Рішення № 128869247, 15.07.2025, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15.07.2025

Справа №521/3208/25

Провадження №2/497/865/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2025 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Кодінцевої С.В.

за участю секретаря - Мунтянової В.Р.

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

14.05.2025 року за підсудністю з Малиновського районного суду міста Одеса надійшла справа за позовною заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу), відповідно до якої вбачається, що представник позивача звернувся до суду з зазначеним позовом та просить суд постановити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача суму шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 18 307,53 гривень та суму судових витрат у розмірі 3028.00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовує тим що 13 грудня 2022 року о 21 годині 30 хвилин в м. Одесі по вул.Генерала Петрова сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортних засобів:

- «OPEL» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) (надалі - автомобіль Потерпілого), яким керував ОСОБА_1 (надалі - Відповідач);

- «ВАЗ» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) (надалі - автомобіль Потерпілого), яким керував ОСОБА_2 (надалі - Потерпілий).

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 07 березня 2023 року у справі №521/3173/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність Відповідача не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Цивільно-правова відповідальність Потерпілого була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс №АР/3001515).

Потерпілий своєчасно звернувся до Позивача із повідомленням про ДТП від 13.01.2023 року, та заявою про виплату страхового відшкодування від 31.01.2023 року.

Розрахунок та виплата відшкодування проводилася на основі:

1) Звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу;

2) Наказу №3/8905 від 18.05.2023 року;

3) Довідки № 1 від 18.05.2023 року.

Загальний розмір витрат МТСБУ складає: 18 307 53 гривень.

Позивач відшкодував завдані Відповідачем збитки внаслідок ДТП у розмірі: 16 607.53 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 922406 від 19 травня 2023 року, в розмірі 1 700 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 920819 від 14 квітня 2023 року (Рахунок № 89703; Акт виконаних робіт № 89703).

Оскільки на момент завдання шкоди Потерпілому, цивільно-правова відповідальні Відповідача не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то згідно приписів ст. 37 Закону у позивача після здійснення регламентної виплати потерпілому, виникло право зворотної вимоги до Відповідача у розмірі: 18 307,53 гривень.

Зазначене стало підставою звернення до суду.

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 15.05.2025 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання на 09:30 годину 16.06.2025 року (а.с.71), про що було сповіщено сторін по справі (а.с.72).

В підготовче судове засідання 16.06.2025 року:

- представник позивача, будучи належним чином повідомленим (а.с.72), до суду - не з`явився, надіслав 07.06.2025 року на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.79-81);

- відповідач, повідомлявся згідно вимог чинного законодавства до суду не з`явився будь-яких заяв та клопотань не надавав. Поштові рекомендовані лист надіслані на адресу постійного місця реєстрації: АДРЕСА_1 та на адресу місця проживання: АДРЕСА_2 - повернулися до суду без вручення з відміткою листоноші «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.73-75, 76-78).

Ухвалою суду від 16.06.2025 закрито підготовче засідання та справу призначено до розгляду на 15.07.2025 року (а.с.84), про що було повідомлено сторін по справі (а.с.85)

В судове зсідання 15.07.2025 року.

- представник позивача, будучи належним чином повідомленим (а.с.64), до суду - не з`явився, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.88-90);

- відповідач, повідомлявся згідно вимог чинного законодавства, суд надсилав ухвалу про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками та судову повістку-виклик за адресою місця реєстрації відповідача та адресою місця проживання. Поштовий лист за адресою реєстрації відповідачем отримано особисто (а.с.87), рекомендований лист за адресою місця проживання повернувся до суду без вручення з відміткою листоноші «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.84-86). Також на сайті суду було розміщено оголошення про виклик (а.с.83).

Згідно ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою (ч.2).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач по справі повідомлений належним чином про час та місце розгляду даної справи.

Будь-яких заяв, пояснень, заперечень щодо спростування доводів, викладених в позовній заяві, від відповідача до суду не надходило.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.

Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України ( а.с.88-90).

Оцінивши усі докази зібрані в справі у їх сукупності, виходячи з обставин, встановлених під час судового розгляду справи, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, заяви сторін по справі, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, 13 грудня 2022 року о 21 годині 30 хвилин в м. Одесі по вул.Генерала Петрова сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортних засобів:

- «OPEL» державний номерний знак НОМЕР_1 яким керував ОСОБА_1 - «ВАЗ» державний номерний знак НОМЕР_2 яким керував ОСОБА_2 .

Згідно постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 07 березня 2023 року у справі №521/3173/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВАЗ 21011 державний номерний знак НОМЕР_2 власником, є ОСОБА_2 (а.с.11).

Внаслідок зазначеної ДТП автомобіль потерпілої особи отримав пошкодження.

