Рішення № 128855409, 14.07.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2025 року Справа№640/12463/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айпіті Продакшн" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2021 №000937470902 та №000937460902, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Айпіті Продакшн" (далі ТОВ «Айпіті Продакшн», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (надалі ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.12.2021 № 000937470902;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.12.2021 №000937460902 (далі за текстом Спірні ППР);

- стягнути судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не погоджується з податковими повідомленнями рішеннями від 20 грудня 2021 року та № 000937470902 від 20 грудня 2021 року № 000937460902, вважає їх протиправними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню у судовому порядку, оскільки контролюючим органом не обґрунтовано порушення п. 85.2 ст. 85 ПК України, не доведено факт зберігання палива без ліцензії, при цьому перевірка проведена з чисельними порушеннями, а наказ на її проведення не відповідає діючим нормам ПК України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/12463/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

20 вересня 2022 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що позивачем не в повному обсязі надано документи на запит, що є порушенням п. 85.2 ст. 85 ПК України, встановлено факти зберігання палива без ліценції, що виступило підставою для застосування штрафних санкцій та прийняття Спірних ППР, при цьому перевірка проведена у відповідності до приписів ПК України. У зв`язку з наведеним, відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/12463/22 передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року позовну заяву на підставі ч. 13 ст. 171 КАС України було залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу № 640/12463/22, продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Айпіті Продакшн», зареєстровано за адресою: 04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 21, літ «Г», код ЄДРПОУ 40993610, основний вид діяльності: 17.11 Виробництво паперової маси.

На підставі направлень №19015/26-15-09-02 від 20.10.2021, №19016/26-15-09-02 від 20.10.2021, п.п. 19-1.1.4, п.п. 19-1.1.14, п.п. 19-1.1.16, п.п. 19-1.1.17, п . 19-1.1 ст. 19-1, керуючись п.п. 20.1.6, 1.8, п.п. 20.1.9, п.п. 20.1.10, п.п. 20.1.11, п.п. 20.1.12, п.п. 20.1.13 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 п . 50-2.2 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2735-VI (зі змінами та доповненнями) та Наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 19 жовтня 2021 року № 8242-п з метою здійснення функцій визначених законодавством у сфері ліцензування, виробництва, придбання, зберігання, реалізації, транспортування та обліку пального, проведена фактична перевірка ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» за адресою м. Київ, вул. Куренівська, буд. 21, літ «Г».

Перед початком перевірки представника ТОВ «Айпіті Продакшн» Мещерякову Ольгу Сергіївну ознайомлено з направленням на перевірку, службовими посвідченнями та вручено копію наказу «Про проведення фактичних перевірок» від 19.10.2021 року № 8242-п.

За результатом проведеної перевірки складено акт фактичної перевірки від 01.11.2021 року №80475/Ж5/26-15-09-02/40993610, згідно з яким встановлено порушення:

- п. 85.2 ст. 85 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, (із змінами та доповненнями);

- частини 8 ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

В ході проведення фактичної перевірки ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» (код 40993610) відповідно до п.п. 20.1.2, п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, п. 85.2, п. 85.4 ст. 85 Податкового Кодексу України (зі змінами та доповненнями) ГУ ДПС у м. Києві звернулося до «АЙПІТІ ПРОДАКШН» із письмовою вимогою від 20.10.2021 № б/н, щодо надання до перевірки пояснень та документального підтвердження з питань дотримання вимог чинного законодавства, яке підтверджує придбання, зберігання та реалізацію пального, а саме:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт зберігання пального;

- документи, що підтверджують право власності або право користування приміщеннями, житловими приміщеннями, транспортними засобами та/або іншими матеріальними активами, які використовуються для провадження господарської діяльності (рахунок 10 «Основні засоби»);

- картки рахунків та оборотно-сальдові відомості бухгалтерського обліку, в яких відображено прибуткування, списання, залишки пального в розрізі кожного місяця та кодів УКТ ЗЕД за перевіряємий період (розрахунок 203 та/або інші, де відображено операції з пальним);

- картки рахунків та оборотно-сальдові відомості по рахунками 31, 36, 63 та іншим, де відображались операції оприбуткування (придбання) та продажу пального за перевіряємий період;

