Рішення № 128959962, 09.07.2025, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/437/24

Провадження № 2/159/38/25

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року м. Ковель

Ковельський міськрайоннийсуд Волинськоїобласті у складі:

головуючого суддіЧалого А.В.,

секретаря судового засідання Конашук М.А.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковель в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Наталія Степанівна, приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук Альона Юріївна, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Ковельської міської ради, про визнання шлюбного договору недійсним -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним шлюбного договору (з послідуючими змінами), посвідченого приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Н.С. 26.11.2020 за реєстровим № 3372.

В обґрунтування вимог зазначила, що період з 17.07.2012 до 07.06.2023 перебувала з ОСОБА_4 у шлюбі. Від шлюбу мають синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_5 встановлено категорію «дитина інвалід підгрупи «А» до 18 років».

В період перебування у шлюбі, 26.11.2020 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Н. С. за реєстровим №3372. 27.04.2021 внесені зміни до шлюбного договору.

Вважає, що зміст шлюбного договору суперечить законодавству України оскільки за умовами передається майно яке підлягає державній реєстрації, договір не справедливо регулює правові відносини між подружжям, спрямований на позбавлення позивачки майна, ставить позивачку у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25.01.2024 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 20.02.2024.

13.02.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивачка не бере до уваги ту обставину, що після набрання чинності шлюбного договору від 26.11.2020 на усе майно набуте подружжям за час шлюбу, встановлюється правовий режим особистої приватної власності того з подружжя, ким це майно буде отримано або на чиє ім`я воно буде зареєстроване. Шлюбний договір був укладений на придбання нерухомого майна (будинку) в майбутньому. Подружжя домовилося за взаємною згодою, що на майно, придбане після підписання цього договору, не поширюється положення статті 60 СК України, визначилися яке майно є особистою приватною власністю кожного із подружжя.

Відповідач зазначає, що умови шлюбного договору, містять взаємні права та обов`язки сторін, при укладенні сторони були попередньо ознайомленні з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, сторони розуміли значення та умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні своїми підписами.

Щодо твердження позивачки, що укладений договір ставить її у надзвичайно невигідне матеріальне становище, то відповідач зазначає, що виконав вимоги п. 3.2 спірного Договору, а саме забезпечив колишню дружину житлом, яке відповідає умовам Договору, виконує приписи п. 3.3. Договору, щодо утримання дітей після розірвання шлюбу, самостійно та вчасно сплачує рахунки за комунальні послуги де проживає позивачка та його діти.

20.02.2024 до суду надійшла відповідь на відзив в якому представник позивачки зазначив, що відповідач жодним чином не пояснив з якою метою в шлюбному договорі визначено правовий статус майна, а саме, що «будинок буде придбаний за особисті кошти чоловіка». Вважає, що відповідач поставив позивачку в невигідне матеріальне становище, а твердження викладені у відзиві на позовну заяву не підтверджені належними та допустимими доказами.

20.02.2024 підготовче судове засідання відкладено.

25.03.2024 підготовче судове засідання не відбулося у зв`язку з апеляційним оскарженням ухвали суду про забезпечення позову.

24.04.2024 підготовче судове засідання відкладено за клопотанням позивачки та її представника.

21.05.2024 до суду надійшла заява позивачки про уточнення позовних вимог. В заяві остання зазначила, що оскільки оспорюваний договір суперечить вимогам ч. 5 ст. 93 СК України, яка містить пряму заборону щодо передачі у власність одного з подружжя нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, а також заборону поставлення одної зі сторін договору у надзвичайно невигідне матеріальне становище, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним в цілому, а не щодо окремих частин майна.

Укладення шлюбного договору була головною умовою ОСОБА_4 для придбання земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Підписуючи договір, позивачка діяла виключно в інтересах дітей, оскільки діти були в неналежних умовах проживання. Квартира, де проживала ОСОБА_7 з дітьми, не забезпечена технічними та іншими засобами реабілітації дитини, якими забезпечуються діти з інвалідністю, в квартирі немає письмового столу та окремого ліжка для молодшого сина ОСОБА_6 .

