Постанова № 1289204, 08.01.2008, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"08" січня 2008 р.

Справа № 4/427

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря судового засідання Волоткевича А.В. розглянув справу № 4/427

за адміністративним позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград,

до відповідача: Дочірнього підприємства "Кіровоградтеплоенерго" товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії", м. Кіровоград,

про стягнення 89 269, 92 грн.

Представники:

від позивача - Пилипенко О.І., довіреність № 04-04/21 від 11.01.2007 року;

від відповідача - Жигаленко О.В., довіреність № 1057/21 від 17.05.2007 року;

час прийняття постанови: 11 год. 50 хв.

В судовому засіданні 07.12.2007 року оголошувалась перерва до 11 год. 24.12.2007 року та до 11 год. 08.01.2008 року.

Дослідивши матеріали справи, факти та відповідні їм правовідносини між сторонами спору, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним.

Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", який вступив в дію 01.08.2001 року (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 05.07.2001 року, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Позивач наполягає на тому, що згідно зі звіту „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення Фонду, на підприємстві відповідача повинно працювати 24 інвалідів, але було працевлаштовано лише 16.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 8 робочих місць для працевлаштування інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 10 533, 06 грн. сума штрафних санкцій складає 84 264, 48 грн.

Письмовий відзив на позовні вимоги відповідач суду надав, позовні вимоги заперечив, посилаючись на ту обставину що ним було виконано всі можливі заходи для створення робочих місць і працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого законом нормативу, оскільки працевлаштування інвалідів повинно проводитись на робочі місця не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що передбачено нормами діючого законодавства. На підприємстві із загальної кількості облікового складу 605 осіб виконують роботи, пов'язані з підвищеною небезпекою 353 особи, тобто лише 252 посади мають загальні умови праці, на які можливе працевлаштування інвалідів, а враховуючи 4% норматив на підприємстві повинно бути працевлаштовано 10 осіб, які мають статус інвалідів, а фактично в 2006 році було створено робочі місця та працевлаштовано 10 інвалідів. Таким чином, на думку відповідача ним виконано норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів і відповідач не скоїв правопорушення, за яке можливе застосування штрафних санкцій. Крім, того на думку відповідача позовні вимоги є необґрунтованими через те, що позивач не надав доказів про наявність у відповідача прибутку, за рахунок якого можливе стягнення штрафних санкцій. Відповідач вважає за необхідне врахувати при розгляді справи постанову Вищого господарського суду від 28.09.2004 року по справі № 23-12/429-03-10101 на підставі ст. 35 ч. 2 ГПК України оскільки факти встановлені рішенням господарського суду при розгляді однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів.

Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши нормативні документи, які регулюють спірні правовідносини, доводи позивача та відповідача щодо обґрунтування своєї позиції суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Як обґрунтовано посилається позивач в заявленому позові, статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001 року "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", який вступив в дію 01.08.2001 року (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 05.07.2001 року, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2006 рік у розмірі 84 264, 48 грн. самостійно до 15.04.2007 року згідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік.

Однак, незважаючи на те, що відповідач звіт позивачу направив своєчасно 26.01.2007 року, скоєне ним правопорушення, пов'язане з невиконанням нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів фактично було внесено до звіту та виявлене працівниками позивача при представленні звіту саме 26.01.2007 року.

Натомість, як вбачається із Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2006 рік відповідач зазначив кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в кількості 10 осіб та визнав, що на підприємстві працювали 16 осіб, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність, але самостійно не обрахував суму адміністративно - господарських санкцій в розмірі 84 264, 48 грн.

Однак, фактично вказаний звіт судом розцінюється як узгоджене відповідачем зобов'язання перед позивачем про необхідність оплати штрафних санкцій за нестворені робочі місця в 2006 році виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників 605 осіб та невиконання нормативу по створенню 8 робочих місць.

Будь-яких доказів про вжиття заходів для створення ще восьми робочих місць інвалідам та їх працевлаштування відповідач суду не надав.

