Рішення № 128892815, 16.07.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

16.07.2025 р. справа №520/12742/25 Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - Відповідач №1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (Близнюки) Харківської області (далі за текстом - Відповідач №2), ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі за текстом - Відповідач №3) провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 (Близнюки) щодо взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на військовий облік військовозобов`язаних та внесення про це відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (Близнюки) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку військовозобов`язаних за заявою від 28.04.2025 року з урахуванням висновків суду у цій справі.

Узагальнено усі доводи заявника можуть бути сформульовані як твердження про те, що громадянин України чоловічої статі, який на підставі довідки ВЛК про непридатність до військової служби був виключений з військового обліку, не підлягає поновленню на військовому обліку у майбутньому.

Відповідач №1 - ІНФОРМАЦІЯ_5 був сповіщений про розгляд справи завчасно та у передбачений процесуальним законом спосіб, але не виконав обов`язку із подання відзиву та доказів в обґрунтування незгоди із позовом.

Відповідач №2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 (Близнюки) Харківської області був сповіщений про розгляд справи завчасно та у передбачений процесуальним законом спосіб, але не виконав обов`язку із подання відзиву та доказів в обґрунтування незгоди із позовом.

Разом із тим, у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України та п.1 та п.3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154) ІНФОРМАЦІЯ_1 не є окремим органом військового управління, а має правовий статус структурного підрозділу органу військового управління - ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий у свою чергу є структурним підрозділом органу військового управління із статусом юридичної особи публічного права ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Наведене виключає виникнення взагалі будь-яких правових відносин за участю саме ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Тому провадження у справі за вимогами до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Близнюки) Харківської області належить закрити через відсутність складу юридичного спору у розумінні ч.2 ст.124 Конституції України на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

Відповідач №3 - ІНФОРМАЦІЯ_6 був сповіщений про розгляд справи завчасно та у передбачений процесуальним законом спосіб, але не виконав обов`язку із подання відзиву та доказів в обґрунтування незгоди із позовом.

Позов було отримано судом - 20.05.2025р.

Рішення про відкриття провадження в адміністративній справі було прийнято - 21.05.2025р.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тому суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З приєднаних до матеріалів справи доказів судом зясовано, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_7 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 ; отримав військовий квиток серії НОМЕР_2 від 20.08.2019р.

Графа 13 означеного військового квитка містить запис про те, що 03.10.2002р. медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 заявник визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним до військової служби у військовий час за графою 38 «в» розладу хвороб.

Графа 14 означеного військового квитка містить запис про те, що 13.08.2019р. медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 заявник визнаний придатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним до військової служби у військовий час за графою 38 «в» розладу хвороб із повторним переоглядом 08.2024р.

Графа 13 означеного військового квитка містить запис про те, що 21.08.2020р. медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_9 заявник визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку за графою 38 «в» розладу хвороб.

Водночас із цим, у розділі VI означеного військового квитка проставлений штамп про зняття заявника з військового обліку з 21.08.2020р., а не про виключення заявника з військового обліку.

Згідно з довідкою ВЛК при Близнюківському РВК Харківської області від 21.08.2020р. №1442 заявник визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку за графою 38 «в» розладу хвороб.

З наведеного слідує, що графа 38 «в» розладу хвороб у контексті випадку заявника була кваліфікована органами військово-лікарської експертизи у якості непридатності до військової служби у мирний час (03.10.2002р.), обмеженої придатності до військової служби у воєнний час (03.10.2002р.), повної придатності до військової служби (13.08.2019р.), повної непридатності до військової служби (21.08.2020р.).

28.04.2025р. заявник подав до Відповідача №2 звернення з приводу внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобовязаних та резервістів відомості про виключення з військового обліку.

Відповідь на указане звернення була надана листом Відповідача №2 від 19.05.2025р. №2849, де указано, що заявник знаходиться на військовому обліку, а відомості про видачу довідки ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_9 від 21.08.2020р. №1442 відсутні.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення саме суб`єкта владних повноважень Відповідача №2 з приводу відмови у виключенні з військового обліку у звязку з непридатністю до військової служби, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд нагадує, що згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

За приписами ст.ст.17 і 65 Конституції України до згаданих вище обов`язків людини перед суспільством належить обовязок з приводу захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності України у спосіб відбуття військової служби відповідно до закону.

Таким законом є Закон України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу", згідно з п.3 ст.1 якого військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Суд окремо зауважує, що у силу спеціального застереження ч.5 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

До згаданих підстав можуть бути віднесені, зокрема, положення ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" (коли громадяни звільняються від виконання військового обовязку у спосіб припинення проходження військової служби), положення ст.17 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" (коли громадяни отримують відстрочку від направлення на проходження базової військової служби), положення ст.18 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" (коли громадянам надається звільнення від проходження базової військової служби), ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (коли громадяни отримують відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації); положення ч.6 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" (виключення з військового обліку громадян України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі).

При цьому, суд зауважує, що положення ст.37 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в усіх редакціях) в частині такої підстави як визнання непридатним до військової служби не містять ані підстав для абсолютного та незворотного у часі скасування чи припинення військового обовязку, ані застереження про те, що майбутня законодавча зміна медичних вимог до стану здоровя військовозобовязаного унеможливлює відновлення військового обліку громадянина України чоловічої статі, який раніше помилково чи безпідставно або на підставі раніше діючого законодавства був виключений з військового обліку з причини визнання непридатним до військової служби у минулому.

Тож, положення ст.37 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в усіх редакціях) не містять ані підстав для скасування чи припинення військового обовязку, ані застереження про те, що майбутня законодавча зміна медичних вимог до стану здоровя військовозобовязаного унеможливлює відновлення військового обліку громадянина України чоловічої статі, який раніше помилково чи безпідставно або на підставі раніше діючого законодавства був виключений з військового обліку з причини визнання непридатним до військової служби у минулому.

Оскільки військовий обов`язок за змістом ст.ст.17 і 65 Конституції України не може бути кваліфікований ані у якості міри юридичної відповідальності, ані у якості покарання, то приписи ст.58 Конституції України слід визнати незастосовними до суспільних відносин з приводу порядку виконання військового обовязку, а відтак, усі управлінські волевиявлення субєктів владних повноважень з приводу порядку виконання громадянином України чоловічої статі військового обовязку повинні грунтуватись виключно на нормах чинного на конкретну календарну дату національного закону України без ретроспективного застосування приписів законодавства, котре є недіючим.

Наведене підтверджується змістом п.2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), де указано, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Також наведене підтверджується змістом п.3 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), де указано, що військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Тож обставина відсутності громадянина України чоловічої статі на військовому обліку з будь-якої причини обєктивно не здатна призвести до настання такого юридичного наслідку як припинення чи скасування військового обовязку.

Суд наголошує, що у контексті згаданих у ч.1 ст.2 КАС України обєктів судового захисту у перелічених вище випадках потенційним обєктом судового захисту є не право громадянина України на непроходження військової служби (чи на припинення проходження військової служби), а інтерес громадянина України на безстрокове чи тимчасове увільнення від виконання військового обов`язку.

При цьому, за суттю та правовою природою військовий обовязок не може бути кваліфікований у якості міри юридичної відповідальності, заходу державного впливу, заходу державного примусу, заходу державного реагування, санкції чи покарання.

Тому правила виконання військового обовязку та механізми і процедури вчинення субєктами владних повноважень управлінських волевиявлень відносно виконання громадянами України військового обовязку мають визначатись нормами національного закону України, чинного на календарну дату вчинення субєктом владних повноважень відповідного управлінського волевиявлення, а не за приписами тих актів законодавства, котрі станом на настання указаної події втратили чинність.

Розглядаючи справу, суд повторно зазначає, що військовий обов`язок за змістом ст.ст.17 і 65 Конституції України не може бути кваліфікований ані у якості міри юридичної відповідальності, ані у якості покарання, то приписи ст.58 Конституції України слід визнати незастосовними до суспільних відносин з приводу порядку виконання військового обовязку, а відтак, усі управлінські волевиявлення субєктів владних повноважень з приводу порядку виконання громадянином України чоловічої статі військового обовязку повинні ґрунтуватись виключно на нормах чинного на конкретну календарну дату національного закону України без ретроспективного застосування приписів законодавства, котре є недіючим.

Тож до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст.58 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч.9 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Як то указано у ч.10 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу", громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

З наведеного слідує, що до категорії військовозобовязаних за загальним правилом належать усі громадяни України чоловічої статі, які підлягають взяттю на військовий облік безвідносно до факту фактичного знаходження на такому обліку (тобто громадянин, котрий підлягає військовому обліку, але з будь-яких причин не знаходиться на військовому обліку не втрачає статусу військовозобовязаного).

Згідно з ч.3 ст.33 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Отже, повноваженнями на ведення військового обліку відносно конкретного громадянина України чоловічої статі наділений виключно орган військового управління територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за офіційно зареєстрованою адресою місця проживання громадянина.

