Рішення № 128975814, 21.07.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2025 рокуСправа №160/13886/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління ПФУ в Рівненської області від 22.04.2025 року № 047050030477 про відмову в призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах як працівнику, зайнятому повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим КМУ, згідно із ст.ст.26, 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" після досягнення віку 55 років, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов`язати відповідача для призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах як працівнику, зайнятому повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим КМУ, зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 04.03.2002 року по 03.03.2007 року та з 20.09.2007 року по 27.05.2008 року, коли він працював вантажником по відвантаженню концентрату у філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс", та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", після досягнення віку 55 років з ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 14.04.2025 року звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах після досягнення віку 55 року, згідно із ст.ст.26, 114 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління ПФУ в Рівненській області від 22.04.2025 року № 047050030477, винесеним за принципом екстериторіальності, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах після досягнення віку 55 років, оскільки на думку відповідача його пільговий стаж роботи за Списком №1 складає 04 роки 06 місяців 29 днів. Пільговий стаж роботи за Списком № 2 складає 06 років 8 місяців 28 днів, а у сукупності пільговий стаж становить 11 років 03 місця 27 днів, що менше 12 років 6 місяців необхідних для призначення пенсії за Списком № 2. Так, до пільгового страхового стажу роботи за Списком № 2 відповідачем не зараховано періоди роботи позивача з 04.03.2002 року по 03.03.2007 року та з 20.09.2007 року по 27.05.2008 року, згідно із пільговою довідкою № 60 від 01.04.2025 року, оскільки не долучено перелік робочих місць, виробництв, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за віком за Списком № 2 до наказів: №127 віт 01.03.2002 року та №336 від 20.09.2007 року про результати атестації робочих місць. Позивач вважає безпідставним не зарахування до пільгового страхового стажу періодів роботи, оскільки ним було надано достатньо документів на підтвердження спірних періодів, у зв`язку з чим він був змушений звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.

Ухвалою суду від 19.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідачу позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлені до його електронного кабінету 14 травня та 19 травня 2025 року, що підтверджується відповідними довідками наявними матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену в позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що 14.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком по Списку №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

22.04.2025 року Головним управлінням ПФУ в Рівненській області розглянуто заяву позивача, за принципом екстериторіальності, та прийнято рішення № 047050030477 яким відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, через відсутність необхідного пільгового стажу.

Спірним рішенням встановлено, що пільговий стаж позивача (за Списком №1) становить: 04 роки 06 місяців 29 днів; страховий стаж становить: 34 роки 09 місяців 12 днів. Страховий стаж позивача становить із врахуванням пільгового стажу: 38 років 09 місяців 12 днів. Пільговий стаж (за Списком №2) становить: 06 років 08 місяців 28 днів. Пільговий стаж особи (Список №2 + Список №1) становить: 11 років 03 місяці 27 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до пільгового стажу роботи за Списком №2 не зараховано періоди роботи з 04.03.2002 р. по 03.03.2007 р. та з 20.09.2007 р. по 27.05.2008 р. згідно із пільговою довідкою №60 від 01.04.2025 р., оскільки не долучено перелік робочих місць, виробництв, професій, посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за віком за Списком №2 до наказів №127 від 04.03.2002 р. та №336 від 20.09.2007 р. про результати атестації робочих, позивач набуде право в 56 років.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі -Закон №1058-IV).

Відповідно до частин 1, 2 статті 114 Закону № 1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.

Так, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач у спірний періоди працював:

- 01.01.2001 п. - переведений в транспортно-експедиційне управління вантажником по відвантаженню концентрату залізничного цеху по 4 розряду (наказ №21к від 25.01.2001 р.);

- 01.09.2004 р. - переведений в цьому ж цеху та управління вантажником по відвантаженню концентратів (наказ №287к від 14.09.2004 р.).

- 27.05.2008 р. - звільнений за п.1 ст.40 КЗпП України (наказ №103к від 23.05.2008 р.).

На підтвердження характеру виконуваної роботи та зайнятості повний робочий день, позивач надав довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, з якої вбачається що ОСОБА_1 працював повний робочий день у філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ПрАТ «ЮКРЕЙНІАН КЕМІКАЛ ПРОДАКТС» серед іншого в спірний період, а саме:

- з 01.01.2001 по 15.01.2003 - виконував роботи по відвантаженню концентрату залізничного цеху транспортно-експедиційного управління, з професією посадою - вантажника по відвантаженню концентрату, що передбачена Списком ІІ розділу XXXII, код КП 23302000-17541, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. №162., Додаткові відомості: Накази про атестацію робочих місць № 147 від 17.04.1997 р., № 127 від 04.03.2002 р. погоджено з Головним Держекспертом області з умов праці № 14/1-42 від 23.04.1997 р., № 003/07-1-68 від 13.03.2002 р. Робітники постійно зайняті на роботах з радіоактивними речовинами з активністю на робочому місці не менше 0,1 мілікюрі радію-226 або еквівалентної по радіотоксичності кількісті радіоактивних речовин і на ремонті технологічного устаткування в цих умовах;

