Ухвала суду № 128919271, 15.07.2025, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову

15 липня 2025 рокум. Ужгород№ 305/1958/25

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Іванчулинець Д.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі № 305/1958/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права на відстрочку від мобілізації, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рахівського районного суду Закарпатської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання права на відстрочку від мобілізації.

17 червня 2025 року ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області заяву ОСОБА_1 передано за підсудністю до Закарпатського окружного адміністративного суду.

14 липня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 305/1958/25.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року головуючим по справі № 305/1958/25 визначено суддю Іванчулинця Д.В..

Цього ж дня, судді розподілено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, у якій просить: заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також іншим військовим комісаріатам, органам поліції, ДПСУ чи іншим органам:

- викликати позивача за повістками;

- здійснювати його затримання або доправлення до органів ТЦК та СП;

- здійснювати мобілізаційні або примусові дії щодо позивача до остаточного рішення суду у справі.

Клопотання про забезпечення позову обґрунтоване тим, що позивач має право на відстрочку від призову, зокрема через свої релігійні переконання та у зв`язку з тим, що він є багатодітним батьком. З цього приводу ним подавались впродовж 2022 - 2025 років заяви до ІНФОРМАЦІЯ_2 , але жодної відповіді він не отримував. В умовах, коли спір ще не розглянутий судом, існує реальна та обґрунтована загроза, що до нього буде застосовано примусове затримання або мобілізація без належної оцінки його прав на відстрочу або на альтернативну (не військову) службу. Відтак, останній просить суд вжити заходів забезпечення адміністративного позову, шляхом тимчасової заборони відповідачу та іншим уповноваженим органам вчиняти будь-які мобілізаційні, розшукові, примусові чи затримувальні дії щодо нього до набрання чинності остаточним судовим рішенням у справі.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши зміст такої заяви суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 92270719) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника).

Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.

В якості заходу забезпечення даного адміністративного позову представник позивача просить суд заборонити відповідачу та іншим уповноваженим органам вчиняти будь-які мобілізаційні, розшукові, примусові чи затримувальні дії щодо нього до набрання чинності остаточним судовим рішенням у справі. Обґрунтовуючи необхідність вжиття обраного заходу забезпечення позову, позивач наголошує на тому, що без вжиття заходів забезпечення позову мобілізаційні заходи відносно позивача будуть завершені, а тому будь-яке рішення у цій справі не поновить його порушених прав.

Проте суд не може погодитися з такою аргументацією з огляду на наступне.

Згідно п. 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок №560), за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Отже, з метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язана особа повинна особисто подати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву (за визначеною формою) із документами, що підтверджують право на відстрочку.

Позивач стверджує, що неодноразово звертався до відповідача із заявами про надання відстрочки від призову, зокрема 25 березня 2025 року надіслав на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 засобами поштового зв`язку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (нерозгляд якої є предметом оскарження в даній справі).

Незважаючи на вищенаведене, така заява, за твердженнями позивача, до теперішнього часу нерозглянута, а рішення щодо надання йому відстрочки від призову не прийнято.

Приймаючи рішення про наявність в даному випадку підстав для забезпечення позову в обраний позивачем спосіб, суд враховує наступне.

Згідно пункту 60 Порядку № 560 комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов`язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Отже за відсутності рішення за результатами розгляду заяви про надання відстрочки законодавчо заборонено здійснювати призов на військову службу під час мобілізації, що свідчить про передчасність висновку заявника про те, що він може бути мобілізованим.

При цьому позивач до заяви про забезпечення позову не долучив доказів в обґрунтованості своїх побоювань щодо подальшої його мобілізації.

Отже, на переконання суду, наведені позивачем у заяві мотиви необхідності вжиття заходів забезпечення позову у зв`язку з існуванням високого ризику призову ОСОБА_1 на військову службу свідчать виключно про існування суб`єктивного припущення у позивача про те, що відповідач буде вчиняти відповідні дії.

Суд вважає, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами (постанова Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі №826/15718/16).

Вимога заборонити суб`єкту владних повноважень вчиняти певні дії в майбутньому не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право (постанова Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-951цс16).

На думку суду, звернувшись з адміністративним позовом позивач реалізував своє право на судовий захист. В свою чергу наразі суд не може встановити наявність очевидних ознак протиправності дій/рішень відповідачів, оскільки вказана обставина підлягає встановленню на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

У зв`язку з наведеним, виходячи із змісту поданої заяви та доводів, наведених позивачем на її обґрунтування, суд дійшов висновку про її необґрунтованість, а тому не вбачає підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 150 - 151, 154, 248 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі № 305/1958/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання права на відстрочку від мобілізації - відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення за формою і змістом, передбаченими ст.296 КАС України.

Суддя Д.В. Іванчулинець