Ухвала суду № 128948172, 18.07.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19355/25

УХВАЛА

18 липня 2025 рокум.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПотоцької Н.В.

розглянувши заяву представника ОСОБА_1 (адвоката Поліщука Д.О.) за вхід. №72971/25 від 17.07.2024 року про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Військово-лікарської комісії 2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним, скасування довідки та зобов`язання вчинити дії.

17.07.2025 року до суду за вхід. №72971/25 від представника Позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:

- вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Військові частині НОМЕР_1 , в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_1 до іншого місця служби або іншої військової частини, або до іншого навчального центру до набрання законної сили рішення суду у справі.

Заява подана до суду засобами Електронного суду 17.07.2025 року.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а саме:

1. Позивача може бути переміщено до іншої військової частини. Як наслідок з`являться додаткові накази на переведення та на зарахування до особового складу військової частини які не пов`язані з даними позовними вимогами та виникне необхідність подання позову про скасування даних наказів.

2. Позивач більше 2 тижнів під час проходження базової загально-військової підготовки був на стаціонарному лікуванні, однак на повторний курс БЗВП його не направляють

3. Позивача може бути переміщено до іншої військової частини ближче до зони бойових дій. Переміщення позивача в зону бойових дій значно збільшує шанс летальних наслідків (смерті) Позивача, а у випадку настання таких обставин відновлення порушених прав Позивача стане неможливим.

4. Перебування на навчання у Військовій частині НОМЕР_1 завершується. Відповідно до п. 4, ч. 1, ст. 39 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» Громадяни України, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які раніше не проходили військову службу в Збройних Силах України, інших військових формуваннях, проходять курс базової загальновійськової підготовки тривалістю не менше ніж один місяць зараз це 45 днів. Тобто виникають ризики описані вище в п. 1 та 2.

Також представник зазначає, що в даній ситуації очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя виходить з наступного.

Як передбачено у ч.ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ж ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Суд також має враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Положеннями ч. 1 ст. 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Отже, ч.2 ст. 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 р. №9 в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 р. №2 розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання судового рішення про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із таким клопотанням, позовним вимогам.

Суд зауважує, що регулювання підстав і порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв «адекватності», тобто наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема і те, чи спроможний відповідний захід забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також «співмірності», тобто співвідношення негативних наслідків від вжиття певних заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 р. у справі №826/16911/18, від 25.03.2019 р. у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 р. у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 р. у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 р. у справі №640/868/19, від 30.09.2019 р. у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020 р. у справі №640/9167/19 та інших.

Так, з матеріалів справи встановлено, що спірні правовідносини фактично стосуються обставин визначення ОСОБА_1 придатним до військової служби (відображення реального стану здоров`я та придатності до служби) та його подальше направлення до Військової частини НОМЕР_1 .

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-XII, згідно з ч. 1 ст. 1 якого, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

У силу ч.2 ст. 17 Закону України «Про оборону України», громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно з законом.

Частиною 3 ст. 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

У відповідності до п. 1 «Положення про ТЦК та СП» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. за №154), ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

З 24.02.2022 р. відповідно до вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. №389-VIII в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.

Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.

Водночас, як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що рішення відповідача про визнання його придатним до військової служби, на його переконання, є протиправним.

Втім, суд зазначає, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень (тим більше, якщо це стосується стану здоров`я позивача), оскільки встановлення ознак протиправності цього рішення є фактично вирішенням спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення цієї справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення. Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 р. у справі №826/14303/ 18, від 12.02.2020 р. у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 р. у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.

Як свідчать матеріали оскарження, у своїй заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити чітко не визначеному колу органів та посадових осіб Збройних Сил України (мається на увазі формулювання «іншим компетентним особам») вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_1 до іншого місця служби або іншої військової частини, або ж до іншого навчального центру - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення дії чи бездіяльність відповідачів є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 р. у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень та дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, ОСОБА_1 посилається на те, що невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення порушеного права позивача, у зв`язку із вчиненням дій по його мобілізації.

Разом із тим, наведені доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, адже сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019р. у справі №826/13306/18.

Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що, в даному випадку, у своїй заяві про забезпечення позову позивач фактично просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Військовій частині та іншим компетентним особам видавати накази або рапорти про його направлення (переміщення) для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до прийняття судом рішення у справі.

З даного приводу суд зауважує, що скасування в судовому порядку оскаржуваних рішень, у випадку задоволенні позову, означатиме їх протиправність з моменту прийняття таких рішень як актів індивідуальної дії. А отже припинення юридичної сили індивідуальних актів, зокрема наказів відповідачів, відбувається автоматично у разі задоволення позову після набрання законної сили рішенням суду.

Тобто, вчинення відповідних дій відносно позивача не вплине на можливість захисту його прав, шляхом скасування вищезазначених спірних наказів. Таким чином, направлення/переведення ОСОБА_1 для проходження служби до іншого місця або ж іншої військової частини ніяким чином не може додатково гарантувати, що рішення про скасування зазначених наказів, у разі задоволення позову, буде виконано, оскільки, як зазначалось, припинення юридичної сили рішень, наказів відбувається автоматично та не потребує додаткових дій.

Спосіб забезпечення даного позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов`язаним із підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вплине на можливість припинення юридичної сили індивідуальними актами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.

З огляду на предмет даного спору, викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а отже й про відсутність підстав для їх застосування як і те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Окремо, суд не може оминути поза увагою і той факт, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. №64/2022 (затв. Законом України від 24.02.2022 р. №2102-IX), введено на території України воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 р. строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у тому числі, на момент розгляду заяви про забезпечення позову.

В цей період законодавцем внесено зміни до положень КАС України, що регулює питання забезпечення адміністративного позову. Зокрема, ч. 3 ст. 151 КАС України доповнено п. 10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до ч. 3 ст. 151 КАС України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 08.07.2022 р. №2359-IX, за яким, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Відповідно, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу (розпорядження) командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Як зазначено вище, позивач фактично просить забезпечити позов шляхом заборони органам та посадовим особам Збройних Сил України здійснювати будь-які дії з його переміщення (переведення) для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період. Таким чином, даний спосіб забезпечення позову опосередковано матиме вплив на дію можливих наказів командира, відданих в умовах воєнного стану.

Із цього слідує, що обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром в майбутньому, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Суд наголошує, що з моменту призову на військову службу під час мобілізації та відправку в військову частину статус особи змінюється з військовозобов`язаного на військовослужбовця.

За визначенням, що міститься в ч. 9 статті 1 Закону №2232-XII, військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-XII, початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу СЗР України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

У свою чергу, питання переміщення військовослужбовців врегульоване нормами «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затв. Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008).

Так, за п.п. 110, 112 Положення №1153/2008, переміщення осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав із урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії воєнного стану переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України; між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених у п. 82 цього ж Положення, а також якщо із урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами.

З аналізу наведених норм вбачається, що військовослужбовець може бути переміщений з однієї військової частини до іншої у певних випадках за наказом уповноваженої особи.

Разом з тим, позивач не надав суду жодного доказу наявності наказу про переміщення з однієї військової частини до іншої як і те, що такі дії з боку військової частини здійснюються.

Разом з тим, ініціюючи питання щодо обрання такого способу забезпечення позову як заборону на направлення/переведення до іншої військової частини чи структурного підрозділу в складі військової частини, ОСОБА_1 фактично намагається в межах інституту забезпечення позову визначити, по суті, «зручне» для себе місце проходження військової служби на період розгляду адміністративної справи, що вочевидь не відповідатиме меті забезпечення позову та завданням адміністративного судочинства.

Таким чином, суд вважає, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених ст. 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Зазначений висновок узгоджується із нормою ч. 1 ст. 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Однак, наведені ОСОБА_2 доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими ст.ст. 150, 151 КАС України.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що заявником не наведено обґрунтованих підстав, що вказували б на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам останнього до ухвалення рішення суду в цій справі, тому, заява про забезпечення позову є необґрунтованою, передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 (адвоката Поліщука Д.О.) за вхід. №72971/25 від 17.07.2024 року про забезпечення позову відмовити повністю.

Згідно із частиною другою статті 256 КАС України, ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Головуючий суддяНінель ПОТОЦЬКА