Рішення № 128956771, 04.07.2025, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/7801/24

Пр.2/336/361/2025

04.07.25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 липня 2025 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Маркіної А.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №336/7801/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

без участі сторін та їх представників, -

ВСТАНОВИВ:

Представниця позивача в інтересах позивача 08.08.2024 через систему «Електронний суд» звернулась до суду з зазначеною позовною заявою, за змістом якої просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором позики №75291542 від 23.06.2021 у сумі 10 485,00 гривень, яка складається з суми заборгованості за основною сумою боргу - 7 500,00 гривень та суми заборгованості за відсотками - 2 985,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 23.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №75291542 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 7 500 гривень, строком на 20 днів, тобто, до 13.07.2021, зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день (базова процентна ставка/фіксована). Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису lOj7dUFljg, що був надісланий на вказану Відповідачем/Позичальником електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_2) у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Електронні підписи сторін зазначені в п.18 Договору позики.

Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою Позикодавцем, Позичальник/ Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ідентифікована ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Того ж дня, Позикодавець на виконання п.1 Договору позики №75291542 від 23.06.2021, свої зобов`язання виконав, а саме передав Відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 7 500 гривень шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Відповідача за номером платіжної картки № НОМЕР_2 .

01.08.2024 Позикодавцем направлено запит №01/08/24-13 до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» про надання підтвердження прийняття та виконання платіжної інструкції за ініційованими Позикодавцем платіжними операціями з переказу коштів на банківський картковий рахунок, вказаний Позичальником/Відповідачем в договорі позики №75291542. Згідно з листом №05/08-24-5/ТНПП від 05.08.2024 ТОВ «ФК Фінекспрес» (платіжна установа), у відповідь на зазначений вище запит підтверджула прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23.01.2018, укладеного між Компанією та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення наступних платіжних операцій, зокрема 23.06.2021, сума 7 500,00 гривень за номером платіжної картки № НОМЕР_2 , номер платежу 6376006227204227095005335. Оскільки Компанія не здійснює операцій з готівковими грошима, а переказ коштів здійснюється виключно у безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються.

В подальшому Позикодавцем/Первісним кредитором відступлено право вимоги за вказаним вище Договором позики, зокрема: 19.11.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено договір факторингу №1911, за умовами якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає), а ТОВ «Фінансова компанія управління активами» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників.

П.5.2. Договору факторингу встановлено, що перехід від Позикодавця/первісного кредитора до Позивача/фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання актів прийому-передачі Реєстру заборгованостей, після чого Позивач/Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідних Прав Вимог. Виконання п.5.2. Договору факторингу підтверджується підписанням сторонами Додатку №4 та №5 до Договору факторингу. Відповідно до Реєстру прав вимог №3 від 19 листопада 2021 року до договору факторингу №1911 від 19 листопада 2021 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 23 917,50 гривень, з яких: 7 500 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 16 417,50 гривень - сума заборгованості за відсотками.

Позивачем прийнято рішення перерахувати нараховані Первісним кредитором проценти в межах строку позики, яка визначена договором за базовою процентною ставкою в розмір 1,99% від суми позики за 1 день в період користування грошовими коштами, врахувавши здійснені Відповідачем платежі за договором. В даному випадку, як стверджує представник позивача, вони не були внесені позичальником на рахунок ані первісного кредитора, ані позивача. Таким чином, заборгованість відповідачки за кредитним договором складає 10 485,00 гривень, складається з заборгованості за основною сумою боргу - 7 500,00 гривень; заборгованості за відсотками - 2 985,00 гривень.

На підставі наведеного, із посиланням на ст. 11, 509, 512, 516, 517, 526, 530, 549, 610-612, 1054, 1077, 1078 ЦК України, враховуючи неможливість позасудового врегулювання спору, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги у вказаній сумі та відповідно до наведеного розрахунку.

Ухвалою судді від 21.08.2024 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, визначено дату, час і місце проведення судового засідання.

Даною ухвалою суду визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст.178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України). Відповідно до ч.4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи. Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов. Встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, яка має відповідати вимогам ч.ч.3-5 ст.178 ЦПК України, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.

Представник позивача Кожем?яченко Ю.М. згідно з заявою, вх.№ від 11.09.2024, аналогічні заяви скеровані стороною позивача неодноразово, просить здійснювати розгляд справи за її відсутності, зауважує, що відзив стороною позивача не отриманий, крім того, заперечень проти заочного порядку розгляду справи у позивача немає.

