Рішення № 129006990, 22.07.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2025 року Чернігів Справа № 620/5948/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доУправління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської областіпровизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області, у якому просить:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області щодо скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області повернути мені статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та продовжити дію посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 , на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що в період з 15.08.1997 по 30.04.2021 він проходив службу в органах МВС, МНС, ДІТБ, ДСНС України та 30 квітня 2021 року звільнений за станом здоров`я. Вказує, що 20.10.2000 будучи інспектором групи держпожнагляду по обслуговуванню сільської місцевості 15-ї самостійної державної пожежної частини, м. Ніжин, перебуваючи у званні лейтенанта внутрішньої служби, під час виконання службових обов`язків отримав травму. З 14.05.2021 встановлена третя група інвалідності по причині травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків строком до 01.06.2022, а з цієї дати встановлена друга група інвалідності по причині травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків строком до 01.09.2024. Повторним оглядом МСЕК 05.12.2024 встановлена друга група інвалідності по причині травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків безстроково. Звернувшись до відповідача із заявою про продовження строку дії посвідчення особи з інвалідністю другої групи відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-осіб з інвалідністю внаслідок війни, листом від 23.01.2025 отримав відмову в продовженні дії посвідчення та скасуванні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, відповідно до якого не погоджується із вимогами позивача, просить в їх задоволенні відмовити, оскільки позивач не є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, а по друге, віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону №3551 безпосередньо пов`язане з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону, згідно з частиною першою якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Враховуючи зазначене, надана ОСОБА_1 довідка МСЕК серії 12 ААД №045628 про встановлення інвалідності внаслідок ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням службових обов`язків, не може бути підставою для надання статусу особи з інвалідністю війни згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 в період з 15.08.1997 по 30.04.2021 проходив службу в органах МВС, МНС, ДІТБ, ДСНС України та наказом №28 о/с від 27.04.2021 звільнений з 30.04.2021 за підпунктом 3 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за станом здоров`я) в спеціальному званні підполковник служби цивільного захисту, що підтверджується довідкою Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Чернігівській області № 22 від 27.04.2021 (а.с. 18).

Під час служби 20.10.2000 лейтенант внутрішньої служби Кравцов Дмитро Станіславович, що займав посаду інспектора групи держпожнагляду по обслуговуванню сільської місцевості 15-ї самостійної державної пожежної частини, м. Ніжин, отримав травму під час виконання службових обов`язків, що підтверджується актом про обставини отримання поранення, контузії, травми, каліцтва (а.с. 15).

Відповідно до Свідоцтва про хворобу №579 від 22.03.2021 Центральною лікарсько-експертною комісією ДСНС України травма ОСОБА_1 , ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків та останній визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний (а.с. 16).

З 14.05.2021 ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності по причині травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків строком до 01.06.2022 (а.с. 12), а з цієї дати встановлена друга група інвалідності по причині травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків строком до 01.09.2024 (а.с. 13), що підтверджується відповідними довідками до акту огляду МСЕК.

19.08.2022 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 особи з інвалідністю 2 групи, що має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни. Термін дії посвідчення до 01.09.2024 (а.с. 14).

У подальшому, оглядом МСЕК, проведеним 05.12.2024 позивачеві з 01.09.2024 встановлена друга група інвалідності по причині травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків безстроково, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААД №045628 (а.с. 11).

Враховуючи вказану вище довідку до акту огляду МСЕК, якою безстроково встановлено другу групу інвалідності по причині травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, позивач 18.12.2024 звернувся до відповідача із заявою про продовження дії його посвідчення серії НОМЕР_1 особи з інвалідністю 2 групи, що має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни (а.с. 19).

Листом від 23.01.2025 №01-17/07/369 Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області повідомило позивача про відмову в продовження дії посвідчення та скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни встановлений рішенням Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради від 31.05.2021 згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в зв`язку з тим, що подані заявником документи не відповідають вимогам пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с. 20).

Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає протиправними, а тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтею 4 якого ветеранами війни визначено осіб, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (станом на момент виникнення спірних правовідносин) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:

2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» (з наступними змінами та доповненнями) затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (надалі - Положення №302) та визначено, що документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації, є посвідчення.