Укладення шлюбного договору суперечить правам та інтересам дітей, зменшило та обмежило права та інтереси дітей, щодо жилого приміщення, порушило гарантії збереження права дітей на житло.

Після укладення договору, у зв`язку з вчиненням ОСОБА_4 домашнього насильства, а також з неналежними житловими умовами для дитини з особливими потребами та молодшого сина, позивачка змушена була виїхати з квартири, що належить відповідачу, та тимчасово оселитися у своїх знайомих, будинок яких дозволяє забезпечити всі необхідні потреби дітей.

23.05.2024 підготовче судове засідання відкладено за клопотанням представника відповідача.

11.06.2024 до суду надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог. Представник відповідача вважає, що даною заявою позивачка змінює підстави та предмет спору одночасно, що має оформлятися іншим позовом. Просить суд відмовити у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог. Заперечує проти залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради.

11.06.2024 підготовче судове засідання відкладено за клопотанням представника відповідача.

27.06.2024 підготовче судове засідання відкладено за клопотанням представника відповідача, продовжено строк проведення підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 02.07.2024 прийнято заяву про уточнення позовних вимог, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Службу у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

16.07.2024 до суду надійшов відзив на уточнену позовну заяву в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає уточнені позовні вимоги безпідставними і необґрунтованими. Відповідач забезпечив дружину житлом, що відповідає належним умовам проживання. На момент укладення спірного договору, після розірвання шлюбу сторони зі своїми дітьми проживали квартирі належній відповідачу, діти зареєстровані у вказаній квартирі, квартира обладнана всім необхідним, тому права дітей та гарантії збереження їх прав на житло не порушені, обсяг прав дітей не зменшений.

Умови договору повністю відповідають волевиявленню сторін договору, сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту.

22.07.2024 до суду надійшла відповідь на відзив на уточнену позовну заяву в якому позивачка просить суд звернути увагу на хронологію подій в який прослідковується умисне створення обставин відповідачем, які фактично позбавляли права власності позивачки на майно.

01.08.2024 судове засідання відкладено за клопотанням представника відповідача.

24.09.2024 в судовому засіданні оголошено перерву у зв`язку з закінченням робочого часу.

24.10.2024 судове засідання відкладено за клопотанням представника позивачки.

04.12.2024 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді у щорічній відпустці.

09.01.2025 судове засідання відкладено за клопотанням представника позивача.

30.01.2025 в судовому засіданні оголошено перерву у зв`язку з закінченням робочого часу.

04.03.2025 судове засідання відкладено за клопотанням представника позивачки.

10.04.2025, 05.05.2025 в судовому засіданні оголошено перерву для обов`язкової участі у справі третіх осіб.

09.06.2025 в судовому засіданні оголошено перерву для підготовки до судових дебатів.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав, зазначив, що шлюбний договір є недійсним оскільки регулює особисті відносини між сторонами та дітьми, зменшує обсяг прав дітей, а також ставить ОСОБА_1 у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором передано у власність відповідачу нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації .

Відповідач в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні. Зазначив, що умови договору відповідають законодавству, договір укладений сторонами добровільно без будь-якого примусу, при укладенні сторони були попередньо ознайомленні з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, сторони розуміли значення та умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні своїми підписами.

В судовому засіданні 30.01.2025 представник Служби у справах дітей Виконавчого комітету Ковельської міської ради, залишив вирішення спору на розсуд суду, зазначив, що не вбачає порушення прав дітей при укладенні шлюбного договору.

