Рішення № 128856353, 15.07.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2025 року м. Київ № 320/36133/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

третя особа Фінансово-економічного управління Служби безпеки України

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Фінансово-економічного управління Служби безпеки України, в якому позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 1000-0308-8/66043 від 03.05.2023 року щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з врахуванням на день звільнення з військової служби періоду у пільговому обчисленні-08 років 04 місяця 29днів, до загальної вислуги років, яка складає 29 років 05 місяців 06 днів відповідно до п. "а"ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з часу виникнення права на призначення пенсії з наступного дня після звільнення - 06.07.2015 року.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 у справі №?320/9867/21 було встановлено його право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №?2262-XII, з урахуванням загального стажу, включно з пільговим. На переконання позивача, відповідач, повторно розглянувши заяву та винісши рішення від 03.05.2023 про відмову в призначенні пенсії, не виконав судове рішення та знову безпідставно послався на недостатність календарної вислуги, що свідчить про повторне вчинення протиправних дій.

У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позову, пославшись на те, що право на призначення пенсії за вказаним Законом виникає лише за наявності визначеної законом календарної вислуги років, якої позивач на день звільнення не мав. Відповідач вважає, що пільговий стаж не впливає на виникнення права на пенсію, а тому відмова у призначенні пенсії є законною.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 28.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

У зв`язку з перебуванням судді Шевченко А.В. у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, проведено повторний автоматизований розподіл справи №320/36133/23, за результатами якого, головуючим суддею визначено Леонтовича А.М.

Ухвалою суду від 05.04.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

ОСОБА_1 (далі - позивач) є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Солом`янським РУ ГУ МВС України у м. Києві 11.06.2002. Позивач, звільнений з військової служби у Службі безпеки України 5 липня 2015 року за станом здоров`я на підставі підпунктів «а» пункту 61 та «б» пункту 63 Положення про проходження служби. Весь період з 28 червня 1994 року по 16 квітня 1996 року він проходив службу у Збройних Силах України, а з 16 квітня 1996 року по 5 липня 2015 року - у Службі безпеки України на посадах офіцерського складу. Загальна тривалість служби становить 29 років 5 місяців 6 днів, з яких 21 рік і 7 днів - календарна вислуга, та 8 років 4 місяці 29 днів - вислуга в пільговому обчисленні.

7 жовтня 2019 року позивач звернувся до Служби безпеки України із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 вказаного Закону. СБУ підготувала подання до органу Пенсійного фонду та направила відповідні документи для прийняття рішення. Проте ПФУ повернув документи без прийняття рішення про призначення пенсії.

З метою захисту свого права позивач звернувся до суду з позовом, який розглядався у справі №?320/1582/20. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року підтверджено право позивача на призначення пенсії за вислугу років з урахуванням пільгового стажу.

У подальшому позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії до Головного управління ПФУ у Київській області (далі - відповідач). 30 грудня 2022 року Київський окружний адміністративний суд у справі №?320/9867/21 визнав протиправними дії відповідача щодо відмови у розгляді заяви позивача, зобов`язавши повторно її розглянути у порядку та спосіб, передбачений законодавством, і прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

7 квітня 2023 року позивач через електронний кабінет подав запит щодо виконання зазначеного рішення суду. 21 квітня 2023 року відповідач повідомив, що заяву повторно розглянуто, проте у листі-відповіді від 24 квітня 2023 року №?1000-0308-5/60982 повторно викладено ту саму позицію, яку суд раніше визнав необґрунтованою.

8 травня 2023 року позивач отримав поштове повідомлення від відповідача з рішенням №?1000-0308-8/66043 від 3 травня 2023 року, яким знову відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. Мотивом відмови стала відсутність на день звільнення 22 календарних років вислуги, необхідних відповідно до чинної редакції пункту «а» статті 12 Закону №?2262.

Позивач, не погоджуючись із таким рішенням відповідача, звернувся до суду з цим позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року N 2262-XII (далі - Закон №2262-XII).

Пунктом "б" ст. 1-2 Закону N 2262-XII передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Відповідно до п. "а" ст. 12 Закону N 2262-XII пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п. "б"-"д", "ж" ст. 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч. 3 ст. 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч. 2 ст. 17 цього Закону.

В свою чергу, ст. 17-1 Закону №2262-XII визначено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393, яка визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.