Оскільки цивільно-правова відповідальність Відповідача на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована, потерпіла особа звернулась Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) з повідомленням про настання дорожньо-транспортної пригоди та заявою про виплату страхового відшкодування

Відповідно до заяви від 31.01.2023 року, ОСОБА_2 (власник ВАЗ 21011 державний номерний знак НОМЕР_2 ) звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо відшкодування завданої ДТП шкоди (а.с.14).

Згідно копії полісу № АР/3001515 від 05.09.2023 року між Моторним (транспортним) страховим бюро України та ОСОБА_2 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та застраховано автомобіль ВАЗ 21011 державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с.15).

За даними звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу СПД ОСОБА_3 сума матеріального збитку, спричиненого автомобілю ВАЗ 21011, державний номерний знак НОМЕР_2 складає - 21507.53 гривень (а.с.12-19).

Розрахунок та виплата відшкодування проводилася на основі:

1) Звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу;

2) Наказу №3/8905 від 18.05.2023 року;

3) Довідки № 1 від 18.05.2023 року.

Платіжним дорученням № 922406 від 19 травня 2023 року підтверджується виплата МТСБУ ОСОБА_2 страхового відшкодування в розмірі 16 607.53 гривень, в розмірі 1700 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 920819 від 14 квітня 2023 року (а.с.45).

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначені обов`язки учасників дорожньо-транспортної пригоди (стаття 33), а також підстави для звернення страховика з регресним позовом до страхувальника (стаття 38).

Таким чином, фактичні витрати МТСБУ на виплату потерпілому страхового відшкодування та витрат на встановлення розміру збитку по справі складають в сумі 18 307 53 грн.

Враховуючи, що винуватцем ДТП визнано водія ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого не була застрахована, а також відсутня інформація про наявність у Відповідача статусу особи, яка згідно з п.13.1 ст.13 Закону №1961 звільнена від обов`язкового страхування, то Відповідач зобов`язаний відшкодувати Позивачу шкоду в порядку регресу у розмірі 18 307 53 грн.

Оскільки на момент завдання шкоди Потерпілому, цивільно-правова відповідальні Відповідача не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то згідно приписів ст. 37 Закону у позивача після здійснення регламентної виплати потерпілому, виникло право зворотної вимоги до Відповідача у розмірі: 18307,53 гривень.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.).

Так, положеннями частини 1статті 22ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У статті 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу, при русі транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Статтею 1187 ЦК України передбачено об`єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі.

Згідно зі ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.

Положення статті 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1166 зазначеного Кодексу, у зв`язку із чим перевага в застосуванні повинна надаватися спеціальній нормі.

Частиною першою статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори, пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, належить виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини (стаття 1188 ЦК України). Отже, за цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеню вини.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини.

Таким чином, правила щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, встановлені ст. 1188 ЦК України, згідно ч. 1 якої шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до статей 1166,1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Правовідносини в сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспорт них засобів» (надалі Закон), що спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», забезпечений транспортний засіб -транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Відповідно до приписів статей 22, 29 Закону № 1961-IVу разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України..

Так, відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального Кодексу України, саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Тобто, сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення(стаття 229 ЦПК України).

Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв`язку у їх сукупності.

Відповідно до рішення ЄСПЛ «Проніна проти України» № 63566/00, §23 від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В даному випадку стороною відповідача не надано суду будь-яких доказів, які б відповідали критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості, щоб спростовували розрахунок страхового відшкодування, наданий суду стороною позивача, та підтверджували те, що такі затрати не були понесені потерпілими в наслідок гибелі сина в результаті ДТП.

Відтак вимоги Позивача про відшкодування виплат в порядку регресу, пов`язаних з регламентною виплатою є доведеними, та такими, що ґрунтуються на вищенаведених нормах чинного законодавства.

Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Зокрема, слід стягнути із ОСОБА_1 на користь позивача грошову суму у розмірі 18 307.53 гривень, як суму виплаченого страхового відшкодування.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028.00

гривень.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95,133, 141, 200, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 284-289, 354, 355 ЦПК України суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4

на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, №8, адреса для листування: 01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, 10, оф.2, ЄДРПОУ 21647131, р/р НОМЕР_5 в АТ «Укрексімбанк», м. Київ:

суму сплаченого майнового відшкодування в розмірі: 18 307.53 гривень (вісімнадцять тисяч триста сім гривень 53 копійки,

суму сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень).

Реквізити для оплати судового збору:

отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106

код за ЄДРПОУ 37993783

банк отримувача Казначейство України (ЕАП)

рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001

код класифікації доходів бюджету 22030106

Відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Інформація про сторін:

Позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України:02653, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, ел.пошта: info@mtsbu.ua

Представник позивача Сечко Сергій Володимирович: вул.Леонтовича, буд.9, корп.1, оф.301, м.Київ, 01054

ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_6

Відповідач ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_1

Суддя С.В.Кодінцева