Згідно з абз.2 ч.1 ст.177 ЦПК України обов`язок надіслання копії позовної заяви із додатками виконаний стороною позивача, відповідні докази наявні у справі та досліджені судом.

Відповідачка ОСОБА_1 26.10.2024 отримала копію ухвали суду від 21.08.2024, що підтверджено наявним у справі поштовим повідомленням із підписом від імені чоловіка відповідачки. Відповідно, останнім днем для подання відзиву є 11.11.2024 (перший робочий день, наступний за останнім 15-тим днем, оскільки він припадає на вихідний). За приписами ч.3 ст.124 ЦПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Клопотання про витребування доказів, скероване стороною відповідача, розглянуто судом. Так, 14.11.2024 до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , до яких долучено клопотання про витребування доказів, за змістом якого вона просить витребувати у ТОВ «Фінансова компанія управління активами» належним чином засвідчені копії договорів факторингу із реєстром боржників, а також докази (реєстри поштових відправлень, тощо), які підтверджують, що боржнику відомо про перехід права вимоги позивача у справі.

Ухвалою суду від 07.04.2025, яка набрала законної сили 07.04.2025, в апеляційному порядку не оскаржувалась, заяву відповідачки ОСОБА_1 про витребування доказів по даній цивільній справі постановлено повернути заявнику без розгляду.

Відповідачка не подала відзиву на позовну заяву, не скориставшись відповідним процесуальним правом. Разом з цим, письмові пояснення, подані до суду 14.11.2024, за своєю формою не є відзивом, крім того, подані з порушенням визначеного судом в ухвалі суду строку на його подання.

Так, за змістом ч.4, 5, 7, 8 ст.178 ЦПК України передбачено, що копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються: 1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи допущення з боку сторони відповідача порушення наведених процесуальних норм, письмові пояснення до розгляду не приймаються і під час розгляду справи не досліджуються судом. Окремо суд наголошує, що сторона позивача, якій не були скеровані дані пояснення, була позбавлена права своєчасно надіслати відповідь на відзив, висловити заперечення щодо заяви ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, що є порушенням принципу змагальності сторін в разі протилежних висновків суду і є неприпустимим.

20.01.2025 до справи надійшла заява відповідачки, згідно з якою вона просить проводити розгляд справи за її відсутності, ухвалити рішення із врахуванням письмових пояснень.

Ч.4 ст.223 ЦПК України передбачено, що, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Як врегульовано ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Інших заяв та клопотань до матеріалів справи стороною відповідача не подано, про причини своєї неявки відповідачка суд не повідомила, заяв по суті справи (відзиву) до суду не подано. Тому, у відповідності до ч.4 ст.223 ЦПК України, враховуючи думку представника позивача, дотримання вимог ч.1 ст.280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, а саме ухвалює згідно з ч.1 ст.281 ЦПК України розглядати справу в заочному порядку.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви у даній справі не подано.

Підстав для оголошення перерви та / або відкладення судового засідання відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України судом не встановлено.

Відповідно до ч.1,8 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі у зв`язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.

Судом встановлено, що 23.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено Договір позики N75291542 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у сумі 7 500,00 гривень, строк позики - 20 днів зі сплатою процентів у розмірі 1.99% в день (базова процентна ставка/фіксована), дата повернення позики - 13.07.2021. Договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису, що був надісланий на вказану Відповідачем/Позичальником електронну адресу), у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Порядок укладення договору (дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем) врегульований п.12 Договору.

Проценти за цим Договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики, про що свідчить пункт 4 цього Договору.

Згідно з п.13 Договору позики, договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах статей 6, 627 ЦК України.

Згідно з п. 5.2. Позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ (надалі "Правила"), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення Позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація), або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.

Право на відмову від договору позичальником протягом 14 календарних днів з дня його укладення без пояснення причин узгоджено сторонами у п.9 Договору, а право дострокового виконання умов договору - п.10. Відповідно до п.17 Договору позики, інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід`ємною частиною Договору.

У додатку №1 до договору міститься графік обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, виходячи зі строку користування кредитними коштами протягом 20 днів, тобто, до 13.07.2021, із електронними підписами сторін за допомогою одноразових ідентифікаторів.

Судом також встановлено, що позикодавець на виконання п. 1 Договору позики N75291542 від 23.06.2021, виконав свої зобов?язання, передав Відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 7 500,00 гривень шляхом перерахування на банківський картковий рахунок відповідача НОМЕР_3 , за посередництва платіжної установи (ТОВ «ФК Фінекспрес»), що підтверджено листом ТОВ «ФК Фінекспрес», із зазначенням дати операції, суми, номера платежу.

