Рішення № 129007895, 18.07.2025, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 357/4320/25

Провадження № 2/357/2965/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

імене України

18 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Махненко Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.

27.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 101214344.

Згідно п. 1.1 Договору кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 4 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом: 1 800,00 грн, які нараховуються за ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Пунктом 2.3.1.2. Договору передбачено, що Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Згідно п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою.п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та доступний зокрема через сайт Кредитодавця та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Товариство належним чином виконало свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку, передбаченому умовами договору.

18.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 75315654.

Згідно п. 1 Договору, позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Відповідно до п. 2 Договору про надання позики: сума позики становить 9 894,00 грн; процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,99 %, яка нараховується за кожен день користування позикою.

Відповідно до Договору Позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/(надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення Позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгацїї, йому зрозумілі.

Відповідно до положень Договору цей Договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Відповідно до п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) Товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понад строкове користування позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понад строкове користування.

Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором.

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Позикодавець зі своєї сторонни належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору.

Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договорами наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

30.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір № 30-11-65, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до позичальників, у тому числі за Договором № 101214344.

10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за Договором № 101214344.

27.01.2022 було укладено Договір № 27/01/2022 відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за Договором № 75315654.

10.01.2023 було укладено Договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за Договором № 75315654.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача за вищевказаними договорами.

Згідно з ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми, розмір яких встановлено договором.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 101214344 від 27.08.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 36 160,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 4 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 31 000,00 грн; заборгованість за комісіями 1 160,00 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 75315654 від 18.08.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 33 505,04 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 9 894,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 23 429,98 грн; інфляційні збитки 158,30 грн; нараховані 3% річних 22,76 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаними Договорами, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 69 665,04 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням ( тілом кредиту) 13 894,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 54 429,98 грн; заборгованість за комісіями - 1160,00 грн; інфляційні збитки - 158,30 грн; нараховані 3% річних - 22,76 грн.

Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договорами № 101214344 від 27.08.2021, № 75315654 від 18.08.2021 у розмірі 69 665,04 грн, понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16 000 грн (а.с. 1-11).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2025 (а.с. 139-140) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 187 ЦПК України).

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1250555 від 01.04.2025, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді щодо визначення підсудності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16.10.2021 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 144-145).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

Ухвалою судді від 02.04.2025 прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання у справі на 28.04.2025 (а.с. 146-147).

28.04.2025 розгляд справи, в зв`язку з неявкою відповідача, було відкладено до 05.06.2025 (а.с. 150).

20.05.2025 судом за вх. № 28033 отримано клопотання позивача ТОВ «Коллект Центр» про поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів та витребування доказів по справі (а.с. 155-160).

Ухвалою суду від 05.06.2025 поновлено ТОВ «Коллект Центр» пропущений строк для звернення до суду із клопотанням про витребування доказів, витребувано у АТ «Акцент-Банк» та АТ «ПУМБ» докази по справі та відкладено розгляд справи до 25.06.2025 (а.с. 164-167).

20.06.2025 судом за вх. № 34947 отримано від АТ «ПУМБ» витребувані докази по справі (а.с. 172-179).

25.06.2025 судове засідання по справі, в зв`язку з неявкою відповідача, було відкладено до 18.07.2025 (а.с. 180).

27.06.2025 судом за вх. № 36295 від АТ «Акцент-Банк» отримано витребувані докази по справі (а.с. 182-183).

15.07.2025 судом за вх. № 39427 отримано заяву уповноваженого представника позивача Юзипчук Максима Вікторовича, який діє на підставі довіреності, про поновлення процесуального строку на подачу заяви про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та проведення судового засідання по справі 18.07.2025 за його участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с. 184-185).

Ухвалою суду від 16.07.2025 у задоволенні заяви представника позивача Юзипчук Максима Вікторовича про поновлення процесуального строку та участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено (а.с. 188-189).

Позивач в судове засідання 18.07.2025 свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В прохальній частині позовних вимог, за підписом директора ТОВ «Коллект Центр» Марії Ткаченко, яка діє на підставі наказу про призначення (а.с. 115), просив здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечує (а.с. 10).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Однак, на адресу суду повернувся поштовий конверт, причина повернення працівниками пошти вказана, як адресат відсутній за вказаною адресою (а. с. 190).

