№ 128932182, 17.07.2025, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2025 року м. ЧернівціСправа № 911/710/25

Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю секретаря судового засідання Косован А.А., розглянувши заяву позивача про ухвалення додаткового рішення від 04.07.2025 у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна компанія Еліт Строй, Київська обл.

до товариства з обмеженою відповідальністю Ленгор, м. Чернівці

про стягнення заборгованості в сумі 121478,05 грн.

представники сторін не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна компанія Еліт Строй звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Ленгор про стягнення заборгованості в сумі 121478,05 грн., з яких: 95768,00 грн основна заборгованість (вартість оплаченого, але не поставленого товару), 4455,18 грн 3% річних, 12639,84 грн інфляційні втрати, 8615,03 грн облікова ставка НБУ.

28.02.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, у якому просить суд долучити до матеріалів справи платіжну інструкцію №275 від 27.02.2025 про сплату судового збору в сумі 2422,40 грн. та документи, які підтверджують надсилання відповідачу позовної заяви разом із додатками.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.03.2025 матеріали позовної заяви передано за підсудністю до Господарського суду Чернівецької області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2025 справу №911/710/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.

Ухвалою від 01.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.04.2025.

28.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 29.04.2025 задоволено заяву позивача від 28.04.2025 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, відкладено підготовче засідання на 22.05.2025.

Судове засідання 22.05.2025 не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Миронюка С.О., яка тривала з 14.05.2025 по 26.05.2025.

Ухвалою від 27.05.2025 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, призначено підготовче судове засідання на 12.06.2025.

Ухвалою від 12.06.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 02.07.2025.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.07.2025 позов задоволено.

07.07.2025 до суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою від 07.07.2025 розгляд заяви позивача про ухвалення додаткового рішення від 04.07.2025 призначено на 17.07.2025.

17.07.2025 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання 17.07.2025 представники сторін не з`явились.

В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 07.07.2025 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 07.07.2025 доставлена до електронного кабінету позивача.

Довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).

Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).

Також, 17.07.2025 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Суд зазначає, що у зв`язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету, ухвали по справі №911/710/25 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання надсилались на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

До суду повернулися без вручення адресовані відповідачу поштові відправлення з ухвалами суду з зазначенням причин невручення «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою».

В силу приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Крім того, за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень, кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, отже, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.

Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.

Розглянувши заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, подані сторонами, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

26.02.2025 до суду від позивача надійшла позовна заява в якій зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складається з судового збору, витрат на професійну правову допомогу в сумі 35000,00 грн та поштових витрат в сумі 500,00 грн.

Згідно ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.07.2025 позов задоволено.

17.07.2025 до суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, яка подана в межах встановленого процесуального строку.

Позивач просить стягнути понесені у зв`язку з розглядом справи поштові витрати в сумі 220,00 грн.

За статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

За змістом ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 2 ст. 128 ГПК України).

Статтею 221 ГПК України унормовано, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Відповідно до частин 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову на відповідача,

2) у разі відмови в позові на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (правові висновки викладені в пункті 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 910/9714/22.

У даній справі рішення прийнято на користь позивача, отже, він має право на відшкодування судових витрат, а позбавлення його такого права буде порушенням положень статей 16, 126, 129 ГПК України.

Статтею 1 Закону України «Про поштовий зв`язок» встановлено, що послуги поштового зв`язку - продукт діяльності оператора поштового зв`язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів.

Згідно ст. 13 Закону України «Про поштовий зв`язок», зокрема, оператори надають користувачам послуги поштового зв`язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. У договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається в усній формі, у квитанції, касовому чеку тощо обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.

У відповідності до Правил надання поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року, належними доказами надіслання копії заяви учасникам справи є опис вкладення відправленої поштової кореспонденції, засвідчений підписом працівника відділення поштового зв`язку та відбитком календарного штемпеля цього відділення, а також розрахунковий документ поштової установи.

Відповідно до визначення, яке міститься у п. 2 вказаних Правил, документом, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Отже, належними доказами здійснення поштових відправлень є опис вкладень в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Витрати, пов`язані з направленням поштової кореспонденції іншій стороні у справі, не віднесені до пунктів 1-3 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, разом з тим, аналізуючи їх на предмет відповідності витратам, вказаним у пунктів 4 такої частини, суд дійшов висновку, що диспозиція такого пункту пов`язує віднесення витрат учасника судового процесу до категорії "витрат, пов`язаних з розглядом справи", а відтак і до категорії "судових витрат" - їх пов`язаність з вчиненням інших "процесуальних дій".

З системного аналізу ст.ст. 3, 12, 13, 15, 120, 121, 185, 223, 331, 338 ГПК України будь-які дії учасника господарської справи, пов`язані із її розглядом судом - в т.ч. відправлення документів є процесуальною дією в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак і витрати понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат.

Відтак, суд дійшов висновку, що витрати на відправку кореспонденції є такими, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, та правомірно заявлені позивачем на підставі п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки щодо необхідності розподілу судових витрат, понесених у зв`язку оплатою поштових відправлень, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 20.09.2022 у справі № 756/11978/16-ц.

Позивачем надано наступні документи, що підтверджують надання послуг поштового зв`язку:

- опис вкладення про відправку листа №24 від 24.12.2024, поштову накладну, фіскальний чек на суму 55,00 грн.;

- опис вкладення про відправку претензії №02 від 07.02.2025, поштову накладну, фіскальний чек на суму 55,00 грн.;

- опис вкладення про відправку позовної заяви №06 від 26.02.2025, поштову накладну, фіскальний чек на суму 55,00 грн.;

- опис вкладення про відправку клопотання про ухвалення додаткового рішення №12 від 04.07.2025, поштову накладну, фіскальний чек на суму 55,00 грн.

Загалом позивачем заявлено до стягнення поштові витрати в сумі 220,00 грн.

Оцінивши надані позивачем докази, суд доходить до висновку, що вимоги про відшкодування поштових витрат на надіслання позовної заяви та клопотання про ухвалення додаткового рішення є обгрунтованими, доведеними, необхідними та підтверджені належними і допустимими доказами, а тому, суд задовольняє заяву про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення поштових витрат в сумі 110,00 грн.

Вимоги про відшкодування поштових витрат на відправку претензії №02 від 07.02.2025 та листа №24 від 24.12.2024 суд відхиляє, оскільки витрати на дані поштові послуги відносяться до досудового врегулювання спору, а не до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як наслідок, у задоволенні вимог про стягнення поштових витрат в сумі 110,00 грн суд відмовляє.

Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Руїз Торіха проти Іспанії вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування вірогідності доказів, який на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.

Відтак, за результатами дослідження поданих позивачем доказів, з огляду на положення статей 123, 128, 129 ГПК України, виходячи з критеріїв реальності, обгрунтованості та розумності таких витрат, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення поштових витрат в сумі 110,00 грн.

Керуючись ст. 123, 128, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву позивача про ухвалення додаткового рішення від 04.07.2025 задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Ленгор (58009, м. Чернівці, вул. Руська, 183-А, код ЄДРПОУ 41479378) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна компанія Еліт Строй (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Дзержинського, 3, кв. 45, код ЄДРПОУ 40086333) понесені у зв`язку з розглядом справи поштові витрати в сумі 110,00 грн.

3. У задоволенні вимог про стягнення поштових витрат в сумі 110,00 грн відмовити.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст додаткового рішення складено та підписано 18.07.2025.

Суддя С.О.Миронюк