Наведене підтверджується змістом положень ч.3 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу", де указано, що призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.

Правила та механізми військового обліку деталізовані нормами Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Правила №1487), Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154), Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом - Порядок №560).

Розглядаючи справу в аспекті обсягу та правової природи повноважень державних органів у справі виконання військового обов`язку, суд зважає на те, що відповідно до п.1 та п.3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у розмінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України і ст.ст.28, 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-ХIV) є єдиноначальним субєктом владних повноважень.

Тож учасником суспільних відносин з приводу виконання військового обовязку зі сторони Держава Україна є саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як органи військового управління, а не структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, до яких належить Відповідач №2.

Стосовно способу виконання військового обовязку в частині військового обліку суд зазначає, що згідно з ч.11 ст.38 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Суд вважає, що використання законодавцем у даному конкретному випадку юридичної конструкції "особисто повідомити" за відсутності чітко обумовленого національним законом України застереження (виключення) означає існування у військовозобов`язаного обовязку особисто прибути із відповідним зверненням до органу військового управління територіального центру комплектування та соціальної підтримки, позаяк у разі подання будь-якого звернення засобами поштового або телекомунікаційного звязку кваліфікаційна ознака особистого повідомлення є відсутньою.

Також суд зважає, що згідно з п.20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487) військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. У разі зміни місця проживання або у разі, коли в паспорті громадянина України відсутні відмітки про реєстрацію місця проживання, призовниками, військовозобов`язаними та резервістами подається інформація, яка підтверджується документами або відомостями відповідно до Закону України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. №265 Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1234).

Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до п.23 Порядку №1487 призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022р. №265 Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.

Призовники, військовозобов`язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.

Згідно з п.п.1 п.1 Правил №1487 військовозобов`язані повинні перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов`язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу).

Відповідно до п.п.7 п.1 Правил №1487 військовозобов`язані повинні особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік.

Згідно з п.п.8 п.1 Правил №1487 військовозобов`язані повинні у випадку зміни персональних даних, зазначених у пунктах 7 та 71 частини першої статті 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, повідомляти про такі зміни в семиденний строк через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста або особисто шляхом прибуття до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу (для військовозобов`язаних та резервістів СБУ чи розвідувальних органів - до відповідного органу СБУ чи розвідувального органу України). Такі персональні дані можуть повідомлятися не частіше ніж один раз на сім днів через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Відповідно до п.п.101 п.1 Правил №1487 військовозобов`язані повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти СБУ - в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідним підрозділам розвідувальних органів).

Тому суд повторює, що повноваженнями на ведення військового обліку відносно конкретного громадянина України чоловічої статі наділений виключно орган військового управління територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за офіційно зареєстрованою адресою місця проживання громадянина чи адреси місця реєстрації у якості внутрішньо переміщеної особи, а за загальним правилом військовозобов`язаний обтяжений обовязком особисто прибути із відповідним зверненням до органу військового управління територіального центру комплектування та соціальної підтримки (у разі якщо таке звернення зумовлює будь-яку зміну відомостей військового обліку).

У межах спірних правовідносин заявник до органу військового управління самостійно не прибув, що призводить до відсутності порушеного права (інтересу) на невиконання військового обовязку як обєкту судового захисту у розумінні ч.1 ст.2 КАС України.

Розвязуючи спір, суд відзначає, що відповідно до ч.13 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" обов`язковою складовою військового обовязку є проходження медичного огляду.

Правила, процедури та механізми проходження медичного огляду деталізовані приписами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджено наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800; далі за текстом - Положення №402).

Згідно з п.п.1.1 підрозділу 1 Розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду.

Згідно з п.1.2 підрозділу 1 Розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза це, зокрема, медичний огляд військовозобов`язаних.

У розумінні п.2.1 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 органами військово-лікарської експертизи є військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.

Згідно з п.2.2 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

Згідно з п.п.2.5.1 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ІНФОРМАЦІЯ_10 ; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності.

Підпунктом 2.5.3 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 передбачено, що до складу ВЛК (ЛЛК) ТЦК та СП входять медичні працівники закладу охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, визначеного рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (голови обласної, Київської міської військових адміністрацій, а також районних військових адміністрацій та військових адміністрацій населених пунктів).

За правилом п.п.2.5.4 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.

Як то указано у п.п.2.5.11 підрозділу 2 Розділу І Положення №402, документи позаштатних ВЛК скріплюються печаткою закладу охорони здоров`я (установи), військової частини, в яких ці комісії утворені. 2.8.1. ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП.

Для керівництва і контролю за діяльністю цих комісій при ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя створюються відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська міська ВЛК.