- з 16.01.2003 по 27.05.2008 - виконував роботи по відвантаженню концентрату залізничного цеху транспортно-експедиційного управління, з професією посадою - вантажника по відвантаженню концентрату, що передбачена Списком ІІ розділу XXXII, підрозділу 2, код КП 32.2-1, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. №36., Додаткові відомості: Наказ про атестацію робочих місць № 127 від 04.03.2002 р., № 336 від 20.09.2007 р. погоджено з Головним Держекспертом області з умов праці №003/07-1-68 від 13.03.2002 р., № 003/07-1-282 від 22.11.2007 р. Робітники постійно зайняті на роботах з радіоактивними речовинами з активністю на робочому місці не менше 0,1 мілікюрі радію-226 або еквівалентної по радіотоксичності кількісті радіоактивни: речовин і на ремонті технологічного устаткування в цих умовах. Підстави для видачі: Особова картка форми Т-2, накази по комбінату, особові рахунки.

Як вже суд зазначав вище, приймаючи спірне рішення від 22.04.2025 року №047050030477, відповідач не зарахував період роботи позивача до пільгового стажу роботи за Списком №2 періоди роботи з 04.03.2002 р. по 03.03.2007 р. та з 20.09.2007 р. по 27.05.2008 р. згідно із пільговою довідкою №60 від 01.04.2025 р., оскільки не долучено перелік робочих місць, виробництв, професій, посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення з віком за Списком №2 до наказів №127 від 04.03.2002 р. та №336 від 20.09.2007 р. про результати атестації робочих.

Суд вважає помилковими такі висновки пенсійного органу та зазначає наступне.

З метою забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, наказом Мінпраці від 18.11.2005 року №383 затверджено Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Відповідно до пункту 3 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.

Згідно із пунктом 10 Порядку №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 р. № 637(далі - Порядок №637).

Порядком №637, встановлено особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає суду підстави стверджувати, що довідки, які підтверджують спеціальний трудовий стаж, надаються виключно, якщо в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 12.02.2019 року у справі №337/1297/17, ухвалі Касаційного адміністративного суду від 14.04.2020 року у справі №560/3197/19, постанові Верховного Суду від 24.06.2021 року у справі №216/8709/15-а(2-а/216/17).

Проаналізувавши записи трудової книжки позивача, вбачається, що трудова книжка містять відомості щодо назви професії, що належить до Списку №2.

Окрім того, відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача, а судом в свою чергу не встановлено будь-яких виправлень або неточностей у записах його трудової книжки.

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п.2); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п.3); добросовісно (п.5); розсудливо (п.6); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п.8).

Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 9901/459/21.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно із пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Згідно із пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а. При цьому Верховний суд відступив від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21- 519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно із п.4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Тобто, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Дана позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а, та висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 08.09.2022 по справі №200/8337/20-а.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із уточнюючою довідкою робоче місце позивача у спірний період було атестовано наказами № 147 від 17.04.1997 р. та № 127 від 04.03.2002 р.

При цьому суд зазначає, що відповідно до розділів ІІІ, ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення (далі - Порядок №22-1), відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч.3 ст.44 Закону № 1058-IV).

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.

Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.

Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Проте, відповідачем не надано жодних документів, підтверджуючих вчинення будь-яких дій для витребування документів чи проведення перевірки достовірності таких документів.

За приписами абзаців другого - четвертого п.4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Однак, зазначених прав та обов`язків відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах виконано не було, тому, на думку суду, вказаним обставинам має бути надана оцінка під час повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.

Водночас, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а та від 25.04.2019 у справі №593/283/17.

Таким чином, пільговий стаж роботи позивача з 04.03.2002 року по 03.03.2007 року та з 20.09.2007 року по 27.05.2008 року підтверджено трудовою книжкою та уточненою довідкою та підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправним рішення 22.04.2025 року № 047050030477 відповідача, яким відмолено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV.

Щодо заявлених позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до його заяви від 14.04.2025 р., починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_1, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 22.04.2025 року № 047050030477 пільговий стаж позивача було обраховано без врахування періодів роботи з 04.03.2002 року по 03.03.2007 року та з 20.09.2007 року по 27.05.2008 року, в свою чергу адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо обрахунку пільгового стажу позивача.

Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий стаж позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав, буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.04.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 04.03.2002 року по 03.03.2007 року та з 20.09.2007 року по 27.05.2008 року, та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 605,60 грн. (1 211,20 грн. : 2) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 22.04.2025 року № 047050030477 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах від 14.04.2025 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 04.03.2002 року по 03.03.2007 рік та з 20.09.2007 року по 27.05.2008 рік, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Борисенка Олександра, буд.7, м.Рівне, 33028, од ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма