Ухвала суду № 12881004, 15.12.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

УХВАЛА

15 грудня 2010 року

справа № 5020-3/206

За позовом Комунального підприємства

„Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16”

Севастопольської міської Ради, ідентифікаційний код 20670607

(99055, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 149)

до Закритого акціонерного товариства

„Автотранспортне підприємство № 2628”, ідентифікаційний код 03328698

(99029, м. Севастополь, вул. Шабаліна, 19)

про визнання недійсним договору,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін не викликались.

встановив:

11.12.2010 Комунальне підприємство „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” Севастопольської міської Ради звернулося до господарського суду м. Севастополя із позовом до Закритого акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство № 2628” про визнання недійсним договору про надання послуг з вивозу побутового сміття № 103/л від 30.12.2009.

Разом із позовом позивачем надано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та іншим особам здійснювати будь-які дії, спрямовані на виконання договору № 103/л від 30.12.2009.

Вимога позивача обґрунтована тим, що виконання умов спірного договору може в подальшому спричинити ускладнення виконання рішення у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 10 Інформаційного Листа № 01-8/123 від 15.03.2007 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році”, якщо заяву про забезпечення позову подано разом із позовом вона може бути розглянута під час підготовки справи до розгляду в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши заяву КП „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” СМР про вжиття заходів до забезпечення позову, дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що вимога позивача про вжиття заходів до забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або із своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Виходячи з приписів статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, головним завданням господарського судочинства є забезпечення ефективності захисту порушених чи оспорюваних прав і законних інтересів суб’єктів господарських відносин. Одним із засобів захисту та забезпечення поновлення порушених прав і законних інтересів є забезпечення позову, головною метою якого є гарантування можливості реалізації позовних вимог (можливість виконання рішення суду, а також сприяння збереженню певного існуючого стану відповідача до винесення судового рішення).

Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а також імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

При цьому, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Відповідно до пункту 2 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/611 від 23.08.1994 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

До того ж, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12.12.2006 „Про деякі питання практики забезпечення позову” зауважено, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті як за заявою учасника судового процесу, так і за ініціативою господарського суду. У першому із зазначених випадків заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже, заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована поданням належних та допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.

Такий спосіб забезпечення позову, як заборона відповідачеві та іншим особам вчиняти певні дії стосовно предмета спору має певну специфіку.

У пункті 8 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/611 від 23.08.1994 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” зазначається, що, приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Таке правило повинно застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі статті 67 Господарського процесуального кодексу України забороняється вчинення дій щодо предмета спору.

Так, у заяві позивача про вжиття заходів до забезпечення позову зазначено про заборону відповідачеві вчиняти будь-які дії, засновані на спірному договорі, але не зазначено які саме дії.

Таким чином, недоведеність необхідності вжиття заходів до забезпечення даного позову, а також відсутність конкретного переліку дій, які необхідно заборонити вчиняти відповідачеві та іншим особам –є підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Керуючись статтями 66, 67, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16” Севастопольської міської Ради про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

Суддя В.О. Головко