Головою ВЛК районного (міського) ТЦК та СП призначається лікар, який пройшов тематичне удосконалення (підвищення кваліфікації) з питань військово-лікарської експертизи або має досвід виконання обов`язків у складі військово-лікарських комісій не менше одного року, наказом керівника районного ТЦК та СП після погодження з керівником районного (міського) державного або комунального закладу охорони здоров`я (установи), головою ВЛК обласного ТЦК та СП, Автономної Республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_11 ,

ІНФОРМАЦІЯ_12 (Автономної Республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_11 , ІНФОРМАЦІЯ_13 ) призначається начальник медичного відділення цього ТЦК та СП наказом керівника ТЦК та СП після погодження з начальником ВЛК регіону.

Персональний склад ВЛК при районному (міському), обласному ТЦК та СП визначається наказами відповідних керівників ТЦК та СП на підставі наданої начальником (керівником) закладу охорони здоров`я (установи) інформації про перелік медичних працівників, які залучаються до роботи ВЛК при районному (міському), обласному ТЦК та СП, із зазначенням їх спеціальностей.

Відповідно до п.п.2.8.4 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 на ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК ТЦК та СП покладається огляд інших громадян.

Згідно з п.п.2.8.5 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 у порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. У воєнний час перевірка свідоцтв про хворобу з постановами про непридатність до військової служби проводиться за наданими на розгляд з ТЦК та СП медичними документами, а за медичними показаннями - шляхом проведення контрольного медичного огляду перед направленням на затвердження в штатні ВЛК.

Пунктом 3.3 підрозділу 3 Розділу І Положення №402 зазначено, що скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».

Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій.

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_11 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.

Згідно з п.3.1 підрозділу 3 Розділу ІІ Положення №402 медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України, на підставі направлення.

Згідно з п.68 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом Порядок №560) у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п`ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов`язаним вручається мобілізаційне розпорядження.

Згідно з п.74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом Порядок №560) військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з п.3.2 підрозділу 3 Розділу ІІ Положення №402 повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення. Військовозобов`язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил України та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров`я. Військовозобов`язані, у яких відсутні скарги на стан здоров`я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.

Згідно з п.3.8 підрозділу 3 Розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК при ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Постанова ВЛК при ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби, прийнята у мирний час під час визначення призначення військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ), дійсна протягом п`яти років з дня закінчення медичного огляду.

Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.

Якщо в стані здоров`я військовозобов`язаного, за його зверненням або висновками лікарів закладу охорони здоров`я виникли зміни, то за направленням керівника ТЦК та СП проводиться повторний медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Під час дії особливого періоду постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу (додаток 11 до цього Положення) у трьох примірниках, які не пізніше десятиденного строку з дня закінчення медичного огляду та перевірки ВЛК обласних (Київського та Севастопольського міських) ТЦК та СП, направляються на затвердження до штатних ВЛК згідно адміністративно-територіальної зони відповідальності за проведення військово-лікарської експертизи.

Інші постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП, на особливий період оформлюються довідкою військово-лікарської комісії (додаток 4 до цього Положення) у трьох примірниках.

Відповідно до п.3.11 підрозділу 3 Розділу ІІ Положення №402 у разі коли лікарям ВЛК ТЦК та СП важко остаточно визначити стан здоров`я військовозобов`язаного, він направляється лікарем - членом ВЛК на амбулаторне або стаціонарне обстеження з подальшим оглядом ВЛК ТЦК та СП, з унесенням відповідного запису про направлення до ЕСОЗ. Після проведення обстеження складається Акт дослідження стану здоров`я (додаток 10), який підписується керівником закладу охорони здоров`я (установи). Акт подається до ВЛК ТЦК та СП на розгляд. Якщо обстеження проводилось у закладі охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України, то огляд проводиться госпітальною (гарнізонною) ВЛК.

За приписами п.20.1 підрозділу 20 Розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог Положення.

Системно аналізуючи зміст наведених вище норм права, суд доходить до переконання про те, що органи військово-лікарської експертизи є незалежними, самостійними, окремими державними органами, (владна управлінська компетенція яких не перетинається із обсягом повноважень органів військового управління територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки районного чи регіонального рівня) котрі наділені законодавцем виключною компетенцією на вчинення управлінських волевиявлень з приводу визначення придатності громадянина за станом здоров`я на момент проведення конкретного медичного огляду до військової служби.