- договори постачання нафтопродуктів, інформацію та документальне підтвердження щодо транспортування нафтопродуктів на місце зберігання/оптової чи роздрібної торгівлі/акцизний склад (державний номер, марка та вид транспортного засобу, ПІБ водія тощо);

- паспорта на обладнання (резервуари), що використовуються для зберігання нафтопродуктів;

- договори придбання нафтопродуктів по паливним карткам/талонам, інформацію та документальне підтвердження щодо придбання пального (видаткові накладні із зазначенням кількості дозволів, акти приймання - передачі товару із зазначенням кількості та номерів/штрих-кодів дозволів, зведені видаткові накладні, акти звірки взаємних розрахунків з постачальниками);

- акти списання пального, первинна документація для підтвердження кількості списання пального, довідки про роботу механізмів, заправочні відомості механізмів, відомості використання ПММ, фіскальні чеки тощо).

На письмову вимогу надано документи, перелік яких відображено в п. 2.1.3 описової частини акту перевірки (лист-пояснення ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» від 25.10.2021 №85 з додатками в копіях на 394 аркушах; лист-пояснення ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» від 27.10.2021 №93 з додатками в копіях на 218 аркушах).

Відповідно інформаційного ресурсу ДПС ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» не зареєстроване платником акцизного податку з реалізації пального у Системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (далі - СЕАРП СЕ).

ТOB «АЙПІТІ ПРОДАКШН» здійснює придбання пального (бензин та дизельне пальне) з використанням паливних карток на підставі укладеного договору від 23.04.2020 №397ПК-16920/20 з «ОККО- БІЗНЕС ПАРТНЕР». Заправка власних транспортних засобів ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» здійснюється на територіях АЗС ОККО.

Також згідно наданих до перевірки видаткових накладних за період з 04.03.2020 по 24.06.2021 ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» здійснює придбання газу вуглеводневого скрапленого у контрагентів-постачальників ТОВ «ФАЄРГАЗ» (код 42455028) та ТОВ «ПОБУТГАЗ» (код 43749545).

При цьому, ТОВ « АЙПІТІ ПРОДАКШН » на письмову вимогу від 20.10.2021 № б/н в ході перевірки, в порушення п.85.2, ст .85 Кодексу не надано договори постачання газу вуглеводневого скрапленого укладені з ТОВ « ФАЄРГАЗ » (код 42455028) та ТОВ «ПОБУТГАЗ» (код 43749545), ТТН щодо поставки газу, актів списання пального та даних бухгалтерського обліку (оборотно-сальдові відомості та картки розрахунку 203 та 209) за період з 01.01.2020 по 08.07.2021 року в яких відображений рух пального.

Відповідно до Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» отримано ліцензію на зберігання пального, (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) - 2021 з терміном дії з 09.07.2021 по 09.07.2026 Реєстраційний № ліцензії 26500414202100058.

При цьому, аналізом бази даних ЄРАН 2019 за період з 01.04.2020 - 08.07.2021 встановлено, що ТОВ «ПОБУТГАЗ» в період з 23.09.2020 по 24.12.2020 здійснює виписку акцизних накладних в адресу ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» з зазначенням адреси місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, тому суб`єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки: 04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 21, літ. «Г» в загальній кількості 1707,38 літрів пального (Скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази УКТЗЕД 2711/29700).

Таким чином, перевіркою ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» встановлено зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, буд. 21, літ. «Г» без наявності ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги частини 8 ст. 15 Закону України № 481.

У зв`язку з виявленими порушеннями контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 20 грудня 2021 року № 00937470902 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій штрафу в розмірі 500 000,00 грн;

- від 20 грудня 2021 року № 00937460902 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій штрафу в розмірі 1 020,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень рішеннями ДПС України від 05.07.2022 № 6564/6/99-00-06-03-02-06 скаргу Товариства залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін.

Крім того, Товариство також направило до Ради бізнес омбудсмена скаргу на ППР 000937470902 від 20 грудня 2021 року та № 000937460902 від 20 грудня 2021 року. За результатами розгляду якої, Радою бізнес омбудсмена було підтримано всі аргументи платника податків та запропоновано ДПС України при розгляді скарги врахувати пропозиції Ради, викладені у зверненні при прийнятті рішення.

