Рішення № 128952411, 18.07.2025, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1923/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якої звернувся адвокат Білянський Микола Ігорович з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області (відповідач) в якому просив:

визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті, в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №072691 від 09.04.2024 в сумі 17000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було здійснено перевірку під час перевезення вантажу автомобілем MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності позивачу. У зв`язку з вчиненими правопорушеннями, передбаченими статтями 38 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", посадовими особами відповідача винесено оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн.

Позивач не погоджується із винесеною постановою, оскільки транспортний засіб, яким здійснювалось перевезення вантажу, був переданий ТОВ "Кромакс" на підставі договору найму (оренди) транспортного засобу №15-06 від 15.06.2022. Крім того, позивач наголошував, що згідно товаро-транспортної накладної перевізником зазначено ФОП ОСОБА_2 .

Таким чином, на думку позивача, його безпідставно притягнуто до відповідальності, оскільки в даному випадку він не є перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", адже не керував та не користувався автомобілем MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 , на момент проведення перевірки.

Ухвалою суду від 03.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Наголошував на тому, що на момент проведення перевірки транспортного засобу MAN НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу, були виявлені порушення статей 34 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а тому позивача правомірно притягнуто до відповідальності.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому зверталась увага, що позивач не був автомобільним перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" під час перевезення вантажу автомобілем MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 , оскільки на момент проведення перевірки транспортний засіб перебував в оренді у ТОВ "Кромакс", який згідно договору найму (оренди) транспортного засобу №15-06 від 15.06.2022 ТОВ "Кромакс" також мав право, окрім використання транспортного засобу для власних потреб, укладати від свого імені договори перевезення чи інші договори без погодження із позивачем.

Представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що на момент розгляду справи у контролюючого органу не було документів, що б підтверджували факт перебування транспортного засобу у володінні іншого підприємства, а тому позивача належно було визначено автомобільним перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 з 18.10.2017 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, одним із видів економічної діяльності якої є надання в оренду вантажних автомобілів (код 77.12).

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 .

З матеріалів справи встановлено, що 15.06.2022 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Кромакс» укладено договір найму (оренди) транспортного засобу №15-06, згідно якого наймодавець передає, а наймач приймає в платне користування наступні транспорті засоби, зокрема спеціалізований бортовий вантажний автомобіль MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 (пункт 1.1. Договору).

Зазначений договір укладено сторонами на 12 місяців з дня його підписання (пункт 2.1 Договору), при цьому сторони погодили, що при користуванні об`єкти найму, передані за даним договором, протягом одного місяця після закінчення строку договору найму (оренди) без заперечень з боку наймодавця договір є поновленим на строк, який був раніше встановлений даним правочином (пункт 2.2. Договору).

Матеріали справи також містять повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність від 22.06.2022, подане контролюючому органу уповноваженим представником ТОВ «Кромакс», акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ «Кромакс» за період з 15.06.2022 по 22.04.2022 за договором від 15.06.2022 №15-06, банківські виписки АТ «Укрсиббанк» щодо оплати послуг за оренду транспортних засобів згідно договору від 15.06.2022 №15-06.

23.02.2024 посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області проведено перевірку транспортного засобу позивача марки MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 , за результатами якої складено акт №052378 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, згідно якого під час проведеної перевірки транспортного засобу марки MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 були виявлені порушення з перевезення вантажу, а саме: водій здійснював перевезення вантажу згідно ТТН №804 від 23.02.2024, відсутній протокол перевірки адаптації тахографа, порушено ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Матеріали справи містять товаро-транспортну накладну №804 від 23.02.2024, про яку зазначено в акті перевірки №052378, згідно якої автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_2 , водієм ОСОБА_3 , який здійснював вантажне перевезення вантажу з м. Чернівці до м. Кам`янець-Подільський.

Повідомленням на розгляд справи від 19.03.2024 №23494/42/24-24 позивача повідомлено, що 09.04.2024 його запрошено до приміщення Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт о 10:00 год у його присутності.

04.04.2024 позивачем направлено відповідачу заяву, в якій просив надати копії документів, що стосуються проведеної перевірки, а також відкласти розгляд справи 09.04.2024 о 10:00 год у зв`язку із наміром скористатися правничою допомогою адвоката. Про наступну дату і час розгляду справи просив повідомити додатково.

09.04.2024 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем відносно позивача винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №072691 за порушення вимог статей 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" та відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000 грн.

Листом від 10.04.2024 №30648/42/24-24 відповідач повідомив позивача про прийняття оскаржуваної постанови від 09.04.2024 №072691.

Позивач, не погоджуючись з постановою від 09.04.2024 №072691 про застосування адміністративно-господарського штрафу, звернувся до суду з цим позовом про визнання її протиправною та скасування.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-III (далі Закон №2344-III).

Статтею 1 Закону №2344-III визначено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до статті 6 Закону №2344-III реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі - Порядок №1567), визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Згідно з пунктами 16, 17 Порядку № 1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки. Габаритно-ваговий контроль проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки у разі залучення посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю.

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення.

Зупинення транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог пункту 15 Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів.

Пунктом 20 Порядку №1567 визначено, що виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом).

Відповідно до абзацу 15 частини першої статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Статтею 48 Закону №2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

З аналізу положень вказаної статті випливає, що вказаний в статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" перелік документів не є вичерпним.

Статтею 60 Закону №2344-III встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Тобто, як зазначено в абзаці 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III, суб`єктом відповідальності за встановлене правопорушення є саме автомобільний перевізник.

Відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до перевізників.

Суд зазначає, що спірним питанням в межах цієї справи є встановлення факту чи є позивач перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Таким чином, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення вантажів.

Отже, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.

Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду у поставові від 09.08.2019 у справі №806/1450/16, який в силу положень ч.5 ст.242 КАС України, є обов`язковим для врахування, а саме: "оскільки вказаний транспортний засіб у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий позивачем у користуванні іншій особі, а тому позивач у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, та не може бути суб`єктом відповідальності передбаченої абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III".

Судом встановлено, що 15.06.2022 між позивачем та ТОВ «Кромакс» укладено договір найму (оренди) транспортного засобу №15-06, згідно якого наймодавець передає, а наймач приймає в платне користування наступні транспорті засоби, зокрема спеціалізований бортовий вантажний автомобіль MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 (пункт 1.1. Договору).

Зазначений договір укладено сторонами на 12 місяців з дня його підписання (пункт 2.1 Договору), при цьому сторони погодили, що при користуванні об`єкти найму, передані за даним договором, протягом одного місяця після закінчення строку договору найму (оренди) без заперечень з боку наймодавця договір є поновленим на строк, який був раніше встановлений даним правочином (пункт 2.2. Договору).

Пунктом 1.3 договору також визначено, що наймач має право використовувати об`єкт найму як для власних потреб, так і укладати від свого імені договори перевезення чи інші договори відповідно до призначення транспортного засобу без додаткового узгодження з наймодавцем.

У матеріалах справи відсутні докази визнання вказаного договору оренди транспортного засобу, укладеного між позивачем та ТОВ «Кромакс», нечинним, нікчемним чи удаваним, а тому в силу вимог статей 73-74 КАС України він є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказам того, що ТОВ «Кромакс» орендує у позивача транспортний засіб марки MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 .

Крім того, матеріали справи містять повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність від 22.06.2022, подане контролюючому органу уповноваженим представником ТОВ «Кромакс», акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ «Кромакс» за період з 15.06.2022 по 22.04.2022 за договором від 15.06.2022 №15-06, банківські виписки АТ «Укрсиббанк» щодо оплати послуг за оренду транспортних засобів згідно договору від 15.06.2022 №15-06.

