Рішення № 128952331, 18.07.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2025 року № 520/3317/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,) до Міністерства освіти і науки України (просп. Берестейський, буд. 10, м. Київ,01135, код ЄДРПОУ38621185) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Міністерства освіти і науки України №1/1729- 25 від 29.01.2025 року та Державного підприємства Інфоресурс №01-13/523 від 05.02.2025 року у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України та Технічного адміністратора Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС" внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 ЗУ "Про освіту" - вказати "Так, не порушує".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем, на думку позивача, вчинено протиправні дії щодо відмови у внесенні змін до відомостей про ОСОБА_1 до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, зокрема, в графу «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»» - «Так, не порушує».

Ухвалою суду прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представником відповідача Міністерства освіти і науки України подано відзив на позов, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, міститься інформація щодо здобувача освіти ОСОБА_1 , який у 2016 році здобув освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста у Харківському автотранспортному фаховому коледжі. У 2016 році був зарахований для здобуття освітнього ступеня бакалавра до Харківського національного університету міського господарства імені О. М. Бекетова та був відрахований з цього закладу освіти 23.06.2017., а у 2022 році був повторно зарахований для здобуття освітнього ступеня бакалавра до Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, таким чином, відповідач вважає, що ОСОБА_1 здобуває освіту в непослідовному порядку.

Представником відповідача Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» подано відзив на позов, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки власником ЄДЕБО є держава в особі Міністерства освіти і науки України, який відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення та функціонування ЄДЕБО, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО, встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО та є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО. Державне підприємство «ІНФОРЕСУРС», лише забезпечує технічне адміністрування та функціонування ЄДЕБО.

Позивачем подано відповіді на відзиви, в яких він підтримав позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на задоволені позову.

Згідно із положеннями п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.

31.05.2012 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_2 .

30.06.2014 ОСОБА_1 отримав атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_3 .

30.06.2016 ОСОБА_1 отримав диплом молодшого спеціаліста серії НОМЕР_4 .

01.09.2016 ОСОБА_1 був зарахований до Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова за освітнім рівнем (ступенем) «бакалавр», відрахований за власним бажанням, не закінчивши навчального процесу та не отримавши диплома про здобуття освітнього рівня (ступеня) «бакалавр».

Наразі ОСОБА_1 навчається за денною формою здобуття освіти за освітнім рівнем «бакалавр» у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна.

У довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №413549 від 08.10.2024 року зазначено, що ОСОБА_1 порушує послідовність здобуття освіти, визначену статтею 10 Закону України "Про освіту".

03.02.2025 позивачем направлено до Міністерства освіти і науки України та Державного підприємства «Інфоресурс» заяву про внесення змін до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.

За результатами розгляду зазначеної заяви, Міністерством освіти і науки України та Державним підприємством «Інфоресурс» відмовлено у внесенні змін до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту".

Не погоджуючись із вищевказаними діями відповідачів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту», рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Згідно із ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту», рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Частиною 2статті 17 Закону України «Про освіту» встановлено, що рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 40 Закону України «Про освіту», після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3, 4 статті 5 Закону України «Про вищу освіту», підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень. Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування типових спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності. Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності. Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності. Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: молодший бакалавр; бакалавр; магістр; доктор філософії/доктор мистецтва.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про вищу освіту», єдиним документом, що підтверджує той факт, що особа успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію є диплом про вищу освіту.

Оскільки позивач не отримав свого часу диплом «магістра» вважається, що він не пройшов та не виконав відповідну освітню програму за цим рівнем, а тому відсутні перешкоди для його повторного зарахування для навчання за цим рівнем вищої освіти.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми та проходження атестації. Здобуття рівня освіти має підтверджуватися відповідним документом про вищу освіту.