Разом з цим, згідно наявного в матеріалах справи Договору купівлі-продажу № 0219-04 від 25 лютого 2019 року, ТОВ «ФАЄРГАЗ» зобов`язується передати ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» (Покупець) газ вуглеводневий скраплений в балонах для використання його в підприємницькій (комерційній) діяльності згідно заявки, а Покупець зобов`язується прийняти газ та оплатити його на умовах даних договорів. Газ поставляється партіями у розмірах, що замовлені та оплачені Покупцем.

Згідно видатковим накладним за період з 01.04.2020 - 27.08.2020 (до моменту отримання ліцензії), складених ТОВ «ФАЄРГАЗ» в адресу ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН», придбано газ вуглеводний скраплений (балони об`ємом 27л.) в кількості 913 кг, що в загальному складає 83 балони по 11 кг.

При цьому, мінімальне та максимальне разове отримання партії товару складає від 3-х до 5-ти балонів, що підтверджується видатковими накладними від 27.08.2020 №1417, від 21.08.2020 №1391, від 24.06.2020 №1062, від 07.04.2020 №675 тощо.

Відповідачем при аналізі бази даних ЄРАН 2019 за період з 01.04.2020 - 08.07.2021 не встановлено виписку акцизних накладних ТОВ «ФАЄРГАЗ» в адресу ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» щодо відвантаження газу вуглеводневого скрапленого в кількості 913 кг.

Також, відповідно договору від 03.09.2020 №200903-3, ТОВ «ПОБУТГАЗ» (Продавець) зобов`язується передати ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» (Покупець) скраплений вуглеводневий газ марки СПБТ EN 589-2017 та/або газ вуглеводневий скраплений для двигунів внутрішнього згоряння ТУ У 23.2-36956615-001:2010 (далі - Товар) для використання його в підприємницькій (комерційній) діяльності згідно заявки, а Покупець зобов`язується прийняти газ та оплатити його на умовах даного Договору. Газ відвантажується партіями у розмірах, що замовлені та оплачені Покупцем.

Відповідачем при аналізі бази даних ЄРАН 2019 встановлено виписку акцизних накладних ТОВ «ПОБУТГА3», в період з 23.09.2020 по 24.12.2020, в адресу ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» з зазначенням адреси місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки: 04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 21, літ. «Г» в загальній кількості 922 кг (1707,38 літрів) пального (Скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази код УКТЗЕД 2711129700).

Згідно інформації акцизних накладних складених ТОВ «ПОБУТГА3» в адресу ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН», встановлено мінімальне та максимальне разове отримання парті товару в кількості: від 3-х до 30-ти балонів (акцизні накладні від 23.09 2020 №29, від 06.10.2020 №71, від 15.10.2020 №214 та від 13.10.2020 №200 тощо).

Крім того, в договорах поставки скрапленого газу (та/бо додаткових угодах) укладених з ТОВ ФАЄРГАЗ» та ТОВ «ПОБУТГАЗ» не визначені умови поставки пального (EXW, FCA, СРТ) та не передбачені будь-які інші умови відвантаження пального в адресу ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН».

Натомість, позивач у позові зазначає, що видаткові накладні, на які посилаються перевіряючі, фіксує лише факт отримання-передачу товару, а не факт разового отримання-передачі товару. Разове отримання партії товару від 3-х до 5-ти балонів контролюючим органом не доведено, так само як відповідачем не доведено та не встановлено факту зберігання пального, а сам по собі рух пального не встановлює факту зберігання пального.

Так, придбаний у ТОВ ФАЄРГАЗ» та ТОВ «ПОБУТГАЗ» використовується позивачем для здійснення власної господарської діяльності, зокрема для заправки наступних транспортних засобів:

- вилковий автонавантажувач STІLL RX70-30T, право власності на який підтверджується договором купівлі - продажу №3001/17 від 31.01.2017 року, свідоцтвом про реєстрацію серії НОМЕР_1 ;

- автовантажувачі TOYOTA 02-8FGF20 в кількості 2 шт, розмитнені відповідно до ЕМД UA 10090/2021/164319, які були зареєстровані в Держпраці Київської області та отримано талони про проходження технічного огляду від серпня 2021 року, право власності на які підтверджується свідоцтвами про реєстрацію серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 .

Позивач вважає, що фактична перевірка, проведена державними інспекторами ГУ ДПС у м. Києві з 20.10.2021 по 29.10.2021 на ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» є безпідставною, а Акт фактичної перевірки є необґрунтованим, не доведеним та таким, що ґрунтується на припущеннях, відповідно спірні ППР є протиправними та підлягають скасуванню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

1. Відносно скасування Спірного ППР від 20 грудня 2021 року № 000937460902 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій штрафу в розмірі 1 020,00 грн.

Як вбачається матеріалів справи, підставою для прийняття вказаного ППР виступив факт ненадання позивачем на запит від 20.10.2021 б/н витребуваних документів:

-ТТН на поставку газу скрапленого від ТОВ «ФАЄРГАЗ»,

-оборотно-сальдових відомостей та карток по рахункам 203 та 209 в період з 01.01.2020 по 08.07.2021.

З пояснень позивача слідує, що ТТН щодо поставки газу у зв`язку з відсутністю необхідності у їх формуванні, оборотно-сальдові відомості та картки рахунків не надавалися, оскільки з наказу на проведення перевірки, направлень на перевірку не зазначено, за який період необхідно надати ці документи; при цьому в рамках проведення перевірки відповідачу надавалися всі необхідні документи, що підтверджують факт отримання, оприбуткування, руху та списання придбаного газу; запит на отримання інформації не відповідає положенням пункту 73.3 ст.73 ПК України.

У відповідності до положень пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України (тут і далі за текстом ПК України застосовується судом станом на час виникнення спірних правовідносин) ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Разом з цим, згідно статті 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Стаття 85 ПК України визначає порядок та підстави витребування та надання платником податків податковому органу документів під час проведення перевірки.

Зокрема, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункту 85.2 статті 85 ПК України).

За пунктом 85.4 ст. 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 ПК України).

На підставі пункту 85.8 статті 85 ПК України посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Отже, посадові (службові) особи податкового органу, які проводять перевірку, мають право під час проведення перевірки отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки, на підставі запиту таких посадових (службових) осіб.

При цьому, наведеною вище статтею ПК України не встановлено форми такого запиту, та обов`язку щодо його підписання керівником податкового органу та скріплення його печаткою.

Таким чином, судом не встановлено порушень з боку відповідача в частині оформлення запиту на отримання інформації від позивача, оскільки такий запит сформований посадовими особами, які проводили перевірку, під час її проведення, та стосувалися документів, що пов`язані з предметом перевірки.

Разом з цим суд зазначає, що надання інформації з документами в інших випадках (не під час проведення фактичної перевірки), регулюється положеннями статті 73 ПК України, пункт 73.3 якої передбачає, в тому числі, необхідність підпису керівником (заступником) та скріплення печаткою.

З урахуванням наведеного, судом не приймаються доводи позивача відносно того, що запит на отримання інформації від 20.10.2021 року б/н не відповідає положенням статті 73 ПК України, оскільки до предмету регулювання вказаної статті не відносяться спірні правовідносини, так як вказаний запит направлений відповідачем у порядку пункту 85.8 статті 85 ПК України.

Відносно ТТН на поставку газу суд зазначає, що за договорами ТОВ «ФАЄРГАЗ» та ТОВ «ПОБУТГАЗ»:

- позивач не здійснював перевезення газу власним автотранспортом,

- між сторонами не було укладено договорів перевезення вантажу, що в силу статті 909 Цивільного кодексу України вимагало б складання транспортної накладної,

- на позивача не розповсюджуються норми Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту від 03.06.2002 № 332, оскільки згідно преамбулі ця Інструкція встановлює єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту і використовується на газонаповнювальних станціях (ГНС), газонаповнювальних пунктах (ГНП), автогазозаправних станціях (АГЗС) та автогазозаправних пунктах (АГЗП) незалежно від форм власності. А отже, за суб`єктним складом дія цього правового акту він не розповсюджується на позивача, який не є ГНС, ГНП, тощо.

З урахуванням наведеного, за даний правових обставин відсутність товарно транспортних накладних і, відповідно, ненадання їх на запит податкового органу, не може бути кваліфікована як податкове правопорушення порушення, вчинене позивачем, за яке може наступити відповідальність у порядку пункту 121.1 статті 121 ПК України.

