Рішення № 128940864, 18.07.2025, Іванківський районний суд Київської області

№ 366/1986/25

2-о/366/68/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07. 2025 Іванківський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Слободян Н.,

за участю секретаря судового засідання Німченко Н.,

заявниці, ОСОБА_1 ,

її представника, адвоката Лазуренка В.М.,

представника заінтересованої особи, ГУ Нацгвардії України, Жаріна С.О. ( в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванкфв Вишгородського району Київської області у порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство внутрішніх справ України, Головне Управління Національної гвардії України про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні,

В С Т А Н О В И В:

І. Короткий зміст заяви та вимог заявника

Заявниця звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просить встановити факт її перебування на утриманні її рідного брата, ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заява мотивована тим, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойових завдань на сході України в районі населеного пункту Білогорівка Луганської області, внаслідок мінометного обстрілу.

Заявник, її брат, ОСОБА_2 , мати, ОСОБА_3 та батько, ОСОБА_4 , разом проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

Матір померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після її смерті, їх з братом забрала жити до себе їх рідна бабуся, ОСОБА_5 , оскільки батько ними не займався, матеріальної допомоги нам не надавав та зловживав алкогольними напоями. Вони проживали разом з бабусею за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 05.04.2018 їх батька, ОСОБА_4 , позбавлено батьківських справ відносно заявниці та її брата.

Розпорядженням Поліської районної Державної адміністрації Київської області №188-ОД та №189-ОД від 09.07.2018 їх бабусю, ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_4 , призначено їх з братом опікуном.

З того часу вони з братом проживали разом з бабусею. Жили на її пенсію, соціальні виплати та її (заявниці) пенсію, яку вона отримувала як інвалід з дитинства.

Після повноліття брат пішов служити до Національної гвардії України в/ч НОМЕР_1 .

Там проходив службу з 24.05.2021 до 2023 року. За час служби брата ОСОБА_2 в. органах Національної гвардії вони всі жили практично на його заробітну плату.

ІНФОРМАЦІЯ_5 їх бабуся, яка була їх опікуном, померла. Після її смерті вони з братом залишилися одні. Вона, заявник, після закінчення школи ніде не працювала, оскільки їй за станом здоров`я заборонено фізичні навантаження, будь якого фаху не мала, та й в селі будь якої роботи не було.

Брат служив в Національній гвардії України та отримував заробітну платню. Оскільки в її пенсія з інвалідності була всього 2100 грн., то вона повністю була на утриманні брата. Він щомісячно, особисто та банківськими переказами, надавав їй значні грошові суми, які вона витрачала на придбання одягу, купівлі ліків, а також він постійно купляв їй різні речі. одяг, продукти харчування.

Така допомога від брата була для неї постійним і основним джерелом для існування.

З вересня 2023 вона навчалась у Державному навчальному закладі «Катюжанське вище професійне училище» на денній формі навчання. Навчаючись, вона також постійно отримувала грошові кошти та допомогу від брата. Училище вона закінчила 31.01.2025, а про загибель брата 25.01.2024, їй повідомили працівники ТЦК ІНФОРМАЦІЯ_6 . Вона поховала брата на місцевому кладовищі в с. Максимовичі Вишгородського району Київської області.

Щодо стану здоров`я свого здоров`я заявниця зазначає, що у віці 10 років їй провели операцію на серці у ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім.. М.М. Амосова АМН України. Після операції її визнали інвалідом 3 групи з дитинства і вона отримувала соціальну допомогу у розмірі 1307,30 грн. ПЕроідично ( до 2018 року щорічно, а після - раз на два роки) вона прохилть крнсультативні обстеження, за результатами яких підтверджується 3 група інвалідності. 27.05.2022 вона вчергове пройшла таке обстеження і їй встановили інвалідність на 3 роки. Згідно з актом МСЕК від 13.06.2022 її визнано особою з інвалідністю 3 групи з дитинства і вона отримувала щомісячні виплати , які становили трохи більше 2000 грн.

Тобто, після смерті батері та опікуна, догляд за нею здійснював покійний брат, з яким вони проживали в одн6ому будинку, вели спільне господарство. Саме він ніс витрати на купівлю майна спільного користування, сплачував комунальні платежі, допомагав фінансово, оскільки вона отримувала мінімальну пенсію по інвалідності, і її не вистачало не лише для нормального проживання, а й на придбання необхідних ліків.

Після смерті брата, вона зверталась до командування в/ч НОМЕР_2 НГ України із заявою про отримання одноразової грошової допомоги. Їй усно було відмовлено, так як не надано доказів перебування на утриманні брата.

Саме для вирішення питання подальшого отримання передбаченої законом грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її брата, який був військовослужбовцем, вона і просить встановити цей факт.

ІІ. Рух справи

01.07.2025 заява надійшла до суду та була передана на розгляд судді.

04.07.2025 у справі відкрите провадження, розгляд справи призначений на 18.07.2025.

Позиції сторін

У судовому засіданні заявниця та її представник заяву підтримали з підстав, зазначених вище.