У додатках до позовної заяви містяться Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), затверджені наказом директора №14/05/2021 від 14.05.2021. Зазначені реквізит платіжної картки відображені в реквізитах сторін, що видно з договору позики.

Суд звертає увагу на тому, що заборони на перерахування позики (у безготівковий спосіб) в рахунок надання позики за допомогою посередництва інших платіжних установ умовами договору не обумовлено.

Під час розгляду справи знайшло своє підтвердження, що Позикодавцем/Первісним кредитором відступлено право вимоги за вказаним вище Договором позики, а саме 19.11.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» укладено Договір факторингу N1911 від 19.11.2021, за умовами якого, з урахуванням предмету договору, порядку передачі прав вимоги, заключних положень, змісту акту прийому-передачі реєстру Заборгованостей (розділи 1, 5, 14 Договору, Акт від 19.11.2021), останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб-боржників, в тому числі, за договором позики N75291542 від 23.06.2021.

Відповідно до Реєстру прав вимог №3 від 19.11.2021 до зазначеного вище договору факторингу ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 23 917,50 гривень, з яких: 7 500 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 16 417,50 гривень - сума заборгованості за відсотками, тобто, у сумі, що є більшою від заявленою до стягнення (в частині відсотків).

Згідно з п.5.2. Договору факторингу встановлено, що перехід від Клієнта до Фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання Актів прийому- передачі Реєстру Заборгованостей, після чого Позивач/Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідних Прав Вимог. Підписані сторонами Акти прийому-передачі Реєстру Заборгованостей підтверджують факт переходу від Клієнта до Фактора відповідних Прав Вимоги та є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно з наявним розрахунком заборгованості за період з 23.06.2021 (дати надання позики) по 30.07.2024, розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором позики №75291542 від 23.06.2021 становить 10 485,00 гривень, з яких 7 500,00 гривень - тіло кредиту, 2 985,00 гривень - відсотки, нараховані за 20 днів, тобто, у відповідності до умов договору позики, з 24.06.2021 по 13.07.2021. Зазначена заборгованість відповідає й графіку обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, дослідженому судом, що є додатком до договору позики.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Загальні вимоги до доказів врегульовані ст.77-80 ЦПК України, а положеннями ч.1,6 ст.81 ЦПК України чітко врегульовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід наголосити, що відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з таких норм цивільного законодавства.

За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених ч.2 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд при розгляді справи застосовує правовий зміст норм, які регулюють загальні умови, строки виконання зобов`язань учасниками цивільних правовідносин, правові наслідки їх порушень, зокрема, у відносинах щодо позики, а саме, ст. 207, 509, 525-527, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України. Крім того, на дані правовідносини, поширюються положення про договір (ст. 626-629, 631, 638 ЦК України).

За приписами ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладенні з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується у порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У даній справі сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Крім того, клієнта фінансової установи (відповідачку) ідентифіковано позикодавцем перед наданням позики, що видно з дослідженої судом довідки про ідентифікацію.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з ч.1 ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.1,2 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Главою 73 розділу І книги 5 ЦК України врегульовує положення, що стосуються договору факторингу.

Так, згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові у справі відсутнє (щодо обох договорів), хоча на виконання умов договорів факторингу могло бути витребувано клієнтом. Разом з цим, виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом. Такі відомості стороною відповідача не надані.

Згідно з висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).

В даній справі час повідомлення відповідача про відступлення первісним кредитором права грошової вимоги за кредитним договором не підтверджено, проте дана обставина не є визначальною для висновків суду.

Щодо критеріїв розмежування договора факторингу та договора відступлення права вимоги (цесії).

Згідно з ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договорам відступлення права вимоги: 1) предметом договора є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договора відступлення права вимоги має відповідати формі договора, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договора відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договора факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом ч.1 ст. 4 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон N 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою. У п.5 ч.1 ст.1 Закону N 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договора про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону N 2664-III.

Так, за змістом ч.1 ст.6 Закону N 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договора; 8) порядок зміни і припинення дії договора; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договора; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року N 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договора факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договора є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договора визначені у статті 6 Закону N 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договора факторингу: 1) предметом договора є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договора полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Звідси, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону N 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

Така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість, грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договора позики або кредитного договора та елементи договора купівлі-продажу грошової вимоги або договора застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договора факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 106).