Разом з цим, під час проведення перевірки відповідачу не надано оборотно-сальдові відомості та картки по рахункам 203 та 209 в період з 01.01.2020 по 08.07.2021, що не спростовується позивачем.

Суд критично ставиться до пояснень позивача відносно того, що в документах, на підставі яких проводилася перевірка, не можливо встановити період, за який необхідно надавати документи, оскільки в самому запиті від 20.10.2021 б/н вказано, що перевірка проводиться з 01.01.2020 по 29.10.2021 і є цілком зрозумілим, що документи необхідно надавати саме за цей період, оскільки відсутні підстави надавати їх за будь-які інші періоди, що знаходяться поза межами періоду проведення перевірки.

Таким чином, позивачем на запит відповідача від 20.10.2021 б/н необґрунтовано не надані оборотно-сальдові відомості та картки по рахункам 203 та 209 в період з 01.01.2020 по 08.07.2021, а отже до позивача правомірно застосовано штрафні санкції у відповідності до пункту 121.1 статті 121 ПК України.

Таким чином, спірне ППР від 20 грудня 2021 року № 000937460902 прийнято ГУ ДПС в м. Києві в межах повноважень та є законним, а отже відсутні правові підстави для його скасування.

2. В частині скасування Спірного ППР від 20 грудня 2021 року № 000937470902 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій штрафу в розмірі 500 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для прийняття вказаного ППР виступили висновки акту перевірки, за якими відповідач, на підставі аналізу бази даних ЄРАН за період 01.04.2020 08.07.2021, встановив факт виписки ТОВ «ПОБУТГАЗ» в період 23.09.2020 по 24.12.2020 акцизних накладних в адресу ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» з зазначенням адреси місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки в загальні кількості 1707,38 літрів пального (скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази. Таким чином, перевіркою ТОВ «АЙПІТІ ПРОДАКШН» встановлено зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) за адресою м. Київ, вул. Куренівська, буд.21 літ «Г» без наявності ліцензії на право зберігання пального, чим порушило вимоги частини 8 ст.15 Закону України № 481.

З пояснень позивача слідує, що податковим органом не наведено безспірних доказів фактичної наявності та фізичного зберігання пального, в тому числі: акту вимірювання обсягів пального в ємностях, взагалі наявності у Товариства ємностей для зберігання палива, а також наявність залишку пального. При цьому інформація з бази даних ЄРАН свідчить лише про придбання пального, а не його зберігання.

Разом з цим, позивач не заперечує факт придбання дизельного пального у ТОВ «ФАЄРГАЗ» в кількості 913 кг (балони об`ємом 27 л) за період: з 01.04.2020 по 08.07.2021 та у ТОВ «ПОБУТГАЗ» 922 кг (1707,38 літрів) газу за період: з 23.09.2020 по 24.12.2020, що підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського обліку, які наведені вище.

Як вбачається з дослідженого судом акта фактичної перевірки, придбане паливо використовувалось для власного споживання.

Також під час розгляду справи та пояснень позивача з`ясовано, що придбане пальне використовувалося у 3 одиницях транспортних засобів позивача: STІLL RX70-30T та TOYOTA 02-8FGF20 (в кількості 2 шт.), що належать йому на праві приватної власності та використовуються для здійснення власної господарської діяльності.

Таким чином, предметом доказування при аналізі даних спірних правовідносин є обставини, які підтверджують або спростовують висновки контролюючого органу про наявність в діях позивача складу правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності на підставі статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (станом на дату виникнення спірних правовідносин, в подальшому Закон 481).

Відповідно до п.п. 14.1.601 п. 14.1 ст. 14 ПК України єдиний реєстр акцизних накладних 9ЄРАЗ) це реєстр відомостей щодо акцизних накладних, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками акцизного податку електронними документами.

Порядок та правові засади ведення вказаного реєстру визначені Порядком ведення єдиного реєстру акцизних накладних, затвердженим Постановою КМУ від 24.02.2016 № 114.

Як слідує із пункту 1 вказаного Порядку, він визначає механізм внесення відомостей, що містяться в акцизних накладних та розрахунках коригування до акцизних накладних за операціями з реалізації пального, до Єдиного реєстру акцизних накладних, надання даних, які містяться в Реєстрі.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом 481.

