Рішення № 128979419, 21.07.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2025 року Чернігів Справа № 620/5594/25

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Чернігівського обласного відділення Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Акціонерного товариства ''Оператор газорозподільної системи ''Чернігівгаз'' про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства ''Оператор газорозподільної системи ''Чернігівгаз'' про стягнення з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» (код ЄДРПОУ: 03358104) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Чернігівській області, Чернігівський район, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок: UA778999980313141230000025522, ККДБ: 50070000, код ЄДРПОУ: 37972475) 193 117,71 грн адміністративно-господарських санкцій та 2 896,80 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, тим самим порушив вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що у 2024 році в повному обсязі виконав норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений статтею 19 Закону України № 875-ХІІ. Вказує, що в розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 1 квартал 2024 року відповідач помилково зазначив середньооблікову штатних працівників за звітний період відповідно помісячно та виявивши помилку у поданій звітності щодо середньооблікової чисельності штатних працівників, своєчасно вжив заходів для її виправлення та подав уточнену інформацію до контрольної дати 10 березня року, наступного за звітним, водночас орган Пенсійного фонду України не прийняв подані коригування та не надав жодної відповіді на відповідні звернення, фактично залишивши їх без розгляду.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій зазначив, що нарахування адміністративно-господарських санкцій відповідачу, які підлягають сплаті, є обґрунтованими та правомірними, оскільки згідно даних звітів з ЄСВ відповідача, які були надані Пенсійним фондом України у автоматизованому режимі Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, існує невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2024 року.

Відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, в якому вказав, що внаслідок автоматизованого режиму опрацювання Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без врахування внесених відповідачем коригувань, було помилково визначено АТ «Чернігівгаз», як підприємство яке не забезпечило виконання у попередньому році нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Як наслідок, це призвело до необґрунтованого та безпідставного нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені за відповідним розрахунком сум.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Акціонерне товариство ''Оператор газорозподільної системи ''Чернігівгаз'' є юридичною особою та згідно вимог чинного законодавства України несе обов`язок по обов`язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами встановлює Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон).

Статтею 17 Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

За змістом частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» (а редакції, чинній до 02.05.2025) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію, зокрема, про попит на робочу силу (вакансії).

Так, наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22 затверджено звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» форма № 3-ПН.

Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним(нею) особи). Роботодавець визначає вид форми N 3-ПН - первинна або уточнювальна. Первинна форма N 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна форма N 3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата(ів) тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади). Актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця (пункти 1.5-1.7 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженої наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Так, згідно проведеного позивачем розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік 107 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 3 особи; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 4 особи.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК або рекомендації у сфері зайнятості, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Суд вважає, що стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною третьою статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16.

Отже, якщо роботодавець подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у визначений строк, то вважається, що він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 по справі № 806/1368/17.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин, незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22.06.2022 по справі № 826/11977/18.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком або збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Зазначена позиція кореспондується з позицією Верховного Суду України, яка відображена у постанові від 16.06.2020 по справі №813/3047/18.

Згідно листа Чернігівської філії Чернігівського обласного центру зайнятості від 19.05.2025 № 18.4/748 Акціонерне товариство ''Оператор газорозподільної системи ''Чернігівгаз'' звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2024 рік з відміткою для осіб з інвалідністю не подавало.

Згідно пункту 2.4 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722 до облікової кількості включаються штатні працівники, які: фактично з`явилися на роботу, включаючи тих, які не працювали з причин простою; прийняті на роботу з випробувальним терміном; прийняті або переведені за ініціативою адміністрації на роботу на неповний робочий день або неповний робочий тиждень. В обліковій кількості ці працівники враховуються за кожний календарний день як цілі одиниці, включаючи неробочі дні тижня, що обумовлені при зарахуванні на роботу. До працівників, прийнятих та переведених на роботу на неповний робочий день (тиждень), не належать ті категорії працівників, яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, зокрема: працівники, молодші 18 років; зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці; жінки, яким надані додаткові перерви у роботі для годування дитини, інші категорії працівників; перебувають у службових відрядженнях, включаючи закордонні; уклали трудовий договір з підприємством про виконання роботи вдома особистою працею (надомники). До облікової кількості штатних працівників надомники включаються за кожний календарний день як цілі одиниці; прийняті для заміщення працівників, які тимчасово відсутні (через хворобу, відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку, встановленого чинним законодавством або колективним договором, та з інших причин); працюють згідно з договорами (розпорядженнями, наказами) за межами підприємства; направлені для виконання робіт вахтовим методом; прийняті на постійну роботу за направленням державної служби зайнятості згідно з договором з роботодавцем про надання дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; іноземні громадяни, якщо вони оформлені згідно з національним законодавством та одержують заробітну плату; студенти денних відділень навчальних закладів, аспіранти, а також учні професійно-технічних навчальних закладів, з якими укладені трудові договори.

