Рішення № 128847556, 14.07.2025, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

14 липня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/400/25

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Балан Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дібрівка Агросервіс (код 32573079) 09831, с. Дібрівка (Тетіївська ТГ) Білоцерківського району Київської області, вул. Степова, 6до Товариства з обмеженою відповідальністю ІСТ АГРО СЕРВІС (38402284) 17600, смт. Варва Варвинського району Чернігівської області, вул. Зарічна, 3-апро стягнення 4 036 523 грн 03 коп.

за участі представників сторін:

від позивача: Тарнавський В.А. адвокат (ордер серії АІ № 1879765 від 14.04.2025)

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

24 квітня 2025 року через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 24.04.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю Дібрівка Агросервіс до Товариства з обмеженою відповідальністю ІСТ АГРО СЕРВІС про стягнення 2 763 516 грн 80 грн заборгованості по оплаті товару, поставленого згідно Договору № 553 від 16.05.2023, 119 850,47 грн трьох процентів річних з простроченої суми та 1 153 155,76 грн пені.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по оплаті поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.04.2025 постановлено:

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Дібрівка Агросервіс про стягнення 4 036 523 грн 03 коп. залишити без руху;

зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Дібрівка Агросервіс протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху подати до господарського суду разом із заявою про усунення недоліків:

позовну заяву, оформлену з додержанням вимог, передбачених ст. 162 Господарського процесуального кодексу України;

докази направлення копії заяви про усунення недоліків та копій належно оформленої позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу;

роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю Дібрівка Агросервіс, що в разі неусунення всіх недоліків заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвала суду від 29.04.2025 направлена позивачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду, доставлена до електронного кабінету 29.04.2025 14:49.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 29.04.2025 є такою, що отримана позивачем 29.04.2025.

09.05.2025, у встановлений судом процесуальний строк, з метою усунення виявлених недоліків, позивачем через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області подані запитувані документи, зокрема позовна заява, оформлена з додержанням вимог, передбачених ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, зі змісту якої вбачається, що звертаючись з нею до суду позивач визначає суму, що підлягає стягненню з відповідача, в розмірі 4 036 523,03 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2025 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;

призначити розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 05 червня 2025 року;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

викликати для участі в судовому засіданні представника Товариства з обмеженою відповідальністю Дібрівка Агросервіс в якості позивача. Повідомити позивача, що у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійде заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору;

викликати для участі в судовому засіданні представника Товариства з обмеженою відповідальністю ІСТ АГРО СЕРВІС в якості відповідача. Повідомити відповідача, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.

Ухвала суду від 14.05.2025 направлена сторонам до їх електронних кабінетів в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд та згідно довідок про доставку електронного листа, роздрукованих з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду, доставлена до електронних кабінетів 14.05.2025 17:34.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 14.05.2025 є такою, що отримана адресатами 15.05.2025.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 05.06.2025 підготовчому засіданні сторони не скористалися.

До початку підготовчого засідання 05.06.2025 через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання від 05.06.2025 позивача про відкладення розгляду справи.

В обґрунтування даного клопотання позивач посилається на неможливість забезпечити явку повноважного представника до суду у визначені день та час у зв`язку з участю останнього в судовому засіданні Господарського суду Київської області у справі № 911/1429/25, про що надано ухвалу суду від 06.05.2025.

У встановлений судом процесуальний строк відповідачем відзив на позовну заяву до Господарського суду Чернігівської області поданий не був.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2025 постановлено:

призначити підготовче засідання на 19 червня 2025 року;

повідомити відповідача про призначення судового засідання, а також про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду позовної заяви.

Ухвала суду від 05.06.2025 направлена відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду, доставлена до електронного кабінету 14.05.2025 17:34.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 05.06.2025 є такою, що отримана адресатом 06.06.2025.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 19.06.2025 підготовчому засіданні відповідач не скористався.

За заявою позивача, задоволеною ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19.06.2025, призначене на 19.06.2025 підготовче засідання постановлено провести в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19.06.2025 постановлено:

закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 03 липня 2025 року;

викликати для участі в судовому засіданні представника Товариства з обмеженою відповідальністю ІСТ АГРО СЕРВІС в якості відповідача. Повідомити відповідача, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи;

клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Дібрівка Агросервіс про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити;

проведення судового засідання здійснити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку EаsyCon (https://easycon.com.ua/) відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.

