Рішення № 128944182, 18.07.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/19758/24

Провадження № 2/761/2230/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину,

в с т а н о в и в :

У травні 2024р. позивач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (далі по тексту ТУ ДСА в м. Києві) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із вказаним позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТУ ДСА в м. Києві, заподіяні матеріальні збитки в сумі 157020,33 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023р. у справі № 761/36038/23, провадження №1-кп/761/3615/2024, який набрав законної сили, було затверджено угоду про визнання винуватості від 28 вересня 2023р., укладену у кримінальному провадженні за № 62021100000000118 від 29 березня 2021р. по обвинуваченню ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 418 КК України, між прокурором у кримінальному провадженні та відповідачем ОСОБА_1 , за якою останнього було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 418 КК України та призначено йому узгоджене сторонами покарання, із застосуванням ст. 69 КК України у виді шести місяців тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців.

В ході здійснення досудового розслідування було встановлено, що службові особи Державної установи «Київський слідчий ізолятор» - ОСОБА_6., ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 неналежно виконали свої службові обов`язки в частині проведення обшуків підсудного ОСОБА_4 перед видачею його з приміщення СІЗО складу судової варти Національної гвардії України, призначеної для його конвоювання до Шевченківського районного суду м. Києва, а військові службові особи, які входили до складу вказаної судової варти - капітан ОСОБА_1 та молодший сержант ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, порушили статутні правила вартової служби під час доставки підсудного з Державної установи «Київській слідчий ізолятор» до приміщення вказаного суду та при його супроводженні в приміщенні суду, що у своїй сукупності спричинило тяжкі наслідки у вигляді протиправного пронесення та приведення в дію у приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва втечі ОСОБА_4 , загрози загибелі та вибухових пристроїв, спроби травмуванню працівників і відвідувачів суду, підриву роботи судової установи, пошкодження приміщень та майна вказаного суду на загальну суму 804241,0 грн.

В досудовому порядку, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було здійснено добровільне відшкодування матеріальних збитків на загальну суму 333180,0 грн. Разом з тим, залишаються не відшкодованими ще кошти в сумі 471061,0 грн., та оскільки в досудовому порядку, відповідач ОСОБА_1 відмовляється відшкодувати завдані ним збитки в розмірі 157020,33 грн., то позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2024р. позов залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.

25 липня 2024р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про усунення недоліків.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 липня 2024р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу в підготовче засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києві від 28 жовтня 2024р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

До судового засідання сторона позивача подала до суду клопотання про розгляд справи у відсутність свого представника, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач, про час і місце судового розгляду оповіщався у встановленому законом порядку, до судового засідання подав на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Відповідно до ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторін.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України 10 травня 2023р. № 229, основним завданням Територіального управління Державної судової адміністрації України місті Києві є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних, з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

За змістом ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023р. у справі № 761/36038/23, провадження №1-кп/761/3615/2024, який набрав законної сили, було затверджено угоду про визнання винуватості від 28 вересня 2023р., укладену між заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону Анікеєвим А.О, що здійснює повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні, та відповідачем ОСОБА_1 , за якою останнього було визнано визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 418 КК України та призначено основне покарання, із застосуванням ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 69 КК України, у виді шести місяців тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців.