В судовому засіданні 05.05.2025 приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Н.С. підтвердила посвідчення шлюбного договору 26.11.2020 за реєстровим № 3372 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Пояснила, що договір бувукладений добровільнобез будь-якогопримусу,сторони булипопередньо ознайомленніз йогоумовами,розуміли значеннята умовидоговору,його правовінаслідки,підтвердили дійсністьнамірів прийого укладеннісвоїми підписами.Однак зазначила,що сторонамине повідомлялосьна наявністьна утриманнідітей,а такождитини якійвстановлено групуінвалідності.

В судовому засіданні 09.06.2025 приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Кушнерук А.Ю. підтвердила посвідчення 27.04.2021 внесення змін до шлюбного договору 26.11.2020 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Пояснила, що зміни до договору були укладені добровільно без будь-якого примусу, сторони були попередньо ознайомленні з умовами, розуміли значення та умови договору, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні своїми підписами.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно дост. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідност. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.07.2012. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07.06.2023, справа № 159/2227/23 (Т-1 а.с.10-11).

Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 23.12.2021) та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 30.03.2017 (Т-1 а.с.12,14).

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено категорію «дитина інвалід підгрупи «А» до 18 років» (Т-я а.с.34).

26.11.2020 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Н.С. Козоріз за № 3372 (Т-1 а.с. 19-21).

Частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України. У частині першій цієї норми передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, в тому числі шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодоокремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акту законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм Цивільного кодексу України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожногоіз подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Частинами другою, третьою та п`ятоюстатті 97 СК Українивстановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше,договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становищепорівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.

Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14.

Пункт 2.1 Договору передбачає, що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який буде придбаний за особисті кошти чоловіка після посвідчення договору купівлі-продажу та реєстрації права власності буде вважатися особистою власністю чоловіка.

Пункт 2.2 Договору передбачає, що автомобіль HUNDAI ELANTRA, номер кузова НОМЕР_3 , що буде придбаний чоловіком за його особисті кошти, після підписання даного договору та реєстрації права власності буде вважатися особистою власністю дружини.

Пункт 2.3 Договору передбачає, що автомобіль LEND ROVER RANG ROVER VOGUE, тип загальний легковий - загальний універсал В, 216 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_4 , придбаний чоловіком за його власні кошти під час зареєстрованого шлюбу є його особистою власністю та залишиться таким у випадку розірвання шлюбу чи окремого проживання подружжя, незалежно від причин. Дружина на момент укладення шлюбного договору та в майбутньому не має та не буде мати ніяких матеріальних, моральних претензій щодо вище вказаного майна.

Оскільки шлюбний договір є видом цивільного договору то, на нього також розповсюджуються положення статті 13 ЦК України щодо добросовісності поведінки, зловживання правом, дотримання моральних засад суспільства тощо.

Доводи відповідача та його представника про те, що договір відповідає вимогам чинного законодавства є необґрунтованими, оскільки пункти 2.1, 2.2, 2.3 спірного шлюбного договору суперечать вимогам статей93,97 СК України, у зв`язку з тим, що їх зміст ставить ОСОБА_1 у надзвичайно невигідне матеріальне становище та передбачає перехід права власності на майно, яке підлягає державній реєстрації.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 підтвердили той факт, що умовою ОСОБА_4 купівлі будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , було укладення шлюбного договору на умовах, визначених відповідачем.

Пунктом 2.3 визнано право власності на спільно нажите майно за відповідачем ОСОБА_4 . Разом з тим даним договором за позивачем не визнано право власності на жодне майно.

Таким чином, передання відповідачу у власність вказаного у пунктах 2.1, 2.3 шлюбного договору майна поставило позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, що суперечить нормам матеріального права та є підставою для визнання недійсним шлюбного договору.

Стаття 97 СК України передбачає, що у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу. Частиною другою визначено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Однак визначення майна, що є особистою приватною власністю дружини та чоловіка дано в ст.57 СК України, а майно визначене в п. 2.3 Шлюбного договору від 26.11.2020 не відповідає вимогам даної статті, оскільки дане майно було придбано під час шлюбу та лише оформлене на одного з подружжя.

