Рішення № 128890545, 16.07.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 рокуСправа №160/13765/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему Електронний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (далі відповідач, центр з надання безоплатної правничої допомоги), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 № В-ВВПД/005/02.2.5-03/7 від 09.05.2025;

- зобов`язати Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги (69002, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 77, 8 поверх, ЄДРПОУ 41076819) прийняти рішення про надання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до його звернення (заяви) від 25.04.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач як ветеран війни має право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно п. 17 ч. 1 ст. 14 Закону України Про безоплатну правничу допомогу (далі Закон). Звернувшись до відповідача із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, позивач отримав лист з наказом № В-ВВПД/005/02.2.5-03/7 від 09.05.2025 Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 . Вважаючи цей наказ відповідача протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 19.05.2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Зобов`язано відповідача надати до суду разом із відзивом:

-документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (позивачу).

- докази (копії наказів), що свідчать про те, що позивачеві надавалась/надається вторинна правнича допомога одночасно більше ніж за 6-ма рішеннями про надання такої допомоги відповідно до ч.4 ст.14 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" в обґрунтування правомірності оспорюваного наказу, згідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України;

- відомості/інформацію, що послугували підставою у прийнятті оскаржуваного рішення та відповідно відмові позивачеві у надання безоплатної вторинної правової допомоги;

- інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Частиною 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".

Ухвала суду від 19.05.2025 року, якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 19.05.2025 року 19:54, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 13.05.2025 року 15:05, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Станом на 16.07.2025 року (з урахуванням строку на поштове відправлення), відзив від відповідача до суду не надходив.

Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача та третьої особи до суду також не надходило.

Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи та особою, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни та учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.02.2019.

25.04.2025 року позивач звернувся до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомоги для оскарження роз`яснення Міністерства юстиції України, яке обмежує його право на БВПД до 6 звернень за весь час, що суперечить чинному законодавству.

12.05.2025 на електронну адресу позивача надійшов лист № Щ-419/005/339 від 12.05.202, до якого додано наказ №В-БВПД/005/02.2.5-03/7 від 09.05.2025 «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 ».

Підставами для відмови зазначено наступне:

1) роз`яснення Міністерства юстиції України не є ані нормативним, ані індивідуальним актом, оскільки не має наведених ознак, зокрема не містить нормативних приписів. Таким чином, вимоги Клієнта про оскарження роз`яснення Міністерства юстиції України стосуються вчинення дій чи підготовки документів, що не передбачені законодавством.

2) наразі Клієнту одночасно надається безоплатна вторинна допомога за шістьма рішеннями центрів з надання БВПД, що перевищує квоту, встановлену частиною четвертою статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Вважаючи протиправним наказ Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 № В-ВВПД/005/02.2.5-03/7 від 09.05.2025, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, визначені Законом України Про безоплатну правову допомогу ( далі - Закон №3460-VI).

Статтею 3 Закону №3460-VI передбачено, що право на безоплатну правничу допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правничу допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правничу допомогу у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 ст. 13 Закону №3460-VI встановлено, що безоплатна вторинна правнича допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру (частина друга статті 13 Закону №3460-VI).

Згідно з пунктом 17 ч.1 ст. 14 Закону №3460-VI встановлено, що право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.

У відповідності до приписів пункту 4-1 частини 1 статті 20 Закону №3460-VI передбачено, що особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі, якщо особа використала право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до частини четвертої статті 14 цього Закону.

Суб`єкти права на безоплатну вторинну правничу допомогу, визначені пунктами 1, 14, 17, 19, 20, 26-29 частини першої цієї статті, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного періоду та одночасно не більше ніж за шістьма рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги (частина четверта статті 14 Закону №3460-VI).

Згідно вимог ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що вказаними нормами передбачений випадок обмеження надання безоплатної вторинної правничої допомоги окремим суб`єктам. Зокрема, у разі отримання безоплатної вторинної правничої допомоги більше шести разів та більше ніж за шістьма рішеннями (наказами) про надання безоплатної вторинної правової допомоги, прийнятими центрами з надання такої правничої допомоги, одночасно протягом бюджетного періоду, тобто з 01.01.2025 по 31.12.2025.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги як ветеран війни, інвалід війни 3 групи та учасник бойових дій згідно пункту 17 частини 1 статті 14 Закону України Про безоплатну правову допомогу від 02.06.2011 №3460-VI.

При цьому, доказів надання позивачеві безоплатної вторинної правової допомоги одночасно більше шести разів та більше ніж за шістьма рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими протягом бюджетного періоду 2025 року відповідачем суду не надано.

Посилання відповідача в оскаржуваному наказі на надання позивачеві безоплатної вторинної допомоги за шістьма рішеннями упродовж з 2022 по 2024 роки, є безпідставними та не обґрунтованими, оскільки наведені періоди не відносяться до бюджетного періоду - 2025 року.

Також суд звертає увагу, що за приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Зобов`язано відповідача надати до суду разом із відзивом:

-документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (позивачу).

- докази (копії наказів), що свідчать про те, що позивачеві надавалась/надається вторинна правнича допомога одночасно більше ніж за 6-ма рішеннями про надання такої допомоги відповідно до ч.4 ст.14 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" в обґрунтування правомірності оспорюваного наказу, згідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України;

- відомості/інформацію, що послугували підставою у прийнятті оскаржуваного рішення та відповідно відмові позивачеві у надання безоплатної вторинної правової допомоги;

- інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.

Ухвала суду від 19.05.2025 року, якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 19.05.2025 року 19:54, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 13.05.2025 року 15:05, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Станом на 16.07.2025 року (з урахуванням строку на поштове відправлення) зазначені вище докази від відповідача до суду не надходили.

Таким чином, станом на день звернення позивача із заявою (25.04.2025 року) та дату прийняття оскаржуваного наказу 09.05.2025 року, безоплатна вторинна правова допомога не була надана позивачеві протягом бюджетного періоду 2025 року (з 01.01.2025 по 29.01.2025), відтак цей наказ Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги від 09.05.2025 за № В-БВПД/005/02.2.5-03/7 Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 є протиправним.

Аналогічні правові висновки узгоджуються і з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №500/2731/18, від 24.06.2021 у справі №420/6938/19 у подібних правовідносинах, які підлягають врахуванню у цій справі у відповідності до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивач не мав обмежень, визначених частиною 4 статті 14 Закону України Про безоплатну правову допомогу від 02.06.2011 №3460-VI на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги протягом бюджетного періоду 2025 року (з 01.01.2025 по 29.01.2025), а тому відповідач протиправно відмовив позивачу в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до його звернення (заяви) від 25.04.2025.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Основного Закону України).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державною принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.

У пункті 145 рішення у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").

У судовій практиці (постанова Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 819/570/18) сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Таким чином, якщо за певних умов, суб`єкт владних повноважень має лише один законний спосіб дії, такі повноваження не є дискреційними, а особа, якої стосується це рішення суб`єкта владних повноважень (чи, найчастіше - бездіяльність) має право просити суд прямо зобов`язати суб`єкт владних повноважень вчинити конкретну дію чи прийняти рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, у даному випадку, належним способом захисту прав позивача, який забезпечить їх ефективне поновлення, є зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до його звернення (заяви) від 25.04.2025.

Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (код ЄДРПОУ 41076819, 69002, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 77) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 № В-ВВПД/005/02.2.5-03/7 від 09.05.2025 року.

Зобов`язати Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги (69002, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 77, 8 поверх, ЄДРПОУ 41076819) прийняти рішення про надання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до його звернення (заяви) від 25.04.2025 року.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 16.07.2025 року.

Суддя О.М. Неклеса