Рішення № 128847471, 14.07.2025, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/461/25

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Приватного підприємства «Сімат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексмаш» про стягнення 66717 грн. 27 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне підприємство «Сімат» звернувся, через систему «Електронний суд», в Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексмаш» (далі відповідач) про стягнення, на підставі укладеного в спрощеній формі договору поставки товару, 59304 грн. 44 коп. боргу, 6252 грн. 74 коп. інфляційних втрат, 1160 грн. 09 коп. 3 % річних, що разом становить 66171 грн. 27 коп. та відшкодування судових витрат.

Позов мотивований порушенням відповідачем порядку та строків оплати за товар, отриманий за видатковими накладними №1162 від 13.06.2024 року, № 1400 від 16.07.2024 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 02.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/461/25 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, без виклику, запропоновано учасникам справи у встановлені строки подати суду заяви по суті справи, клопотання з процесуальних питань (за їх наявності) у відповідності до норм ст.ст. 165-167 ГПК України.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подав, ухвала суду від 02.05.2025 року адресована відповідачу визначеному ч. 5 ст. 176 ГПК України порядку, відділенням Укрпошти повернено суду з відміткою пошти про причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 34-36).

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 18030, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Чигиринська, буд. 11/5 (а.с. 28).

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 3, в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) або будь-якої іншої заяви або клопотання у справі, у тому числі особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та (або) доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному вебпорталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч.3 ст.9 ГПК України).

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Правова позиція щодо обов`язку особи самостійно організувати відносини з оператором поштового зв`язку, кур`єрською службою тощо, з метою забезпечення отримання надісланої йому кореспонденції уповноваженою особою висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.06.2018 у справі № 820/6755/16, від 17.10.2019 у справі №420/5895/18.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити відповідачу, який повинен був знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням проти них та скористатись правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України і вважає його повідомленим належним чином.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, судом підписано рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши наявні у справі № 925/461/25 письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.

За твердженням позивача сторонами досягнуто домовленості щодо укладення договору поставки позивачем, як постачальником, відповідачу, як покупцю, на умовах попередньої оплати електричного обладнання у період червня - серпня 2024 року на загальну суму 349 630 грн. 80 коп.

Із рахунку на оплату № 2528 від 05.06.2024 року (а.с. 18) вбачається замовлення відповідачем товару на суму 117448 грн. 20 коп. на оплату якого виставлено вказаний рахунок на умовах оплати - 10 днів після поставки товару.

Із видаткової накладеної №1162 від 13.06.2024 року, експрес-накладної №20400396743763 від 14.06.2024 року (а.с. 12,14) вбачається, що позивач Приватне підприємство Сімат, як постачальник, із посиланням на основний договір, рахунок на оплату № 2528 від 05.06.2024 року, поставив відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю Флексмаш, як покупцю товар 3 процесори CPU 1215 = 20/4-28VDC 14DI, 10DO за ціною 19480 грн. та 3 панелі оператора KTP 400 BASIC за ціною 13144 грн. 50 коп., загалом з ПДВ на суму 117448 грн. 20 коп., а відповідач без зауважень фактично 17.06.2024 року прийняв вказаний товар на вказану суму, підписав електронним підписом в особі Дуда Валерія Ігоровича та посвідчив електронною печаткою відповідача, гарантував її повну оплату листом № 13-06-і від 13.06.2024 року (а.с. 17), однак оплатив частково на суму 97448 грн. Заборгованість в сумі 20000 грн. 20 коп. не оплатив.

Із рахунку на оплату № 3198 від 16.07.2024 року (а.с. 19) вбачається замовлення відповідачем товару на суму 39304 грн. 44 коп. на оплату якого виставлено вказаний рахунок на умовах оплати - 100% передоплата.

Із видаткової накладеної №1400 від 16.07.2024 року, експрес-накладної №204004018772702 від 16.07.2024 року (а.с. 16,13) вбачається, що позивач Приватне підприємство Сімат, як постачальник, із посиланням на основний договір, рахунок на оплату № 3198 від 16.07.2024 року, поставив відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю Флексмаш, як покупцю товар 1 процесор CPU 1215 = 20/4-28VDC 14DI, 10DO за ціною 19480 грн. та 1 панель оператора KTP 400 BASIC за ціною 13273 грн. 70 коп., загалом з ПДВ на суму 39304 грн. 44 коп., а відповідач без зауважень фактично 17.07.2024 року прийняв вказаний товар на вказану суму, підписав електронним підписом в особі Дуда Валерія Ігоровича та посвідчив електронною печаткою відповідача,однак не оплатив.

Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2024-14.02.2025 року (а.с. 20) між сторонами існували господарські відносини щодо поставки позивачем товару на загальну суму 349630 грн. 80 коп., який частково оплачений відповідачем на суму 290326 грн. 36 коп., зазначена не сплачена заборгованість відповідача у сумі 59304 грн. 44 коп.

У зв`язку з нездійсненням відповідачем оплати за замовлений ним та поставлений позивачем товар, 12.12.2024 року позивач звертався до відповідача з претензією №39 про сплату 59304 грн. 44 коп. боргу, який вимагав сплатити, у разі несплати повідомив про намір звернення до суду про їх стягнення вказаної суми та нарахованих інфляційних втрат, 3 % річних (а.с.21, докази направлення а.с. 22).

Вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та виконання, вимога про стягнення цієї заборгованості є предметом позову у справі, що розглядається. Також за порушення строків оплати товару позивач нарахував до стягнення 6252 грн. 74 коп. інфляційних втрат, 1160 грн. 09 коп. 3 % річних.

Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору поставки укладеного в спрощеній формі шляхом підписання видаткових накладних: №1162 від 13.06.2024 року, №1400 від 16.07.2024 року вимоги позивача витікають із суті прав та обов`язків сторін за ними.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом з ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, припинення правовідношення, відшкодування збитків та іншим способом відшкодування майнової шкоди або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтями 20, 144 ГК України також передбачено, що права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються шляхом присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, з інших обставин, з якими закон пов`язує виникнення майнових прав та обов`язків суб`єктів господарювання.

За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 3 Закону України Про електронний цифровий підпис електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки).

З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що між сторонами у період 13.06.2024-09.12.2024 року існували господарські відносини щодо поставки замовленого відповідачем та поставленого позивачем у червні-серпні 2024 року товару на загальну суму 349630 грн. 80 коп., який фактично оплачено відповідачем на суму 290326 грн. 36 коп., в тому числі і за видатковою накладною № 1162 від 13.06.2024 року лише на суму 97448 грн., заборгованість в сумі 20000 грн. 20 коп. не сплачена як і заборгованість за видатковою накладною №1400 від 16.07.2024 року, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаних видаткових накладних. Вимогу про сплату боргу відповідачем отримано, проте, оплату за отриманий товар відповідач в погоджені строки не здійснив.

Судом враховано, що фактична заборгованість відповідача за видатковими накладними становить 59304 грн. 64 коп., однак позивачем заявлено до стягнення 59304 грн. 44 коп. Отже, з урахуванням ст. 14 ГПК України наявність і розмір основного боргу в сумі 59304 грн. 44 коп. позивачем доведені належними, достатніми та допустимими доказами, вимоги позивача відповідачем не спростовані, тому зазначена сума боргу підлягає стягненню в судовому порядку.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати товару, позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України 6252 грн. 74 коп. інфляційних втрат нарахованих за період серпня 2024 року-квітня 2025 року, 1160 грн. 09 коп. 3 % річних нарахованих за період 22.08.2024-16.04.2025 року.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Розрахунок спірної суми інфляційних втрат, 3% річних відповідає фактичним обставинам справи, їх розрахунок методологічно і арифметично проведено неправильно, однак за розрахунком суду проведеним в ІПС LIGA 360, з урахуванням методики розрахунку, доведеної судам листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р і рекомендацій викладених в п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 07.12.2013 № 14, суми нарахування інфляційних втрат, 3% річних є вищими, ніж заявлено позивачем, тому з урахуванням диспозитивності визначеної ст. 14 ГПК України суд задовольняє вимоги позивача в межах заявлених ним вимог.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням викладених обставин справи, умов поставки товару за видатковими накладними №1162 від 13.06.2024 року, № 1400 від 16.07.2024 року та наведених норм законодавства суд спірні вимоги позивача про стягнення 59304 грн. 44 коп. боргу, 6252 грн. 74 коп. інфляційних втрат, 1160 грн. 09 коп. 3 % річних вважає обґрунтованими і позов задовольняє повністю.

На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 3028 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 233-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексмаш», ідентифікаційний код юридичної особи 42004924, місцезнаходження: 18030, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Чигиринська, буд. 11/5, на користь Приватного підприємства «Сімат», ідентифікаційний код юридичної особи 35444426, місцезнаходження: 79019, Львівська обл., м. Львів, вул. Хімічна, буд. 4, кімн. 47 59304 грн. 44 коп. боргу, 6252 грн. 74 коп. інфляційних втрат, 1160 грн. 09 коп. 3 % річних, 3028 грн. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 14.07.2025 року.

СуддяВ.М. Грачов