Рішення № 128847465, 30.06.2025, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року м.Черкаси Справа № 925/601/25

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Г.М.Скиби, за участю секретаря судового засідання А.М.Буднік, у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду розглянув справу за позовом Адвокатського бюро "Братів Федорових", м.Київ, вул.Пирогова,10Г, оф.14

до фізичної особи-підприємця Бойка Геннадія Станіславовича, АДРЕСА_1

про стягнення 65000,00 грн заборгованості та штрафних санкцій за договором про надання правової допомоги,

без участі повноважних представників сторін.

Адвокатське бюро "Братів Федорових" звернулось в Господарський суд Черкаської області із позовом до фізичної особи-підприємця Бойка Геннадія Станіславовича з вимогами про стягнення 65000,00 грн заборгованості за договором про надання правової допомоги від 08.04.2025 №08/04/25, зокрема 15000,00 грн основного боргу та 50000,00 грн штрафних санкцій, а також відшкодування судових витрат.

Ухвалою суду від 30.06.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судове засідання 30.06.2025.

Учасники справи (позивач та відповідач) були належним чином повідомлені про дату, час та місце цього засідання, однак участі повноважних представників не забезпечили.

Так, відповідно до Господарського процесуального кодексу України:

ч.5 ст.6. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів);

ч.6 ст.6. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку;

абз.1 ч.7 ст.6. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою;

п.3 ч.6 ст.242 Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідно до ст.93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Відповідно до п.10 ч.2 ст.9 та ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: місцезнаходження юридичної особи; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу (…), за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно із відповідями:

від 02.06.2025 №11519965 (а.с.35), сформованою засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" за запитом судді Скиби Г.М., фізична особа-підприємець Бойко Геннадій Станіславович (РНОКПП НОМЕР_1 ) не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд";

від 02.06.2025 №1437131 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.34) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу-підприємця Бойко Геннадія Станіславовича: місцезнаходження: АДРЕСА_2 , актуальний стан на фактичну дату та час формування зареєстровано.

Ухвала суду від 02.06.2024, направлена відповідачу за адресою його реєстрації як фізичної особи-підприємця, зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернута поштою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч.4 ст.122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Оголошення про виклик відповідача у судові засідання було розміщено на офіційному вебсайті судової влади України 02.06.2025 (а.с.38).

Відповідно до ч.1, 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, однак участі повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про причини його неявки до суду не повідомив, доказів належного та повного виконання умов договору до суду не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв`язку з чим суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, який не з`явився.

16.06.2025 за вх.суду №9167/25 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

20.06.2025 за вх.суду №9455/25 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просить позовні вимоги задовольнити повному обсязі.

24.06.2025 за вх.суду №9635/25 від відповідача надійшло заперечення (на відповідь на відзив), в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

24.06.2025 за вх.суду №9676/25 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких просить долучити до матеріалів справи довідку від 24.06.2025 та прайс від 30.03.2025.

За результатами судового розгляду до справи приєднано вступну та резолютивну частину рішення без їх проголошення відповідно до приписів ст.ст.233, 240 Господарського процесуального кодексу України.

Судом установлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини:

08.04.2025 між Адвокатським бюро "Братів Федорових" (далі виконавець, позивач по справі, кредитор) та фізичною особою-підприємцем Бойко Геннадієм Станіславовичем (далі клієнт, відповідач по справі, боржник) був укладений договір про надання правової допомоги №08/04/25 (далі договір, а.с.12), за умовами якого: клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати клієнту за винагороду послуги з правової допомоги (п.1.1.); перелік послуг з правової допомоги та їх вартість (гонорар визначається додатковою угодою до цього договору (п.1.2.); терміни надання послуг з правової допомоги: початок надання послуг з правової допомоги визначається датою підписання договору, закінчення надання послуг з правової допомоги визначається сторонами за домовленістю (п.2.1.); виконавець як представник або захисник клієнта, користується тими процесуальними правами, в статусі якого перебуває клієнт, крім випадків, передбачених законодавством України (п.5.1.); клієнт надає право виконавцю при здійсненні своїх повноважень: подавати і одержувати необхідні довідки та документи, адвокатські запити, заяви, клопотання, позовні заяви, скарги, апеляційні скарги, касаційні скарги, розписуватись на них і, сплачувати від імені клієнта судовий збір, брати участь у судових засіданнях, подавати клопотання, заперечення, пояснення, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, надавати пояснення, отримувати посвідчення на право керування транспортним засобом клієнта в органах Національної поліції України, а також користуватися всіма іншими правами, наданими законодавством України виконавцю як представнику Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та цим договором (п.5.2.); у випадку порушення клієнтом умов договору в частині оплати наданих послуг за цим договором, виконавець має право вимагати у клієнта сплату штрафу у розмірі п`ятдесят тисяч гривень (п.7.2.); усі додатки до цього договору, підписані сторонами складають невід`ємну частину договору (п.9.1.)..

