Ухвала суду № 128815306, 01.07.2025, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"01" липня 2025 р. Справа № 911/553/22

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Панченко К. О.

за участю представників учасників справи:

від позивача (скаржника): Кологойда О. В. (адвокат ордер серії АІ № 1371365 від 30.06.2023 р.);

від відповідача: Гаврись Я. Б. (адвокат довіреність № 192/22 від 16.12.2024 р.), Жменяк Ю. Ю. (адвокат довіреність № 265/22 від 23.12.2024 р.);

від органів Державної виконавчої служби: не з`явились;

розглянувши матеріали справи

за скаргою Приватного акціонерного товариства „КІНТО, м. Київ

на дії та бездіяльність державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), м. Обухів, Обухівський район, Київська область

у справі № 911/553/22

за позовом Приватного акціонерного товариства „КІНТО, м. Київ

до Публічного акціонерного товариства „Центренерго, смт Козин, Обухівський район, Київська область

про стягнення 877 715, 05 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.11.2024 р. через систему „Електронний суд від позивача (стягувача) надійшла скарга б/н від 08.11.2024 р. на дії та бездіяльність державного виконавця, у якій він просить суд поновити строк на звернення до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державних виконавців Обухівського ВДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Черненко Алли Анатоліївни щодо невчинення дій на виконання наказів Господарського суду Київської області від 26.08.2022 року у справі № 911/553/22 за ВП № 69755819, ВП № 69756832, передбачених Законом України „Про виконавче провадження; визнати неправомірними дії державного виконавця Обухівського ВДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо зупинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями ВП № 69755819, ВП № 69756832 постановами від 05.09.2022 р. та бездіяльність державного виконавця щодо не накладення арешту на грошові кошти на рахунках боржника та третьої особи, належні до стягнення на користь боржника, в межах загальної суми стягнення та невчинення інших дій щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 26.08.2022 року у справі № 911/553/22, передбачених Законом України „Про виконавче провадження; зобов?язати державного виконавця Обухівського ВДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції усунути допущене порушення (поновити порушене право Приватного акціонерного товариства „КІНТО) шляхом поновлення виконавчих дій за виконавчими провадженнями ВП № 69755819, ВП № 69756832 та вчинення дій по примусовому виконанню наказів Господарського суду Київської області від 26.08.2022 року у справі № 911/553/22, передбачених Законом України „Про виконавче провадження; накласти арешт на грошові кошти Публічного акціонерного товариства „Центренерго у національній і іноземній валютах, інші цінності на рахунках Публічного акціонерного товариства „Центренерго у банках та інших фінансових установах, а також на грошові кошти, що підлягають передачі (сплаті) згідно ухвали Господарського суду Запорізької області 11.09.2024 р. у справі № 908/813/22 Публічному акціонерному товариству „Центренерго в рахунок задоволення вимог Публічного акціонерного товариства „Центренерго по виконавчому провадженню № 73375321 і знаходяться у нього або у Товариства з обмеженою відповідальністю „Енерджі Маркет Ассістант, а також на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю „Юнайтед Енерджі, належні до стягнення на користь ПАТ „Центренерго за постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 911/2231/23 в межах загальної суми стягнення у справі № 911/553/22 у розмірі 902 880, 78 грн.

В обґрунтування своєї скарги позивач (стягувач) зазначає, що дії державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанов про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях ВП № 69755819, ВП № 69756832 і відповідно його бездіяльність щодо поновлення вказаних виконавчих проваджень та вчинення відповідних виконавчих дій є неправомірними та такими, що були вчинені та допущені всупереч положенням Конституції України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.11.2024 р. відмовлено у задоволенні клопотання б/н б/д ПРАТ „КІНТО про поновлення строку на подання скарги б/н від 08.11.2024 р. на дії та бездіяльність державного виконавця в частині визнання неправомірними дій державного виконавця Обухівського ВДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо зупинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями ВП № 69755819, ВП № 69756832 постановами від 05.09.2022 р., викладене у скарзі б/н від 08.11.2024 р. на дії та бездіяльність державного виконавця; повернуто ПРАТ „КІНТО скаргу б/н від 08.11.2024 р. на дії та бездіяльність державного виконавця Обухівського ВДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчих провадженнях ВП № 69755819, ВП № 69756832 та додані до неї матеріали без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 р. ухвалу Господарського суду Київської області від 25.11.2024 р. у справі № 911/553/22 про відмову ПРАТ „КІНТО у поновленні строку на подання скарги на дії (бездіяльність) державних виконавців Обухівського ВДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасовано, а справу передано до Господарського суду Київської області для продовження розгляду скарги ПРАТ „КІНТО на дії (бездіяльність) державних виконавців Обухівського ВДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Черненко Алли Анатоліївни.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.04.2024 р. прийнято до розгляду скаргу ПРАТ „КІНТО на дії та бездіяльність державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у справі № 911/553/22 за позовом Приватного акціонерного товариства „КІНТО до Публічного акціонерного товариства „Центренерго про стягнення 877 715, 05 грн і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників справи на 28.05.2025 р.

26.05.2025 р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив № 89351/10 від 23.05.2025 р. на скаргу на дії та бездіяльність державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому він просить суд відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.

