Рішення № 128886662, 16.07.2025, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/1627/25

381/3019/25

Рішення

Іменем України

16 липня 2025 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

Встановив:

03 червня 2025 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі, ТОВ ФК «Кредит-Капітал», позивач, новий кредитор), представником якого є адвокат АО «АПОЛОГЕТ» Усенко Михайло Ігорович, до ОСОБА_1 (далі, відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов подано з використанням системи «Електронний суд».

За змістом заявлених позовних вимог стверджується, що 22 листопада 2022 року між ТОВ «Мілоан», первісним кредитором, та ОСОБА_1 , позичальником, було укладено договір про надання споживчого кредиту № 5966705.

Згідно пунктів 1.2, 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 1.5.1, 1.5.2, 1.5.3 договору, сума кредиту - 5000 гривень, строк кредитування - 105 днів, пільговий період користування коштами - 15 днів, до 07 грудня 2022 року, поточний період користування коштами - 90 днів, до 07 березня 2023 року, комісія за надання кредиту - 350 гривень, що складає 7 відсотків від тіла кредиту, процентна ставка за користування кредитом - 1,05 % щоденно у пільговий період, 3 % щоденно - стандартна процентна ставка за поточний період.

Відповідач, як позичальник, умови договору не виконав, тіло кредиту, нараховані проценти та комісію за надання кредиту не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 19637,5 гривень.

28 березня 2023 року після укладення договору відступлення права вимоги № 93-МЛ між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Кредит-капітал», до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 5966705.

З огляду на те, що позичальник не вчиняє дій щодо добровільного погашення заборгованості позивачу, як новому кредитору, позивач просить стягнути цю заборгованість в примусовому порядку.

Окремо позивач просить вирішити питання компенсації понесених ним витрат зі сплати судового збору у сумі 2 422,4 гривні та 7 000 гривень, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2025 року, справу передано на розгляд головуючому судді Самусі В.О.

04 червня 2025 року Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження в цій справі за правилами спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи. Надано строк для надання заяв по суті спору.

15 червня 2025 року представником відповідача, адвокатом Солдаткіним Олександром Сергійовичем, з використанням системи «Електронний суд» було подано відзив на позов.

У відзиві викладені заперечення щодо суті заявлених позовних вимог. Зокрема, стверджується, що договір кредиту не був укладеним і погодженим відповідачем, відповідач не отримував грошових коштів в борг. Документи, щодо долучені до позовної заяви, не підтверджують обставин, на які посилається позивач, а докази, надані для підтвердження отримання коштів відповідачем, є внутрішніми документами фінансової установи та не можуть бути взяті до уваги.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю та стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 гривень.

В судове засідання, призначене на 10 липня 2025 року, учасники справи не з`явились, були повідомлені належним чином про час і дату проведення судового засідання, в заявах по суті спору просили проводити розгляд справи без їхньої участі.

З урахування того, що явка учасників справи не визнавалась обов`язковою, суд, керуючись приписами часини 1 статті 223 ЦПК України, провів розгляд справи без участі сторін спору та їх представників.

10 липня 2025 року судом було досліджено письмові матеріали справи та закінчено з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами.

Суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, у відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладено до 09 години 50 хвилин 16 липня 2025 року.

Вивчивши доводи, що викладені в заявах по суті спору, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини.

Так, судом встановлено, що 22 листопада 2022 року між ТОВ «Мілоан», первісним кредитором, та ОСОБА_1 , позичальником, було укладено договір про надання споживчого кредиту № 5966705 (а. с. 10-20).

Згідно пунктів 1.2, 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 1.5.1, 1.5.2, 1.5.3 договору, сума кредиту - 5000 гривень, строк кредитування - 105 днів, пільговий період користування коштами - 15 днів, до 07 грудня 2022 року, поточний період користування коштами - 90 днів, до 07 березня 2023 року, комісія за надання кредиту - 350 гривень, що складає 7 відсотків від тіла кредиту, процентна ставка за користування кредитом - 1,05 % щоденно у пільговий період, 3 % щоденно - стандартна процентна ставка за поточний період.

Договір підписаний позичальником з використанням одноразового ідентифікатора F94576, направленого на номер мобільного телефону НОМЕР_1 . Зазначена обставина підтверджується листом ТОВ «Мілоан» від 14 жовтня 2024 року (а. с. 24).

Факт надання грошових коштів позичальнику підтверджується долученою до матеріалів справи копією платіжного доручення від 22 листопада 2022 року, в якому зазначена сума платежу та призначення платежу (а. с. 27)

Відповідач, як позичальник, умови договору не виконав, тіло кредиту, нараховані проценти та комісію за надання кредиту не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 19 637, 5 гривень. Заборгованість включає: 5 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 14 287,5 гривень - заборгованість за процентами, 350 гривень - комісія за надання кредиту.

Розмір заборгованості підтверджується відомістю про щоденні нарахування та погашення та випискою з особового рахунку за кредитним договором (а. с. 28-30).

28 березня 2023 року після укладення договору відступлення права вимоги № 93-МЛ між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-капітал», до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 5966705 (а. с. 31-39).

Обставини щодо переходу по позивача, як нового кредитора, права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 5966705 підтверджуються витягом з реєстру боржників до договору факторингу (а. с. 48).