Представник заінтересованої особи, ГЦУ Нацгварції України, у судовому засіданні зазначив, що у рішення суду покаладєтиься на росуд суду. Крім того, зазначив, що у питанні, що вирішується, крім іншого, слід керуватися нормами законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Від представника заінтересованої особи, Міністерства внутрішніх справ, 17.07.2025 надійшло клопотання, у якому просив розглянути питання виключення МВС України з числа заінтересованих осіб, визнавши належної заінтресованою особою ГУ Нацгвардії України. Клопотання мотивоване тим, що саме останнє здійснює забезпечення безпосереднього військового керівництва військовими частинами НГУ, а не МВС України, яке є окремою юридичною особою.

Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника Міністерства внутрішніх справ України про виключення цього органу зі складу заінтересованих осіб.

Відповідно до частини другої статті 293 ЦПК України, заінтересованими особами у справах окремого провадження є ті особи, яких стосується заявлена вимога або щодо яких має бути вирішено питання. Згідно з усталеною судовою практикою, вирішальним критерієм для визначення особи заінтересованою є можливість впливу судового рішення на її права, обов`язки чи охоронювані законом інтереси, незалежно від її позиції у справі (пасивної чи активної).

Заявлені у справі вимоги стосуються встановлення юридичного факту, необхідного для реалізації соціальних гарантій у зв`язку із загибеллю військовослужбовця Національної гвардії України. Враховуючи, що НГУ є складовою структури МВС України, а загиблий проходив службу саме у цьому відомстві, суд вважає, що участь МВС України як заінтересованої особи є обґрунтованою.

Сама по собі обставина, що МВС України не здійснює безпосередньо виплати членам сімей загиблих військовослужбовців, не свідчить про відсутність правового інтересу у справі. У справі окремого провадження важливим є не факт безпосереднього фінансування, а зв`язок особи з обставинами, що становлять предмет розгляду.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 465/676/19, у якій зазначено, що:

«не суб`єктивна оцінка сторони чи її бездіяльність у процесі, а саме можливість впливу рішення на її права чи обов`язки є визначальною для її участі як заінтересованої особи» (постанова ВС, справа № 465/676/19, ЄДРСР № 91916117).

Крім того, участь МВС України не перешкоджає розгляду справи у розумний строк, оскільки процесуальні дії з боку цієї особи фактично вчинено - надано письмову позицію щодо вимог.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що клопотання про виключення МВС України зі складу заінтересованих осіб задоволенню не підлягає.

ІІІ. Встановлені судом обставини та застосовані норми права

Судом встановлено, що заявник, ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , батько дитини - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 14.07.2004 (а.с.10).

ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько дитини - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 19.11.2014, виданого повторно (а.с.11).

Тобто заявник, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 були рідними братом та сестрою.

Їх мати, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 10.07.2017 ( а.с.12) Тобто вона померла , коли діти були неповнолітніми.

Батько заявниці та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , рішенням Іванківського районного суду Київської області від 05.04.2018 ( справа № 366/327/18) був позбавлений батьківських відносно них. Рішення набрало законної сили 08.05.2018. (а.с.13)

Розпорядженнями в.о. голови Поліської РДА № 188-ОД та № 189-ОД від 09.07.2018 опікуном заявниці та ОСОБА_2 призначено ОСОБА_5 , 24.06.1954. ( а.с.14,15)

Опікун ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_6 ( а.с.16)

Згідно з довідкою № 104 від 01.03.2024, виданою старостою старостинського округу № 4 виконкому Поліської селищної ради заявниця проживала разом з братом, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до дня його в АДРЕСА_2 . ( а.с.17). Довідкою № 106 від 01.03.2024 цього ж старости підтверджено, що заявниця поховала свого брата ОСОБА_2 за власний рахунок. ( а.с.32). Довідкою селищного голови Поліської селищної ради № 33 від 27.01.2025 ОСОБА_1 проживала разом з братом, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та була на його повному утриманні (а.с.18), на даний момент вона проживає там же одна ( а.с.33).

З 04.09.2023 по 30.01.2025 заявниця навчалась з ДНЗ «Катюжанське вище професійне училище» у групі № НОМЕР_7 за спеціальністю «Харчові технології», форма навчання денна. ( а.с.19)

Сповіщенням № 4 від 29.01.2024 № 583 заявницю була повідомлена начальником ІНФОРМАЦІЯ_10 про те, що її брат, ОСОБА_2 , стрілець 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти НОМЕР_8 стрілецького батальйону оперативного призначення в/ч НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_11 ІНФОРМАЦІЯ_12 загинув під час виконання бойових завдань на Сході України в районі населеного пункту Білогорівка, Луганської області. Загинув внаслідок мінометного обстрілу. ( а.с.20) Це сповіщення було направлене на підставі сповіщення, направленого начальнику ІНФОРМАЦІЯ_10 командиром в/ч НОМЕР_2 ( а.с.31)

Факт його загибелі підтверджений актом спеціального розслідування нещасного випадку ( у тому числі поранення), що стався приблизно 25.01.2024 о 15:50 ( а.с.22-26) та актом № 10/24 про нещасний випадок ( у том числі поранення) солдат ОСОБА_2 ( а.с.27-29), а також свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_9 від 31.01.2024 ( а.с.30)