Зазначеним вироком суду, було встановлено, відносно відповідача: «…що перебуваючи на посаді заступника коменданта спеціальної комендатури особливого конвоювання по роботі з особовим складом 1-го стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) НОМЕР_1 бригади (військова частина НОМЕР_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи начальником судової варти, у порушення Закону України «Про Національну гвардію України», Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999, № 548- XIV, Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 550-XIV, Положення з організації конвоювання військовими частинами (підрозділами) Національної гвардії України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ № 1090 від 24.12.2019, Інструкції начальника судової варти в Шевченківському районному суді м. Києва, затвердженої наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 10.03.2023, 05.07.2023 перебуваючи на території Шевченківського районного суду м. Києва, що за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 31А, в умовах воєнного стану, не забезпечив надійну охорону осіб взятих під варту, суворе виконання обов`язків кожною посадовою особою варти, не провів та не забезпечив проведення обшуку підсудного ОСОБА_4 , а по прибуттю до Шевченківського районного суду м. Києва не здійснив та не забезпечив вивід підсудного ОСОБА_4 в туалет вартового приміщення, а після справляння природних потреб не одягнув наручники через кватирку в дверях туалету що, у свою чергу, дало можливість виносу ОСОБА_4 із ДУ «Київський слідчий ізолятор» не менше шести виготовлених ним саморобних вибухових пристроїв, один з яких він розмістив і виніс під одягом у спеціально облаштованому виробі з тканини, схожому на бандаж, які у подальшому приведено ним в дію у приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді протиправного пронесення та приведення в дію у приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва вибухових пристроїв, спроби втечі ОСОБА_4 , загрози загибелі та травмуванню працівників і відвідувачів суду, підриву роботи судової установи, а також підриву авторитету органів судової влади та правоохоронних органів.

Такі умисні дії ОСОБА_1 кваліфіковано як порушення статутних правил вартової служби, що спричинило тяжкі наслідки, для запобігання яким призначено дану варту, вчинене в умовах воєнного стану, тобто як вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 418 КК України.».

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що внаслідок протиправних дій, службових осіб Державної установи «Київський слідчий ізолятор» - ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 та військовослужбовців судової варти Національної гвардії України, призначеної для його конвоювання до Шевченківського районного суду м. Києва, капітана ОСОБА_1 та молодшого сержанта ОСОБА_5 , мало місце пошкодження приміщень та майна Шевченківського районного суду м. Києва, розмір заподіяної шкоди склав 804241,0 грн.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 8 ч.2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 27 травня 2021р. у справі № 761/12945/19

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У постанові від 23 грудня 2020р., у справі № 666/213/16 Верховний Суд прийшов до висновку, що за змістом ч. 2 ст. 1166 ЦК України у справах про завдання шкоди діє презумпція вини відповідача, тобто позивач має надати суду лише докази наявності шкоди, а докази спростування своєї вини має надати відповідач.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

1) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

2) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України);

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

4) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Враховуючи викладені вище положення, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення). Складовими елементами шкоди є: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та настанням шкоди; вина завдавача шкоди.

Відсутність хоча б одного з наведених складових елементів шкоди виключає склад цивільного правопорушення, і, як наслідок, настання юридичної відповідальності. Отже, наявність шкоди ще не породжує обов`язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності, період завдання шкоди.

Таким чином, розглядаючи спір про відшкодування заподіяної шкоди, суд повинен з`ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, вини, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв`язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.

Отже, саме на позивача покладено обов`язок довести суду обставини заподіяння матеріальної шкоди, її розміру, розміру понесених витрат. Так, позивач повинен подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, яка відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України полягає в тому, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними, допустимими та достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 6, 7 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (ч. 1 ст. 84 ЦПК України).

Так, при зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем були підтверджена сума збитків у розмірі 804241,0 грн., з яких: 95938,0 грн. - вартість системи відео нагляду та охоронна система встановлена в приміщенні суду; 708303,0 грн. - вартість відновлювального ремонту конвойного приміщення суду, при цьому на обгрунтування зазначеного розміру шкоди, стороною позивача до позову були надані належні і допустимі докази (а.с. 30-68).

Судом встановлено, що в досудовому порядку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було здійснено добровільне відшкодування матеріальних збитків на загальну суму 333180,0 грн. Разом з тим, залишаються не відшкодованими ще кошти в сумі 471061,0 грн., які повинні відшкодувати ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 .

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, і підлягають задоволенню, а саме з відповідача на корись позивача підлягає стягненню у відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину у розмірі 157020,33 грн. (471061,0 грн. : 3).

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, з відповідача не підлягають стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 129 Конституції України; ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 22, 1166, 1192 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 6 від 27 березня 1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», суд, -

в и р і ш и в :

Позов Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві (код ЄДРПОУ: 26268059, місцезнаходження: м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві у відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину у розмірі 157020 /сто п`ятдесят сім тисяч двадцять/ грн. 33 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 18 липня 2025р.

Суддя: