Рішення № 128891241, 16.07.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2025 року м. Київ № 320/16644/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,

Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому позивач з урахуванням уточненого адміністративного суду просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправними та скасувати рішення від 16.11.2022 № 2600-0207-8/155385 від 28.11.2022, про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві у встановленому чинним законодавством порядку, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та зарахувати до її страхового стажу період роботи з 27.08.1979 по 05.06.1995 на Ялтинській поштово-телеграфній станції Міністерства зв`язку Української ССР та Ялтинському міському вузлі зв`язку, кримське республіканське підприємство поштового зв`язку Крим пошта.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідач безпідставно не зарахував до загального стажу зазначений період, оскільки даний стаж підтверджується трудовою книжкою, а тому вважає такі дії протиправними.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві надало відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити у зв`язку з тим, що позивачці необхідно подати відповідачу уточнюючі довідки.

Копію ухвали суду та позовна заява були направлені Головному управління Пенсійного фонду України в Харківській області до електронного кабінету підсистеми Електронний Суд та поштою, що підтверджується даними довідки про доставку електронного листа від 16.01.2024 та списком реєстру поштових відправлень.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Приписами частини першої другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області своїм правом про надання письмового відзиву не скористалось, будь-яких заяв чи клопотань по суті спору до суду не надало.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач набувши необхідного стажу та досягнувши відповідного вікового цензу, звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для призначення пенсії за віком.

Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.11.2022 № 2600-0207-8/155385 від 28.11.2022, позивачку повідомлено про відмову у призначенні пенсії. Вказано, що її страховий стаж становить 25 років 06 місяців 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано всі подані довідки, оскільки статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено: Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Вважаючи, що така відмова відповідача є протиправною, позивачка звернулась з позовом до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058).

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, є Закон України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII).

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі також - Порядок №637).

Відповідно до п.3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).

Так, щодо спірного періоду роботи, судом встановлено, що відповідно до запису № 1 трудової книжки позивачки НОМЕР_1 з 27.08.1979 позивачка прийнята на роботу листоношою з доставки телеграм 3 класу; запис №2 з 12.11.1979 позивачку переведено учнем телеграфіста; запис №3 з 16.04.1980 позивачку переведено телеграфісткою 3 класу; запис №4 з 08.06.1982 позивачку переведено телеграфісткою 2 класу; запис №6 з 01.10.1992 позивачку переведено телеграфістом 3 класу; запис №7 з 31.01.1995 позивачку у зв`язку з реорганізацією міського поштово-телеграфного вузла зв`язку звільнено в порядку переведення до Ялтинського міського вузлу зв`язку; запис №8 з 01.02.1995 позивачку прийнято в порядку переведення телеграфістом 3 класу; запис №9 з 05.06.1995 позивачку звільнено за власним бажанням.

Позивачці не зараховані ці періоди, оскільки уточнюючі довідки були визнані відповідачем недійсними та такими, що не створюють правові наслідки.

Суд звертає увагу, що записи в трудовій книжці позивачки про її періоди роботи, які не зараховано, як пільгові, виконані роботодавцем у відповідності до положень Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників і не містять неточних або неправильних записів чи будь-яких виправлень.

Водночас, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.

Відповідачем не зазначено, а судом не виявлено доказів тому, що спірні записи в трудовій книжці позивачки можна визнати такими, які не відповідають дійсності чи зроблені з порушенням визначеної процедури.

За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Тобто, відповідно до наведених норм закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.

Трудовий стаж позивачка набула у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснюють господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і зазначене підприємство також утворено відповідно до законодавства України.

Всі первинні документи, на підставі яких позивачка отримала право на призначення пенсії, були сформовані до анексії АР Криму і не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивачку права на отримання пенсії, обрахованої із заробітку, який вона отримувала на законних підставах.

Тобто, відомості, які зафіксовані у наданих довідках, випливають зі змісту документів, які були складені до тимчасової окупації території України.

При цьому, суд зазначає, що доказів щодо їх недостовірності відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано.

У цьому випадку позивачка не може бути позбавлена свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності довідки, у зв`язку з наданням зазначеної довідки підприємством, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі.

Згідно п.4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність неможливість проведення ним перевірки відомостей трудової книжки на позивачку, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження пільгового характеру роботи позивачки), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Відповідно до приписів ст.ст. 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо відмови позивачці зарахувати стаж не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, є протиправною, а тому суд вважає позовні вимоги про зарахування до стажу період роботи позивачки з 27.08.1979 по 05.06.1995 обґрунтованими.

Щодо обраного способу захисту, суд зазначає таке.

Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 7 частини другої Закону України "Про адміністративну процедуру" дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано;

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Пунктом 4.2 розділу IV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області.

Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення пенсії за вислугу років, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 27.08.1979 по 05.06.1995 на Ялтинській поштово-телеграфній станції Міністерства зв`язку Української ССР та Ялтинському міському вузлі зв`язку, кримське республіканське підприємство поштового зв`язку Крим пошта та призначити позивачу пенсію за віком відповідно до вимог частини 2 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щодо позовної вимоги, заявленої до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, то суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки спірні правовідносини виникли виключно у зв`язку з прийняттям протиправного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 2147.20 грн., що підтверджується квитанціями наявними в матеріалах справи.

Відтак, вказана сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправними та скасувати Рішення від 16.11.2022 № 2600-0207-8/155385 від 28.11.2022, про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 27.08.1979 по 05.06.1995 на Ялтинській поштово-телеграфній станції Міністерства зв`язку Української ССР та Ялтинському міському вузлі зв`язку, кримське республіканське підприємство поштового зв`язку Крим пошта та призначити ОСОБА_1 з 06.12.2021 пенсію за віком.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код 14099344; місцезнаходження: 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.