Рішення № 128812106, 08.07.2025, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/20479/24

Провадження № 2/755/1130/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

за участі:

позивача - ОСОБА_1

представника третьої особи - Муханова А.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року по справі № 755/13856/21 шлюб розірвано. Від шлюбу сторони мають спільних дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають з позивачем та перебувають на її утриманні. Відповідач не бере участі у вихованні дітей, не відвідує їх, не цікавиться їх здоров`ям, успіхами у навчанні, не підтримує дітей матеріально, не телефонує. 27 червня 2023 року позивач зареєструвала шлюб із новим чоловіком - ОСОБА_5 , від шлюбу мають спільну дитину.

З огляду на викладене позов просила задовольнити.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків - два дні з дня отримання копії даної ухвали. Підставою для залишення позову без руху визначено відсутність документу, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

09 грудня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано квитанцію про сплату судового збору. Таким чином, позивачем виконано вимоги ухвали від 29 листопада 2024 року про залишення позову без руху у встановлений судом строк.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року відкрито провадження у справі розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04 лютого 2025 року на 12-00 год., сторонам роз`яснено їх процесуальні права та обов`язки, встановлено процесуальні строки.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів, витребувано у Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації висновок щодо наявності або відсутності підстав позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

19 лютого 2025 року до суду від третьої особи - Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, надійшов Висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 14 лютого 2025 року № 103-1429. про позбавлення батьківських прав.

У підготовче засідання 08 квітня 2025 року сторони не з`явилися, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлявся належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 у підготовче засідання 08 квітня 2025 року не з`явився, про дачу, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлявся належним чином. Конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви з додатками, а також конверти з повістками про виклик до суду, що направлялися за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, повернулися до суду не врученим з відміткою оператора поштового зв`язку «Укрпошта» про причини повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою».

Третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, у підготовчі засідання 04 лютого 2025 року, 18 березня 2025 року та 08 квітня 2025 року не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, у заяві від

19 лютого 2025 року розгляд справи просила проводити без участі свого представника.

18 березня 2025 року сторони у підготовче засідання не з`явилися, наступне підготовче засідання призначено на 08 квітня 2025 року на 12 год. 15 хв.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20 травня

2025 року на 12 год. 30 хв.

20 травня 2025 року у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надала пояснення по справі, у яких зазначила, що проживають у сусідніх будинках з відповідачем. Його місце перебування їй не відомо, останній раз бачила його на початку війни. Діти не заперечують проти позбавлення відповідача батьківських прав, востаннє бачили його ще до початку війни. Також відповідач має заборгованість по сплаті аліментів. Наразі позивач перебуває у новому шлюбі, з чоловіком мають спільну дитину. Новий чоловік хоче бути батьком дітей офіційно.

У зв`язку із відсутністю інформації про повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання, судове засідання відкладено на 08 липня 2025 року на 12 год. 30 хв.

Листом від 23 травня 2025 року Службу у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації повідомлено про необхідність забезпечення участі представника у судовому засіданні 08 липня 2025 року, у зв`язку із опитуванням дітей.

08 липня 2025 року у судовому засіданні у присутності представника Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації Муханова А.І. проведено опитування малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації Муханов А.І. зауважень до процедури проведення опитування дітей не висловив.

Позивач ОСОБА_1 позов підтримала та просила задовольнити з мотивів, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином. Конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви з додатками, а також конверти з повістками про виклик до суду, що направлялися за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, повернулися до суду не врученим з відміткою оператора поштового зв`язку «Укрпошта» про причини повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням встановленого терміну зберігання». Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, відповідно до вимог частини першої статті 281 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, опитавши дітей, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до таких висновків.

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року по справі № 755/13856/21 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований

14 лютого 2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 116.

Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З копії свідоцтва про народження від 28 серпня 2012 року серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 , про що 28 серпня 2012 року складено відповідний актовий запис № 2482. Батьками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження від 16 грудня 2014 року серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що складено відповідний актовий запис від 16 грудня 2014 року № 3928.

До матеріалів справи долучено характеристику учня 7-А класу Ліцею № 42 міста Києва

ОСОБА_7 , у якій зазначено, що ОСОБА_4 навчається в Ліцеї № 42 міста Києва з шостого класу (з 2023 року). До навчання ставиться добре, намагається виконувати домашні завдання самостійно, але часто з допомогою мами. За час навчання зарекомендував себе як відповідальний учень. Родина забезпечує дитину усім необхідним для навчання. ОСОБА_4 систематично відвідує навчальний заклад. До ліцею він ходить чистим, акуратним, має всі необхідні довідки від лікаря. Хлопчик товариський, щирий, доброзичливий, чесний, емоційний. Користується повагою серед однокласників. Учень може піддаватися негативному впливові, але при виховній бесіді чітко усвідомлює свої помилки, завжди має власну думку. Вміє знаходити спільну мову із людьми різного віку. Мати учня, ОСОБА_1 , спілкується з класним керівником, цікавиться рівнем досягнень дитини та бере участь у громадському житті ліцею. Батько, ОСОБА_2 , з класним керівником та вчителями навчального закладу контакту не підтримує.