Стаття 15 Закону № 481 визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.

Зокрема, частиною першою статті 15 Закону 481 встановлено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Згідно ч.8 ст.15 Закону 481 суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Частиною одинадцятою статті 15 Закону №481/95-ВР визначено, що ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону 481 встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481 звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Разом з цим, статтею 1 Закону № 481 надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Правове питання щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року (справа №540/4291/20).

В подальшому зазначені висновки підтримані у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 21 вересня 2022 року у справі №140/16490/20, від 15 червня 2022 року у справі №260/3859/20, від 07 червня 2022 року у справі №360/4140/20, від 05 липня 2023 року у справі № 460/2663/22, від 23 квітня 2024 року у справі №520/9278/22, тощо.

Суть вказаних висновків полягає в наступному.

Верховний Суд застосував норми статей 15, 17 Закону №481/95-ВР у системному зв`язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України і сформулював такий висновок. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню "акцизний склад" та/або "акцизний склад пересувний", незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлені як виключення з визначення "акцизний склад" та/або "акцизний склад пересувний", такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Також у цій постанові Верховний Суд зауважив, що для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії. У спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання. Невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

А отже, у приведених вище постановах Верховний Суд чітко вказав, що самого лише встановлення факту придбання пального недостатньо для висновку про його зберігання суб`єктом господарювання. Склад правопорушення, передбаченого абзацом дев`ятим частини другої статті 17 Закону 481, має доводитись шляхом встановлення обставин того, де і яким чином суб`єкт господарювання зберігав пальне, дослідженням замірів його кількості (об`єму) і співставленням цих показників із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, які встановлюють випадки, які не вважаються "акцизним складом" та/або "акцизним складом пересувним". Ці обставини мають бути належним чином зафіксовані в акті фактичної перевірки як носії доказової інформації.

Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 822/2198/17 Верховний Суд зазначив, що, визначаючи предмет доказування у справі, суди повинні виходити з обставин, якими контролюючий орган обґрунтовує свою позицію, при цьому належним доказом, яким встановлюється податкове правопорушення, є акт перевірки контролюючого органу.

Зі змісту розглядуваного у цій справі акта фактичної перевірки не вбачається, що контролюючий орган встановлював фактичну та кількісну наявність пального, спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд, ємностей, знімав залишки пального. Крім того, податковий орган не вимагав від позивача провести інвентаризацію пального на зберіганні.

Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини другої статті 17 Закону України № 481. Невстановлення зазначених обставин також унеможливлює здійснення співставлення між об`ємом (кількістю) пального, що перебувало на зберіганні суб`єкта господарювання, та показниками, що містяться у нормах підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, які виключають визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного».

Проте зазначені обставини контролюючим органом під час перевірки не встановлювались.

Отже, враховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що підстави вважати, що зберігання позивачем пального, придбаного для власного використання, підпадає під визначення «зберігання пального», що вимагає ліцензування відповідно до норм статті 15 Закону № 481, відсутні. Відтак, відсутні й підстави для притягнення позивача до відповідальності, встановленої нормою абзацу 9 частини другої статті 17 цього Закону.

З урахуванням наведеного, спірне податкове повідомлення-рішення від 20 грудня 2021 року № 000937470902 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій штрафу в розмірі 500 000,00 грн. не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, а отже підлягає скасуванню.

3. Щодо доводів позивача про те, що фактична перевірка, проведена відповідачем в період з 20.10.2021 по 29.10.2021 є безпідставною, з огляду на те, що:

- в направленнях на перевірку, а далі і в Акті фактичної перевірки, відповідач посилається на п.п.80.2.5 п.80.2 ст. 80 ПК України, який в свою чергу містить декілька підстав, а отже не зрозуміло, з яких саме підстав проведено перевірку,

- в Наказі про проведення перевірки не зазначені чіткі підстави для проведення перевірки,

- в Наказі про проведення перевірки не вказано, яка інформація була отримана податковим органом щодо порушень з боку Товариства, коли та ким така інформація надана, а також інспекторами не надано взагалі жодного доказу отримання такої інформації/звернення,

суд виходить з наступного.

Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

- 80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Підставою для проведення фактичної перевірки згідно з підпунктом 80.2.5 ПК України слугує наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про можливі порушення платником податків законодавства або здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

У постановах від 5 квітня 2023 року (справа № 200/1354/21-а), від 11 січня 2023 року (справа №160/2357/21), від 12 серпня 2021 року (справа №140/14625/20), від 10 квітня 2020 року (справа №815/1978/18), від 25 січня 2019 року (справа №812/1112/16), від 5 листопада 2018 року (справа №803/988/17), від 22 травня 2018 року (справа №810/1394/16), від 20 березня 2018 року (справа №820/4766/17) Верховний Суд вказував, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. У даному випадку достатньо самого факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Тобто, вказана норма дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів статті 16 Закону № 481 покладені на відповідача.

При цьому, слід зазначити, що окремою підставою, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки, згідно положень підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є також наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками.

Отже, саме за вказаною підставою контролюючий орган, окрім посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, у наказі має зазначати конкретну інформацію, яка була наявна у контролюючого органу чи отримана ним в установленому порядку та свідчить про порушення платником податків відповідного законодавства.

Щодо правового змісту підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України в контексті визначення підстави для проведення фактичної перевірки, а також застосування абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України в аспекті достатності відображення в змісті наказу підстав для її проведення, Верховний Суд у постанові від 28 травня 2024 року у справі №280/1431/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, в яких зазначив, що оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

У зазначеній постанові суду Судова палата зосередила увагу на тому, що у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб. Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки.

Суд звертає увагу, що у наказі №1304-п від 25 лютого 2021 року підстави для призначення перевірки сформульовані таким чином: «На підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (здійснення функцій, визначених законодавством у сфері обігу пального) та підпунктів 19-1.1.4., 19-1.1.14, 19-1.1.16, 19-1.1.17 підпункту 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України та частини 1 статті 16 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Тобто, у наказі від 19.10.2021 № 8242-П поряд із покликанням на пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, зазначено достатню підставу для призначення та проведення перевірки: «здійснення функцій, визначених законодавством у сфері ліцензування, виробництва, придбання, зберігання, реалізації, транспортування та обліку пального».

З урахуванням вказаного, у наказі про проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання від 19.10.2021 № 8242-П, на підставі якого проведена перевірка позивача та складено спірні ППР, містить посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного суду, викладеній в Постанові від 04.07.2024 (справа № 520/5841/21).

З урахуванням наведеного, судом не встановлено ознаків незаконності вказаного наказу, а отже відсутні підстави вважати, що перевірка позивача проведена податковим органом без належних правових підстав.

При цьому, суд не приймає посилання позивача на практику Верховного суду з цього питання, оскільки обставини тих справ не є тотожними обставинам у цій справі.

З урахуванням наведеного, у спірних правовідносинах відповідач, в частині прийняття податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2021 року № 000937470902 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій штрафу в розмірі 500 000,00 грн, діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, а також необґрунтовано, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням змісту даного судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат.

За ч.ч. 1-3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, правовою підставою для відшкодування судових витрат позивачу (судовий збір, правнича допомога), який не є суб`єктом владних повноважень, є задоволення позову (часткове задоволення).

Позивачем сплачений судовий збір за подання позову в сумі 7515,30 грн.

Позивачем заявлено позов на суму 501 020,00 грн.

Суд задовольнив позовні вимоги частково на загальну суму 500 000,00 грн. (99,80%: 500000,00*100/501020,00).

Отже, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача, враховуючи часткове задоволення позову, складає 7500,27 грн. (7515,30 грн.* 99,80%).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає, що розподіл цих витрат буде вирішений після подання відповідної заяви з доказами понесення таких витрат.

Керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Айпіті Продакшн" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2021 №000937470902 та №000937460902 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 20 грудня 2021 року № 000937470902 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій штрафу в розмірі 500 000,00 грн.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Айпіті Продакшн» (місцезнаходження: 04073, м. Київ, вул. Куренівська, 21, літ "Г", код ЄДРПОУ 40993610) судовий збір у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн 27 коп.

Судове рішення складене та підписане 14 липня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (Шостого апеляційного адміністративного суду) протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.М. Чучко