Так, кореспонденція із суду направлялася на адресу відповідача ОСОБА_1 за адресою його місця реєстрації, відповідно до отриманої судом відповіді № 1250555 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

До того ж, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23.

В зазначеній постанові Верховний Суд вказував, що посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 належним чином не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати належні йому процесуальні права, є безпідставними, так як наявна на а.с. 143 т. 3 довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, наведені доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.

Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повернувся поштовий конверт, в якому причина повернення вказана працівниками пошти, як адресат відсутній за вказаною адресою, суд, з урахуванням вимог статті 131 ЦПК України, позицій Верховного Суду, викладених в постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 та в постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, позивача скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з`явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і представник позивача не заперечувала проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.

18.07.2025 судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

В судовому засіданні встановлено, що 27.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 101214344 (індивідуальна частина) (а.с. 13-21).

Також, 26.08.2021 ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву на кредит № 101214344, з якій були погоджені умови кредитування по заяві (а.с. 25-26).

Відповідно до п.п. 1 п. 1 Договору про споживчий кредит, кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Згідно п.п. 1.2-1.4 п. 1 Договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 4 000,00 грн у валюті: Українські гривні. Кредит надається строком на 15 днів з 27.08.2021(строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 11.09.2021.

Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 2 960,00 грн в грошовому виразі та 71,345,146,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається із суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 6 960,00 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань. (п. 1.5 п. Договору).

Відповідно до п.п. 1.5.1, 1.5.2,1.6, 1.7 п. 1 Договору, комісія за надання кредиту 1 160,00 грн, яка нараховується за ставкою 29,00 відсотків від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом 1 880,00 грн, які нараховуються за ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки за цим договором фіксована.

Позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1-1.5.2. Договору, в термін (дату) вказаний в п. 1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний вв п. 1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, процентів за ставкою визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 Договору, в сумі та умовах визначених п. 2.3 Договору (п. 2.2.1 п. 2 Договору).

Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 Договору.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору, проценти нараховуються за стандартною ( базовою ) ставкою, що визначена п. 1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну ( базову ) ставку, встановлену п. 1.6 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної ( базової ) ставки, то після завершення первісного строку кредитування ( пролонгації ) на стандартних ( базових ) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 Договору. Стандартна ( базова ) ставка не є підвищеною.

Продовження вказаного в п. 1.3 Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1 Договору).

Згідно п. 2.3.1.2 цього Договору, Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 ( один ) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування ( з урахуванням всіх пролонгацій ). Таке збільшення ( продовження ) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних ( базових ) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишились до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних ( базових ) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутні заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом ( тілом кредиту ).

Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування ( пролонгацію ) на стандартних ( базових ) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною ( базовою ) ставкою наведеною в п. 1.6 Договору.

Пункт 2.3.2 Розділ 2.3 Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної (их) обставин (и) щодо якої (их) невідомо настане вона )и) чи ні, відповідно до ст. 212 ЦК України, і яка(і) полягає(ють) у: а) здійсненні платежу(ів) Позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно п. 2.3.1.1Догоовру та розділу 6 Правил; б) продовжені користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п. 2.3.1.1, п. 2.3.1.2 Договору.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання за Договором про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку, передбаченими умовами Кредитного договору, про що свідчить Анкета-заява на кредит, в якій погоджений процес оформлення та розгляду заяви, прийняття рішення по заяві та погоджені умови кредитування по заяві (а.с. 25-26), Паспорт споживчого кредиту (а.с. 23-24), та Графік платежів за Договором про споживчий кредит (а.с.22).

В матеріалах справи міститься довідка про ідентифікацію, з якої вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладений Договір № 101214344 від 27.08.2021, ідентифікований ТОВ «Мілоан» та надано одноразовий ідентифікатор U70075 від 27.08.2021, на номер телефону, на який був відправлений ідентифікатор (а.с. 50).

Також, в матеріалах справи містяться Правила надання фінансових кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (в редакції від 13.07.2021) (а.с. 27-35).

Підтвердженням отримання відповідачем кредитних коштів є наявна в матеріалах справи Довідка Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Елаєнс» від 12.12.2024, з якої вбачається що на підставі Договору № 40484607_26/10/18-2 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, 27.08.2021 успішно були проведення фінансові операції по переказу коштів у розмірі 4 000,00 грн, що були перераховані отримувачу на платіжну картку: НОМЕР_1 , призначення платежу: кошти згідно договору № 101214344.