Ухвала суду від 19.06.2025 направлена відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду, доставлена до електронного кабінету 19.06.2025 13:46.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 19.06.2025 є такою, що отримана адресатом 19.06.2025.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 03.07.2025 судовому засіданні відповідач не скористався.

02.07.2025 через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області від позивача надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження витрат на надання правничої допомоги.

В судовому засіданні 03.07.2025 після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, відклавши його ухвалення та проголошення на 14.07.2025 на 09 год. 00 хв.

Ухвалою від 03.07.2025 суд повідомив відповідача про призначення судового засідання на 14.07.2025 на 09 год. 00 хв.

Ухвала суду від 03.07.2025 направлена відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду, доставлена до електронного кабінету 04.07.2025 15:50.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 03.07.2025 є такою, що отримана адресатом 04.07.2025.

В судовому засіданні 14.07.2025, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено скорочене рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново господарськими визнаються цивільно правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

16 травня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дібрівка Агросервіс" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іст Агро Сервіс" (Покупець) було укладено договір № 553 (надалі Договір) відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець в порядку та на умовах, визначних в цьому договорі, зобов`язується прийняти та оплатити товар (насіння сільськогосподарських культур) в кількості, асортименті, у терміни і за цінами, зазначеними у додатках (Специфікаціях) та/або видаткових накладних до даного договору.

Асортимент, кількість та одиниця виміру, умови оплати товару та його вартість узгоджуються сторонами в відповідних додатках (Специфікаціях), які є невід`ємною частиною договору, якщо інше не передбачено умовами договору (п.1.2 Договору).

Відповідно до п. 5.1-5.3 Договору ціна товару зазначається у додатках (Специфікаціях) до даного договору та/або видаткових накладних. Поставка товару за даним договором здійснюється лише за умови отримання продавцем 100 % попередньої оплати за товар, якщо інші умови та порядок оплати не передбачені додатками (Специфікаціями) до цього Договору. Загальна вартість товару по даному договору складається з вартості товару, зазначеного в додатках та/чи у видаткових накладних до даного Договору.

Пунктом 9.2. Договору визначено, що у випадку прострочення оплати за товар Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла в період прострочення оплати, від загальної вартості неоплаченого в строк Товару за кожний день прострочення платежу по день оплати заборгованості включно, якщо інша відповідальність не передбачена в додатках до цього Договору.

Відповідно до специфікації від 16.05.2023, що є невід`ємною частиною Договору сторони погодили, що продавець постачає покупцю, а покупець приймає та зобов`язується оплатити товар насіння кукурудзи гібридне сорту Пустоварівський 280 СВ у кількості 909 мішків/п.о загальною вартістю 2 685 862,30 грн.

Курс долара США на дату, що передує даті укладання даної Специфікації 15.05.2023 становить 36,9343 грн (п.3 Специфікації).

На момент підписання специфікації вартість товару становить 2 685 862,30 грн, що еквівалентно 72 720,00 доларів США.

Згідно п.5 Специфікації Покупець має оплатити товар в термін :

- 20 відсотків вартості товару в сумі 537 763,41 грн, що еквівалентно 14 560 доларів США до 10.06.2023;

- 80 відсотків вартості товару, що становить 2 148 098,890 грн., що еквівалентно 58 160, 00 доларів США до 01.12.2023.

У відповідності з п. 6 Специфікації, сторони домовились що, якщо в день оплати рахунку середній курс продажу долара США на міжбанківському валютному ринку за даними сторінки https://minfin.com.ua/ua/currency/mb/ буде перевищувати курс долара до гривні встановленому в п. 3 Специфікації, розмір платежу підлягає збільшенню в порядку визначеному в пункту 7 даної специфікації.