27.05.2025 р. через систему „Електронний суд до суду від позивача (скаржника) надійшла відповідь б/н від 26.05.2025 р. на відзив на скаргу на дії та бездіяльність державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що долучена судом до матеріалів справи.

27.05.2025 р. через систему „Електронний суд до суду від відповідача надійшли заперечення б/н від 27.05.2025 р. на скаргу (з урахуванням доводів скаржника викладених у відповіді на відзив від 26.05.2025 р.) надійшла відповідь б/н від 26.05.2025 р. на відзив на скаргу на дії та бездіяльність державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що долучена судом до матеріалів справи.

28.05.2025 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 11.06.2025 р.

09.06.2025 р. через систему „Електронний суд до суду від позивача (скаржника) надійшли письмові пояснення б/н від 06.06.2025 р., що долучено судом до матеріалів справи.

11.06.2025 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 25.06.2025 р.

24.06.2025 р. через систему „Електронний суд до суду від відповідача надійшли пояснення б/н від 24.06.2025 р., що долучено судом до матеріалів справи.

25.06.2025 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 01.07.2025 р.

01.07.2025 р. у судовому засіданні представник позивача (стягувача) надав усні пояснення щодо обґрунтування своєї скарги, вимоги скарги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в скарзі.

Представники відповідача (боржника) у судовому засіданні надали усні пояснення щодо своїх заперечень проти скарги, просили суд відмовити в задоволенні скарги позивача (стягувача) повністю.

Представник Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з`явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що вимоги скаржника є частково правомірними та визнаються такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.07.2022 р. у справі № 911/553/22 за позовом Приватного акціонерного товариства „КІНТО до Публічного акціонерного товариства „Центренерго про стягнення 877 715, 05 грн позов задоволено повністю та вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства „Центренерго грошові кошти як невиплачені в строк дивіденди за 2018 р. на підставі рішення річних загальних зборів акціонерів ПАТ „Центренерго від 30.04.2021 р., оформленого протоколом № 2 річних загальних зборів акціонерів ПАТ „Центренерго від 30.04.2021 р., на наступні відкриті для обліку операцій з активами рахунки згідно з переліком у загальному розмірі 877 715, 05 грн та судові витрати 13 165, 73 грн судового збору, 12 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

26.08.2022 р. на виконання вказаного рішення судом було видано відповідні накази.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01.09.2022 р. про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження ВП № 69755819 з примусового виконання наказу № 911/553/22, виданого Господарським судом Київської області 26.08.2022 р., про стягнення з ПАТ „Центренерго грошових коштів як невиплачених в строк дивідендів за 2018 р. на підставі рішення річних загальних зборів акціонерів ПАТ „Центренерго від 30.04.2021 р., оформленого протоколом № 2 річних загальних зборів акціонерів ПАТ „Центренерго від 30.04.2021 р., на наступні відкриті для обліку операцій з активами рахунки згідно з переліком у загальному розмірі 877 715, 05 грн, за відповідною заявою стягувача ПРАТ „Кінто про відкриття виконавчого провадження.

Постановою державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01.09.2022 р. про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження ВП № 69756832 з примусового виконання наказу № 911/553/22, виданого Господарським судом Київської області 26.08.2022 р., про стягнення з ПАТ „Центренерго на користь ПРАТ „Кінто судових витрат 13 165, 73 грн судового збору, 12 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, за відповідною заявою стягувача ПРАТ „Кінто про відкриття виконавчого провадження.

01.09.2022 р. державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було винесено постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у виконавчих провадженнях ВП № 69755819, ВП № 69756832.

Постановою державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.09.2022 р. про зупинення виконавчих дій постановлено на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України „Про виконавче провадження зупинити виконавче провадження ВП № 69755819 з примусового виконання наказу № 911/553/22, виданого Господарським судом Київської області 26.08.2022 р., про стягнення з ПАТ „Центренерго грошових коштів як невиплачених в строк дивідендів за 2018 р. на підставі рішення річних загальних зборів акціонерів ПАТ „Центренерго від 30.04.2021 р., оформленого протоколом № 2 річних загальних зборів акціонерів ПАТ „Центренерго від 30.04.2021 р., на наступні відкриті для обліку операцій з активами рахунки згідно з переліком у загальному розмірі 877 715, 05 грн до закінчення строку дії обставин, що зумовило зупинення виконавчих дій.

Постановою державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.09.2022 р. про зупинення виконавчих дій постановлено на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України „Про виконавче провадження зупинити виконавче провадження ВП № 69756832 з примусового виконання наказу № 911/553/22, виданого Господарським судом Київської області 26.08.2022 р., про стягнення з ПАТ „Центренерго на користь ПРАТ „Кінто судових витрат 13 165, 73 грн судового збору, 12 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката до закінчення строку дії обставин, що зумовило зупинення виконавчих дій.

У жовтні 2024 р. позивач (скаржник) звернувся до Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою № 20 від 07.10.2024 р., у якій просив поновити виконавчі провадження ВП № 69755819, ВП № 69756832, невідкладно вжити всі необхідні заходи, передбачені Законом України „Про виконавче провадження; в інтересах стягувачів за виконавчими провадженнями ВП № 69755819, ВП № 69756832 накласти арешт на грошові кошти, належні до стягнення ПАТ „Центренерго з ТОВ „Енерджі Маркет Ассістант в межах відповідного виконавчого провадження.

У відповідь на заяву № 20 від 07.10.2024 р. Обухівський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся до позивача (стягувача) із листом № 107625 від 23.10.2024 р., у якій зазначив, що відсутні підстави для винесення постанов про поновлення виконавчих дій та вжиття заходів примусового виконання рішень.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із виконанням судових рішень здійснюється Господарським процесуальним кодексом України, Законом України „Про виконавче провадження, Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р. „Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 3 Закону України „Про виконавче провадження передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

1-1) судові накази;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 26 цього ж закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:

1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;

4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;

5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до ч. 5-7 ст. 26 цього ж закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

6. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.7. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Частиною 8 ст. 48 цього ж закону передбачено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Згідно з ст. 10 цього ж закону заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 13 цього ж закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

2. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

3. Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.

4. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

5. Постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Пунктом 12) ч. 1 ст. 34 цього ж закону передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Як вбачається із матеріалів справи, а сама із довідки № 97559 від 13.01.2023 р. Публічного акціонерного товариства „Національний депозитарій України боржник Публічне акціонерне товариство „Центренерго (ідентифікаційний код 22927045) є господарським товариством, 78, 288996 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України.

Розпорядженням № 358-р від 10.05.2018 р. „Про затвердження переліку об?єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 р. Кабінету Міністрів України затверджено перелік об?єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 р. згідно з додатком, серед яких визначено Публічне акціонерне товариство „Центренерго (ідентифікаційний код 22927045), 78, 289 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України.

Розпорядженням № 36-р від 16.01.2019 р. „Про затвердження переліку об?єктів великої приватизації державної власності Кабінету Міністрів України затверджено перелік об?єктів великої приватизації державної власності, проведення якої продовжено згідно з додатком, серед яких визначено Публічне акціонерне товариство „Центренерго (ідентифікаційний код 22927045), 78, 289 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України.

Наказом № 1275 від 23.07.2021 р. „Про прийняття рішення про приватизацію державного пакета акцій Публічного акціонерного товариства „Центренерго Фонду державного майна України наказано прийняти рішення про приватизацію державного пакета акцій розміром 78, 289 % статутного капіталу Публічного акціонерного товариства „Центренерго, що становить 289 205 117 штук акцій; приватизувати державний пакет акцій Публічного акціонерного товариства „Центренерго шляхом продажу на аукціоні з умовами; затвердити план розміщення акцій Публічного акціонерного товариства „Центренерго згідно з додатком; тощо.

Отже, боржник - Публічне акціонерне товариство „Центренерго (ідентифікаційний код 22927045) є господарським товариством, 78, 288996 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України, і яке включено до переліку об?єктів великої приватизації державної власності.

Отже, як вбачається із матеріалів виконавчих проваджень ВП № 69755819, ВП № 69756832 державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правомірно та із дотриманням вимог положень Закону України „Про виконавче провадження та за наявності відповідних підстав і необхідних повноважень (станом на момент їх винесення) було винесено постанови від 05.09.2022 р. про зупинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях ВП № 69755819, ВП № 69756832 на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України „Про виконавче провадження, а самі постанови державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.09.2022 р. про зупинення виконавчих дій є такими, що відповідали вимогам законодавства України (станом на момент їх вчинення), оскільки боржник - Публічне акціонерне товариство „Центренерго (ідентифікаційний код 22927045) є господарським товариством, 78, 288996 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України, і яке включено до переліку об?єктів великої приватизації державної власності.

Заперечення позивача (скаржника) щодо того, що дії (станом на момент їх вчинення) державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо зупинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях ВП № 69755819, ВП № 69756832 є незаконними та такими, що суперечать законодавству України, є необґрунтованими з вищевказаних підстав.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.09.2022 р. у справі № 910/22858/17 за позовом Акціонерного товариства „Міжнародний резервний банк (попередня назва - Акціонерне товариство „Сбербанк) до Державного підприємства „Донецька залізниця, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство „Українська залізниця, про стягнення 68 139 502,01 дол. США, що еквівалентно 1 857 993 189, 66 грн зазначила, що:

32. Відповідно до статті 1291 Конституції України, положень частини першої статті 18, частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

33. У Рішенні від 15 травня 2019 року N 2-р (II)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 1291 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, Суд вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

34. Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців, є Закон N 1404-VIII.

35. Статтею 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

36. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

37. 20 грудня 2016 року був прийнятий Закон N 1787-VIII (набрав чинності 17 лютого 2017 року), яким розділ III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI доповнено пунктами 51 та 52 такого змісту:

"51. До проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи товариства за зобов`язаннями таких підприємств.

52. Мораторій на звернення стягнення на активи товариства, встановлений згідно з пунктом 51 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції".

38. Цим же Законом були внесені зміни до Закону N 1404-VIII, зокрема:

- частину першу статті 34 доповнено пунктом 11 і визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі "встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження";

- розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 101 такого змісту: "На період дії мораторію, встановленого згідно з пунктом 51 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження".