Водночас, відповідач ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання та має непогашену заборгованість за Договором № 101214344 від 10.01.2023 у розмірі 36 160 грн, з яких: 4 000 грн заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 31 000,00 грн заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги; 1 1 160,00 грн - заборгованість за комісіями, про що свідчить розрахунок заборгованості (а.с. 65).

18.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 75315654 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) (а.с. 36).

Згідно п. 1 Договору позики, позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) суд суми позики.

Відповідно до Договору, сума позики складає 9 894,00 гривень. Строк позики (строк Договору) 29 днів. Процентна ставка (базова) в день 1,99% (фіксована). Момент зарахування сплати позики та процентів зарахування коштів на банківський рахунок позикодавця.

Дата надання позики 18.08.2021, дата повернення позики (останній день) 16.09.2021 року, знижена процентна ставка/день % (застосовується у відповідності до умов Програми лояльності) 0,80%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день 2,70%, пеня %/день 2,70%, орієнтовна реальна річна процентна ставка 1265,51%, орієнтовна загальна вартість позики 12 177,93 грн.

Згідно п. 3, 4 Договору, позикодавець надає позичальнику детальний перелік складових загальної вартості кредиту у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що зазначена у додатку № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною. Проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.

Підписанням цього Договору позики, відповідач підтверджує, що він ознайомився на сайті з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачено ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п.п. 5.1 п. 5 Договору позики). А також ознайомився на сайті з офіційними правилами програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», в якій визначені умови застосування зниженої процентної ставки, а також із правилами постійно діючої акції «OH MY FREEDOM» (перша позика 0,01%) для споживачів фінансових послуг ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього Договор, а також зазначена в Правилах, процедура і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування авто пролонгації, йому зрозумілі (п. 5.2 Договору).

Договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі (п. 12 Договору).

Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства. Позичальник несе повну відповідальність перед Позикодавцем за повернення позики, сплати процентів та належне виконання зобов`яязань за цим договором усім своїм майном (п. 15 Договору).

Якщо сума позики, зазначена в п.п. 2.1 п. 2 Договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування Позикою понад встановлений Договором строк Позикодавець має право, у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору, нараховувати пеню в розмірі, визначеному п.2 Договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства. Якщо сума позики, зазначена в п.п. 2.1 п. 2 Договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування Позикою понад встановлений Договором строк нараховується процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) в розмірі, визначеному п. 2 Договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства (п. 16-17 Договору).

Згідно з п. 13 Договору позики, Договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.ст. 6, 627 ЦК України.

В матеріалах справи наявні Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) (нова редакція) (а.с. 38-49).

Нарахування процентів за користування позикою починається з дати зарахування коштів на платіжну картку позичальника та нараховується за процентними ставками, зазначеними в Договорі позики, за кожен день (календарну дату) користування позикою, включаючи день (дату) видачі позики та включаючи день (дату) її повернення (п. 6.3 Правил).

Відповідно до п. 6.5 Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) Товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понад строкове користування.

Ці Правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладання Договору позики та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.

Додано Додаток № 1 до Договору позики № 75315654 від 18.08.2021 Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 37).

Відповідно до Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит вбачається, що дата видачі кредиту/дата платежу 18.08.2021-16.09.2021, кількість днів у розрахунковому періоді 29, чиста сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період 12 177,93 грн; сума кредиту за договором/погашення суми кредиту 9 894,00 грн, проценти за користування кредитом 2 283 93, реальна річна процентна ставка 1265,51% , загальна вартість кредиту -12 177,93 грн(а.с. 11).

Банк належним чином виконав свої зобов`язання за Договором позики № 75315654 від 18.08.2021, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку, передбаченими умовами Кредитного договору.

Підтвердженням отримання з боку відповідача кредитних коштів свідчить наявна в матеріалах справи Довідка Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фіенкспрес» від 17.12.2024, з якої вбачається що на підставі Договору № 23-01-18/5 від 23.01.2018 про надання послуг з переказу грошових коштів, укладеного між ТОВ ФК «Фінекспрес» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», було проведено фінансову операцію по переказу коштів у розмірі 9 894,00 грн, отримувач Приймак Роман ЕПЗ номер НОМЕР_2 , дата 18.08.2021 (а.с. 54).