Також в матеріалах справи міститься характеристика від 23 вересня 2024 року № 1-17/197 ОСОБА_3 , учениці 4-Б класу Середньої загальної школи № 126 міста Києва, де зазначено, що ОСОБА_3 навчалась у даній школі у першому та другому класі. У зв`язку із сімейними обставинами у 2023 році перейшла до СЗШ № 42, у якій навчалася протягом одного року і закінчила третій клас. З вересня

2024 року повернулася до СЗШ № 126 і продовжує навчання у 4-Б класі. Учениця має середній рівень начальних досягнень, навчається не в повну міру своїх сил, потребує постійного контролю, у зв`язку із нестійкою увагою, невмінню зосередитися на тривалому об`ємі роботи, часто відволікається, але добре працює під керівництвом вчителя. Дитина із задоволенням виконує творчі завдання, добре малює та виготовляє різноманітні вироби, дотримуючись послідовності в роботі. Систематично виконує домашні завдання. Без поважних причин уроки не пропускає. В позаурочний час дівчинка займається повітряною гімнастикою. Добра, весела, товариська, легко вступає в контакт з однокласниками. Підтримує дружні стосунки з багатьма учнями. Зі слів матері, батьки дівчинки разом не проживають. Дитина проживає разом з матір`ю та вітчимом. Матір постійно цікавиться успіхами дитини, приєднана до загальної групи 4-Б класу у вайбері, завжди на зв`язку та приділяє достатньо уваги навчанню та вихованню доньки. Усім необхідним шкільним приладдям учениця забезпечена. Впродовж навчання дитини в школі батько, ОСОБА_2 , жодного разу до школи не приходив та не спілкувався з вчителями.

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_6 з примусового виконання судового наказу, виданого 11 квітня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва по справі № 755/5306/24, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 25 березня 2024 року і до повноліття старшої дитини, станом на 01 листопада 2024 року заборгованість боржника ОСОБА_2 становить 50 990,54 грн.

Відповідно до листа Дніпровського управління поліції ГУНП у місті Києві від 14 серпня

2024 року, вих. № 141229-2024, повідомлено, що за результатами звернення від 16 липня 2024 року щодо встановлення місця знаходження колишнього чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та притягнення до відповідальності за невиконання батьківських прав, під час перевірки перевірено обліки невстановлених трупів, морги, ВДРАЦС, невідомих хворих, доставлених до лікувальних закладів в областях, осіб, затриманих ОВС, та осіб, що перебувають на обліках та лікуванні в психіатричних закладах, однак ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на даний час не встановлено.

Також зі свідоцтва про шлюб від 27 червня 2023 року серії НОМЕР_3 , виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрували шлюб 27 червня 2023 року, про що складено відповідний актовий запис № 1132. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - « ОСОБА_5 », дружини - « ОСОБА_1 ».

З висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання Комісії від 12 лютого 2025 року № 3) від 14 лютого 2025 року № 103-1429 вбачається, що Комісією встановлено, що батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано у грудні 2021 року. Від шлюбу мають малолітніх дітей ОСОБА_5 , 2012 року народження, та ОСОБА_3 , 2014 року народження. Після розлучення діти залишились проживати з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , яка з того часу самостійно займається їх вихованням та утриманням. Батько ОСОБА_2 жодного разу не звертався до органу опіки та піклування чи до суду про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей. Це засвідчує, що батько самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. ОСОБА_2 на засідання комісії не з`явився, будь-яких пояснень щодо участі у вихованні та утриманні дітей не надав. На даний час місцеперебування його не відомо. На засіданні комісії були присутні малолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які пояснили, що батько не цікавиться їх життям та здоров`ям, інтересами, навчанням, не бере участі у їх вихованні, матеріально не допомагає.

Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи думку дітей, рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що він ухиляється від виховання та утримання дітей.

У своїх поясненнях малолітній ОСОБА_4 повідомив, що навчається у 8-А класі. На даний час проживає разом з сестричкою, братом, мамою та вітчимом. Батька давно не бачив, до нього ставиться байдуже, в часи коли батько проживав разом із ними, то ставав свідком конфліктів між батьками, але це було до повномасштабної війни.

Малолітня ОСОБА_3 повідомила, що навчається у 4-Б класі, проживає разом із мамою, братами ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , а також папою ОСОБА_5 . Рідного батька бачила давно, коли проживав з ними разом, то він міг вживати спиртні напої та завдавати шкоди.

