Вирок № 129018423, 23.07.2025, Новомиколаївський районний суд Запорізької області

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

с-ще Новомиколаївка

Іменем України

ВИРОК

23 липня 2025 року Справа № 322/760/25

Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

захисника - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження

за обвинуваченням: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Чернівці, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , має вищу освіту, неодружений, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

встановив:

21.06.2023 наказом командира № НОМЕР_2 (по стройовій частині) військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 призначено на посаду старшого кухара господарчого відділення взводу забезпечення дивізіону артилерійської розвідки військової частини НОМЕР_1 , в званні солдат та він вважається таким, що приступив до виконання обов`язків за вказаною посадою.

01.12.2023, згідно з наказом командира № НОМЕР_3 (по стройовій частині) військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , вважається таким, що вибув до щорічної основної відпустки за 2023 рік на період з 01.12.2023 року по 17.12.2023.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому відповідними Указами Президента України, правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

Так, 18 грудня 2023 року, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилитись від проходження військової служби, ОСОБА_4 не з`явився з щорічної відпустки до місця несення служби, а саме в район зосередження взводу забезпечення дивізіону артилерійської розвідки поблизу АДРЕСА_2 , свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 19.12.2024, а саме до доставлення його до органу досудового розслідування Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області.

Вищезазначені дії ОСОБА_4 під час досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 4 ст. 408 КК України, а саме як дезертирство, тобто нез`явлення з відпустки з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні ОСОБА_4 , після роз`яснення йому судом суті обвинувачення, заперечив свою вину в пред`явленому обвинуваченні, зазначивши, що не може продовжувати проходження військової служби за станом здоров`я.

З урахуванням позиції обвинуваченого, судом проведено повне дослідження доказів по справі.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 не заперечив фактичних обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, що викладені в обвинувальному акті, та пояснив суду, що він дійсно у грудні 2023 року, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, не з`явився з щорічної відпустки до місця несення служби, а саме в район зосередження взводу забезпечення дивізіону артилерійської розвідки поблизу АДРЕСА_2 . Обвинувачений зазначив, що на теперішній час він, також, не бажає продовжувати проходження військової служби. Невизнання своєї вини у дезертирстві обвинувачений пояснює тим, що на його думку, він за станом здоров`я не може продовжувати проходження військової служби, оскільки йому потрібно притримуватися дієти, що неможливо в армії. Своє небажання повертатися на військову службу обвинувачений мотивує тим, що раніше під час проходження військової служби його не відпускали на лікування, а на думку обвинуваченого, якщо він повернеться на військову службу, то через кілька тижнів стан його здоров`я знову погіршиться і він не зможе виконувати службові обов`язки.

Суд під час судового розгляду роз`яснив обвинуваченому положення ч. 5 ст. 401 КК України, щодо можливості повернення до будь-якої військової частини, за наявності письмової згоди її командира, для продовження проходження військової служби, проте обвинувачений відмовився продовжувати проходження військової служби.

Вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України підтверджується як показаннями обвинуваченого, так і зібраними стороною обвинувачення доказами, а саме наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_6 від 22.12.2023 № 979 «Про призначення службового розслідування за фактом неприбуття із щорічної відпустки в район зосередження військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 », наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_6 від 28.12.2023 № 507 «Про результати службового розслідування за фактом неприбуття із щорічної відпустки в район зосередження військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 », актом службового розслідування, показаннями допитаних під час судового розгляду свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтвердили факт неповернення обвинуваченого на військову службу з відпустки у грудні 2023 року та зазначили, довідкою військово-лікарської комісії від 15.05.2025 №2025-0515-1424-0656-3 (а.с. 113), в якій зазначено про придатність обвинуваченого до військової служби.

Водночас сторона захисту не надала суду доказів на спростування вищезазначених доказів сторони обвинувачення щодо придатності обвинуваченого до військової служби.

Дослідивши та оцінивши вищенаведені докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та правильність кваліфікації дій обвинуваченого під час досудового розслідування.

При обранні виду та розміру покарання судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особу обвинуваченого.

Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, передбачені ст. 66 КК України, відсутні.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, передбачені ст. 67 КК України, відсутні.

Враховуючи вищезазначене, данні про особу обвинуваченого, тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, суд дійшов висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без його ізоляції від суспільства та про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі.

Суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 75 КК України, дійшов висновку про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням. Зі змісту ч. 1 ст. 69 КК України випливає, що суд у цій справі не може вирішувати питання про призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 408 цього Кодексу, а також про перехід до іншого, більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції ч. 4 ст. 408 цього Кодексу.

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся. Документально підтверджені процесуальні витрати та речові докази у справі відсутні.

Суд дійшов висновку про необхідність продовження обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком суду законної сили, з огляду на відсутність відомостей, які б свідчили про зменшення ризиків, що існували на момент обрання та продовження обвинуваченому цього запобіжного заходу.

На підставі викладеного, керуючись ч. 4 ст. 408 КК України, ст.ст. 373 - 376, 393, 395, 532 КПК України, суд

ухвалив:

1. ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Початок строку відбування покарання обчислювати з моменту затримання ОСОБА_4 , а саме з 26 квітня 2025 року.

2. Обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - продовжити до набрання цим вироком суду законної сили.

3. Копію вироку після його проголошення негайно надіслати учасникам судового провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Новомиколаївський районний суд Запорізької області, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суддя ОСОБА_1