Відповідачем доказів повного чи часткового погашення заборгованості за договором про споживчий кредит не надано.

Відповідач, діючи через свого представника, факт отримання грошових коштів в борг та укладення договору споживчого кредиту заперечував. При цьому, у відзиві на позовну заяву заперечень щодо укладення договору факторингу не наведено.

Встановивши зазначені обставини справи, суд вважає, що спірні правовідносини сторін урегульовані наступними правовими нормами.

Так, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.

Згідно приписів частини 1статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статті 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести існування обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення договору споживчого кредиту у спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію» та погодження істотних умов цього договору.

Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочинів та відсутності в суду даних про його нікчемність, суд приходить до висновку, що договір про надання споживчого кредиту № 5966705 був укладеним з первісними кредитором та відповідачем, як позичальником та, відповідно, є регуляторами правовідносин сторін спору.

Суд враховує, що відповідачем не спростовано того, що ним не використовується номер мобільного телефону НОМЕР_1 та ним не було отримано одноразовий ідентифікатор F94576 на цей номер телефону.

Відповідачем не надано заперечень з приводу того, що він не використовує банківську картку № НОМЕР_2 і йому, як позичальнику, не були зараховані грошові кошти у сумі 5 000 гривень згідно з платіжним дорученням № 87528363.

Суд враховує, що заперечуючи проти укладення договору про надання споживчого кредиту та отримання грошових коштів в борг, відповідач зазначені обставини особисто не підтвердив в судовому засіданні, для участі в судовому засіданні не з`явився, клопотань про його допит, як свідка, за його згодою за правилами статті 92 ЦПК України, не заявив.

Відповідач не звертався до правоохоронних органів за фактом вчинення неправомірних дій, пов`язаних підробленням документів та отримання поза його волею та від його імені кредиту. Доказів супротивного до матеріалів справи не надано.

Відповідачем не надано доказів, в тому числі, виписок з банківських рахунків, які б спростовували доводи позивача, про зарахування на банківську картку відповідача грошових коштів у сумі 5 000 гривень 22 листопада 2022 року.

З урахуванням викладеного, суд розцінює викладені у відзиві на позов пояснення відповідача, як спосіб уникнення відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником за договором про надання споживчого кредиту та, відповідно, оцінює вказані доводи критично.

Далі, перевіривши розрахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, суд враховує, що відповідний розрахунок виконаний арифметично правильно, проценти нараховані у відповідності до ставок, викладених в договорі, та в межах строку кредитування, застосовані, як пільгова, так і стандартна процентні ставки.

Відповідач зазначений розрахунок не спростував, доказів повного чи часткового погашення заборгованості не надав.

Далі, враховуючи презумпцію правомірності правочину, відсутності в суду даних про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним та даних про нікчемність цього договору, суд не ставить під сумнів можливість стягнення платежів, передбачених договором, зокрема, комісії за надання кредиту.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зміст наведених правових норм свідчить, що укладення договору відступлення права вимоги (в тому числі й договору факторингу) є підставою для заміни сторони в зобов`язанні.

Судом було встановлено, що 28 березня 2023 року після укладення відступлення права вимоги № 93-МЛ між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-капітал», до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 5966705.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність цього договору відступлення права вимоги чи визнання його недійсним в судовому порядку.

Відповідачем не наведені заперечення щодо обставин укладення цього договору відступлення права вимоги.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що договорів про відступлення права вимоги № 94-МЛ від 28 березня 2023 року є підставою для переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора, та, відповідно, підтверджує право останнього вимагати стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 5966705 з відповідача, як позичальника.

Отже, позовні вимоги доведені та підлягають задоволенню.

Далі, позивачем заявлені до стягнення витрати за надання професійної правничої допомоги у сумі 7 000 гривень та надані документи, що підтверджують факт її надання, обсяг наданих послуг та повноваження адвоката (а. с. 52, 55, 56, 57, 58).

Аналізуючи наявність фактичних та правових підстав для компенсації понесених позивачем витрат зі сплати судового збору, суд враховує наступне.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Керуючись критеріями принципами справедливості, співмірності та верховенства права, враховуючи складність цієї справи та обсяг наданої правничої допомоги, суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсації витрат позивача за надання професійної правничої допомоги і стягнути з відповідача 3 000 гривень.

Далі, відповідачем також заявлені до відшкодування понесені ним витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги, розмір заявлених до відшкодування витрат - 5 000 гривень.

Керуючись приписами статті 141 ЦПК України та враховуючи те, що заявлені позовні вимоги були задоволені повністю, суд відмовляє у стягненні з позивача на користь відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до приписів статті 141 ЦПК України, враховуючи задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору.

З урахуванням викладеного, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 5966707 від 22 листопада 2022 року - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит № 5966707 від 22 листопада 2022 року у сумі 19 637,5 гривень, що включає: 5 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 14 287,5 гривень - заборгованість за процентами, 350 гривень - комісія за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 3 000 гривень, як компенсацію витрат із надання професійної правничої допомоги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 2 422,4 гривні, як компенсацію витрат зі сплати судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: Львівська область, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус 28.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.