Пункт 7 Специфікації визначає, що Коригування суми Договору проводиться Покупцем - на дату фактичного здійснення платежу в гривнях, встановленого п.5 Специфікації, шляхом розрахунку суми, що підлягає до сплати в гривні, за формулою, визначено даним пунктом Договору:

S = D х K, де

S - розмір грошових коштів на момент оплати, грн.;

D - узгоджений Сторонами розмір платежу в доларах США, зазначений у Графіку оплати Товару, відповідно до п. 5 Специфікації;

К - міжбанківський курс продажу долара США, встановлений у міжбанківський інформаційній системі за адресою: https://minfin.com.ua/ua/currency/mb/, сформований на час закриття торгів (продаж міжбанк) на день, попередній до здійснення фактичної оплати Покупцем, з гідно умов даного Договору. Коригування проводиться за наявності підстав передбаченим пунктом 6 Специфікації.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 2 685 862,30 грн відповідно до видаткової накладної № 207 від 16 травня 2023 року; товарно-транспортної накладної № 4 від 16 травня 2023 року, які скріплені підписами та печатками сторін, та Довіреності № 8 від 16.05.2023 року.

Відповідачем було оплачено частину продукції на суму 250 000 грн, а саме: 26.06.2023 було сплачено 150 000 грн згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 3872701176; 10.11.2023 - 100 000 грн згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів №3914.

За своєю правовою природою договірні відносити, які склалися між сторонами є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема положеннями ст. 655, 662, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності з ст. 610, 612, 613 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 692, 693 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом вище, матеріалами справи підтверджується, що згідно з видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, копії яких додані до матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 685 862,30 грн. Факт отримання товару відповідачем не заперечується.

В свою чергу відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару на загальну суму 250 000 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами, копії яких додані до матеріалів справи.

За приписами ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 лютого 2020 року у справі № 910/10191/17 викладено правовий висновок про те, що положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежу, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що сума заборгованості була визначена позивачем наступним чином: 72 720,00 доларів США (вартість поставленого товару в іноземній валюті на момент підписання специфікації) * 41,44 (міжбанківський курс продажу долара США станом на 17.04.2025) = 3 013 516,80 грн 250 000,00 грн (сума грошових коштів сплачена відповідачем за товар) = 2 763 516,80 грн.

Втім, суд не може погодитись з таким розрахунком суми заборгованості, оскільки в п. 6, 7 Специфікації визначено, що відповідне коригування суми Договору проводиться Покупцем на дату фактичного здійснення платежу в гривнях.

Відповідач здійснив два платежі 26.06.2023 - 150 000 грн та 10.11.2023 - 100 000 грн. При цьому, на момент їх здійснення середній курс продажу долара США на міжбанківському валютному ринку за даними сторінки https://minfin.com.ua/ua/currency/mb/ не перевищував курс долара до гривні встановленому в п. 3 Специфікації. Надалі відповідач оплати товару не проводив.

Як свідчать матеріали справи, спір виник саме у зв`язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку договірного зобов`язання щодо оплати поставленого товару. На момент розгляду справи судом повну оплату на виконання умов договору відповідач не здійснив.

Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов`язання та обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження).

Суд вказує на те, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Посилання відповідача про те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на 17.04.2025 (так само як і на день подання позову), не ґрунтується на нормах матеріального права.

При цьому, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16-ц (п. 56 61).

Таким чином, суд доходить висновку, що заборгованість відповідача на день прийняття рішення становить 2 435 862,30 грн: 2 685 862,30 грн (вартість товару вказана у Специфікації) 250 000 грн (сума оплати за товар здійснена відповідачем).

В той же час, позивач не позбавлений права на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача різниці між присудженої до стягнення сумою боргу та сумою заборгованості, розрахованої позивачем відповідно до умов Договору та Специфікації на момент фактичного виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 2 435 862,30 грн заборгованості.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Позивач за неналежне виконання відповідачем зобов`язання по оплаті поставленого товару нарахував пеню в сумі 1 153 155,76 грн за період з 10.06.2023 по 17.04.2025.

За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми.

Тож положення частини шостої статті 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі № 910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі № 902/669/18).

При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (постанова Верховного Суду України від 21 червня 2017 року в справі № 910/2031/16 (провадження № 3-432гс17) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 916/804/17, від 07 серпня 2018 року у справі № 917/2013/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, від 27 лютого 2024 року у справі № 911/858/22).

Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений.

Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (постанова Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Вказана позиція зазначена в Постанові Великої Палати Верхового Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.