08.04.2025 між Адвокатським бюро "Братів Федорових" (далі виконавець, позивач по справі) та фізичною особою-підприємцем Бойко Геннадієм Станіславовичем (далі клієнт, відповідач по справі) на виконання п.1.2. договору була укладена додаткова угода до договору про надання правової допомоги (далі додаткова угода, а.с.13), за умовами якої: клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання, на умовах, викладених в договорі, надати клієнту за винагороду послуги із скасування судового наказу Господарського суду Черкаської області від 02.04.2025 по справі №925/335/25, а саме: підготовка та подання заяви про скасування судового наказу, представництво клієнта в Господарському суді в ході розгляду заяви про скасування удового наказу, подання заяв, скарг, клопотань, пов`язаних із розглядом справи про скасування судового наказу (п.1.); за послуги, передбачені п.1 цієї додаткової угоди, клієнт сплачує виконавцю винагороду (гонорар), у розмірі, що становить 16000,00 грн (шістнадцять тисяч) гривень, у наступному порядку (п.2.): клієнт сплачує виконавцю аванс у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень в момент укладення договору. У разі несплати авансу, даний договір є розірваним та не підлягає виконанню сторонами (п.2.1.); клієнт сплачує виконавцю залишок гонорару у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень виключно по факту ухвалення судом рішення про скасування судового наказу, визначеного у п.1 цієї угоди (п.2.2.); сторони дійшли згоди, що гонорар, згідно п.2.2. цієї угоди, оплачується на протязі двох календарних днів з моменту опублікування, або направлення в Електронний кабінет Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, або направлення клієнту в додаток "Дія" копії ухвали про скасування судового наказу, визначеного у п.1 цієї угоди (п.3.).

На виконання умов договору відповідачем було сплачено аванс за юридичні послуги по скасуванню судового наказу в розмірі 1000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №241913716 від 11.04.2025 (а.с.18).

На виконання умов договору позивачем була подана до Господарського суду Черкаської області заява про скасування судового наказу від 11.04.2025, яка була задоволена та ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16.04.2025 по справі №925/335/25 був скасований судовий наказ від 02.04.2025 про стягнення Фізичної особи - підприємця Бойка Геннадія Станіславовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (ідентифікаційний код 41084239, адреса: 01133, м.Київ, бул.Лесі Українки, буд.26, офіс 411) - 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп. прострочені платежі по тілу кредиту, 45863 (сорок п`ять тисяч вісімсот шістдесят три) грн 82 коп. платежі по процентах, 242 (двісті сорок дві) грн 24 коп. судового збору.

В порушення п.п.2.2., 3. додаткової угоди відповідач не сплатив позивачу залишок гонорару по факту ухвалення судом рішення про скасування судового наказу.

01.05.2025 позивач направив відповідачу вимогу про сплату в строк до 02.05.2025 на користь позивача 15000,00 грн гонорару. У випадку несплати гонорару у встановлений строк позивач просив сплатити штраф у розмірі 50000,00 грн (а.с.10).

09.05.2025 Господарським судом Черкаської області по справі №925/507/25 виданий судовий наказ про стягнення з фізичної особи-підприємця Бойко Геннадія Станіславовича, адресою місцезнаходження якого є: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 на користь адвокатського бюро "Братів Федорових", адресою місцезнаходження якого є: 01054, вул.Пирогова, буд.10 Г, офіс 14, м. Київ, код ЄДРПОУ: 45845376 15000 грн 00 коп. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 коп.) суми основного боргу, 50000 грн. 00 коп. (п`ятдесят тисяч гривень 00 коп.) штрафу та 302 грн 80 коп. (триста дві гривні 80 коп.) судового збору.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23.05.2025 по справі №925/507/25 за заявою боржника фізичної особи-підприємця Бойка Геннадія Станіславовича судовий наказ Господарського суду Черкаської області від 09.05.2025 скасовано.

Станом на день звернення з позовом відповідач не сплатив позивачу залишок гонорару в розмірі 15000,00 грн на підставі п.п.2.2., 3 додаткової угоди, що стало причиною звернення позивача в Господарський суд з позовом за захистом свого порушеного права та примусового стягнення заборгованості та санкцій на суму боргу.

