-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 2.1 Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 11 000 грн., на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти, сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених Договором та Правил надання грошових коштів у кредит.

Умовами договору передбачено, що строк кредиту складає 24 тижні, термін дії договору до 02.02.2025, стандартна процентна ставка за кредитом в день 1,50000000, фіксована, знижена процентна ставка за кредитом в день 1,14760286, фіксована, орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 32 592 грн. 56 коп.

Пунктом 3.2.3 Договору кредиту встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та 18.08.2024 року переказав відповідачу грошові кошти на загальну суму 11 000 грн. на платіжну карту НОМЕР_2 (банк отримувача Privat Bank», що підтверджується довідкою виданою ТОВ «ПрофітГід».

Згідно розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 507714-КС-001 від 18.08.2024 року 31.08.2024 року відповідач сплатила 2 380 грн., з яких : 1 767 грн. 36 коп. - відсотки за користування, 486 грн. 40 коп. - комісія.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, та, як вбачається з наданого представником позивача розрахунку, заборгованість відповідача станом на 31.03.2025 року становить 36 476 грн. 37 коп., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 10 873 грн. 76 коп.; суми прострочених платежів по процентах - 24 439 грн. 01 коп.; суми прострочених платежів за комісією - 1 163 грн. 60 коп.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з вимогами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ч.ч.1,3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про необґрунтованість нарахування відсотків у зв`язку із введенням на території України воєнного стану, з огляду на наступне.

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який діє на даний час.

17.03.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику була надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-ІХ передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

У той же час, згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Як вбачається з матеріалів справи, нарахування відсотків за користування кредитом погоджено сторонами у Договорі № 507714-КС-001.

Отже, проценти за договором позики (ст. 1048 ЦК України), зокрема за кредитним договором, потрібно розглядати як плату за користування коштами, оскільки кредитний договір є оплатним правочином.

У той же час, плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована іншими положеннями законодавства.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно до ст. 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов`язання.

Водночас, статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

При цьому, компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності, на відміну від процентів за «користування кредитом».

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, дає підстави для висновку, що такі правовідносини не подібні за змістом, а поняття «відсотки за користування кредитом», «проценти річних, відповідно до ст. 625 ЦК України» та «пеня» не є тотожними та мають різну юридичну природу.

Одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є pacta sunt servanda (договорів слід додержувати).

Проценти за користування кредитними коштами - це умова договору, яку суд не може змінювати, а проценти річних як і пеня - це міра відповідальності.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, нарахування та списання відсотків за договором кредиту відбувалось відповідно до ст. 1048 ЦК України та було передбачено саме умовами договору як «плата за користування кредитом», а не міра відповідальності за порушення його умов.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки судом встановлено, що між сторонами дійсно виникли кредитні відносини внаслідок підписання електронного договору, відповідач не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором № 507714-КС-001 про надання кредиту від 18.08.2024 року, що становить 36 476 грн. 37 коп.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 267, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 507714-КС-001 від 18.08.2024 року, яка становить 36 476 (тридцять шість тисяч чотириста сімдесят шість) грн. 37 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто Обухівським районним судом у випадку подання відповідачем відповідної заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи якому повне заочне рішення не було йому вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя : Т.Г. Сташків