Водночас, відповідач ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання та має непогашену заборгованість за Договором позики № 75315654 від 18.08.2021 у розмірі 40 875,61 грн, з яких: 9 894,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту); 23 429,98 грн заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги; 15830 грн інфляційні збитки; 22,76 грн 3% річних, про що свідчить розрахунок заборгованості (а.с. 68).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному виглядівизначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....»

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кошти, строки та умови користування ними, у Договорі передбачено умови та строки нарахування відсотків, що свідчить про ознайомлення позичальника зі всіма істотними умовами Договору та про наявність волі відповідача для укладення Договорупозики в електронній формі, на погоджених умовах, шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу Договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і Пароля особистого кабінету Кредитний договір між відповідачем та первіснимкредиторам не було б укладено.

Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.

Отже, судом встановлено факт укладання відповідачем Договору про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021 та Договору позики № 75315654 від 18.08.2021 в електронній формі та підписання Договорів з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення такого Договору. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну. Тож електронний договір не може бути визнаний недійсним виключно через те, що він має електронну форму.

Як вбачається з матеріалів справи, первісні кредитори виконали взяті на себе зобов`язання, що передбачені умовами укладених Кредних договорів та надали відповідачу кредит у сумах, що обумовлені умовами Договору про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021 та Договору позики № 75315654 від 18.08.2021, відповідач в свою чергу, не виконує зобов`язання за вищевказаними Договорами, у зв`язку з чим має заборгованість.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

30.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 30-11-65, у відповідності до умов якого, ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «Вердикт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Вердикт Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (а.с. 72-76).

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 30.11.2021 року до Договору факторингу № 30-11-65 від 30.11.2021 року, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором № 101214344 в сумі 18 960,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 13 800,00 грн - сума заборгованості за процентами, 1 160,00 грн заборгованість по комісії (а.с. 23).

27.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 27/01/2022, у відповідності до умов якого, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів`передає (відступає) ТОВ «Вердикт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Вердикт Капітал» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів`права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (а.с. 81-86).

Відповідно до витягу Реєстру боржників № 1 до Договору факторингу № 27/012022 від 27.01.2022, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором № 75315654 в сумі 33 323,98 грн, з яких: 9 894,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 23 429 98 грн сума заборгованості за процентами (а.с. 91).

10.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» укладено Договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги, у відповідності до умов якого, ТОВ «Вердикт Капітал» відступає шляхом продажу ТОВ «Коллект Центр» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Коллект Центр» приймає належні ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 (а.с. 92-97).

Згідно Витягу з реєстру боржників до Договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023, ТОВ «Коллект Центр» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором № 101214344 в сумі 36 160,00 грн, з яких: 4 000,00 грн.- сума заборгованості за тілом кредиту; 31 000,00 грн - сума заборгованості за процентами, 1 160,00 грн заборгованість по комісії (а.с. 109) та за Кредитним договором № 75315654 в сумі 33 505,04 грн, з яких: 9 894,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 23 429 98 грн сума заборгованості за процентами, 181,06 грн відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно ст. 625 ЦК України (а.с. 108).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Таким чином, за Договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

Встановлено, що після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Коллект Центр», ні на рахунки попередніх кредиторів.

Так, на підтвердження заборгованості відповідача, ТОВ «Коллект Центр» надало розрахунки, за якими заборгованість відповідача за Договором про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021 становить у розмірі 36 160,00 грн, з яких: 4 000,00 грн.- сума заборгованості за тілом кредиту; 31 000,00 грн - сума заборгованості за процентами, 1 160,00 грн заборгованість по комісії (а.с. 65) та за Договором позики № 75315654 від 18.08.2021 в сумі 33 505,04 грн, з яких: 9 894,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 23 429 98 грн сума заборгованості за процентами, 158,30 грн сума інфляційних збитків, 22,76 грн сума нархованих 3 % річних (а.с. 66).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оскільки відповідач, як встановлено матеріалами справи отримав кредит, вказані кошти не повернув, позивач правомірно вимагає їх повернення, шляхом стягнення з відповідача за рішенням суду.