Судом встановлено, що з 01.09.2016 по 23.06.2017 ОСОБА_1 навчався у Харківському національному університеті міського господарства імені О.М. Бекетова для здобуття освітнього рівня бакалавр, але був відрахований 23.06.2017 не закінчивши навчального закладу та не отримавши диплома, тобто позивач не завершив навчання у Харківському національному університеті міського господарства імені О.М. Бекетова та не отримав відповідного документу про вищу освіту як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму.

Наразі ОСОБА_1 є здобувачем освіти у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна денної форми навчання, ступеня бакалавр.

Таким чином, оскільки позивач не завершив навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, його повторне зарахування на навчання за цим же освітньо-кваліфікаційним рівнем (прирівняним до нього) не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту».

Суд зазначає, що Законом України «Про освіту» та Законом України «Про вищу освіту» встановлено, що єдиним документом, який підтверджує здобутий особою рівень вищої освіти, є сам документ про вищу освіту, а листи міністерств є службовою кореспонденцією, вони не є нормативно-правовими актами, а носять лише роз`яснювальний та інформаційний характер.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про вищу освіту», засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством. Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.

Статтею 74 Закону України «Про освіту» встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).

Електронна база містить такі складові: Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).

Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.

Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних», «Про авторське право і суміжні права» та «Про публічні електронні реєстри».

Суб`єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 №620, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2018 за №1132/32584 (далі Положення), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» (далі Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб`єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 5 розділу І Положення передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.

Основні функції уповноважених суб`єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим-сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує, зокрема: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб`єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.

Отже, саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти Державне підприємство «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо позивача.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява №38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Отже, розглядаючи позовні вимоги, щодо зобов`язання Міністерства освіти і науки України та Технічного адміністратора Єдиної державної електронної бази з питань освіти - ДП «Інфоресурс» внести відповідні зміни до бази даних щодо послідовності здобуття освіти позивачем, суд зазначає, що саме Міністерство освіти і науки України наділено повноваженнями корегувати відомості у довідках ЄДБО щодо послідовності отримання освіти, а ДП «Інфоресурс», в свою чергу, підпорядковане Міністерству освіти і науки України та забезпечує технічну реалізацію повноважень покладених на розпорядника ЄДЕБО.

Таким чином, суд вважає, що задля належного захисту прав позивача слід зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення позивачем черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" вказати "Так, не порушує", а в задоволенні позовних вимог до ДП «Інфоресурс» слід відмовити.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 часини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першої та другою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Частинами четвертою-сьомою статті 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 Верховний Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд у постанові від 28.12.2020 року у справі №640/18402/19 сформовано висновок, згідно якого розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Водночас Верховний Суд у цій же постанові зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладено договір № 1 про надання правничої (правової) допомоги від 15.01.2025 з адвокатом Гаращуком Василем Васильовичем, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу та послуги в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Згідно пункту 4.1 Договору сторони погодили, що розмір гонорару за послуги/роботи адвоката за даним договором складає 13000 грн.

Згідно акту виконаних робіт (наданих послуг) до Договору №1 про надання правничої (правової) допомоги від 15.01.2025 адвокатом Гаращак В.В. на виконання договору про надання правничої (правової) допомоги №1 від 15.01.2025 витрачено загалом 27 годин. У відповідності до пункту 4.1 договору про надання правничої (правової) допомоги №1 від 15.01.2025 розмір гонорару визначено у фіксованому розмірі та складає 13000 грн.

У додатковій постанові від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 Верховний Суд сформував правовий висновок, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

З урахуванням викладеного вище та з огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, розгляд справи якої здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 2 000,00 гривень.

Стягнення витрат на правову допомогу у вказаній сумі суд вважає цілком співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_5 ) до Міністерства освіти і науки України (просп. Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ38621185), Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» (вул. Довженка Олександра, буд. 3, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ37533381) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства освіти і науки України №1/1729- 25 від 29.01.2025 року у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо ОСОБА_1 .

Зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 ЗУ "Про освіту" - вказати "Так, не порушує".

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (ЄДРПОУ 38621185).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (ЄДРПОУ 38621185).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мороко А.С.