За змістом абзацу 2 пункту 7 Положення №302 (у редакції чинній на момент звернення позивача) встановлено, що «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого», «Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України» видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі - місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики), за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.

Відповідно до пункту 10 Положення №302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи або медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 Питання медико-соціальної експертизи (далі Постанова № 1317) медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. №1112, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Відповідно до п.12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою №1317, причинний зв`язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Пунктом 26 Постанови № 1317 передбачено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Причинами інвалідності є, зокрема, поранення, контузії, каліцтва, захворювання: одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час; одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди; одержані в районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції до 1 грудня 2014 р., а з 1 грудня 2014 р. - на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції; під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання; одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянських і Другої світової воєн та в повоєнний період; пов`язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав; пов`язані з виконанням службових обов`язків, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; одержані внаслідок політичних репресій; пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; одержані під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р. за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (у Революції Гідності); поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення; захворювання: отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; пов`язані з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв`язку.

Як зазначено вище, Центральною лікарсько-експертною комісією ДСНС України було видано позивачу свідоцтво про хворобу №579 від 22.03.2021, у якому комісія дійшла висновку: Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків (а.с. 16).

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №045628 від 05.12.2024, вбачається, що ОСОБА_1 з 01.09.2024 встановлена друга група інвалідності безстроково. Причина інвалідності: травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків (а.с. 11).

Отже, матеріали справи підтверджують, що виявлена у позивача травма пов`язана з виконанням службових обов`язків, що в силу положень п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 є підставою для визнання позивача особою з інвалідністю внаслідок війни.

Вказані вище медичні документи є чинними, прийняті уповноваженими на те органами, а доказів їх оскарження чи визнання такими, що не відповідають вимогам законодавства відповідачем надано не було.

Судом встановлено, що з огляду на подані позивачем довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Управлінням прийнято рішення від 31.05.2021 про видачу посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» згідно пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видане посвідчення «Особа з інвалідністю внаслідок війни» серії НОМЕР_1 від 31.05.2021, терміном до 01.06.2022.

У подальшому 19.08.2022 Управлінням також прийнято рішення про видачу вкладки до посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» згідно пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та вклеєно бланк - вкладку до посвідчення «Особа з інвалідністю внаслідок війни» серії НОМЕР_1 від 19.08.2022, терміном з 01.06.2022 до 01.09.2024.

Водночас, після переогляду ОСОБА_1 у 2024 році й встановлення останньому 2 групи інвалідності із терміном дії безстроково відповідач відмовив у продовженні дії посвідчення й скасував статус особи з інвалідністю внаслідок війни, в той час як причина інвалідності в довідці до акту огляду МСЕК не змінилася.

Відповідач відмову мотивує тим, що законодавство не передбачає застосування до осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту поняття особи рядового і начальницького складу органів МВС.

Так, відповідно до статті 16 Закону України «Про пожежну безпеку», що діяв під час отримання позивачем травми, державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони органів внутрішніх справ України, входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і здійснює державний пожежний нагляд.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про пожежну безпеку» особовий склад державної пожежної охорони поділяється на рядовий та начальницький. Йому видається формений одяг за зразками, що встановлюються Кабінетом Міністрів України для особового складу підрозділів внутрішньої служби. На нього поширюються і відповідні відзнаки. Особовий склад чергових підрозділів для роботи на пожежах забезпечується спеціальним одягом, спорядженням і засобами індивідуального захисту. Особам рядового та начальницького складу державної пожежної охорони присвоюються відповідно до чинного законодавства спеціальні звання внутрішньої служби.

Порядок та умови проходження служби в державній пожежній охороні регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (стаття 20 Закону).

Таким чином, в період проходження позивачем в 2000 році служби в групі держпожнагляду по обслуговуванню сільської місцевості 15-ї самостійної державної пожежної частини (на час отримання травми), вона входила до системи Міністерства внутрішніх справ України, а порядок проходження служби регламентувався Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що Управлінням соціального захисту населення 31.05.2021 позивачу було видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого позивач набув статусу ветерана війни як інвалід війни ІІІ групи, яке було дійсне до 01.06.2022, тобто на період встановлення первинної інвалідності.