Крім того, якщо предметом та метою укладеного договора є відступлення права вимоги, а інші умови договора притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі N 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження N 12-42гс22).

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, за нормою ч.1 ст.1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Під час розгляду справи знайшли своє підтвердження як укладення договору позики, виконання первісним позикодавцем своїх зобов`язань з надання кредиту (позики) ОСОБА_1 , так і відступлення права вимоги на користь позивача.

Підписання актів прийому-передачі Реєстру Заборгованостей, прийому-передачі інформації (додаток до договору факторингу) беззаперечно свідчить про повне виконання сторонами умов договорів факторингу, та, як наслідок, підтверджує факт набуття позивачем права вимоги за договором позики до ОСОБА_1 , так само, як і факт передачі позивачу даних щодо заборгованості позичальника.

Відомостей про те, що відповідачка сплатила нараховану заборгованість за договором позики від 23.06.2021, як первісному, так і наступним позикодавцям, матеріали справи не містять.

При цьому, суд враховує, що стороною відповідача не спростовано факт отримання коштів в рахунок позики, а також не надано доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту.

Наданий розрахунок заборгованості, який узгоджується з умовами договору, що за своєю сутністю свідчить про надання споживчого кредиту, є достатнім та допустимим доказом у даній справі на користь наявної заборгованості ОСОБА_1 , при цьому, порушення порядку нарахування відсотків судом не встановлено, контррозрахунок стороною відповідача не подано.

Разом з цим, як встановлено судом, щодо Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), затверджених наказом директора №14/05/2021 від 14.05.2021: ані доводи сторони позивача про те, що саме із даною редакцією Правил ознайомлена і погодилась відповідачка, ані про їх належне доведення до відома ОСОБА_1 у спосіб їх розміщення на сайті юридичної особи - позикодавця за посиланням, наведеним у п.5.2 Договору позики, належними та допустимими доказами не підтверджено.

Відповідно, у суду відсутні підстави засвідчити, що має місце пролонгація, або автопролонгація договору.

В даній справі на висновки суду дана обставина не впливає, адже проценти розраховані за період, чітко визначений сторонами договору позики.

Крім того, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Так, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з ч.1 ст 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1,3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням положень дослідженого договору позики слідує, що строк дії договору становить 20 днів, з 23.06.2021 по 13.07.2021. Відтак, виключно у межах строку кредитування до вказаної дати відповідачка мала повертати позивачу кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами (позикою). Даної умови стороною позивача при пред?явленні позову до суду дотримано.

В цьому контексті слід зауважити, що відповідно до ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з ч.2 вказаної норми права терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, як це визначено ч.1 ст.631 ЦК України. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.4 ст.631 ЦК України). Разом з цим, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» врегульовані ст. 530 ЦК України. Частина перша зазначеної статті передбачає, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

В даному випадку сторони правочину погодили строк дії договору, порядок і графік повернення позики та сплати процентів, загальну вартість позики.

За загальним правилом право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте відповідних вимог у даній справі не заявлено.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22).

В пункті 13 договору позики від 23.06.2021 зазначено, що договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.6, 627 ЦК України.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) в п. 109-114, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити. Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Із врахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов висновку про те, що позивач набув право вимоги на ту суму заборгованості, на яку мав право первісний кредитор, а саме: у сумі 10 485,00 гривень, з яких 7 500,00 гривень - тіло кредиту, 2 985,00 гривень - проценти за користування позикою (в межах 20-денного строку користування позикою).

Таким чином, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія управління активами» підлягають задоволенню в повному обсязі, відповідно до наведених вище доводів, у спосіб, визначений позивачем, шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором позики №75291542 від 23.06.2021 у сумі 10 485,00 гривень.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого. Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, на користь позивача, як сторони по справі, чиї позовні вимоги задовольняються в повному обсязі, із відповідачки слід стягнути судові витрати у вигляді оплати судового збору у сумі 2 422,40 гривень. Інші витрати, які підлягають розподілу за результатами розгляду даної справи відсутні.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 124, 133, 137, 141-142, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279-283 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» заборгованість за договором позики№75291542 від 23.06.2021 у сумі 10 485,00 гривень (десять тисяч чотириста вісімдесят п?ять гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» судовий збір у сумі 2 422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Реквізити сторін: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», код ЄДРПОУ 35017877, адреса місцезнаходження: Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Соборна, буд.98А, прим. 70;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду складено та підписано 04.07.2025.

Суддя Л.А. Вайнраух