Верховний Суд у постановах від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17, від 10 липня 2019 року у справі №1840/3347/18, від 22 серпня 2019 року у справі №295/7220/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі №360/1432/19 та від 27 березня 2020 року у справі №569/727/17, від 23 червня 2020 року у справі №750/10827/16-а, від 20 січня 2021 року у справі №620/509/19 викладав висновок про те, що задля отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.

Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону №2262-XII у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Вказана позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18.

VI. Оцінка суду

Правовідносини, що склалися між сторонами у справі, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема пунктом «а» частини першої статті 12, статтями 17 і 171 зазначеного Закону, а також постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №?393, яка визначає порядок обчислення вислуги років, зокрема із застосуванням пільгового коефіцієнта. Згідно з приписами частини першої статті 50 цього ж Закону, пенсія за вислугу років призначається з дня, наступного за днем звільнення зі служби, за умови наявності відповідної вислуги.

Предметом судового розгляду є правомірність відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, оформленої рішенням від 03.05.2023 №?1000-0308-8/66043. Оцінка правомірності такого рішення вимагає, насамперед, аналізу обов`язковості висновків, викладених у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 у справі №?320/9867/21, яке набрало законної сили та стосувалося тотожного предмета спору між тими самими сторонами.

На думку позивача, при повторному розгляді його заяви про призначення пенсії за вислугу років Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області було зобов`язане врахувати правові висновки, викладені у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 у справі №?320/9867/21. Цим рішенням, яке набрало законної сили 31.01.2023, суд визнав протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії виключно через відсутність календарної вислуги та підтвердив право позивача на призначення пенсії з урахуванням пільгового стажу.

На виконання зазначеного рішення відповідач повторно розглянув заяву позивача та 3 травня 2023 року ухвалив рішення №?1000-0308-8/66043, яким знову відмовив у призначенні пенсії. У супровідному листі від 24.04.2023 №?1000-0308-5/60982 відповідач навів те саме обґрунтування, що й раніше: відсутність у позивача 22 календарних років вислуги станом на день звільнення.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач послався на пункт «а» частини першої статті 12 Закону України №?2262, тлумачачи його як таку норму, що вимагає виключно календарної вислуги років. Як убачається зі змісту відзиву, відповідач вважає, що пільгове обчислення стажу не може враховуватись при визначенні права на пенсію, а суд, ухвалюючи рішення у справі №?320/9867/21, нібито вийшов за межі повноважень, фактично змінивши зміст нормативного регулювання.

Суд не погоджується з цією аргументацією. Як передбачено частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, не підлягають повторному доказуванню у справі з участю тих самих осіб. Обов`язок суб`єкта владних повноважень виконати судове рішення охоплює не лише формальне вчинення дій (наприклад, видання повторного рішення), але і змістове врахування висновків суду щодо тлумачення застосовного законодавства. Інше тлумачення суперечило б принципу правової визначеності та верховенства права.

Зміст рішення відповідача від 03.05.2023 свідчить, що орган Пенсійного фонду не змінив своєї позиції, повторно вчинивши ті самі дії, які вже були визнані судом протиправними. Фактично це є не повторним розглядом по суті, а формальним реагуванням на припис суду, що не узгоджується з обов`язком діяти добросовісно, у спосіб, визначений законом, та з дотриманням принципу правової визначеності.

Цей підхід узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема з постановою від 03.04.2019 по справі № 820/4261/18, у якій зазначено: невиконання правової суті судового рішення є самостійним проявом протиправної поведінки органу.

Позивач посилається на те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 у справі №?320/9867/21 було покладено на відповідача обов`язок повторно розглянути заяву про призначення пенсії у порядку та спосіб, передбачених законодавством, із урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині рішення суду. Як стверджує позивач, такий припис охоплює не лише зовнішнє здійснення процесуальної дії, а й обов`язок змінити правову позицію відповідно до тлумачення норм права, наданого судом.

Аналіз змісту судового рішення у справі №?320/9867/21 дає підстави стверджувати, що суд прямо відкинув правову позицію відповідача щодо виключного значення календарної вислуги, вказавши на необхідність урахування пільгового обчислення служби при визначенні права на пенсію. Таким чином, судове рішення не залишало простору для повторного обґрунтування відмови за тими самими критеріями, які були визнані необґрунтованими.