Також положення 2.1, 2.2, шлюбного договору від 26.11.2020 прямо суперечать вимогам ч. 5 ст. 93 СК України, яка передбачає, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Суд звертає увагу на те, що датою складення договору купівлі продажу будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_14 та ОСОБА_4 , зазначено 07.10.2020, а датою посвідчення договору приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Н.С. Козоріз за № 3465 зазначено 07.12.2020. Пунктом 5.3 зазначеного договору враховані умови шлюбного договору від 26.11.2020 (Т-1 а.с.77-78).

Таким чином, право власності на майно, передане відповідачу за п. 2.1 шлюбного договору від 26.11.2020, відповідно до ст.182 ЦК України підлягає обов`язковій державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 93 СК України, шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Пунктом 3.2 шлюбного договору зазначено, що у випадку продажу майна чи розірвання шлюбу, вказаного в п. 2.1 чоловік зобов`язується забезпечити дружину житлом, що відповідає належним умовам проживання та загальна площа якого є не меншою, ніж 50 кв. м., та яке буде знаходитись не вище другого поверху житлового будинку.

Пунктом 3.3 шлюбного договору зазначено, що у випадку продажу майна , вказаного в п. 2.1, протягом року з моменту його державної реєстрації як особистої власності чоловіка, чоловік не буде зобов`язаний виконувати умов п.3.2.

Пунктом 3.3 шлюбного договору зазначено, що випадку розірвання шлюбу чи окремого проживання подружжя (незалежно від причини) діти подружжя проживатимуть разом із дружиною. Дружина зобов`язується не чинити перепони вільному спілкуванню чоловіка з ними, проведення спільного часу, у тому числі відпочинку і відпусток з ними, виховання чоловіком дітей, а за бажанням дітей, тимчасового проживання дітей разом із чоловіком. Чоловік зобов`язується утримувати дітей подружжя до досягнення ними повноліття. Відпочинок, навчання та лікування дітей подружжя за межами України попередньо погоджується з чоловіком.

Положення 3.2, 3.3, шлюбного договору від 26.11.2020 прямо суперечать вимогам ч. 3 та 4 ст. 93 СК України, оскільки регулюють відносини сторін договору з дітьми, а також зменшують обсяг прав дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,якому встановленокатегорію «дитинаінвалід підгрупи«А» до18років» та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Суд визнає недопустимими покази свідка ОСОБА_15 , оскільки в судовому засіданні свідок повідомила про ознайомлення із звукозаписами судових засідань перед допитом в суді, які їй надав відповідач ОСОБА_4 .

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Сукупність доказів свідчить про обґрунтованість вимог позивача, судом встановлено, що умови шлюбного договору від 26.11.2020, суперечать вимогам статей 93, 97 СК України, тому суд задовольняє позов у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір, який позивачем було сплачено при подачі позову до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 80, 81, 89, 141, 263-268, 354, 355 ЦПК України,суд

УХВАЛИВ:

Позовні задовольнити.

Визнати недійсним шлюбний договір укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (з послідуючими змінами), посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Н.С. 26.11.2020 за реєстровим № 3372.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Представник позивача Панасюк Іван Іванович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВЛ № 1054 від 02.11.2018, адреса: вул. Центральна , буд. 7, офіс 26 смт. Ратне, Волинська область.

Відповідач ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 .

Представник відповідача Кучер Андрій Андрійович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВЛ № 874 від 27.01.2017, адреса: АДРЕСА_5 .

Третя особа: приватний нотаріус Козоріз Наталія Степанівна, адреса: вул. Шевченка, буд. 9/46 м. Ковель, Волинська область.

Третя особа: приватний нотаріус Кушнерук Альона Юріївна, адреса: вул. Незалежності, буд. 41/3 м. Ковель, Волинська область.

Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради, код ЄДРПОУ 34214507, адреса: вул. Незалежності, 73 м. Ковель, Волинська область.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 18.07.2025.

Головуючий:А. В. ЧАЛИЙ