Ухвала суду № 128917724, 17.07.2025, Саратський районний суд Одеської області

Справа № 492/134/24

Провадження № 1-і/513/1/25

Саратський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

17 липня 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участі прокурора ОСОБА_3 ,

в режимі відеоконференції захисника адвоката ОСОБА_4

в режимі відеоконференції обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою, у кримінальному провадженні № 12023162270000634 внесеному 29 жовтня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, працюючого за наймом, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 286-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Арцизького районного суду Одеської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правпорушення, передбаченого частиною 3 статті 286-1 КК України.

До суду від прокурора ОСОБА_3 надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 яке обґрунтоване тим. що ризики, які були підставою для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, не зникли та не перестали існувати, а судове провадження у кримінальному провадженні перебуває на стадії судового розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.07.2025 року визначена підсудність розгляду даного клопотання Саратському районному суду Одеської області.

Прокурор в судовому засіданні підтримала клопотання та просила його задовольнити посилаючись на те, що не зменшились і не відпали ризики, передбачені п.п. 1,3 ч.1 ст.177 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки перебуваючи на волі, обвинувачений може переховуватися від суду, а також впливати на потерпілих та свідків. Загроза покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину значно підвищує процесуальні ризики переховування від органів досудового розслідування та суду у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу. Може перешкоджати кримінальному провадженню шляхом штучного затягування судового розгляду, зокрема неявки за викликом суду. Просить врахувати вагомість наявних доказів та тяжкість покарання, у разі визнання обвинуваченого винним. З врахуванням сукупності викладених обставин, даних про особу обвинуваченого, в силу характеру інкримінованого ОСОБА_5 діяння та необхідності проведення безперервного судового розгляду, для забезпечення належного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, єдиним запобіжним заходом, який наддасть можливість запобігти усім вищевказаним ризикам, є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Водночас, застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе унеможливим запобіганню ризикам зазначеним у клопотанні. Обвинуваченому необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) днів.

Захисник адвокат ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_5 заперечують проти продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та враховуючи стан здоров`я матері обвинуваченого просять застосувати більш мягкий запобіжний захід

Інших клопотань сторони не заявляли.

Дослідивши матеріали кримінального провадження в рамках заявленого клопотання, суд приходить до висновку, що обраний обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою необхідно вважати продовженим до вирішення відповідного питання визначеним складом суду, але не більше ніж на 60 днів.

Судом встановлено, що 29.10.2023 року затримано ОСОБА_5 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України. Ухвалою слідчого судді Болградського районного суду Одеської області від 31.10.2023 року до ОСОБА_5 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який неодноразово продовжувався, так останній раз ухвалою Арцізського районного суду Одеської області від 23.05.2025 року продовжено дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого за ч.3 ст.286-1 КК України на 60 днів, термін якого закінчується 21.07.2025 року.

На теперішній час розгляд кримінального провадження не завершено.

Положеннями ч.2 ст.29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно з вимогами ст.176 та ст. 177 КПК України, законодавець дав вичерпний перелік загальних положень про запобіжні заходи та визначив мету і підстави їх застосування за наявності ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

На підставі ст.331 КПК України за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.

Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України, розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Частиною п`ятою ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Згідно з ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його продовження, міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та підтверджені судом ризики, що визначені у ст. 177 КПК України:

- ризик переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду;

-ризик незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.

Суд, перевіривши наявність ризиків, що передбачені ст. 177 КПК України, які вказані у клопотанні прокурора, встановив наступне.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Зокрема доказами на обґрунтування ризику можуть бути фактичні знищення, ховання або спотворення будь-якої з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; показання свідків, про намір підозрюваного вчинити дії особи, спрямовані на знищення, схов або спотворення важливих для слідства речей чи документів, спроба підозрюваної особи вчинити дії направлені на знищення доказів підтверджені документально; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні підтверджені документально; документи, підтверджуючі, що підозрюваний вчиняв подібні дії у минулому, показання свідків, дані про особу, підтверджуючі його протиправну поведінку; інформація про притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності, інформація про кримінальні зв`язки особи; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином підтверджене документально; необхідні докази того, що особа вчиняє якісь конкретні дії, направлені на створення перешкод правосуддю; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується; документами, довідками про те, що особа вже притягалась до кримінальної відповідальності, була засуджена, має не зняту чи не погашену судимість, схильна до протиправної поведінки, притягалась до адміністративної відповідальності, інформація про те, що не будучи раніше судимою, особа вчинила декілька злочинів. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити.