Відповідачем не правильно проведено розрахунок кількості інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в кількості 10 осіб, оскільки враховуючи 4% норматив її кількість повинна складати 24 особи (605 Х 4% : 100 = 24,2 округлено 24).

Господарським судом не приймається до уваги та розцінюється як необґрунтовані пояснення відповідача про необхідність виключення із загальної чисельності штатних працівників облікового складу 353 осіб, які відносяться до категорії працевлаштованих на робочі місця з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці. Посилання відповідача на судову практику згідно до рішення Вищого господарського суду України по справі № 23/12/429-03-10101 від 28.09.2004 року є недоречним, оскільки відповідачем не враховано, що вказане рішення приймалось на підставі чинного на той період законодавства та стосувалось нарахування штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів в 2002 році. Крім того, відповідачем не враховано, що з 01.01.2006 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів № 2960-IV (2960-15) від 06.10.2005 року, який фактично діяв в період виникнення спірних правовідносин, за приписом якого:

У Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" 1) частину другу статті 1 викласти в такій редакції: "Центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, фізичні особи, які використовують найману працю, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, залучають представників громадських організацій інвалідів до підготовки рішень, що стосуються інтересів інвалідів";

5) статті 19 і 20 викласти в такій редакції:

Стаття 19. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Стаття 20. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно - господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно - господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно - господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно - господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів Законом визначено імперативно, тому для встановлення його для окремих підприємств законодавчо не передбачено прийняття будь-яких рішень чи інших актів державних органів або органів місцевого самоврядування.

Крім того, відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України № 223 від 15.05.2007 року порушення строку сплати адміністративно - господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, розмір якої обчислюється виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діє на момент подання позовної заяви. Таким, чином до стягнення підлягає пеня в розмірі 5 005, 44 грн. (84 264, 48 Х 8% Х 120 : 100 : 365 Х 198) за період з 16.04. по 30.10.2007 року включно.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 84 264, 48 грн. на користь позивача заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та пеню за несвоєчасну сплату штрафних санкцій в розмірі 5 005, 44 грн.

Висновок про правомірність вимог позивача суд також робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників (605 осіб) відповідач у 2006 році мав створити 24 робочі місця для працевлаштування інвалідів, а фактично створив лише 16. За повідомленням Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості № 03-2692 від 03.12.2007 року відповідач заявку про потребу працевлаштування інвалідів протягом 2006 року (звіти форми 3-ПН) не подавав щомісячно всупереч вимогам Інструкції, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року про щомісячне надання інформації до центрів зайнятості про наявність вакансій, а згідно до наданої заявки (звіту від 16.10.2006 року) відповідачу було направлено 1 претендента для працевлаштування.

За приписом ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи, що відповідачем не надано доказів вжиття ним вичерпних заходів для недопущення правопорушення та не спростовано надані позивачем докази про наявність правопорушення, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення враховуючи наступне.

Виходячи з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства повинні розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включати їх до колективного договору (п. 5).

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Крім того, при вирішенні спору господарським судом враховується, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак, господарським судом достовірно встановлено, що протягом 2006 року відповідачем не створено 8 робочих місць для працевлаштування інвалідів та не було фактично введено ці робочі місця шляхом працевлаштування інвалідів, не було створено (пристосовано) робочі місця робітників для осіб з обмеженими фізичними можливостями. Крім того, про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем не було повідомлено управління праці та соціального захисту населення Кіровоградської міської ради, Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості, Кіровоградську громадську організацію інвалідів та Кіровоградське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів.

Господарським судом також враховується, що відповідачем не виконувались вимоги наказу Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 року, яким затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", що повинен подаватись підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених чинним законодавством України на нього завдань здійснює контроль за виконанням суб'єктами господарювання чотирьохвідсоткового нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в тому числі шляхом стягнення в судовому порядку адміністративно - господарських санкцій за невиконання ними такого нормативу в розмірі середньорічної заробітної плати працівника за кожне незайняте робоче місце інвалідом згідно ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" .