Також, в матеріалах справи містяться Виписка АТ «ПУМБ» по особовому рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за номером картки № НОМЕР_1 за період із 27.08.2021 по 31.08.2021 та Виписка АТ «Акцент-Банк» по особовому рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за номером картки № НОМЕР_2 за період із 18.08.2021 по 22.08.2021, з яких вбачається, що ОСОБА_1 є активним користувачем банківських послуг, здійснює транзакції з використанням картки.

Отже, банківська Виписка з рахунку позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто Виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21).

В зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів суд установив, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2021 по справі № 278/2177/15-ц про те, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Така позиція викладена і в постанові КЦС ВС від 31.05.2022 № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача за Договором про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021 заборгованості за кредитом (за тілом кредиту), що складає 4 000,00 грн та за Договором позики № 75315654 від 18.08.2021 заборгованості за кредитом (за тілом кредиту), що складає 9 894,00 грн, а в загальному 13 894,00 грн є такими, що підлягають задоволенню.

Так, вказану заборгованість відповідач має у зв`язку із неповерненням обумовлених сум у встановлений Договорами строк.

В свою чергу, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо наявної заборгованості за тілом кредиту.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами на дату відступлення права вимоги за Договором про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021 у розмірі 31 000,00 грн та за Договором позики № 75153362 від 21.08.2021 у розмірі 23 429,98 грн, з цього приводу суд зазначає про наступне.

Згідно з умовами Договору позики № 75315654 від 18.08.2021, позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом за надання кредиту у розмірах, зазначених в Договорі.

Відповідно до Договору, сума позики складає 9 894,00 грн. Строк позики (строк Договору) 29 днів. Процентна ставка (базова) в день 1,99% (фіксована). Момент зарахування сплати позики та процентів зарахування коштів на банківський рахунок позикодавця.

Дата надання позики 18.08.2021, дата повернення позики (останній день) 16.09.2021 року, знижена процентна ставка/день % (застосовується у відповідності до умов Програми лояльності) 0,80%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день 2,70%, пеня %/день 2,70%, орієнтовна реальна річна процентна ставка 1265,51%, орієнтовна загальна вартість позики 12 177,93 грн.

Згідно п. 3, 4 Договору, позикодавець надає позичальнику детальний перелік складових загальної вартості кредиту у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що зазначена у додатку № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною. Проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.

Відповідно до п. 6.5 Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) Товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.

Суд погоджується з доданим з боку позивача розрахунком процентів (а.с. 58-63), які розраховані у розмірі передбаченому умовами договору, а саме: за користування кредитними коштами в розмірі 9 894,00 грн, діє знижена процентна ставка/день % (застосовується у відповідності до умов Програми лояльності) 0,8% (строк дії договору 329днів), а процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день 2,70% (не більше 90 календарних днів).

Так, умовами Договору про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021, позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом за надання кредиту у розмірах, зазначених в Договорі.

Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 договору.

Відповідно до п.п. 1.5.2,1.6, 1.7 п. 1 Договору, проценти за користування кредитом 1 880,00 грн, які нараховуються за ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки за цим договором фіксована.

Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програми лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п. 1.6 та процентною ставкою визначеною п. 1.5.2 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.

Згідно п. 2.3.1.2 цього Договору, Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 ( один ) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування ( з урахуванням всіх пролонгацій ). Таке збільшення ( продовження ) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних ( базових ) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишились до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних ( базових ) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутні заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом ( тілом кредиту ).

Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування ( пролонгацію ) на стандартних ( базових ) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною ( базовою ) ставкою наведеною в п. 1.6 Договору (п.п. 2.3.1.1 Договору)

У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгацїї) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

З наданої до справи позивачем Відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що відсотки кредитодавцем ТОВ «Мілоан» розраховані у відповідності до вимог Договору про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021, за 15 днів згідно п. 1.5.2 Договору ( строк кредитування ), та за 60 днів згідно п.п. 1.6, 2.3.1.2 Договору ( строк пролонгації, що не може перевищувати 60 днів ) (а.с. 51-52).

Відповідно до вказаної Відомості про щоденні нарахування та погашення, заборгованість за тілом кредиту становить 4000,00 грн, заборгованість за відсотками 13 800,00 грн, заборгованість по комісії 1 160,00 грн, а загалом 18 960,00 грн.