У пункті п.9.2. Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати за товар Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла в період прострочення оплати, від загальної вартості неоплаченого в строк Товару за кожний день прострочення платежу по день оплати заборгованості включно, якщо інша відповідальність не передбачена в додатках до цього Договору.

Таким чином, умови укладеного між сторонами договору містять додаткове застереження (зокрема, "по день оплати заборгованості включно"), яке свідчить про визначення іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України.

Дослідивши умови договору, перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, суд, враховуючи строки оплати отриманого товару, визначені сторонами у договорі та проведені відповідачем оплати, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 015 676,92 грн за період з 11.06.2023 по 17.04.2025, розраховану з суми боргу 2 435 862,30 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань).

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Позивач просить стягнути з відповідача 119 850,47 грн 3% річних від простроченої суми за період з 10.06.2023 по 14.04.2025.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок 3% річних, враховуючи строки оплати отриманого товару, визначені сторонами у договорі та проведені відповідачем оплати, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 105 397,86 грн, розраховані з суми боргу 2 435 862,30 грн.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав та своєчасно не оплатив отриманий товар, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 435 862,30 грн заборгованості, 105 397,86 грн 3% річних, 1 015 676,92 грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В решті позову слід відмовити.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 42 683,25 грн судового збору (з урахуванням застосування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі).

Крім того, позивач у поданій позовній заяві просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 95 730,00 грн.

Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, 22.03.2025 між адвокатом Тарнавським В.А. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дібрівка Агросервіс» (клієнт) укладено договір №22/03/25 про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Згідно п.4.3 Договору за надання правничої допомоги клієнт авансовано сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленості сторін.

Конкретні суми гонорару та витрат викладаються у додатку, що є невід`ємною частиною даного договору (п.4.9 Договору).

Додатком до Договору сторони погодили вартість послуг про надання правничої допомоги по справі про стягнення боргу з ТОВ «Іст Агро Сервіс», зокрема, збирання доказової бази та складання позовної заяви 15000 грн, гонорар у розмірі 2% від суми стягнення суми

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У відповідності з ч. 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Разом з тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Така правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідні висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 922/1001/20, від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18 та від 31.03.2021 у справі № 910/9916/17.

За змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідна правова позиція викладена у вказаній вище постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18.

За змістом ст. 13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В той же час суд вважає за необхідне зазначити наступне:

для включення всієї суми гонорару у відшкодування відповідно до ст. 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідний висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18.

Під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Беручи до уваги те, що висновки суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони та суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи; часткова відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Відповідний висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики Європейського суду з прав людини з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі Чоліч проти Хорватії суд зазначив (п. 77), що згідно з практикою Європейського суду з прав людини скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто Європейський суд з прав людини підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому Європейський суд з прав людини у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі Генеральний будівельний менеджмент проти України Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Оцінивши заявлені ТОВ «Дібрівка Агросрвіс» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 95 730,00 грн та подані на їх підтвердження докази, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи (стягнення боргу за поставлений товар згідно однієї видаткової накладної), обсягу наданих адвокатом послуг, не подання відповідачем відзиву на позов, що позбавило позивача необхідності підготовки відповіді, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам щодо реальності, розумності їх розміру, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені ст. 126 та ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24.01.2022 у справі 911/2737/17 стосовно того, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Враховуючи наведене вище та часткове задоволення позову, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за доцільне покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 27 784,69 грн (10 000 грн за складання позовної заяви + гонорар 0,5% від суми задоволених позовних вимог).

Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Дібрівка Агросервіс до Товариства з обмеженою відповідальністю ІСТ АГРО СЕРВІС про стягнення 4 036 523,03 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІСТ АГРО СЕРВІС (код 38402284, 17600, смт. Варва Варвинського району Чернігівської області, вул. Зарічна, 3-а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дібрівка Агросервіс (код 32573079, 09831, с. Дібрівка (Тетіївська ТГ) Білоцерківського району Київської області, вул. Степова, 6) 2 435 862,30 грн заборгованості, 105 397,86 грн 3% річних, 1 015 676,92 грн пені, 42 683,25 грн судового збору та 27 784,69 грн витрат на правову допомогу.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2025.

Суддя А.С.Сидоренко