Ухвала суду № 129014110, 21.07.2025, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/5423/25

Провадження № 1-кс/461/4451/25

УХВАЛА

21.07.2025 року слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання слідчого слідчої групи у кримінальному провадженні старшого слідчого слідчого відділення відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області майора поліції ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42025140000000097 від 09.05.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчий звернувся до слідчого судді з вказаним клопотанням, яке обґрунтоване тим, що державний інспектор управління контролю митної вартості, класифікації, походження товарів та прогнозування надходжень Львівської митниці ОСОБА_4 виношує намір налагодити протиправний механізм отримання неправомірної вигоди від оптимізованої суми митних платежів, зокрема за заниження митної вартості товарно-матеріальних цінностей (транспортних засобів) під час здійснення митних формальностей та не створення додаткових форм митного контролю від представника-імпортера ТОВ «ФАВОРИТ БРОК» (ЄДРПОУ 43667284) ОСОБА_5 .

В рамках даного кримінального провадження, 06.06.2025 ОСОБА_4 було отримано частину неправомірної вигоди від ОСОБА_5 в сумі 400 доларів США щодо зниження вартості митних платежів стосовно чотирьох автомобілів. Та ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_5 , що необхідно надати неправомірну вигоду у сумі 1200 доларів США ще за 6 автомобілів, яка була передана 14.07.2025 гр. ОСОБА_4 ..

Окрім того встановлено повні анкетні дані державного інспектора управління контролю митної вартості, класифікації, походження товарів та прогнозування надходжень Львівської митниці, який причетний до вчинення вказаного кримінального правопорушення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в своїй повсякденній діяльності користується мобільним номером телефону НОМЕР_1 .

Так, 14.07.2025 в ході проведення обшуку за місцем знаходження Управління по боротьбі з контрабандою та порушення митних правил Львівської митниці за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 369, в службовому кабінеті № 203 у гр. ОСОБА_6 було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Iphone» моделі «11 pro max» ІМЕІ: НОМЕР_2 з сім картою з номером НОМЕР_3 .

Постановою слідчого від 14.07.2025 року вилучені в ході обшуку мобільний телефон було визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні.

Слідчий зазначає, що вилучений мобільний телефон має доказове значення у даному кримінальному провадженні, оскільки може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, а також містити інформацію про обставини вчинення кримінального правопорушення та причетних осіб, а тому є необхідним долучення такого предмету до матеріалів кримінального провадження з метою використання його у доказуванні, отримання постійного безперешкодного доступу до нього, недопущення його відчуження, зміни або знищення, у зв`язку з чим просить слідчого суддю накласти на нього арешт.

Слідчий в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, у якій просить розглядати клопотання без його участі.

З метою забезпечення арешту майна, слідчий суддя вважає за можливе в порядку ч.2 ст.170 КПК України, проводити розгляд клопотання про накладення арешту на майно без виклику власника майна.

Дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, слідчий суддя вважає, що клопотання не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження.

Звертаючись до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на вказане майно з метою забезпечення збереження речових доказів, слідчим належним чином не обґрунтовано, яке має доказове значення у вказаному кримінальному провадженні вилучене майно, та не доведено необхідності накладення арешту на вказаний в клопотанні мобільний телефон. Слідчим не доведено наявність достатніх підстав вважати, що мобільний телефон з сім-карткою сам по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв`язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні.

Крім того, слідчий суддя враховує, що слідчим не зазначено ні процесуального статусу гр. ОСОБА_6 у даному кримінальному провадженні, ні його посади та місця роботи, ні причетності до вчинення вказаного кримінального провадження, ні його зв`язку із підозрюваним ОСОБА_4 .

Відтак, враховуючи те, що слідчим не наведено достатніх підстав вважати, що вилучене майно має доказове значення у кримінальному провадженні, слідчий суддя не вбачає правових підстав для накладення арешту на вказане майно.

Як визначено у ч.1 ст. 318 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч.3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Всупереч вимогам ст.132 КПК України слідчий не довів, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого і може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звертається із даним клопотанням.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту.

Керуючись ст.ст. 131, 132, 167, 170, 172, 173, 184 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на вилучений 14.07.2025 в ході проведення обшуку за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 369, за місцем знаходження Управління по боротьбі з контрабандою та порушення митних правил Львівської митниці, мобільний телефон марки «Iphone» моделі «11 pro max» ІМЕІ: НОМЕР_2 з сім картою з номером НОМЕР_3 , який вилучено в гр. ОСОБА_6 в службовому кабінеті №203, -відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особам, які не викликались до суду - протягом п`яти днів з дня її отримання.

Слідчий суддя ОСОБА_1