Як обов`язковий критерій застосування запобіжного заходу, в тому числі його продовження, ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.

Під час встановлення ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи таку поведінку обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Щодо ризику переховування обвинуваченого від суду, суд зазначає наступне. Обґрунтування, які можуть вважатися «відповідними» та «достатніми», включають небезпеку переховування, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризики змови, повторного вчинення злочину або спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого (див. рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 87, 88 та 102, ЄСПЛ 2016 (витяги). Ці ризики повинні бути належним чином обґрунтовані, і міркування органів державної влади з цих питань не можуть бути абстрактними, загальними або стереотипними (див. згадане рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії» (Merabishvili v. Georgia), пункт 222). Таким чином, ризик переховування не може оцінюватися виключно на підставі тяжкості можливого покарання; його слід оцінювати з урахуванням інших факторів, таких як характер обвинуваченого, моральні якості, майновий стан, зв`язки з країною та міжнародні контакти (там само, пункт 223).

Суд вважає даний ризик доведений прокурором, оскільки ризик переховування обумовлюється можливістю притягнення обвинуваченої до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для нього наслідками і суворістю передбаченого покарання.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012, усвідомлення ймовірності визнання вини особи з висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та є підставою для тримання особи під вартою.

Щодо ризику незаконно впливати на свідків та потерпілих з боку обвинуваченого, суд зазначає наступне.

Керуючись ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд, при наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховує, що згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яжинський проти Польщі» ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу.

Також, суд погоджується з доводами прокурора щодо існування ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків та потерпілого.

Суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК). За таких обставин, ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків і потерпілих та дослідження їх судом, а також, у разі необхідності і після цих стадій, під час дослідження судом письмових доказів, оскільки у сторін кримінального провадження може виникнути необхідність для повторного допиту деяких свідків, або потерпілих у разі задоволення судом такого клопотання. На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачені стають обізнаними про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд, відповідно до положень ст. 178 КПК України, враховує дані про особу обвинуваченого, яка раніше не судима, відсутність даних про його офіційне працевлаштування, сімейний стан (не одружений) відсутність осіб, які знаходяться на утриманні обвинуваченого, відсутність законних джерел до існування, тобто відсутність стійких соціальних зв`язків у обвинуваченого, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винним, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, попередження переховуванню від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілих, суд дійшов висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених у п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор у клопотанні про продовження запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли б виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою та жодний з інших, більш м`яких запобіжних заходів, не здатний їм запобігти, а отже підстави для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який відсутні.

Під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, судом було також враховано прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі «Шишков проти Болгарії», пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі «Тасе проти Румунії»).

На думку суду, саме обраний запобіжний захід - тримання під вартою, відповідає завданням кримінального провадження, визначеного ст. 2 КПК України, меті застосування запобіжного заходу даним щодо обвинуваченого, встановленим обставинам - усунути ризики, які є запобіжником саме належної процесуальної поведінки.

Враховуючи наведене, оскільки вказані у клопотанні прокурора ризики (п.1,3ч. 1 ст. 177 КПК України) продовжують існувати, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого до 21 липня 2025 року включно.

Проте, разом з тим, судом не встановлено обставин, які б дали підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити більш м`який запобіжний захід.

За станом здоров`я ОСОБА_5 відсутні відомості про наявність захворювань у обвинуваченого, які унеможливлюють застосування до нього попереднього ув`язнення, відсутні скарги про неналежні умови його перебування або лікування, у разі виникнення в цьому потреби, в умовах ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор», а також з урахуванням обставин, менш суворі запобіжні заходи будуть не достатні для запобігання вищезазначеним ризикам, суд вважає за необхідне продовжити ОСОБА_5 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в межах строку передбаченого ст.197 КПК України.

Підстави для задоволення клопотання захисника адвоката ОСОБА_4 щодо зміни запобіжного заходу відсутні.

Керуючись ст. ст. 177, 331 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_5 - задовольнити.

У задоволенні клопотання захисника адвоката ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу на більш м`який - відмовити.

Продовжити обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286-1 КК України, строком на 60 (шістдесят) днів а саме до 14.09.2025 року включно з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор».

Копію ухвали вручити сторонам кримінального провадження та направити для виконання до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор».

Ухвала щодо обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає до негайного виконання після її оголошення.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в 5-денний строк з дня проголошення ухвали, апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 17.07.2025 року.

Суддя ОСОБА_1