За фактом загибелі ОСОБА_2 відповідні відомості внесені до ЄДРД 16.02.2024 з кваліфікацією ч,1 ст. 115 КК України ( а.с.31)

05.02.2024 ОСОБА_4 , батько заявниці та її брата, подав до приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Білана Є.Г. заяву про те, що він відмовляється від отримання будь-якої матеріальної (грошової) допомоги, на користь сестри загиблого, ОСОБА_1 . Повідомив про те, що він позбавлений батьківських прав відносно своїх дітей 05.04.2018 ( а.с.34)

Заявниця додала документи, які підтверджують наявність у неї серйозних проблем зі здоров`ям:

консультативний висновок ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова» ( відділення хірургічного лікування вродженої та набутої патології серця) № 4/10 від 09.06.2016, яким було рекомендовано направити хвору ОСОБА_1 на комісію для переосвідоцтва групи (інвалідності дитинства) ( а.с.35); виписку з історії хвороби стаціонарного хворого № 47 93 , що підтверджує госпіталізацію з 15.09.2014 по 24.09.2014 ОСОБА_1 , де зафіксовано проведення операції 16.09.2014 на серці ( а.с.36); карта ехокардіографічного обстеження від 27.09.2014 ( а.с.37);

консультативний висновок ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова» ( відділення хірургічного лікування вродженої та набутої патології серця) від 18.03.2015; карти ехокардіографічного обстеження від 18.03.2015, 09.06.2016, (а.с.39-40);

консультативний висновок ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова» та протокол ехокардіографічного заключення від 07.08.2018 (а.с.41-42);

консультативний висновок ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова» та протокол ехокардіографічного заключення від 19.08.2020 (а.с.43-44);

консультативний висновок ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова» та протокол амбулаторного ехокардіографічного заключення від 27.05.2022 (а.с.45-46).

Заявниці з 13.06.2022 встановлена третя група інвалідності з дитинства до 01.07.2025, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 1071184, якому зазначено, що їй протипоказані значні фізичні навантаження (а.с.48). Вона перебуває на обліку у УСЗН Вишгородської РДА (Поліське від.) та отримує державну соціальну допомогу, як особа з інвалідністю з дитинства 3 групи. Зокрема, з січні по травень 2022 вона отримувала по 2662,80 щомісяця, з червні 2022 - 2967,29 грн., з липня по листопад 2022 - по 2027,00 грн., у грудні 2022 - 2093,00 грн. ( а.с.19), з січня по грудень 2023 - по 2100,00 грн. ( а.с.50), з січня по грудень 2024 - по 2361,00 грн. ( а.с.51)

ЇЇ рідний брат, ОСОБА_2 підтримував її матеріально, в т.ч. шляхом надіслання грошових переказів на її рахунок, що підтверджується платіжними інструкціями за період з 2022 по 2023 роки (а.с. 52-63). Безпосередньо за 4 дні до загибелі на рахунок заявниці було перераховано 1492 грн. (як вона пояснила у судовому засіданні, це побратими брата, на його прохання здійснили це перерахування) ( а.с.64).

ІV. Оцінка Суду.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Згідно з частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових 32 формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Пунктом 2 постанови КМ України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 грн., яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Відповідно до ч.1 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Згідно ч.4 ст.16-1 зазначеного Закону, до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до ст.31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до ст.3 СК України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 червня 1999 року у справі №1- 8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються:

а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю.

в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;

г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Такий правовий висновок викладено в Постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц.

При вирішенні питання щодо встановлення вищевказаного факту суд приймає до уваги п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 №5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", де передбачено, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Ч.1 ст. 258 СК України передбачено , що права та обов`язки, встановлені законом для братів та сестер, мають рідні (повнорідні, неповно рідні) брати та сестри.

Згідно з ч.2 ст. 264 СК України «Повнолітні брати, сестри, пасинки, падчерки зобов`язані піклуватися про брата, сестру, вітчима, мачуху, які виховували їх та надавали їм матеріальну допомогу. Такий обов`язок мають особи і щодо тих, з ким вони проживали однією сім`єю до досягнення повноліття».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вирішує питання у сукупності, керуючись принципом верховенства права, вважає, що наданих доказів по справі достатньо для встановлення фактів про які просить позивач.

Окрім цього, вирішуючи питання щодо оцінки зазначених доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Надані заявницею докази суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують юридичний факт, встановлення якого є необхідним для отримання заявником одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи в сукупності надані суду письмові докази, письмові покази свідків, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 надані належні та допустимі докази на підтвердження факту спільного проживання однією рідним братом, ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 і її перебування на його утриманні.

За таких обставин, оскільки заявниця не має іншої можливості підтвердити зазначений факт, а його встановлення породжує юридичні наслідки (можливість реалізації прав заявника на призначення одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у зв`язку із загибеллю військовослужбовця), суд приходить до висновку, що вимоги заявника є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст.11, 13, 17-19, 76-82, 89, 95, 293-294, 315, 319, 352, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на утриманні її рідного брата, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, відмови у відкритті апеляційного провадження або закриття такого провадження.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Н.Слободян