Суд звертає увагу, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір про споживчий кредит, умовами якого передбачено та встановлено проценти за користування кредитними коштами, з чим погодилась відповідач підписуючи вказаний Договір (з усіма їх умовами).

До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», які укладені відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», що відображено в постановах від 12.01.2022у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20.

Волевиявлення сторони щодо підписання Договору про надання споживчого кредиту свідчить, що особа, яка погоджується укласти Договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.

Отже, з боку відповідача не надано до суду (на час розгляду справи) жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.

Окрім цього, відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».

В свою чергу, суд не погоджується з доводами позивача, що відсотки на дату відступлення права вимоги за Договором про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021 складають в розмірі 31 000,00 грн, оскільки на дату відступлення права вимоги 30.11.2021 відсотки складали 13 800,00 грн, які розраховані станом на 11.11.2021 року, про що свідчить додана до справи Відомість про щоденні нарахування та погашення, видана ТОВ «Мілоан» (а.с. 52-53).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначає, що правовий висновок щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку кредитування викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Зокрема, зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 263/8216/20 (провадження № 61-9100св21) зазначено, що: «цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, провадження № 12-142гс19, від 03 листопада 2020 року у справі № 921/315/18.

У постановах великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 2024494/16-ц та від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки з наданої до справи позивачем Відомості про щоденні нарахування та погашення, відсотки кредитодавцем ТОВ «Мілоан» розраховані у відповідності до вимог Договору про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021, за 15 днів згідно п. 1.5.2 Договору ( строк кредитування ), та за 60 днів згідно п.п. 1.6, 2.3.1.2 Договору ( строк пролонгації, що не може перевищувати 60 днів ) (а. с. 52-53), в якій розраховану суму заборгованості по відсоткам саме в розмірі 13 800,00 грн, тому з відповідача за Договором про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021 підлягають стягненню відсотки саме у такому розмірі.

Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість по відсоткам за Договорам про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021 у розмірі 13 800,00 грн та за Договором позики № 75315654 від 18.08.2021 у розмірі 23 429,98 грн, загалом 37 229, 98 грн.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача нарахованих інфляційних збитків в розмірі 158,30 грн, та 3% річних в розмірі 22,76 грн за Договором позики № 75315654 від 18.08.2025, суд приходить до наступного.

Так, нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснено позивачем на суму простроченого кредиту (тіло кредиту).

Так, приписи ст. 625 ЦК України передбачають, що розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачали інший розмір процентів річних.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З наданого з боку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних (а.с. 66), останні нараховані позивачем за період з 27.01.2022 по 23.02.2022.

Отже, правова природа правовідносин за статтею 625 ЦК України розповсюджується та можуть нараховуватись на неустойку; на суму основного зобов`язання; на інші суми, які підлягають поверненню; на інші суми, які стягнуто рішенням суду; нараховуються за весь час прострочки; розповсюдження на усі правовідносини.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (пост. ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15).

Розраховується за формулою: [Проценти] = [Сума боргу] * [Процентна ставка (%)] / 100% * [Кількість днів] / [Кількість днів у році].

Де: [Сума боргу] сума простроченого боргу; [Процентна ставка (%)] проценти річних; [Кількість днів] кількість днів прострочення зобов`язання; [Кількість днів у році] кількість днів у календарному році.

Період розрахунку: з 27.01.2021 року по 23.02.2022 року 28 днів

[Проценти] = 9 894,00 грн (сума боргу) * 3% (процентна ставка) / 100% * 28 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 22,76 грн.

Сума нарахованих процентів: 22,76 грн.

Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Розраховується за формулою: [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] * [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу].

Де: [Сума боргу] сума простроченого боргу. [Сукупний індекс інфляції] добуток щомісячних індексів за відповідний період.

У період 02.2022 року індексація на суму 9 894,00 грн.

[Сукупний індекс інфляції] = [Сума боргу] * 101,60% / 100% - [Сума боргу].

[Інфляційні нарахування] = 9 894,00 грн (сума боргу) * 101,60% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 12 000 грн (сума боргу) = 158,30 грн.

Сума збитків від інфляції: 158,30 грн.

Оскільки відповідач, як встановлено в судовому засіданні та не спростовано з боку останньої дійсно має заборгованість за невиконання умов Договору позики № 75315654 від 18.08.2021, позивач має право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Тому, з урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача за Договором позики № 75315654 від 18.08.2021 підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 22,76 гривень та 3% річних в розмірі 158,30 грн.

Стосовно стягнення з відповідача за Договором споживчого кредиту № 101214344 від 27.08.2021 суми боргу за комісією в розмірі 1 160,00 грн, то такі вимоги позивача також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідно до п.п. 1.5.1 Договору про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021, передбачено, що комісія за надання кредиту 1 160,00 грн, яка нараховується за ставкою 29,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1-1.5.2 Договору, в термін (дату) вказаний в п. 1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п. 1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2 або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п. 2.3 Договору.

Волевиявлення сторони щодо підписання Договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти Договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов Договору.

Окрім цього, відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості.

Водночас суд звертає увагу, що не згода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість за Договором про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021 у загальному розмірі 18 960,00 грн (4 000,00 грн тіло кредиту + 13 800 грн відсотки + 1160,00 комісія) та за Договором позики № 75315654 від 18.08.2021 в загальному розмірі 33 505,04 грн (9 894,00 грн тіло кредиту + 23 429,98 грн відсотки + 158,30 грн інфляційні збитки + 22.76 грн 3% річних), а загалом 52 465,04 гривень.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають до часткового задоволення.

Окрім цього, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000 гривень.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, судові витрати понесені позивачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами:Договором про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 (а.с. 119-121); Заявка на надання юридичної допомоги № 479 від 01.02.2025 (а.с. 118); Витяг з акту № 5 про надання юридичної допомоги від 28.02.2025 (а.с. 72); Кошторис щодо надання юридичних послуг (а.с. 122-123).

Отже, з вказаних вище документів вбачається, що ТОВ «Коллект Центр» отримав послуги в АО «ЛігалАссістанс», де відповідачем є ОСОБА_1 на загальну суму в розмірі 16 000,00 грн, які складаються з надання усної консультації з вивченням документіву розмірі 4 000,00 грн (витрачено 2 години), та складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду в сумі 12 000,00 грн (витрачено 4 години).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Однак, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Окрім цього, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов`язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ «Оболонь» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18).

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов`язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.

Суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.

Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та постанова Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20.

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Так, суд не може в повній мірі погодитися з тим, що складання позовної заяви склало 4 години, а вартість наданих послуг адвокатом 12 000,00 грн, та надання усної консультації з вивченням документів склало дві години, а вартість 4 000,00 грн, оскільки справа відносно осіб, які є боржниками за договорами самі по собі є ідентичними, в свою чергу, сама позовна заява не є змістовою та вказана категорія справ (стягнення заборгованості) є розповсюдженою, що в свою чергу свідчить про те, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів та надання консультації.

Окрім цього, згідно Єдиного реєстру судових рішень, який міститься у вільному доступі, містяться рішення в аналогічних справах, де ТОВ «Коллект Центр» зверталось до боржників з аналогічними позовами.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 4 000,00 гривень.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи Платіжною інструкцією № 0507260012 від 24.03.2025 (а.с. 12).

Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловлену Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021 у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022 у справі № 316/356/20, від 03.02.2022 у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022 у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022 у справі № 560/8629/21.

Такої правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/228/22 (п. 8.23).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог, а тому оскільки позов задоволено на 75,31% ( 52 465,04 грн задоволено х 100 : 69 665,04 грн суму яку просив стягнути позивач ), судовий збір слід стягнути в розмірі 1 824,30 грн ( 2422,40 грн сплачений судовий збір х 75,31% - задоволено позов : 100 ).

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 16, 203, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 638, 903, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 19, 76, 77, 81, 89, 128, 130, 131, 133, 137, 141, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 101214344 від 27.08.2021 у розмірі 18 960,00 гривень, заборгованість за Договором позики № 75315654 від 18.08.2021 у розмірі 33 505,04 гривень, понесені витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 гривень та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 824,30 гривень, а загалом 58 289,34 гривень (п`ятдесят вісім тисяч двісті вісімдесят дев`ять гривень тридцять чотири копійки).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса відсутня.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова,буд. 3, офіс 306, ЄДРПОУ: 44276926);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , паспорт Серії НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Повний текст заочного рішення складено 18 липня 2025 року.

Суддя О. І. Орєхов