Тобто, станом на 31.05.2021 відповідачем тимчасово було встановлено позивачу статус ветерана війни, який у подальшому продовжено видачею вкладки до посвідчення, терміном дії до 01.09.2024.

Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною другою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Норми Конституції України як центрального джерела конституційного права зумовлюють систему принципів адміністративного процесуального права і як загальноправового регулятора, і як способу здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства.

Кодекс адміністративного судочинства України за своєю сутністю є кодифікованим законом, де систематизовано норми адміністративного процесуального права.

Фундаментальним міжнародним договором у частині здійснення адміністративного судочинства є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, стаття 6 щодо права на справедливий суд).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Слід зазначити, що «трискладовий тест» для визначення виправданості втручання за статтями 8-11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією і передбачає наявність всіх елементів, що вказує на те, що будь-яке обмеження права має пройти перевірку на відповідність сукупності трьох умов: 1) втручання здійснене згідно із законом; 2) воно відповідає законній (легітимній) меті; 3) воно необхідне в демократичному суспільстві.

Отже, обмеження, що не відповідає таким умовам, порушує право особи.

Так, у рішенні у справі Кривіцька та Кривіцький проти України (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) від 2.12.2010 р., заява № 30856/03, ЄСПЛ зазначив: 42. Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи кілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.

Така концепція міститься і в інших рішеннях ЄСПЛ, наприклад у рішеннях у справах Савіни проти України (Saviny v. Ukraine) від 18.12.2008 р., заява № 39948/06, п. 47; Вєренцов проти України (Vyerentsov v. Ukraine) від 11.04.2013 р., заява № 20372/11, п. 51; Сергій Волосюк проти України (Sergey Volosyuk v. Ukraine) від 12.03.2009 р., заява №1291/03, п. 81, та інших рішеннях ЄСПЛ). Тобто її можна вважати усталеною практикою ЄСПЛ.

Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує Європейський суд з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Європейський суд у справі Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" , заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74).

Застосовуючи прецедентну практику у розглядуваній справі та дотримуючись правил для визначення виправданості втручання держави за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як засобу для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією, суд у розглядуваній справі констатує, що органом державної влади відповідачем у справі позивачу вже було встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі тих самих обставин отримання позивачем травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків.

При цьому, після надання позивачем довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії, якою ОСОБА_1 з 01.09.2022 призначена довічно друга група інвалідності та втретє підтверджено, що причиною інвалідності є травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків, відповідач змінив свою позицію і відмовив позивачу у встановленні на постійній основі статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (справа "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява N 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії", п. 38).

Отже, відмова позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з огляду на те, що відповідач вже встановив позивачу цей статус, видавши відповідне посвідчення інваліда війни, свідчить про непослідовність дій органу державної влади, що не може свідчити про дотримання державою принципу "належного урядування".

Таким чином, оскільки матеріали справи підтверджують наявність підстав, передбачених законодавством для визнання за позивачем статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області щодо скасування ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області повернути статус особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 відповідно п. 2. ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та продовжити дію посвідчення, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана відмова відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача відновити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з дня порушення права прийняття рішення №07-13/25 від 23.01.2025 про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Як наслідок і вимога в частині продовження дії посвідчення (вклеювання бланка-вкладки) «Особа з інвалідністю внаслідок війни», має бути задоволена.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем належних доказів, які б спростовували твердження позивача, до суду не надано, а тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Підстави розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області щодо скасування ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області відновити ОСОБА_1 з 23.01.2025 статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та продовжити дію посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 від 31.05.2021.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Управління соціального захисту населення Ніжинської міської ради Чернігівської області, вул. Гоголя, 6, м. Ніжин, Ніжинський р-н, Чернігівська обл., 16600, код ЄДРПОУ 03196216.

Дата складення повного рішення суду - 22.07.2025.

Суддя Ю. О. Скалозуб