Разом з тим, в силу вимог підпункту 2.6.7 пункту 2.6 Інструкції зі статистики кількості працівників не включаються до облікової кількості штатних працівників працівники, які подали заяви про звільнення і припинили роботу до закінчення строку попередження або які припинили роботу без попередження адміністрації. Вони виключаються із облікового складу працівників з першого дня невиходу на роботу.

Згідно пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу.

Відповідачем було надано суду Податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І-ІV квартали 2024 року, згідно яких:

І квартал:

рядок 101 - середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період: 1 місяць кварталу 759 осіб, 2 місяць кварталу 200 осіб, 3 місяць кварталу 137 осіб;

рядок 102 - працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб: 1 місяць кварталу 1 особа, 2 місяць кварталу 1 особа, 3 місяць кварталу 0 осіб;

ІІ квартал:

рядок 101 - середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період: 1 місяць кварталу 24 особи, 2 місяць кварталу 18 осіб, 3 місяць кварталу 12 осіб;

рядок 102 - працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб: 1 місяць кварталу 0 осіб, 2 місяць кварталу 0 осіб, 3 місяць кварталу 0 осіб;

ІІІ квартал:

рядок 101 - середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період: 1 місяць кварталу 11 осіб, 2 місяць кварталу 16 осіб, 3 місяць кварталу 16 осіб;

рядок 102 - працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб: 1 місяць кварталу 0 осіб, 2 місяць кварталу 6 осіб, 3 місяць кварталу 5 осіб;

ІV квартал:

рядок 101 - середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період: 1 місяць кварталу 23 особи, 2 місяць кварталу 32 особи 3 місяць кварталу 30 осіб;

рядок 102 - працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб: 1 місяць кварталу 9 осіб, 2 місяць кварталу 9 осіб, 3 місяць кварталу 9 осіб.

Так, відповідач вказує, що в розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 1 квартал 2024 року відповідач помилково зазначив середньооблікову штатних працівників за звітний період відповідно помісячно січень 2024 - 759 осіб, лютий 2024 - 200 осіб, березень 2024 - 137 осіб, та виявивши помилку у поданій звітності щодо середньооблікової чисельності штатних працівників, своєчасно вжив заходів для її виправлення та подав уточнену інформацію до контрольної дати 10 березня року, наступного за звітним, водночас орган Пенсійного фонду України не прийняв подані коригування та не надав жодної відповіді на відповідні звернення, фактично залишивши їх без розгляду.

Однак, суд не приймає до уваги вказані посилання, оскільки суду не надано доказів подання уточнюючих Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за ІІ-ІV квартали 2024 року, до Державної податкової служби України відповідно до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 13.01.2015 № 4 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 24.01.2025 № 39), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556

Враховуючи, вищевказану середньооблікова кількість штатних працівників відповідача, останній повинен був враховувати необхідність працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідній кількості.

Виходячи з встановлених під час розгляду справи обставин та викладених вище норм права, суд прийшов до висновку, що відповідачем не було вжито всіх можливих заходів по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до нормативів, встановлених Законом.

Частиною першою статті 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно із вимогами частини четвертої статті 20 Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно частини тринадцятої статті 19 Закону Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону.

Оскільки, відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2024 році осіб з інвалідністю та в строк до 15.04.2025 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню, то позивачем складено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік в розмірі 193117,71 грн.

Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті відповідача 04.03.2025.

Також позивачем проведено розрахунок пені, нарахованої за не сплачену вчасно суму адміністративно-господарських санкцій, в розмірі 2896,80 грн.

Оскільки відповідачем не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього передбачених законом заходів для недопущення господарського правопорушення, а сума адміністративно-господарських санкцій не була ним сплачена добровільно в повному обсязі, суд приходить до висновку про стягнення з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» (код ЄДРПОУ: 03358104) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Чернігівській області, Чернігівський район, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок: UA778999980313141230000025522, ККДБ: 50070000, код ЄДРПОУ: 37972475) 193 117,71 грн адміністративно-господарських санкцій та 2 896,80 грн пені.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Вячеслава Радченка, 14, м.Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14017, код ЄДРПОУ 14220194) до Акціонерного товариства ''Оператор газорозподільної системи ''Чернігівгаз'' (вул. Любецька, 68, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14021, код ЄДРПОУ 03358104) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» (код ЄДРПОУ: 03358104) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Чернігівській області, Чернігівський район, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок: UA778999980313141230000025522, ККДБ: 50070000, код ЄДРПОУ: 37972475) 193 117,71 грн адміністративно-господарських санкцій та 2 896,80 грн пені.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.07.2025.

Суддя Наталія БАРГАМІНА