Ухвалюючи рішення від 03.05.2023 №?1000-0308-8/66043, відповідач знову послався на відсутність у позивача 22 календарних років вислуги, проігнорувавши при цьому пільговий стаж та правову оцінку, надану судом. У супровідному листі від 24.04.2023 №?1000-0308-5/60982 повторно наведено позицію, яка вже була предметом судового спростування. Жодного аналізу чи перегляду власної позиції відповідач не здійснив.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що при повторному розгляді заяви відповідач був зобов`язаний не лише виконати процесуальну вимогу про новий розгляд, а й змінити правову позицію відповідно до судового тлумачення застосовуваних норм права. Частина п`ята статті 242 КАС України покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок діяти з урахуванням рішення суду. Ігнорування мотивувальної частини рішення зводить виконання до формальності та нівелює принцип правової визначеності.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 27.11.2018 у справі №?520/11829/17, де наголошено: повторне винесення ідентичного рішення всупереч висновкам суду є формою невиконання судового рішення, що, у свою чергу, свідчить про протиправність дій суб`єкта владних повноважень. Верховний Суд також підкреслив, що мотивувальна частина судового рішення є обов`язковою до врахування при повторному розгляді питання, а її ігнорування виключає можливість вважати рішення таким, що виконане належним чином.

Таким чином, дії відповідача при повторному розгляді заяви слід кваліфікувати як фактичне ухилення від виконання судового рішення, що є порушенням вимог статей 2, 13, 19 Конституції України та статей 2, 242 КАС України, а також суперечить засадам добросовісності і зобов`язує суд надати цьому належну правову оцінку.

Позивач вважає, що при визначенні права на пенсію за вислугу років підлягають урахуванню не лише роки календарної служби, а й періоди, які відповідно до законодавства зараховуються до вислуги на пільгових умовах. На його переконання, сукупна тривалість служби, яка включає пільговий стаж, дає підстави для призначення пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №?2262-XII.

Станом на дату звільнення - 5 липня 2015 року - редакція пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачала, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, які звільнені зі служби у період з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року, за умови наявності 22 календарних років і більше на день звільнення. Формулювання норми прямо встановлює мінімальний поріг тривалості служби, однак не деталізує, чи йдеться виключно про календарну, чи також про пільгову вислугу.

Питання співвідношення календарної та пільгової вислуги врегульоване статтями 17 і 171 Закону №?2262, а також постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №?393. Згідно зі статтею 17 Закону, до вислуги років зараховуються періоди служби в органах, визначених законом, а згідно зі статтею 171 - обчислення вислуги та порядок її визначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пункт 3 постанови №?393 передбачає, що деякі періоди служби, зокрема у Службі безпеки України, можуть зараховуватись до вислуги років за пільговим коефіцієнтом (наприклад, один місяць служби за пільгових умов рахується як півтора або більше). Цей пільговий обрахунок є не факультативним, а обов`язковим до застосування, якщо закон або постанова Кабінету Міністрів прямо передбачає пільгове зарахування.

Правову позицію щодо значення пільгового стажу для визначення права на пенсію, а не лише для її розміру, викладено в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №?750/9775/16-а. У зазначеній справі суд дійшов висновку, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать також ті нормативні акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження служби. Пільговий стаж визнається таким, що впливає на момент виникнення права на пенсію, а не лише на її розмір.

Ця позиція узгоджується також із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі №?320/1582/20, яка стосувалася того самого позивача і в якій суд визнав наявність у нього права на пенсію з урахуванням пільгового стажу, що забезпечує сумарну вислугу понад 23 календарні роки.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що норми Закону №?2262 та Порядку №?393 необхідно тлумачити у взаємозв`язку. Поняття «вислуга років», ужите у пункті «а» частини першої статті 12 Закону, охоплює як календарну, так і пільгову службу, якщо інше прямо не передбачено. Відтак, урахування лише календарної вислуги при визначенні права на пенсію є неправомірним звуженням змісту норми та суперечить системному тлумаченню закону.

З огляду на це, належним способом визначення права на пенсію у спірних правовідносинах є врахування всієї тривалості служби, включно з пільговим обчисленням.

Позивач наполягає, що станом на день звільнення з військової служби - 5 липня 2015 року - мав достатній стаж для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №?2262-XII. З урахуванням пільгового обчислення тривалість його служби склала 29 років 5 місяців 6 днів, у тому числі 21 рік і 7 днів календарної вислуги та 8 років 4 місяці 29 днів у пільговому обчисленні.