Господарський суд прийшов до переконання про необхідність розглянути спір по суті в порядку Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлений нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи те, що розгляд справи проводиться за правилами Кодексу адміністративного судочинства України не є обґрунтованим посилання відповідача у відзиві на позов на положення ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та постанову Вищого господарського суду України від 28.09.2004 року по справі № 23-12/429-03-10101 щодо звільнення від доказування фактів, які встановлені рішенням під час розгляду іншої справи, оскільки вказана постанова може лише засвідчувати про наявність відповідної судової практики на підставі діючого на той час законодавства та не є обов'язковою для врахування судом при розгляді дійсної адміністративної справи.

Поряд з цим, проаналізувавши надані відповідачем докази щодо фінансового стану підприємства - відповідача господарський суд приходить до переконання, що відповідач мав реальну можливість створити нові робочі місця для працевлаштування інвалідів в кількості 8 одиниць, та працевлаштувати на них інвалідів за направленням органів працевлаштування, у яких була інформація про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Однак, господарським судом приймається до уваги, що частинами третьою та четвертою статті 20 Закону № 875 встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у разі відсутності коштів штрафних санкцій можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Закон № 875 не ставить обов'язок щодо сплати штрафних санкцій в залежність від наявності чи відсутності прибутку.

Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 14.06.2005 року зі справи № 6/324 та від 21.06.2005 року зі справи № 1/255.

Натомість з наданого відповідачем звіту про фінансові результати за 2006 рік не вбачається, що у 2006 році підприємство працювало збитково. Обґрунтованість позовних вимог підтверджується дослідженими матеріалами справи: звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів (а.с. 5-7), Положенням про Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а.с. 9-12), Розрахунком заборгованості (а.с. 13), Листом відповідача в якому він посилається на відмову провести оплату штрафних санкцій через невірне трактування положень Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (а.с. 14), Листом Кіровоградського міжміського центру зайнятості № 03-2692 від 03.12.2007 року та копією звіту форми № 3-ПН від 16.10.2006 року.

Таким чином, господарський суд вважає, що заперечення відповідача про відсутність в його діях правопорушення, пов'язаного з невиконанням нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування 8 осіб, що мали статус інвалідів в 2006 році, повністю спростовано позивачем, дослідженими матеріалами справи, тому позовні вимоги є обґрунтованими повністю та підлягають до задоволення, з відповідача підлягає до стягнення заборгованість по сплаті адміністративно - господарських санкцій в розмірі 84 264, 48 грн. за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів в 2006 році, пеню в розмірі 5 005, 44 грн. за несвоєчасне перерахування адміністративно - господарських санкцій на користь позивача.

Поряд з цим, господарським судом приймається до уваги, що при зверненні до суду позивачем допущено арифметичну помилку та у вступній частині позовної заяви помилково зазначено суму пені в розмірі 330, 96 грн. у зв'язку з чим загальну суму заборгованості визначено в розмірі 84 595, 44 грн. в той час коли згідно до наведених у прохальній частині позовної заяви згідно до проведеного розрахунку нарахування пені проведено в розмірі 5 005, 44 грн., а загальний розмір позовних вимог складає 89 269, 92 грн. Отже, задовольняючи позовні вимоги в повному розмірі та визначаючи до стягнення штрафні санкції в розмірі 84 264, 48 грн. та пеню в сумі 5 005, 44 грн. на загальну суму 89 269, 92 грн. суд не виходить за межі позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 162, 163, 167, 186 п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Кіровоградтеплоенерго" товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії", м. Кіровоград, вул. Кутузова, 23/16, р/р 26002052903161, МФО 323583, КОД 33142568, заборгованість по сплаті адміністративно - господарських санкцій в розмірі 84 264, 48 грн. за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів в 2006 році, пеню в розмірі 5 005, 44 грн. за несвоєчасне перерахування адміністративно - господарських санкцій на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня 7а, р/р 31215230700002 УДК в м. Кіровограді Головне Управління Державного Казначейства в Кіровоградській області МФО 823016, код 24145329.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодекс - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова виготовлена в повному обсязі 08 січня 2008 року.

Суддя

Ю. І. Хилько