39. 18 жовтня 2018 року був прийнятий Закон N 2604-VIII (набрав чинності 12 січня 2019 року), яким внесені зміни до наведених вище положень законів N 4442-VI та N 1404-VIII, зокрема після слів "що розміщене на території проведення антитерористичної операції" доповнено словами "здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях", а також уточнено, що мораторій втрачає чинність не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

40. Отже, вказаними законами визначено такі умови мораторію:

- строк мораторію починається з 17 лютого 2017 року і завершується (залежно від того, яка подія настане раніше):

1) після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна АТ "Укрзалізниця" як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств;

2) через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей;

- предмет мораторію - звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця". Норми чинного законодавства України включають гроші до складу активів товариства (пункт 3 розділу І "Загальні положення" Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року N 73);

- мораторій стосується не всіх зобов`язань АТ "Укрзалізниця", а лише зобов`язань підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень. Вказане місцерозташування майна стосується ідентифікації підприємств залізничного транспорту, за зобов`язаннями яких встановлений мораторій на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця", а не безпосередньо майна АТ "Укрзалізниця". При цьому в указаних законах немає вказівки про те, що на непідконтрольній території має бути розміщене все майно підприємств залізничного транспорту;

- наслідками встановлення мораторію є: зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов`язанням таких підприємств, а також зупинення вчинення виконавчих дій.

41. Оскільки майно ДП "Донецька залізниця" знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, то відповідно до указаних норм законів N 4442-VI та N 1404-VIII на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця", а також зупиняється вчинення відповідних виконавчих дій.

42. Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України).

43. Конституційний Суд України у Рішенні від 10 червня 2003 року N 11-рп/2003 вирішував питання щодо відповідності Конституції України законодавчої вимоги про встановлення мораторію на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (що була введена Законом України від 29 листопада 2001 року N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна").

44. У цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що за Конституцією України (стаття 17) забезпечення економічної безпеки України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу, так само як і забезпечення соціальної спрямованості економіки (стаття 13). За Основним Законом України держава рівним чином захищає усі форми власності, а кожна з них може мати свої особливості, пов`язані із законодавчо визначеними умовами та підставами виникнення або припинення права власності. Ця правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що виключно законами України визначається правовий режим власності, в основі якого - конституційні положення, конкретизовані в законах, які можуть містити й певні особливості правового режиму тих чи інших форм власності. Однією із таких особливостей правового режиму державної власності і є встановлений на певний період мораторій на примусове відчуження майна підприємств.

45. Вирішуючи питання про те, чи встановлення мораторію на звернення стягнення на майно державних підприємств (боржників) робить "фактично необов`язковим" виконання ними судових рішень майнового характеру, Конституційний Суд України зробив висновок, що Закон, яким встановлено вказаний мораторій, не порушує конституційної вимоги обов`язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття цього Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання.

46. Враховуючи викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Закону щодо введення мораторію на примусову реалізацію майна вказаних підприємств не суперечать Конституції України.

47. У Рішенні від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень полягає у відстроченні виконання судового рішення на певний строк, має відповідати принципу верховенства права та здійснюватися у випадках і на підставі, визначених законом. За законодавством України підприємства паливно-енергетичного комплексу мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, тому, на думку Конституційного Суду України, з метою створення умов для підтримання їх стабільного фінансово-економічного стану законом можуть встановлюватися особливості правового регулювання відносин у цій сфері. У зв`язку з цим зупинення проведення виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення з таких підприємств, у разі їх внесення до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, є заходом, спрямованим на забезпечення життєво важливих суспільних інтересів.

48. За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виконання рішення, винесеного будь-яким судом, повинне розглядатися як невід`ємна частина "справедливого судового розгляду" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (Hornsby v. Greece, § 40; Burdov v. Russia, § 34, Burdov v. Russia (N 2) (Application N 33509/04), § 65). Затримка у виконанні рішення може бути виправданою, виходячи зі змісту фактичних обставин справи. Але вона не може бути настільки надмірною, аби призвести до порушення суті права, гарантованого статтею 6 § 1 (Immobiliare Saffi v. Italy [ВП] (Application N 22774/93), § 74).

49. Також ЄСПЛ зауважує, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (справа "Чіжов проти України", заява N 6962/02, рішення від 17 травня 2005 року, пункт 40).

50. Отже, введення державою вказаного вище мораторію на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, само собою не суперечить указаним нормам Конституції України та Конвенції. Разом з тим запровадження такого мораторію покладає на державу позитивний обов`язок створити необхідні правові механізми, щоб затримка виконання рішень не була настільки надмірною, аби призвести до порушення суті права, гарантованого статтею 6 Конвенції.

51. Ураховуючи наведені висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного господарського суду, викладеного у пункті 6.30 постанови від 25 червня 2021 року у справі N 910/22748/16, про те, що пункт 11 частини першої статті 34, пункт 101 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII, пункти 51 та 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI за змістом є такими, що не відповідають Конституції України (суперечать статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 1291 Конституції України).