Водночас відповідач, як при первинному, так і при повторному розгляді заяви, виходив з того, що правовою підставою для призначення пенсії є виключно календарна вислуга. На думку відповідача, пункт «а» частини першої статті 12 Закону №?2262 містить пряму вказівку на необхідність саме календарного обрахунку тривалості служби, і застосування до цього обчислення пільгових коефіцієнтів є неправомірним. Саме тому, на день звільнення, коли календарна вислуга позивача становила лише 21 рік і 7 днів, відповідач вважав підстави для призначення пенсії відсутніми.

Суд відхиляє цю правову позицію як таку, що суперечить змісту спеціального нормативного регулювання, зокрема статтям 17 і 171 Закону №?2262, а також пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №?393, яким передбачено можливість зарахування окремих періодів служби до вислуги років на пільгових умовах. Ці нормативні акти не лише деталізують поняття «вислуга років», а й прямо визначають методику обчислення відповідних періодів з урахуванням пільг, що мають застосовуватися на стадії визначення права, а не лише при розрахунку розміру пенсії.

Це узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові від 27.06.2018 у справі №?750/9775/16-а, де зазначено, що пільгове (кратне) обчислення періодів служби впливає на момент виникнення права на пенсію, а не лише на її розмір. Такої ж правової позиції дотримувався і Шостий апеляційний адміністративний суд у справі №?320/1582/20, в межах якої було встановлено, що з урахуванням пільгового обчислення позивач мав понад 23 календарних роки вислуги.

Отже, у спірних правовідносинах поняття «вислуга років», ужите у пункті «а» частини першої статті 12 Закону №?2262, необхідно тлумачити у взаємозв`язку з підзаконними актами, які регламентують порядок її обчислення. Аргументи відповідача про виключне значення календарної вислуги ґрунтуються на формальному підході до буквального тлумачення закону та не враховують норм спеціального пенсійного регулювання.

Суд констатує, що на день звільнення позивач мав достатню сукупну тривалість служби, яка з урахуванням пільгових періодів перевищує мінімально встановлений поріг для набуття права на пенсію за вислугу років. Відтак, рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії є юридично необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Дослідивши доводи сторін, обставини спірних правовідносин та надані докази, суд дійшов висновку, що на день звільнення позивач мав необхідну сукупну тривалість служби, яка давала йому право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України №?2262-XII. Рішення відповідача від 03.05.2023 №?1000-0308-8/66043 про відмову у призначенні пенсії прийнято без урахування пільгового стажу, з порушенням правової позиції, викладеної в рішенні Київського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 у справі №?320/9867/21, що набрало законної сили, та з ігноруванням приписів спеціального пенсійного законодавства.

Наявні у справі документи, зокрема довідки про стаж і подання Служби безпеки України, підтверджують відповідні періоди служби позивача. Відповідач не навів жодних належних доказів на спростування достовірності цих документів або наявності перешкод для призначення пенсії.

Пенсійне законодавство не передбачає у спірній ситуації жодного альтернативного варіанту поведінки для органу Пенсійного фонду. За наявності поданої заяви та всіх необхідних документів орган зобов`язаний був прийняти рішення про призначення пенсії. Відповідні дискреційні повноваження органу пенсійного забезпечення не можуть бути розтлумачені як надання права вибору між протилежними правовими рішеннями, коли всі умови для призначення пенсії виконано.

З огляду на вказане, суд доходить висновку, що у цій справі ефективним і належним способом захисту права позивача є зобов`язання відповідача призначити та виплатити йому пенсію за вислугу років. Такий спосіб є пропорційним порушенню, відповідає правовій природі вимог позивача і не виходить за межі компетенції адміністративного суду, який у спорах цього типу не підміняє орган публічної влади, а здійснює перевірку обґрунтованості і законності прийнятого рішення.

Суд ураховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 18.03.2014 у справі №?21-11а14, а також практику Європейського суду з прав людини у справах «Класс та інші проти Німеччини», «Волохи проти України», «Ечюс проти Латвії», відповідно до якої ефективний судовий контроль за діями виконавчої влади є одним з основоположних принципів верховенства права.

Отже, доводи відповідача щодо правомірності відмови у призначенні пенсії спростовані, а позовні вимоги підтверджені належними і допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими.

VІI. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн.

Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 2147,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 1000-0308-8/66043 від 03.05.2023 року щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугу років з врахуванням на день звільнення з військової служби періоду у пільговому обчисленні-08 років 04 місяця 29днів, до загальної вислуги років, яка складає 29 років 05 місяців 06 днів відповідно до п. "а"ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з часу виникнення права на призначення пенсії з наступного дня після звільнення - 06.07.2015 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 2147,20 (дві тисячі сто сорок сім гривень, 20 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.