Частиною третьою статті 51 Конституції України встановлено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

При цьому, позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, а також і санкція за протиправну винну поведінку батьків. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого

1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 758/9706/18 (провадження № 61-17898св20).

Відповідно до положень статті 121 Сімейного кодексу України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини (стаття 133 Сімейного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 122 Сімейного кодексу України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини (стаття 133 Сімейного кодексу України).

Як уже зазначалося раніше батьками малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвами про народження від 28 серпня 2012 року серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, та від

16 грудня 2014 року серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, зареєстрованому 14 лютого 2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, про що складено відповідний актовий запис № 116. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року по справі № 755/13856/21 шлюб між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 розірвано.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до положень статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно статті 165 Сімейного кодексу України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Згідно із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 17 червня

2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20), ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно із пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року

№ 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії», заява № 70879/11)

Отже, під час вирішення спору, суд ставить на перше місце якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц (провадження № 61-16157св18) сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте першочергово мають враховуватися якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для ухвалення рішення, а також оцінку всіх доказів у справі, які підтверджують виконання чи нехтування батьком/матір`ю своїми батьківськими обов`язками. Позбавлення батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права батька/матері є пропорційним меті позбавлення батьківських прав. Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 зазначила, що відповідач ОСОБА_2 участі у житті та вихованні дітей не бере, матеріально не утримує, його місце перебування взагалі не відомо. Діти проживають з матір`ю та її новим чоловіком, перебувають на її утриманні.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання Комісії від 12 лютого 2025 року № 3) від 14 лютого 2025 року № 103-1429, орган опіки та піклування вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що він ухиляється від виховання та утримання дітей.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини. Не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Під час вирішення питань, що стосуються інтересів дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини спілкуватися з батьками, підтримувати відносини, тощо.

У висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання Комісії від 12 лютого 2025 року № 3) від 14 лютого 2025 року № 103-1429 зазначено, що на засіданні комісії були присутні малолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які пояснили, що батько не цікавиться їх життям та здоров`ям, інтересами, навчанням, не бере участі у їх вихованні, матеріально не допомагає.

У судовому засіданні 08 липня 2025 року малолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надали аналогічні пояснення. Діти усвідомлюють факт відсутності батька у їх житті, його небажання брати участь їх вихованні та утриманні. З батьком не спілкуються, не бачили декілька років поспіль, пам`ятають його у стані алкогольного сп`яніння та конфлікти між батьками. Водночас, нового чоловіка своєї матері - ОСОБА_5 , сприймають як батька.

Суд також враховує, що відповідач ОСОБА_2 станом на 01 листопада 2024 року має заборгованість зі сплати аліментів у сукупному розмірі 50 990,54 грн, заборгованість виникла за період з березня 2024 року по 01 листопада 2024 року. Відомостей про сплату аліментів у період примусового виконання судового наказу від 11 квітня 2024 року, виданого Дніпровським районним судом міста Києва по справі № 755/5306/24, матеріали справи не містять.

Відомостей про добровільну сплату аліментів відповідачем до вказаного періоду матеріали справи також не містять.

Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не здійснює належним чином виховання дітей, не створює належних умов їх для проживання та виховання. Фактично діти не отримують від батька жодної допомоги для морального та фізичного розвитку, тим більше з урахуванням чутливого періоду: періоду соціалізації, адаптації у новому колективі садочку/школи, побудови перших соціальних зв`язків, отримання навичок комунікації, формування основ світогляду.

З огляду на викладене, оцінивши надані докази, враховуючи вік дітей та їх інтереси, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо своїх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому є підстави для позбавлення його батьківських прав та задоволення позовних вимог.

При вирішенні цієї вимоги враховується, що такий крайній захід спрямований на захист інтересів дітей, з метою забезпечення їх належного виховання, розвитку, медичного та соціального нагляду. Тому позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повністю відповідає інтересам дітей, і є справедливим, передбачуваним та невідворотним наслідком свідомого вибору

ОСОБА_2 .

Разом з тим, слід зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною у побаченні з нею, а також права на звернення до суду із позовом про поновлення батьківських прав, про що зауважив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18.

З урахуванням положень статті 169 СК України суд роз`яснює відповідачеві, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Пунктом 6 частини першої статті 286 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 286 ЦПК України).

Вимоги про стягнення судових витрат з відповідача позивачем не заявлено.

Керуючись статтями 14, 19, 71, 81, 121, 150, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , місце проживання зареєстровано за адресою:

АДРЕСА_3 .

Третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37397237, адреса місцезнаходження: шосе Харківське, 4-А, м. Київ, 02160.

Повне рішення виготовлено 14 липня 2025 року.

Суддя О.О. Хромова