52. 20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон N 145-IX, відповідно до пункту 3 Розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" якого заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону N 1404-VIII щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліку, затвердженого Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Згідно з додатком 2 "Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20 жовтня 2019 року до вказаного переліку включено АТ "Укрзалізниця".

53. Дія норм пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 145-IX стосовно заборони вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону N 1404-VIII щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", розповсюджується на АТ "Укрзалізниця" та всі її регіональні філії, проте не стосується стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Натомість норми пунктів 51 та 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI розповсюджуються лише на чітко визначені підприємства залізничного транспорту, а саме що розміщені на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, проте стосуються всіх активів АТ "Укрзалізниця".

54. Отже, запроваджені вказаними нормами законів N 4442-VI та 145-IX тимчасові обмеження вчинення виконавчих дій стосуються різних правовідносин, різного майна та зобов`язань, поширюються на різне коло осіб, тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про застосування до спірних відносин норм Закону N 145-IX, оскільки він прийнятий пізніше, є необґрунтованими.

Щодо того, чи є висновок Верховного Суду про незастосування норми права до певних правовідносин з підстав її невідповідності Конституції України та принципам верховенства права обов`язковим для виконавця, суду та інших учасників правовідносин

55. В ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд указує на необхідність вирішення виключної правової проблеми стосовно тлумачення поняття "висновок Верховного Суду щодо застосування норми права" в контексті застосування частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 302 ГПК України та аналогічних за змістом норм інших процесуальних кодексів щодо того, чи є висновок Верховного Суду про незастосування норми права до певних правовідносин з підстав її невідповідності Конституції України та принципам верховенства права обов`язковим для виконавця, суду та інших учасників правовідносин (пункти 83, 85 ухвали).

56. Відповідаючи на зазначене питання, Велика Палата Верховного Суду зауважує таке. Вирішуючи між сторонами спір щодо застосування певних норм права у спірних правовідносинах, суд застосовує у цих відносинах одні норми права та відповідно не застосовує інші норми права, про застосування яких просить сторона спору. Отже, висновок суду про незастосування певних норм права у спірних правовідносинах по суті є висновком про застосування інших норм права у цих відносинах.

57. Так, у постанові від 25 червня 2021 року у справі N 910/22748/16 Касаційний господарський суд дійшов висновку, що норми пункту 11 частини першої статті 34, пункту 101 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII, пунктів 51 та 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI не відповідають нормам статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 1291 Конституції України (пункт 6.30 постанови).

58. Унаслідок цього Касаційний господарський суд застосував у спірних правовідносинах норми статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 1291 Конституції України та, відповідно, не застосував у цих відносинах норми пункту 11 частини першої статті 34, пункту 101 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII, пунктів 51 та 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI.

59. Отже, висновок Касаційного господарського суду про "незастосування" у спірних правовідносинах норм пункту 11 частини першої статті 34, пункту 101 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII, пунктів 51 та 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI насправді є висновком про застосування у цих відносинах норм статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 1291 Конституції України.

60. За цих обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі немає виключної правової проблеми щодо тлумачення поняття "висновок Верховного Суду щодо застосування норми права" в контексті застосування частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 302 ГПК України до висновків Верховного Суду про незастосування норми права у певних правовідносинах.

Стосовно необхідності відступлення від правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, об`єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду

61. Також колегія Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 759/19440/15-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі N 922/3693/18, колегій Касаційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі N 927/253/19, від 18 березня 2021 року у справі N 905/2137/19, від 22 квітня 2021 року у справі N 910/6322/20, від 08 червня 2021 року у справі N 916/2458/18, від 01 липня 2021 року у справі N 910/15635/20, від 21 жовтня 2021 року у справі N 922/2507/18, від 24 листопада 2021 року у справі N 910/15086/20, від 07 грудня 2021 року у справі N 910/3550/18, від 08 грудня 2021 року у справі N 911/2574/18 про те, що правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у такій справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами.

62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

63. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 759/19440/15-ц (від висновку у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд) зазначено: "Встановлений статтею 355 ЦПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним. Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому відповідні постанови не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 розділу V, і на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу" (абзаци третій - п`ятий розділу "Позиція Великої Палати Верховного Суду" зазначеної постанови).

64. В указаній постанові Велика Палата Верховного Суду надала тлумачення норми пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року, яка регулювала відносини підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

65. За результатами цього тлумачення Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому відповідні постанови не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 "Перегляд судових рішень Верховним Судом України" розділу V "Перегляд судових рішень" ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року, і на них не можна посилатись на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

66. Отже, висновок Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові стосувався висновків касаційних судів, якими на той час були вищі спеціалізовані суди, а не висновку Верховного Суду. Зміст висновку Великої Палати Верховного Суду полягав у тому, що судове рішення касаційного суду, яким скасовувались судові рішення судів нижчих інстанцій та передавалась справа на новий розгляд, не могло бути підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, встановленою пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

67. При цьому Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові від 16 травня 2018 року у справі N 759/19440/15-ц не робила висновків про те, що правовий висновок Верховного Суду, який міститься у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у такій справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами.

68. Стосовно інших десяти постанов об`єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду, зазначених в ухвалі від 19 січня 2022 року про передачу справи N 910/22858/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.

69. Відповідно до статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині зазначаються: а) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу; б) доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції; в) висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд; г) дії, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд.

70. Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

71. Отже, наведені норми права розрізняють висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У свою чергу норми ГПК України не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, та ті, що викладені у постановах, якими завершений розгляд справи. Подібний підхід також відсутній у судовій практиці. Кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів.

72. Натомість у постановах об`єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду, згаданих у підпункті 2 пункту 101 ухвали від 19 січня 2022 року про передачу справи N 910/22858/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначено не про те, що якщо висновок Верховного Суду про застосування норми права викладено у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, то він є неостаточним та необов`язковим для врахування іншими судами, а про те, що направлення справи на новий розгляд не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у цій справі, тобто остаточного вирішення спору.

73. Таким чином, у постановах Великої Палати Верховного Суду, об`єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду, зазначених у підпункті 2 пункту 101 ухвали від 19 січня 2022 року, не викладався висновок, від якого вважає необхідним відступити Касаційний господарський суд у справі № 910/22858/17.

Щодо суті спору

74. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

75. Вище було наведено зміст пункту 11 частини першої статті 34 Закону N 1404-VIII, яким імперативно унормовано дії державного виконавця щодо зупинення вчинення виконавчих дій у разі встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

76. Такий мораторій та його строки встановлено пунктами 51 і 52 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону N 4442-VI.

77. Частиною першою статті 35 Закону N 1404-VIII на виконавця покладено обов`язок зупинити вчинення виконавчих дій у випадку, передбаченому пунктом 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії відповідних обставин.

78. Отже, на переконання Великої Палати Верховного Суду, у державного виконавця були визначені статтею 19 Конституції України, нормами законів N 1404-VIII та N 4442-VI підстави для зупинення вчинення виконавчих дій щодо виконання наказу Господарського суду Донецької області від 06 лютого 2019 року у справі N 910/22858/17.

79. Суди попередніх інстанцій встановили, що 05 лютого 2021 року АТ "Укрзалізниця" звернулося до державного виконавця із заявою про зупинення вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження N 59296433, посилаючись на мораторій на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця". Вказана заява державним виконавцем задоволена не була.

80. У зв`язку із цим скаржник звернувся до суду зі скаргою, у якій просив визнати неправомірними дії відділу ДВС, які полягають у незупиненні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні N 59296433, та зобов`язати відділ ДВС зупинити вчинення виконавчих дій у межах цього виконавчого провадження.

81. Велика Палата Верховного Суду вважає вказані вимоги АТ "Укрзалізниця" обґрунтованими. Разом із тим, постановою про зупинення виконавчих дій заступника начальника відділу ДВС від 24 червня 2021 року у виконавчому провадженні N 59296433 було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу N 910/22858/17, виданого 06 лютого 2019 року Господарським судом Донецької області.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2024 р. у справі № 335/1961/23 касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана його представником - адвокатом Волошиною Євгенією Вячеславівною, задоволено, постанову Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2024 року скасовано, ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2023 року залишено в силі.

При цьому, скасовуючи постанову Запорізького апеляційного суду від 17.01.2024 р. 17 січня 2024 року та залишаючи в силі ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.10.2023 р. у справі № 335/1961/23, Верховний Суд у своїй постанові від 26.06.2024 р. зазначив, що відповідно до частин першої та другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження".

У силу приписів статті 19 Конституції України, статті 1 Закону Законом України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України "Про виконавче провадження", а й відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Положеннями статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності.

Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Посилаючись на дану обставину, заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Світланою Соколенко винесені оскаржувані постанови про зупинення вчинення виконавчих дій.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За приписами статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.

Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах "Бурдов проти росії" від 07 травня 2002 року, "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року).

Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:

- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", заява N 61406/00, § 59);

- "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України", заява N 38722/02, § 75);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", заява N 20390/07, § 29).

Стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні ЄСПЛ від 20 липня 2004 у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У рішенні від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява N 6962/02) ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" (заява N 56849/00) від 29 червня 2004, "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року).

Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07 червня 2005 року) ЄСПЛ вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень ЄСПЛ у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Ураховуючи, що обов`язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов`язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року N 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов.

Скасовуючи судове рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 грудня 2022 року у справі N 908/1525/16 (провадження N 12-65гс21).

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки у наведеній справі були встановлені відмінні обставини справи від обставин, встановлених у справі, яка переглядається.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній справі дійшла правових висновків на підставі аналізу конкретних обставин, які склалися у справі N 908/1525/16, та не наводила конкретних правових висновків щодо правильності застосування норм матеріального права, які б можна було врахувати у цій справі. При цьому у наведених справах застосовані різні пункти частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1, що відповідає принципу Конституції України щодо обов`язковості рішення суду (стаття 129-1), а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення в частині задоволених вимог скарги.

При цьому суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2024 р. у справі № 335/1961/23 постановлено звернутися до Пленуму Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності (відповідності Конституції України) пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження.

Постановою Пленуму Верховного Суду № 12 від 06.09.2024 р. вирішено звернутись до Конституційного Суду України із конституційним поданням щодо конституційності (відповідності Конституції України) пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження.

06.11.2024 р. за результатами розгляду вказаного подання Друга колегія суддів Першого сенату у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження відкрила конституційне провадження (справа № 4/343 (24)).

12.11.2024 р. Велика палата на засіданні у справі за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження визначила форму розгляду письмове провадження.

10.12.2024 р. Велика палата на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України ,,Про виконавче провадження, за результатами Суд дослідив матеріали справи на відкритій частині і перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.

Станом на момент розгляду даної справи за скаргою Конституційним Судом України ще не розглянуто остаточно конституційне подання Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження і рішення по ньому не прийнято.

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 13 цієї ж Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

2. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

3. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права чи інтереси.

Статтею 11 цього ж кодексу передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

2. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

4. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

5. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

6. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

7. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

8. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

9. Якщо спірні відносини, в тому числі за участю іноземної особи, не врегульовані законодавством, суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті.

10. Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

11. Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, враховуючи вищевикладене та висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у його постанові від 26.06.2024 р. у справі № 335/1961/23, положення постанови Пленуму Верховного Суду № 12 від 06.09.2024 р., а також те, що обов?язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов`язано відновлення виконавчих дій, значну тривалість процедури (понад 7 років) та бездіяльність держави в особі відповідних органів щодо забезпечення приватизації державного пакета акцій Публічного акціонерного товариства „Центренерго (понад 4 роки), що порушує права та інтереси позивача (стягувача) в частині належного виконання рішення суду у даній справі (порушення принципу правомірних, легітимних очікувань), суд дійшов висновку, керуючись нормами Конституції України як нормами прямої дії, що наявні всі правові підстави для поновлення органом державної виконавчої служби виконавчих проваджень ВП № 69755819, ВП № 69756832 та вжиття державним виконавцем виконавчих дій та заходів, направлених на подальше виконання рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2022 р. у даній справі.

При цьому, суд не вбачає підстав для реалізації положень ч. 6 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України з огляду на відкриття Конституційним Судом України конституційного провадження (справа № 4/343 (24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження.

Крім того, як було зазначено вище, позивач (скаржник) у своїй скаргі просить суд накласти арешт на грошові кошти Публічного акціонерного товариства „Центренерго у національній і іноземній валютах, інші цінності на рахунках Публічного акціонерного товариства „Центренерго у банках та інших фінансових установах, а також на грошові кошти, що підлягають передачі (сплаті) згідно ухвали Господарського суду Запорізької області 11.09.2024 р. у справі № 908/813/22 Публічному акціонерному товариству „Центренерго в рахунок задоволення вимог Публічного акціонерного товариства „Центренерго по виконавчому провадженню № 73375321 і знаходяться у нього або у Товариства з обмеженою відповідальністю „Енерджі Маркет Ассістант, а також на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю „Юнайтед Енерджі, належні до стягнення на користь ПАТ „Центренерго за постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 911/2231/23 в межах загальної суми стягнення у справі № 911/553/22 у розмірі 902 880, 78 грн на підставі та у порядку ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 6, 7 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення, суд з метою забезпечення виконання рішення суду може вжити заходи, передбачені статтею 137 цього Кодексу.

7. У разі вирішення питання про: виправлення помилки у виконавчому документі; визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; забезпечення виконання судового рішення; стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим документом; поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання; відстрочення чи розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання; звернення стягнення на грошові кошти, що належать третім особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку; зупинення виконання (дії) судового рішення; заміну сторони виконавчого провадження - суд вносить відповідну ухвалу до Єдиного державного реєстру виконавчих документів не пізніше двох днів з дня її постановлення у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.

3. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

4. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

5. Не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони:

1) проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору;

2) Центральному депозитарію цінних паперів та депозитарній установі надавати емітенту реєстр власників іменних цінних паперів для проведення загальних зборів акціонерів;

3) участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства;

4) здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

6. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів) Національного банку України, нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також встановлення для Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій.

7. Не допускається забезпечення позову шляхом:

1) накладення арешту на майно (активи), у тому числі грошові кошти, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, або банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яке належить або підлягає передачі чи сплаті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або банку, віднесеному до категорії неплатоспроможних, банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і знаходиться у нього чи інших осіб, на корпоративні права, капітал (у тому числі статутний капітал), акції та активи щодо банку, щодо якого розпочато і не завершено процедуру продажу пакета акцій відповідно до Закону України "Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків" (у тому числі з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про початок підготовки пакета акцій банку до продажу до моменту переходу права власності на такий пакет акцій банку до покупця за відповідним договором купівлі-продажу пакета акцій банку), у разі якщо провадження у відповідній справі відкрито за позовом (заявою) однієї та/або кількох осіб, що були акціонерами, власниками істотної участі та/або кінцевими бенефіціарними власниками такого банку до переходу акцій банку у власність держави (та/або їхніх представників/законних представників), а так само у разі, якщо з відповідною заявою про арешт зазначеного майна звертається одна та/або кілька осіб, що були акціонерами, власниками істотної участі та/або кінцевими бенефіціарними власниками такого банку до переходу акцій банку у власність держави (та/або їх представники/законні представники);

2) встановлення заборони або обов`язку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, банку, віднесеному до категорії неплатоспроможних, банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", їх посадовим особам, іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна (активів) банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, вчиняти певні дії або встановлення обов`язку для таких осіб утримуватися від вчинення певних дій;

3) зупинення дії рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень/актів;

31) накладення арешту на майно боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, крім випадків та в порядку, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства;

4) накладення арешту на майно, запаси матеріальних цінностей державних резервів, передбачені Законом України "Про державні резерви", а також вжиття інших заходів забезпечення позову, що перешкоджають використанню матеріальних цінностей державних резервів за призначенням, встановленим законом;

5) зупинення дії рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих на виконання Закону України "Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків", а також встановлення для Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їхніх посадових та службових осіб/членів заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень (індивідуальних актів).

8. Майно (активи), у тому числі грошові кошти, клієнта банку, на яке судом накладено арешт до дня віднесення цього банку до категорії неплатоспроможних або дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), може бути передано приймаючому або перехідному банку у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передане майно (активи), у тому числі грошові кошти, залишається обтяженим відповідно до ухвали суду про накладення арешту.

9. Суд, який вирішує спір про право власності на акції (частки, паї) товариства, права акціонера (учасника), реалізація яких залежить від відносної вартості акцій (розміру частки) в статутному капіталі товариства, може постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на внесення змін до статуту цього товариства щодо розміру статутного капіталу.

10. Заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев`ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов`язаних з предметом спору.

11. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

12. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

13. Арешт на майнові права у вигляді майнових прав на цінні папери у внутрішній системі обліку особи, яка провадить клірингову діяльність, накладається в порядку, встановленому статтею 64 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться в Національному банку України або інших банках, у тому числі іноземних, на рахунках, відкритих Центральному депозитарію цінних паперів та/або кліринговим установам для забезпечення здійснення грошових розрахунків, а також на рахунках, відкритих Центральному депозитарію цінних паперів для забезпечення виплати доходів за цінними паперами, при погашенні боргових цінних паперів чи при здійсненні емітентом інших корпоративних операцій, що передбачають виплату коштів.

14. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.

15. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень про примусове відчуження майна під час дії воєнного стану, прийнятих відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

16. Тимчасово, під час дії воєнного стану та протягом двох років після його припинення чи скасування, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, передбачених цим Кодексом, якщо відповідачем (боржником) є або має бути визначене господарське товариство, яке відповідає сукупно таким критеріям:

є оператором критичної інфраструктури;

частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану;

державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв).

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, заявником у своїй заяві у відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду усіх належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували станом на момент розгляду даної заяви наявність обставин, передбачених положеннями Господарського процесуального кодексу України, необхідних для вжиття заходів забезпечення виконання рішення суду.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, та у зв`язку із тим, що за вищевказаних обставин позивач (стягувач) не зазначив достатніх обставин та доказів їх підтвердження, що невжиття заходів забезпечення виконання рішення суду може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, суд дійшов висновку про залишення заяви позивача (стягувача) про забезпечення виконання рішення суду на даній стадії розгляду справи без задоволення.

Згідно з ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

2. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

3. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обставини щодо неправомірних дій державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) при винесенні постанов про зупинення виконавчих дій та щодо бездіяльності державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в частині не накладення арешту на грошові кошти на рахунках боржника та третьої особи, належні до стягнення на користь боржника в межах загальної суми стягнення (з огляду на про зупинення виконавчих дій) у виконавчих провадженнях ВП № 69755819, ВП № 69756832, викладені у скарзі б/н від 08.11.2024 р. позивача (стягувача) ПРАТ „Кінто, не знайшли свого підтвердження в ході її розгляду, а тому вимоги позивача (скаржника) про визнання їх відповідно неправомірними є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення зазначеної скарги в цій частині, а обставини щодо неправомірної бездіяльності державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в частині поновлення виконавчих дій за виконавчими провадженнями ВП № 69755819, ВП № 69756832 та вчинення дій по примусовому виконанню наказів Господарського суду Київської області від 26.08.2022 р., викладені у скарзі б/н від 08.11.2024 р. позивача (стягувача) ПРАТ „Кінто, були підтверджені у процесі розгляду скарги, а тому вимоги позивача (стягувача) про визнання їх відповідно неправомірною та зобов?язання вчинити дії, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 233 235, 240, 342 - 344 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Скаргу б/н від 08.11.2024 р. (вх. № 4013 від 11.11.2024 р.) Приватного акціонерного товариства „КІНТО на дії та бездіяльність державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково.

2.Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невчинення дій щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 26.08.2022 р. у справі № 911/553/22, передбачених Законом України „Про виконавче провадження.

3.Зобов`язати державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) усунути допущене порушення (поновити порушене право Приватного акціонерного товариства „КІНТО (ідентифікаційний код 16461855)) шляхом поновлення виконавчих дій за виконавчими провадженнями ВП № 69755819, ВП № 69756832 та вчинення дій по примусовому виконанню наказів Господарського суду Київської області від 26.08.2022 р. у справі № 911/553/22, передбачених Законом України „Про виконавче провадження.

4.Відмовити в задоволенні інших вимог скарги.

5.Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст ухвали складено і підписано

14 липня 2025 р.