Правильність саме такого тлумачення додатково підтверджується положеннями п.72 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом Порядок №560), де указано, що рішення щодо придатності резервіста та військовозобов`язаного для проходження військової служби за станом здоров`я визначається військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

У разі незгоди громадянина з рішенням військово-лікарської комісії при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на підставі його заяви громадянин направляється для проходження військово-лікарської комісії при обласному (Київському та ІНФОРМАЦІЯ_14 .

Відповідно до п.73 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом Порядок №560) рішення військово-лікарської комісії при обласному (Київському та ІНФОРМАЦІЯ_14 про придатність резервіста або військовозобов`язаного за станом здоров`я до військової служби під час мобілізації може бути скасовано штатною військово-лікарською комісією вищого рівня або оскаржено у судовому порядку.

У силу окремого застереження п.3.8 підрозділу 3 Розділу ІІ Положення №402 під час дії особливого періоду постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу (додаток 11 до цього Положення) у трьох примірниках, які не пізніше десятиденного строку з дня закінчення медичного огляду та перевірки ВЛК обласних (Київського та Севастопольського міських) ТЦК та СП, направляються на затвердження до штатних ВЛК згідно адміністративно-територіальної зони відповідальності за проведення військово-лікарської експертизи.

У межах спірних правовідносин субєкт владних повноважень заперечує існування довідки ВЛК при Близнюківському РВК Харківської області від 21.08.2020р. №1442, якою заявник визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку за графою 38 «в» розладу хвороб.

Суд зазначає, що в разі істотного та об`єктивно значущого порушення процедури видачі довідки військово-лікарською комісією, яке призводить до суттєвих дефектів (недоліків) рішення органу військово-медичної експертизи, така довідка не набуває юридичної сили, навіть попри її фізичне існування як документа - предмета матеріального світу.

У межах спірних правовідносин встановлено, що один і той самий медичний діагноз використовувався органами військово-медичної експертизи для протилежної кваліфікації стану здоров`я заявника - від повністю придатного до військової служби до повністю непридатного до військової служби, що свідчить про наявність істотних розбіжностей у висновках органів військово-медичної експертизи та ставить під сумнів їх об`єктивність і правомірність.

Тож, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин заявник обєктивно не міг набути ані розумних очікувань, ані легітимних сподівань на кваліфікацію власного військового обовязку у якості назавжди припиненого за критерієм стану здоров"я станом на конкретну календарну дату у минулому.

Суд відмічає, що тлумачення змісту ч.2 ст.19 Конституції України міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.12.2023р. у справі №160/7116/19, де указано, що "52. Водночас судова палата наголошує на тому, що одним із конституційних принципів, на якому повинна базуватися діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, є принцип, відповідно до якого ці органи, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

53. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

54. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.".

За відсутності в розпорядженні суб`єкта владних повноважень оригіналу конкретної довідки військово-лікарської комісії, а також об`єктивних доказів її правомірної видачі у минулому, такий суб`єкт не може бути примушений до внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення заявника з військового обліку.

Водночас суд звертає увагу, що наданий заявнику військовий квиток містить відмітку про зняття з військового обліку, а не про виключення з військового обліку, що має визначальне правове значення для розмежування правових наслідків.

До того ж суд зауважує, що згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі за текстом - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.2 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" основними завданнями Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Статтею 6 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" передбачено, що до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Частиною 1 ст.7 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" визначено коло відомостей про персональні дані військовозобовязаних, а ч.1 ст.8 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" визначено коло визначено коло відомостей про службові дані військовозобовязаних.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Як то указано у ч.2 ст. Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", оформлення документів військового обліку громадян України здійснюється з використанням засобів Реєстру.

Суд відмічає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин норми Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" не передбачають внесення до Реєстру відомостей про виключення громадянина з військового обліку і видачі про це окремого письмового документа.

Суд вважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень субєктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Однак, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що заявник у даному конкретному випадку обєктивно не міг набути ані законних сподівань, ані розумних очікувань на те, що субєктом владних повноважень буде вчинене непередбачене чинним національним законом України управлінське волевиявлення за відсутності оригіналу довідки військово-лікарської комісії та за наявності істотних розбіжностей у кваліфікації наслідків однієї і тієї ж хвороби в контексті придатності до військової служби.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обовязку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі відмови.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень жодних прав та інтересів заявника не порушив, позаяк не мав ані повноважень, ані достатніх підстав чи мотивів для вирішення питання про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення громадянина з військового обліку на підставі фізично відсутнього документа медичного характеру із достовірними відомостями про стан здоров"я громадянина України чоловічої статі аспекті придатності до виконання військового обов"язку.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко