Постанова № 12881238, 13.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2010                                                                                           № 31/26

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Новікова М.М.

суддів:           Мартюк А.І.

          Зубець Л.П.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з’явились

від відповідача -Панченко П.А. – предст. (довір. 634 від 01.12.2008)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Підприємство з 100% іноземними інвестиціями "Білла-Україна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.03.2009

у справі № 31/26 (Качан Н.І. .....)

за позовом                               ТОВ "Трансекспосервіс"

до                                                   Підприємство з 100% іноземними інвестиціями "Білла-Україна"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   визнання недійсними додаткових угод до договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Трансекспосервіс” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним з моменту укладення додаткових угод №2 від 01.09.2007, №3 від 04.01.2008, №4 від 04.01.2008 до договору №16/12-01 оренди автостоянки від 16.12.2005.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.03.2009 у справі №31/26 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду м. Києва від 12.03.2009 по справі №31/26 і відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ „Трансекспосервіс”.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення господарського суду м. Києва не відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з неправильним застосуванням норм права, оскільки додаткові угоди, які є предметом даного спору, укладені у відповідності до вимог чинного законодавства та статутних документів сторін.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, посилаючись у т.ч. на пропуск позивачем строків позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 провадження у справі №31/26 було зупинено, у зв’язку з призначенням у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2009 провадження у справі було поновлене, у зв’язку з поверненням матеріалів справи з експертизи без виконання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2009 провадження у справі №31/26 було зупинено, у зв’язку з призначенням у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2010 провадження у справі було поновлене, у зв’язку з поверненням матеріалів справи з експертизи без виконання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2010 провадження у справі №31/26 було зупинено, у зв’язку з призначенням у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 провадження у справі було поновлене, у зв’язку з поверненням матеріалів справи з експертизи без виконання.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

16.12.2005 між позивачем та відповідачем був укладений договір №16/12-01 оренди автостоянки, відповідно до п. 1.1 якого відповідач (орендодавець) зобов’язався передати позивачу (орендарю) в довгострокове користування на умовах оренди автостоянку загальною площею 0,6780 га, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гришка, 3 у Дарницькому районі м. Києва.

На момент укладення вказаного договору сторони узгодили розмір орендної плати в сумі 8500,00 грн. за місяць (п. 2.3. договору). Також сторони передбачили, що розмір орендної плати підлягає щорічній індексації, для встановлення розміру якої підписуються акти узгодження, а також передбачили можливість не частіше одного разу на рік змінювати розмір орендної плати за взаємною згодою ( п. 2.5, 2.6 договору).

Відповідач на виконання умов договору передав позивачу об’єкт оренди, що підтверджується актом передачі ділянки №1 від 16.12.2005 року.

28.08.2007 між позивачем та відповідачем був підписаний акт узгодження орендної плати згідно п. 2.5 договору, яким сторони збільшили орендну плату до 31088,00 грн.

Також між сторонами були укладені: додаткова угода №2 від 01.09.2007, якою була збільшена орендна плата до 15177,60 грн. за місяць (вступила в силу з 01.09.2007); додаткова угода №3 від 04.01.2008 року, якою був збільшений розмір орендної плати до 70000 грн. за місяць (вступає в дію з 01.01.2008) і додаткова угода №4 від 04.01.2008, якою були змінені порядок розрахунків та умови щодо розірвання договору (вступає в дію з 01.04.2008).

Предметом даного спору є визнання недійсними вищевказаних додаткових угод.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання зазначених додаткових угод недійсними, господарський суд м. Києва виходив з того, що по-перше, згідно статуту позивача генеральний директор Войцехівська О.В. не мала права підписувати спірні правочини, оскільки одноразова сума оспорюваних правочинів перевищує максимальну суму, на яку вона мала право укладати угоди без доручення (50000,00 грн.), а по-друге, угоди були підписані невстановленою особою, а не Войцеховською О.В.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

До матеріалів справи надано висновок спеціаліста КНДІСЕ №10056 від 26.09.2008, згідно якого підписи від імені Войцехівської О.В. на спірних додаткових угодах виконані не Войцехівською О.В., а іншою особою.

Колегія суддів дійшла висновку, що висновок спеціаліста №10056 від 26.09.2008 не є переважним доказом у справі, оскільки він оцінюються судом за правилами ст. 43 ГПК України. При цьому колегія суддів зазначає, що судом тричі призначалася судова почеркознавча експертиза і документи всі три рази поверталися без виконання експерти, в зв’язку з ненаданням сторонами, у т.ч. позивачем, необхідних для проведення експертизи документів та в зв’язку з не проведенням оплати.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Позивачем не було надано інших доказів, які б підтверджували, що спірні додаткові угоди не підписувались позивачем.

Отже, факт, що спірні додаткові угоди підписувались не Войцехівською О.В. – генеральним директором позивача, а іншою невстановленою особою, не є підтвердженим належними та допустимими доказами у справі.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом при вільному волевиявленні сторін.

Положеннями ст. 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ст. 207 ЦК України).

Відповідно до п. 8.12.1 Статуту ТОВ „Трансекспосервіс” генеральний директор без доручення від імені товариства та в межах своєї компетенції укладає угоди, договори, контракти, в т.ч. зовнішньоекономічні, одноразова сума яких не перевищує 50000,00 грн.

З аналізу зазначеного положення статуту позивача вбачається, що генеральний директор уповноважений установчими документами укладати та підписувати угоди без надання доручення в межах суми, що не перевищує 50000,00 грн.

Дослідивши наявні в матеріалах справи додаткові угоди, колегія суддів встановила, що сума в спірній додатковій угоді №2 від 01.09.2007, якою був збільшений розмір орендної плати до 15177,60 грн. укладена на суму, що не перевищує 50000,00 грн., а додаткова угода №4 від 04.01.2008 взагалі не містить сум орендної плати та стосується лише змінені порядку розрахунків та умови щодо розірвання договору.

Вищезазначені додаткові угоди підписані з боку позивача генеральним директором – Войцехівською О.В. та скріплені печаткою ТОВ „Трансекспосервіс”. Той факт, що підписи від імені Войцехівської О.В. на спірних додаткових угодах виконані не Войцехівською О.В., а іншою особою належним чином не доведений, а за таких обставин підстави для визнання вказаних додаткових угод недійсними відсутні.

Разом з цим, з наданої до матеріалів справи додаткової угоди №3 від 04.01.2008 року вбачається, що розмір орендної плати був збільшений до 70000,00 грн., тобто додаткова угода №3 від 04.01.2008 укладена на суму, що перевищує 50000,00 грн. за місяць.

Господарським судом м. Києва встановлено, що Войцехівська О.В. не мала довіреності на укладення угод з позивачем на суму, що перевищує 50000,00 грн.

Отже, додаткова угода №3 від 04.01.2008 до договору оренди автостоянки №16/12-01 від 16.12.2005 підписана особою, яка не була уповноважена на укладення такого виду угод.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що додаткова угода №3 від 04.01.2008 до договору оренди автостоянки від 16.12.2005 №16/12-01 не відповідає вимогам закону, а тому суд першої інстанції прийняв вірне рішення, яким визнав зазначену угоду недійсною.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати, що, зокрема, додаткова угода №3 від 04.01.2008 була в наступному схвалена позивачем, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач не сплачував відповідачу орендну плату в тих розмірах, які передбачені вказаною угодою.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду м. Києва у справі №31/26 від 12.03.2009 підлягає скасуванню в частині визнання недійсними додаткових угод №2 від 01.09.2007 та №4 від 04.01.2008, що були укладені між сторонами до договору №16/12-01 з прийняттям рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині В іншій частині рішення господарського суду м. Києва має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта в частині задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Підприємства з 100% іноземними інвестиціями „Білла-Україна” задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва у справі №31/26 від 12.03.2009 скасувати частково виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 04.01.2008 до договору оренди автостоянки №16/12-01 від 16.12.2005, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансекспосервіс” та Підприємством з 100% іноземними інвестиціями „Білла-Україна” з моменту її укладення.

В іншій частині у позові відмовити.

Стягнути з Підприємства з 100% іноземними інвестиціями „Білла-Україна” (02140, м. Київ, вул. Гришка, 3, ідентифікаційний код 25288083) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансекспосервіс” (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, ідентифікаційний код 32932129) 85,00 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.”

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансекспосервіс” (08300, Київська області, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, ідентифікаційний код 32932129 з рахунку №26005027545691 в Шевченківському відділенні КМФ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 322012 або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Підприємства з 100% іноземними інвестиціями „Білла-Україна” (02140, м. Київ, вул. Гришка, 3, ідентифікаційний код 25288083) 85,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду м. Києва.

Матеріали справи №31/26 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      Новіков М.М.

Судді                                                                                          Мартюк А.І.

                                                                                          Зубець Л.П.