У відзиві на позов та запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначив, що договір про надання правової допомоги №08/04/25 від 08.04.2025 є нікчемним (не підписаним), позивачем не надано жодного акту про виконані послуги, розмір штрафних санкцій є неспівмірним заявленій для стягнення сумі, тому підстави для задоволення вимоги відсутні.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що після надання обумовлених послуг відповідач визнав заборгованість, що підтверджено у листуванні, жодних заперечень стосовно вартості та обсягу послуг не висловлював, на виконання договору відповідачем було сплачено аванс у розмірі 1000,00 грн, що є конклюдентними діями.

Інших доказів у справу не подано.

Оцінюючи пояснення учасників та докази сторін у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до часткового задоволення.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням режиму воєнного стану та ймовірності повітряної тривоги в місті Черкаси у Господарському суді Черкаської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Суд відзначає, що у п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується "процесуальна" справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) "Star Cate Epilekta Gevmata and Others v.Greece" від 06.07.2010 №54111/07).

Позивач є суб`єктом господарювання на ринку послуг, самостійною юридичною особою з присвоєнням ідентифікаційного коду, визначенням видів діяльності, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідач є суб`єктом господарювання на ринку послуг України, фізичною особою-підприємцем, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з присвоєнням коду та внесенням реєстраційних даних.

Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації, положення ст.93 Цивільного кодексу України.

Позивач звернувся в Господарський суд Черкаської області із позовом про стягнення з відповідача 65000,00 грн заборгованості за договором про надання правової допомоги №08/04/25 від 08.04.2025, зокрема: 15000,00 грн основного боргу та 50000,00 грн штрафних санкцій.

Відповідно до положень ст.ст.6, 11, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах письмового двостороннього строкового консенсуального оплатного договору про надання правової допомоги №08/04/25 від 08.04.2025 (а.с.12), договір не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним, не розірваний сторонами та є дійсним на момент спірних правовідносин. Суд враховує презумпцію правомірності правочину (приписи ст.204 Цивільного кодексу України).

Договір про надання правової допомоги замовнику є різновидом договору про надання послуг. Це угода, за якою одна сторона (наприклад, адвокат, адвокатське бюро) зобов`язується надати правову допомогу іншій стороні (клієнту), а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити ці послуги.

Договір про надання правової допомоги регулюється Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Правилами адвокатської етики та іншими нормативно-правовими актами.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до Цивільного кодексу України:

п.1 ч.2 ст.11. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини;

ч.1, 2 ст.509. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу;

ст.525. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;

ст.526. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;

ст.530. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства;

ст.599. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином;

ст.610. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання);

ст.611. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом;

ст.629. Договір є обов`язковим для виконання сторонами;

ст.901. 1. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. 2. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання;

ч.1 ст.903. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором;

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору про надання правової допомоги №08/04/25 від 08.04.2025 та додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 08.04.2025 надано відповідачу за винагороду послугу із скасування судового наказу Господарського суду Черкаської області від 02.04.2025 по справі №925/335/25, а саме: підготовка та подання заяви про скасування судового наказу, представництво клієнта в Господарському суді в ході розгляду заяви про скасування удового наказу, подання заяв, скарг, клопотань, пов`язаних із розглядом справи про скасування судового наказу.

На виконання п.2.1. додаткової угоди відповідачем було сплачено аванс за юридичні послуги по скасуванню судового наказу в розмірі 1000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №241913716 від 11.04.2025.

Разом з тим, відповідачем у визначений у п.п.2.2., 3. додаткової угоди строк залишок гонорару у розмірі 15000,00 грн сплачений не був.

Суд вважає, що строк виконання оплати обумовленого боргу відповідачем за господарським договором є таким, що настав.

Вказані обставини відповідачем не спростовано. Станом на день розгляду справи доказів належного виконання умов договору відповідачем не надано.

Невиконання відповідачем взятого на себе зобов`язання у строки, встановлені п.п.2.2., 3. додаткової угоди, є правовою підставою для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми залишку гонорару за послуги адвоката в розмірі 15000,00 грн у примусовому порядку.

Щодо стягнення штрафу.

Відповідно до п. 7.2. договору у випадку порушення клієнтом умов договору в частині оплати наданих послуг за цим договором, виконавець має право вимагати у клієнта сплату штрафу у розмірі п`ятдесят тисяч гривень. Отже, суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем відповідачу штрафу на суму 50000,00 грн.

Договір про забезпечення виконання зобов`язання у виді неустойки укладено сторонами в письмовому виді.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18, де, зокрема, вказано на те, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст.231 Господарського кодексу України), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Згідно з ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст.546, ст.549 Цивільного кодексу України та ст.199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

Отже, невиконання стороною прийнятих на себе зобов`язань має наслідком визначену відповідальність, яку сторони мали передбачити при укладенні договору за загальними засадами справедливості, добросовісності, розумності, співмірності, обґрунтованості, а тому наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором покладаються на нього в тому розмірі, який було добровільно та заздалегідь погоджено ним при укладенні договору.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.

У ст.233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст.551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 16.10.2019 у справі №910/1828/19.

В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що за умовами договору штрафні санкції є неспівмірними заявленій до стягнення суми зобов`язання, оскільки наслідки невиконання клієнтом зобов`язання вочевидь більш вигідні для адвоката, ніж належне виконання такого зобов`язання, розмір штрафних санкцій втричі більший ніж сума, що підлягає сплаті. Окрім того, за умовами договору розмір гонорару є нерозумним та занадто високим лише за написання заяви про скасування судового наказу, тому штрафні санкції за таких умов договору є фактично засобом надмірного збагачення.

На переконання суду, вказані обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, однак повинні бути враховані судом при вирішенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Враховуючи всі обставини справи у їх сукупності, незначний період прострочення виконання зобов`язань, значну суму нарахованих санкцій, вид господарської діяльності відповідача та статус позивача, а також стимулюючий, а не каральний характер штрафних санкцій, суд приходить до висновку про необхідність і доцільність зменшення заявлених до стягнення санкцій на 70%. Відмовляючи у зменшенні їх розміру до 99%, як про це просить відповідач, суд враховує також і інтереси позивача та необхідність дотримання балансу інтересів сторін, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. При цьому інші доводи та заперечення сторін судом почуті та враховані при прийнятті рішення, проте не оцінюються як обґрунтовані та правомірні, оскільки не впливають на зроблені судом висновки.

Згідно з положеннями ст.13 Господарського процесуального кодексу України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пу.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стосовно розподілу судових витрат.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Дана позиція викладена у постанові Верховного суду від 04.05.2018 у справі №917/068/17.

Відповідно до ст.ст.74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Суд зазначає, що сплата заборгованості відповідачем під час розгляду справи та неподання ним доказів у справу про оплату має враховуватись виконавчою службою при виконанні рішення суду в ході виконавчого провадження. Суд вважає, що відповідач мав достатньо часу для надання до суду доказів проведення розрахунку з позивачем.

Відповідачем всупереч вимог та приписів ч.1 ст.74, ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України факту належного виконання зобов`язання перед позивачем у визначений договором строк не доведено, доводів та документів позивача не спростовано.

За вказаних обставин суд вважає, що позивачем використано належний спосіб захисту свого порушеного права, передбачений приписами ст.ст.15-16 Цивільного кодексу України, тому позов підлягає до часткового задоволення. Належить стягнути з відповідача на користь позивача 30000,00 грн заборгованості за договором про надання правової допомоги від №08/04/25 від 08.04.2025, зокрема 15000,00 грн основного боргу та 15000,00 грн штрафних санкцій. В іншій частині позову відмовити з мотивів недоведеності, безпідставності та необґрунтованості надмірного розміру штрафних санкцій при відсутності порушення інтересу позивача.

Суд при прийнятті рішення враховує та розділяє правові висновки, викладені в Постанові КЦС ВС від 21.08.2024 №462/7300/20 (61-3945св24): виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності, розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: "PLACUIT IN OMNIBUS REBUS PRAECIPUUM ESSE IUSTITIAE AEQUITATISQUE QUAM STRICTI IURIUS RATIONEM" яка означає "у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права". Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляд кожної конкретної справи.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України):

- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);

- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов`язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);

- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29);

- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" №4994/04 від 09.09.2011).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача повністю в розмірі 2422,40 грн.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Бойка Геннадія Станіславовича ( АДРЕСА_3 , НОМЕР_2 , номер рахунку в банку невідомий)

на користь Адвокатського бюро "Братів Федорових" (01054, м.Київ, вул.Пирогова,10Г, оф.14, код ЄДРПОУ 45845376, номер рахунку в банку невідомий) 15000,00 грн основної заборгованості та 15000,00 грн штрафу за договором про надання правової допомоги №08/04/25 від 08.04.2025 та 2422,40 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 256-258 та п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 10.07.2025

Суддя Г.М.Скиба