Таким чином, дослідивши вказані докази та проаналізувавши їх зміст, суд приходить до висновку, що транспортний засіб марки MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 , згідно договору найму (оренди) транспортного засобу №15-06 дійсно з 15.06.2022 перебував у користуванні ТОВ «Кромакс». При цьому акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ «Кромакс» за період з 15.06.2022 по 22.04.2022 за договором від 15.06.2022 №15-06 та банківські виписки АТ «Укрсиббанк» щодо оплати послуг за оренду транспортних засобів згідно договору від 15.06.2022 №15-06 належним чином підтверджують факти оплати ТОВ «Кромакс» позивачу послуг з оренди транспортних засобів, що охоплює дату (23.02.2024) проведення відповідачем перевірки транспортного засобу марки MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 .

До того ж, надання вантажних автомобілів в оренду відноситься до одного із зареєстрованих економічних видів діяльності позивача як фізичної особи-підприємця.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що під час перевірки водій ОСОБА_3 надав посадовій особі управління Укртансбезпеки товарно-транспортну накладну, у якій зазначено, що автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_4 .

При цьому, під час проведення перевірки посадові особи відповідача не встановили, що водій транспортного засобу марки MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 , Фісюк Д.Г., який керував на момент проведення рейдової перевірки названим транспортним засобом, працює саме у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та, відповідно, здійснював перевезення вантажу в її інтересах.

Таким чином, надані відповідачем документи не містять жодного підтвердження здійснення саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як автомобільним перевізником перевезення вантажу 23.02.2024 року транспортним засобом марки MAN L2000, номерний знак НОМЕР_1 .

При цьому, суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що при здійсненні перевірки водій не надав працівникам Укртрансбезпеки договору оренди транспортного засобу та не повідомив, що являється працівником іншої юридичної особи, з огляду на те, що саме на відповідачеві лежить відповідальність за повне і коректне складання акту перевірки та встановлення дійсних обставин справи.

Відтак, в ході судового розгляду справи відповідачем як суб`єктом владних повноважень, на якого в силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не надано суду належних й достовірних доказів того, що позивач у спірних відносинах є автомобільним перевізником. Водночас наявність права власності на транспортний засіб не є безумовним підтвердженням наявності у такого власника статусу автомобільного перевізника.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач в даних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III, а тому і не може бути суб`єктом відповідальності за порушення, наведені у частині першій статті 60 Закону №2344-III.

Вказане є достатньою та самостійною підставою для визнання оскаржуваної постанови протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Аналогічної позиції в подібних правовідносинах притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, зокрема у постанові від 23.01.2023 по справі №600/161/22.

Решта доводів та заперечень учасників справи не спростовують наведених вище висновків суду.

Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Враховуючи зазначене, суд стягує з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, на обґрунтування понесених судових витрат на правову допомогу, представником позивача надано суду: 1) договір про надання правничої допомоги від 22.04.2024 №43; 2) додаткова угода №1 до договору від 22.04.2024 №43 про надання правничої допомоги; 3) ордер на надання правничої правової допомоги серії СЕ №1084536; 4) акт про надання правничої допомоги на суму 3000,00 грн згідно договору від 22.04.2024 №43; 5) платіжна інструкція №200 від 30.04.2024 на суму 3000,00 грн, сплачену за правову допомогу згідно договору про надання правничої допомоги від 22.04.2024 №43 та акту від 22.04.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому згідно частини сьомої названої статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України"", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом із тим суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час, тощо є явно неспівмірним, або їх витрати не були необхідними у даній справі.

З огляду на предмет розглядуваного спору, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, відповідає ознакам співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №072691 від 09 квітня 2024 року в сумі 17000,00 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач ОСОБА_1 (60542, Чернівецька область, Чернівецький район, с. Петрашівка, РНОКПП НОМЕР_3 );

представник позивача адвокат Білянський Микола Ігорович ( АДРЕСА_1 );

відповідач Державна служба України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області (Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Руська, 248 У; код ЄДРПОУ 39816845).

Суддя В.О. Григораш